ПЕРЕДМОВА

У 1991 році Президія Верховної Ради СРСР востаннє видала Укази про присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці, оскільки того року перестала існувати сама країна, в якій присуджувався цей найвищий ступінь відзнаки за трудові досягнення. Два десятиліття потому на Полтавщині вперше видається довідник з біографіями земляків, які завдяки своєму трудовому героїзму навічно вписані у літопис краю.
Термін «Герой Праці» почав застосовуватися в Радянському Союзі ще на початку 1920-х років, коли передовим робітникам, що мали багаторічний виробничий стаж роботи (не менше 35 років), надавали особливі грамоти (нагородження проводилося на рівні губернських рад профспілок); у 1927 році було затверджено звання «Герой Праці» для громадян, які мали особливі заслуги у виробництві, нау­ковій діяльності, державній службі. Історія зберегла імена деяких земляків (лікар О. Т. Богаєвський), удостоєних у ті роки звання «Герой Праці».
Почесне звання «Герой Соціалістичної Праці» було встановлено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1938 р., доповненим Указами Президії Верховної Ради СРСР від 22 травня 1940 р., 29 березня 1947 р., 3 березня 1949 р. та 11 лютого 1958 р. для відзначення громадян, які своєю видатною новаторською діяльністю у галузі промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, наукових відкриттів і технічних винаходів виявляли виняткові заслуги перед державою, сприяли піднесенню сільського господарства, культури і науки. Впродовж останніх десятиріч існування СРСР при наданні цього звання керувалися Положенням, що було затверджено в новій редакції Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 травня 1973 року, згідно з яким ця ступінь відзнаки присвоювалася за трудовий героїзм, особливо видатну новаторську діяльність, значний вклад у підвищення ефективності суспільного виробництва, піднесення народного господарства, науки та культури.
Відповідно до загального положення про ордени, медалі та почесні звання в СРСР, особам, удостоєним звання Героя Соціалістичної Праці, вручалися золота медаль «Серп і Молот», орден Леніна і особлива Грамота Президії Верховної Ради СРСР; двічі Героям Соціалістичної Праці на їх батьківщині або в іншому місці, визначеному Президією Верховної Ради СРСР, споруджувалося бронзове погруддя.
Попри те, що звання було встановлене у передвоєнні роки, радянський уряд не поспішав нагороджувати ним людей із «глибинки»: новаторів промислового та сільськогосподарського виробництва, залізничного транспорту 1930-х років, чиї прізвища (П. М. Ангеліна, М. С. Демченко, М. М. Мазай, О. Г. Стаханов) були відомі тоді кожному школяреві; натомість серед перших нагороджених знаходимо прізвища керівників держави, найвищої партійної номенклатури (Й. В. Сталін, Л. П. Берія, Л. М. Каганович, М. І. Калінін, Г. Н. Маленков, А. І. Мікоян, В. М. Молотов) та деяких конструкторів військової зброї.
У період Великої Вітчизняної війни в СРСР на слуху були Герої Радянського Союзу – рядові і командири Червоної армії, які здобували найвищі нагороди на полі бою, нерідко жертвуючи своїм життям. Водночас у ці роки поряд із героями фронту з’являється і чимало героїв тилу: загалом за період війни Золоті зірки

Героя Соціалістичної Праці отримала 201 особа, серед них – вищі державні та партійні діячі, керівники галузей господарства та промисловості, директори великих оборонних заводів, науковці-розробники нових видів зброї, залізничники. В списках нагороджених знаходимо і полтавців (О. М. Бах, Ф. П. Головатий, М. Ф. Грицаєнко, М. Л. Духов, Т. Д. Лисенко), які працювали на Перемогу.
