БІЛОЦЕРКІВКА с., Великобагачанський р-н. Православної Церкви громада. Михайлівська церква.

Час будівництва першого храму в ім’я архангела Михаїла в м-ку Білоцерківка Миргородського полку (тепер с. Великобагачанського р-ну Полтавської обл.) невідомий. Ревізія Миргородського полку засвідчує існування церкви у 1723. Пізніші джерела згадують про церкву як дерев’яну, триверху. 1739 чи 1740 цей храм згорів. Про причину пожежі нічого не відомо, але саме 1739 на територію полку було здійснено спустошливий татарський набіг. На користь версії спалення храму свідчить і те, що його парафіяни через фінансову неспроможність збудувати нову церкву звели 1740 на місці знищеної невелику дерев’яну церкву в ім’я св. Миколи Чудотворця, а нова церква в ім’я архангела Михаїла була збудована лише 1744. Споруджено її було «в размерах прежнего деревянной, о трех главах». Цей новозбудований храм згадується 1758 у складі Миргородської протопопії Київської єпархії. 13.11.1777 він входить до складу новоствореної Переяславської єпархії, а 1781 згадується вже як парафія Хорольської протопопії. 1812 з дозволу єпископа Полтавського Анатолія було здійснено ремонт храму. При цьому демонтовано два куполи і церкву перебудовано на одноверху. Купол, що залишився, було вкрито чорним металом і пофарбовано зеленою фарбою та прикрашено золотими зірками, маківку було позолочено. У споруди замінили нижні вінці, вкрили її шилівкою та пофарбували ззовні й зсередини. Дах був червоного, а стіни – білого кольору. Таким чином, після ремонту отримали хрестовидну в плані споруду, з правої сторони якої знаходилася ризниця, а зліва – вівтар в ім’я св. Миколая Чудотворця. 1814 поряд з церквою знаходилася дерев’яна триярусна дзвіниця; 1823 з дозволу єпископа Полтавського Мефодія її було обшито шилівкою, купол вкрито чорним листовим металом та пофарбовано в зелений колір. У нижньому ярусі дзвіниці розміщувалися дві комори, у середньому – одна, третій ярус займали дзвони. У такому вигляді церква існувала до 1862, коли з дозволу єпископа Полтавського і Переяславського Іоанна було збудовано новий дерев’яний храм. Однак питання про будівництво нової церкви стало на порядок денний значно раніше. Ще 31.08.1846 Полтавською духовною консисторією релігійній громаді села було надано відповідний дозвіл, який через відсутність коштів був зреалізований лише у 1862.

Нова М. ц. була збудована на новому місці – землі, пожертвуваній під будівництво храму козаком с. Білоцерківки Юхимом Васильовичем Калениченком. Споруджувалася стараннями священиків Федора Клепачівського, Симеона Негеєвича та церковного старости Омеляна Бондаревського на кошти парафіян та добровільні пожертви. Для довговічності храм будувався на мурованому фундаменті. Це була дерев’яна, п’ятикупольна, хрестовидна у плані споруда, із зовнішнього боку обшита шилівкою, двосхилий дах укритий чорним листовим металом, маківки – білим, пофарбованим в зелений колір. Сама споруда як ізсередини, так і ззовні була пофарбована у білий колір. Справа від вівтаря розміщувалася дзвіниця, зліва – ризниця. Для освітлення внутрішнього простору храм мав 22 вікна. Опис храму 1865 згадує про наявність 11 дверей. У 1866 церкву було наново пофарбовано, позолочено шари та хрести на маківках та пофарбовано внутрішній простір, відремонтовано верхні барабани – восьмерики. Дзвіниця розташовувалася у п’ятому куполі з лівого боку церкви. Станом на 1881 це був тривівтарний храм. Окрім основного вівтаря в ім’я архангела Михаїла, з правого боку розміщувався вівтар на честь Преображення Господнього, освячення якого відбулося 22.02.1863, зліва – в ім’я св. Миколи Чудотворця. У 1902 при церкві значилася дерев’яна дзвіниця, однак у 1912 відмічено її відсутність – вірогідно, у 1902 малася на увазі дзвіниця, яка існувала в одній із бань церкви.

У зв’язку з тим, що після спорудження нової церкви до неї було перенесено старий іконостас, який чи не відповідав архітектурному простору нового храму, чи був уже непридатний до використання, у 1874 з дозволу Полтавської духовної консисторії споруджується новий. Зберігся опис іконостасу та ін. начиння церкви. Як повідомляє документ, усі три престоли у трьох та жертовники у двох вівтарях, виготовлені з дерева, були різьбленими. Жертовник головного вівтаря, «столярної роботи», мав три ікони: у центрі – «Розп’яття», з правого боку – «Мати Божа», з лівого – «Іоанн Богослов». Жертовники Преображенського та Миколаївського вівтарів мали по дві ікони – відповідно «Преображення Господнє», «Страждущі Спасителя і Богоматері» та «Спаситель і Богоматір», «Богоматір з Предвічним Немовлям».

