2006р. ШАПІРО Анатолій Павлович

(18.01.1913, м. Костянтиноград Полтавської губ., тепер м. Красноград, райцентр Харківської обл. – 08.10.2005, США) – військовик, громадський діяч, Герой України (2006, посм.).
Єврей, із службовців, освіта вища.
У 1934 закінчив Запорізький інженерно-педагогічний інститут, отримав диплом інженера-технолога. 1935 був мобілізований до лав Червоної армії, після однорічних курсів в учбовому радіобатальйоні Харківського ВО отримав звання мол. лейтенанта. Після демобілізації працював за фахом у Запоріжжі і Дніпропетровську.
У жовт. 1941 добровольцем пішов на фронт. Війну почав на Північному Кавказі командиром взводу зв’язку 76-ї морської стрілецької бригади. Пізніше брав участь в оборонних боях на Кубані, визволяв міста Туапсе і Ростов-на-Дону, воював в районі Таганрога, на річці Міус, на Курській дузі, де під Прохорівкою був поранений і потрапив до шпиталю. Після одужання командував батальйоном 30-ї Іркутської дивізії, потім 100-ї стрілецької дивізії. Брав участь у форсуванні Дніпра, у звільненні Польщі, Чехословаччини.
Учасник визволення концентраційного табору Аушвіц (Освєнцім). Цей табір був заснований на поч. 1940 у передмісті Освєнціма – Засолі, у колишніх австрійських військових казармах та декількох спорудах Польської тютюнової монополії. Згодом цей об’єкт розширився до гігантських розмірів. 14.06.1940 сюди прибув перший ешелон з в’язнями – поляками і євреями. Потім почали прибувати численні ешелони з людьми різних національностей з окупованих гітлерівцями країн. Щодня в таборі гинуло щонайменше 20 тис. чол. Загальна кількість жертв перевищує 1,5 млн. чол.
У табір Аушвіц-Біркенау батальйон майора Ш. увірвався 27.01.1945. Бійці побачили ціле «місто» з сотень довгих бараків і двоповерхових блоків, гори пакунків з волоссям, багато трупів, живих в’язнів-скелетів, що ледве рухалися, руїни чотирьох підірваних крематоріїв і газових камер, гори попелу. Ш. доповів командуванню про побачене, і в табір приїхала урядова комісія. Батальйон ще тривалий час залишався в таборі, солдати піклувалися про майже 3 тис. в’язнів, яким вдалося вижити.
Війну Ш. закінчив в. о. ст. помічника нач. штабу 65-ї армії. Демобілізувавшись 1947, працював на підприємствах Запоріжжя, на будівництві Куйбишевської ГЕС, в Сибіру і Калінінграді. 1992 переїхав до США, жив у Нью-Йорку. Брав активну участь в роботі ветеранських організацій, опублікував низку статей і кілька книг про війну (остання – «Зловісний марафон» вийшла 2005).
Звання Героя України присвоєно Указом Президента України № 768/2006 від 21.09.2006 (посм.) за особисту мужність і героїчну самопожертву, незламність духу в боротьбі з фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років.
Нагородж. орденом Золота Зірка (2006, посм.), 20 радянськими орденами і медалями.
Похований на єврейському кладовищі у Нью-Йорку (США). У Бруклінському «Клубі тих, хто пережив Голокост» оформлений стенд пам’яті Ш. 09.05.2008 у Запоріжжі на будівлі кол. міськради (нині Міське управління УМВС України у Запорізькій обл.) Ш. відкрита меморіальна дошка.

Меморіальна дошка А. П. Шапіро в м. Запоріжжя. Фото.