Доба повоєнної відбудови вимагала нових героїв – вихідців із товщі народу; патріотичний почин представників робітничого класу та трудівників села мав стати, на думку комуністичних ідеологів, масовим явищем. Коли на порядок денний постали питання відродження зруйнованого війною сільського господарства, підвищення урожайності, Президія Верховної Ради СРСР 15 вересня 1947 видала Указ «Про порядок представлення колгоспників, працівників МТС і радгоспів до присвоєння звань Героя Соціалістичної Праці та нагородження орденами і медалями за одержання високих врожаїв пшениці, жита, кукурудзи, цукрових буряків та бавовни». Водночас регламентувалися виробничі показники, досягнення яких давало право на присвоєння високого звання Героя Соціалістичної Праці й іншим категоріям працівників сільського господарства, у тому числі за отримання високих врожаїв картоплі, волокна та насіння льону-довгунця й коноп­лі, тютюну, сої; за удосконалення існуючих та виведення нових порід коней, за досягнення високої продуктивності тваринництва тощо. Питома вага новаторів сільського виробництва серед загальної кількості нагороджених була значною. Приміром, серед 49 передовиків сільського господарства, яким у березні 1947 р. було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, з України було 11 чол., а серед областей найбільше представництво (3 чол.) було з Полтавщини (Н. Д. Кошик, М. О. Озерний – Дніпропетровська обл.; М. Н. Целера – Кам’янець-Подільська обл.; Г. Д. Кошова, М. Г. Лисенко – Київська обл.; М. І. Гета, П. Г. Гудзенко, М. Л. Гайдар – Полтавська обл.; П. М. Ангеліна, Г. П. Васильєв – Сталінська обл., Г. А. Пармузіна – Сумська обл.). Всього ж за роки четвертої п’ятирічки (1946–1950 рр.) удостоїлися звання Героя Соціалістичної Праці 69 новаторів промислового виробництва та сільського господарства, вчених, діячів культури та інших уродженців Полтавщини, причому серед нагороджених було чимало сільської молоді, особливо дівчат.
Під час хрущовської відлиги кількість нагороджених по області на порядок зменшилась, натомість зріс діапазон нових професій Героїв, уводилася практика присвоєння найвищого звання за трудову відзнаку по завершенні великих будов, здачі об’єктів, проведення масштабних кампаній, успішне виконання п’ятирічного плану. При цьому, як і раніше, не обходилося без ідеологічного чинника. Промовистим фактом є те, що на зламі 1950-х – 1960-х років навіть кандидатури «маяків»-ланкових комсомольсько-молодіжних ланок підбиралися заздалегідь за анкетними даними (залишаючи на маргінесі не менш гідних кандидатів) у затишних обкомівських (райкомівських) кабінетах і, як правило, затверджувалися на засіданнях бюро РК КПУ. Подібна практика зберігалася й пізніше: в роки брежнєвського застою та горбачовської перебудови.
Незважаючи на певний суб’єктивізм, тисячі громадян СРСР, у тому числі мешканців нашого краю, були визнані гідними цього високого звання справедливо. Героями у переважній більшості випадків ставали справді кращі колгоспники, робітники, управлінці, науковці, письменники. Упродовж 53 років звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно понад 20 тис. чол., у тому числі в Україні – бл. 4 тис., у Полтавській області – понад 0,2 тис. Шістнадцять радянських громадян стали тричі Героями Соціалістичної Праці; більше 160 отримали по дві Золоті зірки. Серед 215 Героїв-полтавців теж є свої рекордсмени: тричі удостоєний цього звання М. Л. Духов; двічі – М. М. Боголюбов, О. В. Коваленко, І. І. Кухар, В. М. Ремесло, В. М. Челомей; звання Героя Соціалістичної Праці та Героя Радянського Союзу удостоєний І. М. Третяк; звання Героя Соціалістичної Праці та Героя Украї­ни – С. С. Антонець та О. Т. Гончар.