Вишнє місце головного вівтаря – різьблене з «позолотою посредине» та іконами. У центрі – ікона «Спаситель, Іоанн Предтеча, Мати Божа», поряд – ікони 12 свят по 6 з кожного боку. Вишнє місце у Преображенському вівтарі прикрашене різьбленням «снецарской работы», пофарбоване в блакитний колір. У центрі – ікона «Спаситель», з правого боку – «св. пророки Соломон і Ісайя», з лівого – «Даниїл та Ієремія», нагорі – дерев’яний хрест із зображенням Розп’яття. У Миколаївському вівтарі вишнє місце відсутнє, а натомість знаходиться різьблений, з позолотою по білому тлу кіот із зображенням образу «Спасителя сидящего на престоле славы с Богородицею и св. Иоанном Предтечею», а в нижній частині тумби – зображення одного із чудес св. Христового Миколи Чудотворця.

Головний іконостас виготовлений із дерева «столярной работы, с позолотою по белому полю», триярусний, із різьбленими, позолоченими царськими вратами, прикрашеними зображеннями «Благовіщення Пресвятої Богородиці» та «Нерукотворного Образу». У першому ярусі іконстасу розміщувалися ікони «св. Симеон і Анна Пророчиця», «Милосердний Самарянин», «Цілування Єлизавети», «Покликання Матвія», «Чудо св. Архангела Михаїла», «преподобний Іоанн, списатель Лєствиці». Над ними, у другому ярусі – «св. Благовірний князь Олександр Невський», «Різдво Хрисове», «Архістратиг Михаїл» (північні дияконські двері), намісні – «Спаситель» та «Мати Божа» (вкриті срібними шатами), «Собор св. архістратига Михаїла» (храмова), «Святі Кирило і Мефодій». Третій ярус правого боку займали «Таємна вечеря» та вісім ікон св. апостолів – по 4 з кожного боку, по два апостоли на іконі.

Іконостас Преображенського вівтаря, також дерев’яний, мав три яруси. Перший ярус прикрашало різьблення, у другому розміщувалися ікони «Хрещення Спасителя», та «Мати Божа», які виконували функцію намісних. Справа від них – ікона «Преображення Господнє», зліва – «Стрітення Господнє». У третьому ярусі – «Вознесення Господа нашого Ісуса Христа», «Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього», «Введення у храм Пресвятої Богородиці» та «Різдво Пресвятої Богородиці».

Триярусним був також іконостас Миколаївського вівтаря. Перший ярус мав лише різьблення. У другому знаходилися ікони, які виконували функцію намісних, – «Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа» та «Покров Пресвятої Богородиці». Справа від них – «св. Христовий Чудотворець Миколай» (храмова), зліва – «св. Іоанн воїн». У третьому – «Різдво Господа нашого Ісуса Христа», «Взяття Богоматері на небо», «Вхід Господній до Ієрусалиму» та «Зішестя св. Духа на Апостолів». Царські врата обох придільних іконостасів – різьблені, прикрашені зображеннями св. Духа та євангелістів.

Храм мав також 8 кіотів, 54 ікони на дереві та 6 на полотні. Як відзначали дослідники, усі ікони храму «простой живописи», а деякі навіть «довольно не искусной «суздальской работы».

Другий ярус головного та вівтарних іконостасів мали також т. зв. «постові» ікони. Головний вівтар – «Розп’яття», «Моління про чашу», «Страсті Христові», «Зняття Господа з Хреста», «Покладення Господа до Гробу», «Скорботна Мати Божа». Другий ярус іконостасу Преображенського вівтаря – «Страждущий Спаситель», «Мати Божа», «Поцілунок Іуди», «Бичування Господа нашого Ісуса Христа», другий ярус іконостасу Миколаївського вівтаря – «Страсті Спасителя», «Божа Мати», «Приведення Спасителя до Каіафи» та «Несення Хреста Господом на Голгофу».

1873 у головному вівтарі священиком Іоанном Чачковим влаштовано дияконник з іконою «Несення хреста на Голгофу Господом нашим Ісусом Христом».

Головний антимінс храму освячений 25.06.1861 єпископом Полтавським і Переяславським Олександром. Антимінс Преображенського приділу – 1862, виданий до храму епископом Полтавським і Переяславським Іоанном 29.07.1863. Антимінс Миколаївського – освячений єпископом Полтавським і Переяславським Гедеоном 17.05.1838, виданий до храму 18.06.1840.

