БОГОЛЮБОВ Микола Миколайович. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979).

(08/21.03.1909, м. Нижній Новгород, Росія — 13.02.1992, м. Москва, РФ) – вчений-математик і фізик-теоретик, доктор математичних наук (1929), акад. АН УРСР (1948), акад. АН СРСР (1953), засл. діяч наук УРСР (1970), двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979).
Росіянин, із родини священика, освіта вища.
Під час громадянської війни родина переселилася у с. Велика Круча Пирятинського пов. Полтавської губ., де Б. навчався у місцевій школі. У 1922 сім’я переїхала до Києва, де 14-річний Б. почав працювати у науковому семінарі кафедри математичної фізики Київського університету під керівництвом акад. Д. Граве. В 1924 у 15-річному віці Б. написав першу наукову працю, а 1925 спеціальним рішенням Народного комісаріату освіти України, без диплома про вищу освіту, зарахований до аспірантури при Всеукраїнській академії наук (наук. кер. – акад. М. Крилов), яку закінчив 1929, отримавши у 20 років ступінь доктора математичних наук. У 1925–1943 працював на кафедрі математичної фізики Всеукраїнської академії наук (із 1936 – АН УРСР). У 1936–1950 – професор, зав. кафедри Київського університету. Із 1948 регулярно перебував і подовгу жив у Москві, де очолював Теоретичний відділ Інституту хімічної фізики АН СРСР. У 1950–1953 працював також у закритому інституті оборонного профілю в Арзамасі-16 (сучасний Саров, РФ). Від 1953 – зав. кафедри квантової статистики і теорії поля Московського державного університету, водночас із 1956 працював у Об’єднаному інституті ядерних досліджень у м. Дубно (Московська обл., Росія), у 1965–1989 – його директор. У 1966–1973 очолював також Інститут теоретичної фізики АН УРСР, у 1983–1989 – Математичний інститут ім. В. А. Стеклова у Москві. У 1963–1988 – академік-секретар Відділення математики АН СРСР.
Дослідження вченого стосуються варіаційного числення, функціонального аналізу, теорії диференційних рівнянь, теорії ймовірностей, математичної фізики, статистичної механіки, квантової теорії поля і теорії елементарних частинок. «Избр. труды» в 3 тт. видано у Києві 1969–1971.
Розробив (1934–1937) асимптотичний підхід до теорії нелінійних коливань (спільно з М. Криловим), загальну форму теорії збурень (1946), заклав основи сучасної теорії кінетичних явищ (1947), побудував мікроскопічні теорії надплинності бозе-систем (1947–1948) та надпровідності (1957). Запровадив поняття квазісередніх і розробив нову теорію фазових переходів (1963). Спільно з Д. Ширковим розробив теорію матриці розсіювання і дав нове формулювання квантової теорії поля (1955). Подав строге доведення дисперсійних співвідношень, запровадивши поняття амплітуди розсіювання (1956). Незалежно від Й. Намбу спільно з А. Тавхелідзе і Б. Струминським запровадив квантове число-колір, побудував триплетну теорію кварків з цілими зарядами (1955).
Засновник наукових шкіл нелінійної механіки, статистичної фізики та квантової теорії поля. Створив наукові школи у Києві, Москві, Дубні. Почесний член багатьох іноземних академій наук. Президією НАН України засновано премію ім. М. Боголюбова, його ім’я присвоєно Інституту теоретичної фізики НАН України.
Обирався депутатом Верховної Ради УРСР, членом Президії Академії наук СРСР та УРСР, членом Пагуошського руху вчених.
Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Указами Президії Верховної Ради СРСР 1969 та 1979.
Нагородж. 5 орденами Леніна, 5 орденами Трудового Червоного Прапора, медалями. Лауреат Сталінської премії (1947, 1953), Ленінської премії (1958), Державної премії СРСР (1984), премії Болон. АН (1930), ім. М. Ломоносова АН СРСР (1957), ім. Хайнемана Амер. фіз. т-ва (1966), ім. А. Карпинського (Гамбург, 1981), ім. М. Лаврентьєва АН СРСР (1983).
Літ.: Николай Николаевич Боголюбов. Материалы к биоблиографии ученых СССР. – М., 1959; Верес Б. Сонячна теорема. – К., 1974; УРЕ. – Т. 1. – С. 502; Ворона Л. І. Життєвий і творчий шлях Миколи Миколайовича Боголюбова // Постметодика. – 2010. – № 2 (93). – С. 58-60; ЕСУ. – Т. 3. – С. 139; Боголюбов Микола Миколайович. http://www.nbuv.gov.ua/people/bogolubov.html