Завдяки героїчній праці сільських трударів, організаторів колгоспного виробництва чимало господарств Полтавщини стали відомими далеко за межами краю, а їх керівники у різні роки удостоїлися звання Героя Соціалістичної Праці: колгосп «Більшовик» Новосанжарського району (П. Ф. Бровко), колгосп «Україна» Миргородського району (П. С. Іваненко), колгосп «Червона Україна» Гадяцького району (І. П. Інзик), колгосп ім. Ілліча Хорольського району (І. Г. Козлов), колгосп «Україна» Лубенського району (М. І. Кравченко), колгосп ім. Мічуріна Глобинського району (В. Є. Курченко), радгосп ім. Червоної Армії Полтавського району (О. Ю. Милявський, А. К. Лихацький), радгосп ім. Куйбишева Лазірків

ського району (І. І. Марченко), колгосп ім. Карла Маркса Семенівського району (П. Ю. Черненко), колгосп «Перемога комунізму» Лохвицького району (М. Т. Юрченко), радгосп ім. Т. Г. Шевченка Полтавського району (В. В. Осипчук, Д. Ф. Шевченко), колгосп «Червона Зірка» Хорольського району (І. М. Мовчан), колгосп ім. Леніна Полтавського району (І. В. Пащенко), колгосп ім. Леніна Чутівського району (І. В. Ропавка), колгосп «Прогрес» Карлівського району (А. Л. Фисун), колгосп ім. Кірова Лохвицького району (С. С. Головко), колгосп ім. Орджонікідзе Шишацького (С. С. Антонець).
Десятки наших земляків своєї відданою працею славили Полтавщину за ме­жами області, працюючи на цілинних та перелогових землях, на шахтах Донбасу, в провідних наукових установах країни, на педагогічній ниві тощо.
На жаль, далеко не всі Герої Соціалістичної Праці були пошановані належним чином, особливо у останні роки. Чимало їх, виснажених тяжкою фізичною працею, не нажили собі особливих статків і відійшли у засвіти тихо, без особливих почестей, іноді не доживаючи навіть до пенсійного віку, або ж непомітно згасаючи у своїх містечках та селах у зовсім не «геройських» умовах сьогодення. Деяким з них не знайшлося місця на Алеях слави рідних населених пунктів чи місцевих цвинтарів і далеко не про кожного Героя після його смерті уміщувався некролог у друкованих чи електронних засобах масової інформації та створювався куточок у краєзнавчому музеї. Час же невблаганний, а пам’ять людська ненадійна, – знай­ти сьогодні нову додаткову інформацію про людину не так просто. Тож упорядники свідомо у біографічних статтях-довідках залишили читачеві інформацію про місце проживання Героїв із зазначенням адреси. Віддати шану цим людям не буде пізно ніколи.
Книга складається з основного розділу та додатків. В основному розділі вміщено інформацію про 215 Героїв Соціалістичної Праці – уродженців історичної та сучасної Полтавщини, а також пов’язаних із Полтавським краєм життям і діяльністю. Усі статті розташовані в абетковому порядку за прізвищами. У додатках наводяться: 1) Алфавіт всім 215 Героям Соціалістичної Праці з вказівкою на конкретний зв’язок особи з Полтавщиною; 2) Карти з позначенням населених пунктів, які є батьківщиною Героїв; 3) Альбом ілюстрацій. На відміну від поперед­нього випуску серії «Герої землі Полтавської», присвяченого Героям Радянського Союзу*, біобібліографічні дані Героїв Соціалістичної Праці й ілюстративні матеріали подаються в ширшому обсязі, оскільки подібна інформація в літературі та інтернет-ресурсах обмежена, а в багатьох випадках зовсім відсутня.
Написанню та упорядкуванню довідника передувала значна дослідницька робота, упорядниками використано значний масив першоджерел та періодики: фонди Державного архіву Полтавської області, документи Полтавської державної аграрної академії, Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії, матеріали Полтавської обласної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського, Полтавського краєзнавчого та інших музеїв, а також мемуарну та історико-краєзнавчу літературу.
Автори-упорядники мають чітке уявлення, що підготовлене ними видання не є досконалим, чимало питань потребують додаткового вивчення та уточнення. Тим не менше вони сподіваються, що книга буде помічена громадськістю, оскільки вона систематизує всю виявлену на сьогоднішній день інформацію за визначеною тематикою та увічнює пам’ять про тих, хто, не шкодуючи сил і здоров’я, самовіддано трудився на благо рідного краю.
* Див. Герої землі Полтавської: Довідник: У 12 вип. – Вип. 1. Герої Радянського Союзу / Упоряд. О. А. Білоусько, А. К. Гребіник, Т. П. Пустовіт. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2010. – 112 с., іл., карти. – (Б-ка «ПОЛТАВІКИ. Полтавської Енциклопедії»).