2005р. ОЛІЙНИК Борис Ілліч

(22.10.1935, с. Зачепилівка Новосанжарського р-ну Харківської, тепер Полтавської обл.) – поет, громадсько-політичний діяч, акад. НАНУ (1990), дійсн. член Міжнародної слов’янської академії, Герой України (2005).
Українець, із селян, освіта вища.
У 1953–1958 навчався у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка на факультеті журналістики.
З 1958 – літпрацівник, зав. відділу газети «Молодь України». З 1962 – редактор журналу «Ранок», зав. відділу, заст. відп. редактора журналу «Дніпро», ст. редактор видавництва «Дніпро». З 1974 – зав. відділу журналу «Вітчизна».
Член Спілки письменників України (з 1963), заст. голови правління Київської організації СПУ, заст. голови правління СПУ (1971–1974), секретар правління Спілки письменників СРСР (1976–1991), секретар правління Спілки письменників України.
Автор понад 40 книг віршів, есе, літературно-критичних статей українською і російською мовами: «Краю мій» (1948, у газ. «Ленінським шляхом»), «За Сіверським Дінцем» (1959), «Б’ють у крицю ковалі» (1962), «Двадцятий вал» (1964), «Вибір» (1965), «Гонг» (1965), «Поезії» (1966), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «На лінії тиші» (1972; рос. – 1977–1979), «Рух» (1973), «Стою на землі» (1973), «Ми знаємо для чого жити!» (1974), «Гора» (1975), «Істина» (1976), «Кредо» (1976; рос. – 1977–1979), «Стихи» (1977), «Стою на землі» (рос. та вірм. – 1977–1979), «Заклинання вогню» (укр. та білорус. – 1977–1979), «Земля» (естон. – 1977–1979), «В центрі кола» (рос. – 1977–1979), «Сива ластівка» (1979, 1984; рос. – 1988, перевид. 1995), «Стою на землі» (азербайдж. – 1980), «У дзеркалі слова» (1981, рос. – 1984), «Дума про місто» (1982), «Доля» (1981), «Золоті ворота» (рос. – 1982), «Крило» (1982), «Заклинання вогню» (словац. – 1982), «Урок» (грузин. – мовою, 1982), «Поеми» (1983), «Планета поезія» (1983), «У дзеркалі слова» (рос. – 1984), «Міра» (1984), «Вибр. твори» (у 2 тт.), «Вибране» (рос.), «Поезії» (молдав.) (усі – 1985), «Поезії» (1986), «Испытание Чернобылем» (1986), «Трубить Трубіж» (1987, перевид. 1997, рос. – 2000), «Сім» (1988), «Поворотний круг» (1989), «Криниці моралі та духовна посуха» (1990), «Два роки в Кремлі» (рос. – 1992; серб. – 2001), «Шлях» (1995), «Сатанізація сербів, кому вона потрібна» (1995), «Відлуння криці» (болгар. – 1996) «Хто і з якою метою сатанізує сербів?» (1996), «Гамлет і ХХ століття» (румун. – 1997), «Привіт з Дніпра» (серб. – 1998), «Біла мелодія» (1999), «Жорстока правда» (1999), «Хто наступний?» (укр. та рос. – 2000), «Таємна вечеря» (2000), «Знак» (2001), «Стою на землі» (2001), «Вибр. твори» (у 2 тт.; 2005–2006). На вірші О. написано пісні: «Мати сіяла льон», «Мамо, вечір догоря», «Мелодія», «Ода Полтаві» із злободенним гумором, переконаність у торжестві комуністичних ідеалів, акцентування на героїчних сторінках вітчизняної історії. Залишаючись переконаним комуністом, виступив із критикою горбачовської перебудови. Після проголошення незалежності України був одним із головних ініціаторів відновлення комуністичної партії, а потім очолив її націонал-комуністичне крило.
Побував майже у всіх гарячих точках міжетнічних конфліктів кол. Радянського Союзу та зонах військових конфліктів на Балканах. У трав.-черв. 1986 вів репортажі на ЦТ СРСР і УРСР з Чорнобильської зони. На поч. липня 1988, виступаючи на ХІХ партконференції КПРС з доповіддю про сталінський терор 1937–1938, вперше підняв проблему голоду 1932–1933, який позбавив життя мільйонів українців. Був єдиним депутатом від компартії, хто підтримав помаранчеву революцію 2004. Після голосування за призначення уряду Ю. Тимошенко у трав. 2005 був виключений з партії.
Член ЦК КПУ і ЦК КПРС, член Президії ЦК КПУ (06.1993–03.1995). Депутат Верховної Ради УРСР 10–11 скл., голова Комісії з освіти і культури. У 1989–1991 – народний депутат СРСР від КПРС, член Верховної Ради СРСР, голова Комісії зв’язків Верховної Ради СРСР з громадськістю, заст. голови Ради національностей. У 1991 – радник Президента СРСР.
У груд. 1992 обраний депутатом Верховної Ради України 1 скл. від Запорізького виборчого округу № 191 (Запорізька обл.), член групи «За соціальну справедливість», Комісії з питань державного суверенітету. У 1994 обраний депутатом ВР України 2 скл. від Запорізького виборчого округу № 190 (Запорізька обл.), член (уповноважений) фракції комуністів, голова Комітету ВР України у закордонних справах і зв’язках із СНД, член Комісії з державних нагород України при Президентові України (02.1997–04.2000). У 1998 обраний депутатом Верховної Ради України 3 скл. від Комуністичної партії України (КПУ, № 4 у виборчому списку), член фракції КПУ (з 05.1998), голова Комітету ВР України у закордонних справах і зв’язках із СНД (07.1998–02.2000), потім – член Комітету ВР України у закордонних справах. У 2002 обраний депутатом Верховної Ради України 4 скл. від Комуністичної партії України (КПУ, № 4 у виборчому списку), член фракції комуністів (05.2002–03.2005), член Комітету ВР України у закордонних справах (з 06.2002). У 2006 році балотувався до Верховної Ради України від Виборчого блоку політичних партій Бориса Олійника та Михайла Сироти (№ 1 у виборчому списку), але до парламенту не пройшов.
У 1992–1994 – провідний науковий працівник Інституту національних відносин і політології НАНУ. Віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи (1995–2006), голова Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЕ (1995–2006). Голова правління Українського фонду культури, співголова Народно-патріотичного об’єднання «За Україну» (з 07.2001), член Комісії державних нагород і геральдики (з 04.2005), голова цієї Комісії (з 25.06.2009); склав повноваження 2010 на знак протесту проти присвоєння звання Героя України С. Бандері. 05.07.2010 призначений головою Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка.
Звання Героя України присвоєно Указом Президента України № 1503/2005 від 21.10.2005 за самовіддане служіння Україні на літературній і державницькій ниві, визначний внесок у збереження національної духовної культури, вагому особисту роль у піднесенні міжнародного авторитету України.
Нагородж. орденом Держави (2005), орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, кн. Ярослава Мудрого 4 і 5 ст. (1999, 1995), Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР, Кабінету Міністрів України (2002).
Лауреат республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1964), Державної премії СРСР (1975), міжнародних премій ім. Г. Сковороди (1994), ім. М. Шолохова, «Дружба» (1997), всеюгославської премії «Лицарське перо» (1998).
Почесн. громадянин Києва (2002), Канева, Новосанжарщини.

Письменники Б. І. Олійник (справа) та М. В. Шевченко на святі «Хліб і слово». м. Полтава. 1980. Фото.