У 1881 М. ц. мала 5 дзвонів. Перший, подарований тимчасово-зобов’язаним Павлом Гуденком, вагою 32 пуди (512 кг), другий мав вагу 5 підів і 25 фунтів, третій – 3 пуди і 25 фунтів, четвертий – 2 пуди і 28 фунтів, п’ятий – 1 пуд і 10 фунтів. У ризниці храму знаходилися три напрестольних євангелія московського друку 1786 та Київського 1744, 1801, одне з яких мало срібний, а друге – срібний із позолотою оклад. Перше було подароване до храму поміщиком Адріаном Базилевським. Церква мала 8 напрестольних хрестів – 4 великих і 4 малих. Великі – два срібних (один з позолотою), один кипарисовий, один мідний «с пьедесталом, побеленный по углам, с финифтяными украшениями». Малі – два кипарисові (один у срібній оправі, інший – у мідній), ін. два – мідні, «один посеребренный с финифтяными украшениями, а другой – пестро вызолоченный без украшений». Серед начиння знаходилися три срібні, позолочені потири, один із яких подарований Адріаном Базилевським. Були також в ризниці 2 дискоси, 2 лжиці, срібна дарохранильниця, 22 покрови для вівтарів та жертовників, 10 воздухів і покрівців, 3 плащаниці, 5 завіс для царських врат, 12 риз для священиків, 10 підризників, 12 єпітрахілей, 5 набедреників, 2 палиці, 4 пояси, 9 поручів, 2 стихарі та 2 орарі.

Церковне книгосховище складалося з 44 богослужбових книг, найбільш давньою з яких був «Октоїх» вид. 1709. Мав храм і невелику б-ку, найцікавіший екземпляр якої – «Острозька Біблія». Серед ін. видань – релігійна л-ра, проповіді св. отців, проповіді В. Гречулевича вид. 1860, «ПЕВ». В архіві зберігалися підбірка метричних книг з 1744, сповідних розписів з 1775, «Обискні» книги з 1809, Книга указів з 1758 (у 2-х тт.), описи церкви за 1842 та 1865.

1836 М. ц. наділена 33 дес. ружної землі. Крім того, 1881 мала 16 дес. сінокосної, 0,5 дес. садибної, та бл. 0,75 дес. землі на старій садибі і 0,5 дес. лісу. 1895 р. володіла церковним капіталом у сумі 5350 руб., 19 дес. церковної і садибної та 33 дес. ружної землі, мала будинок для причту. 1902 мала квартиру для священика та будинок для церковнопарафіяльної школи. Діяли церковна б-ка, школа грамоти, церковнопарафіяльна школа. 1912 володіла 32 дес. 200 кв. саж. ружної землі, мала будинок для священика, діяла церковнопарафіяльна школа.

1895 до парафії церкви входило 6 н. п., службу відвідувало 5315 душ обох статей. 1902 до церковної парафії належали м-ко Білоцерківка та хутори Зюбівщина, Бондаревщина, Красногорівка, Пустовійтові, Сидорівщина, Морозівщина, «На Подолі», Гринцева, Литвинівка, Дібрівка, Дальня Гнилиця, Труглеві, Даценкові; церковні відправи відвідувало 5472 душ обох статей. 1912 у парафії – м-ко Білоцерківка та 15 хуторів із населенням 5290 душ різних станів.

М. ц. мала приписний храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці, який знаходився на кладовищі.

М. ц. закрита у 1930-х, перетворена на кінотеатр, згодом розібрана. Дзвіниця зруйнована.

Із священиків відомі: Григорій Євстафійович (1723), Іоанн (1758), Іоанн (1781,1786), Олексій (1786), Іоанн Навроцький (? – 1858), Симеон Негеєвич (1862, 1866), Федір Клепачевський (1862), Павло Іванович Волков (1864–1881), Іоанн Петрович Чачков (1866, 1895), Микола Олекс. Попов (1895), Гаврило Гнатович Бобрицький (1902, 1912), Симеон Павлович Волков (1902, 1912); із дияконів: Микола Георгійович Лебединський (1895); із псаломщиків: Микола Іва­нович Михайловський (1895), Петро Давидович Гуділов (1902, 1912), Василь Савич Андрієвський (1902), Кузьма Михайлович Андрузький (1902), Віктор Костянтинович Томашевський (1912); із церковних старост: Омелян Бондаревський, 1862), козак Дмитро Петрович Нечай (1902), козак Іван Якович Лиходід (1912).

Див. також БІЛОЦЕРКІВКА с., Великобагачанський р-н. Покровська церква. БІЛОЦЕРКІВКА с., Великобагачанський р-н. Миколаївська церква.

Літ.: Швидько Г. Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 326; Местечко Белоцерковка и его приход: (Историко-статистический и этнографический очерк) // ПЕВ.ЧН. – 1881. – № 17. – С. 840-852; Коломенский, 1895. – С. 326-327; Клировая книжка…, 1902. – С. 638-639; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 284-285; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.