ГОНЧАР Олександр (Олесь) Терентійович. Герой Соціалістичної Праці (1978)

(03.04.1918, слоб. Суха, тепер с. Кобеляцького р-ну Полтавської обл., за ін. даними, с-ще Ломівка на околиці м. Катеринослав, тепер м. Дніпропетровськ – 14.07.1995, м. Київ) – письменник, літературознавець, публіцист, державний і громадський діяч, акад. АН УРСР (1978), почесн. доктор Альбертського університету (Канада, 1992), Герой Соціалістичної Праці (1978), Герой України (2005, посм.).
Українець, із робітничої родини, освіта вища.
Після смерті матері 1921 жив у її батьків у Сухій, ходив у місцеву школу. 1933 закінчив семирічку в с. Бреусівка Козельщинського р-ну, працював у редакції районної газети «Розгорнутим фронтом».
У 1933–1937 навчався в Харківському технікумі журналістики ім. М. Островського, по закінченні недовго працював учителем у с. Мануйлівка Козельщинського р-ну, потім – в обласній молодіжній газеті «Ленінська зміна». Літературну творчість розпочав 1937, друкувався в періодиці («Літературна газета», «Піонерія», «Молодий більшовик»). У 1938 вступив на філологічний факультет Харківського університету. До війни написав новели «Іван Мостовий», «Черешні цвітуть», «Орля», повість «Стокозове поле».
У 1941 добровольцем студбату пішов на фронт. Пораненим потрапив у полон. Перебував у концтаборах «Хорольська яма», «Холодногірський», втік, переховувався у родичів. Після звільнення Кобеляччини мобілізований польовим військкоматом. 1943–1945 воював ст. сержантом, старшиною мінометної батареї, двічі поранений. У перерві між боями писав вірші (видані 1985 окремою книгою «Фронтові поезії»).
У 1945 демобілізувався, оселився у старшої сестри в Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський університет (1946), аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. 1946 вступив до Спілки письменників СРСР.
Автор романів: «Альпи» (1946), «Голубий Дунай» (1947), «Злата Прага» (1948) (склали трилогію «Прапороносці»), «Таврія» (1952), «Перекоп» (1957), «Людина і зброя», «Тронка» (обидва – 1963), «Берег любові» (1976), «Собор» (1968), «Циклон» (1970), «Твоя зоря» (1980); повістей: «Земля гуде» (1947), «Микита Братусь» (1951), «Щоб світився вогник» (1955), «Бригантина» (1973), «Чорний Яр» (1986); збірок оп.: «Модри Камень» (1948), «Чари-Комиші» (1958), «Південь», «Маша з Верховини» (обидві – 1959); книг нарисів: «Зустрічі з друзями» (1950), «Китай зблизька» (1951), «Японські етюди» (1961); зб. статей: «Про наше письменство» (1972), «О тех, кто дорог» (1978), «Письменницькі роздуми» (1980); книги «Чим живемо. На шляху до українського Відродження» (1991). Твори Г. перекладено 67 мовами, творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. При цьому доля деяких книг Г. склалася драматично. В першу чергу це стосується роману «Собор», де письменник розкрив конфлікт між радянським атеїстичним режимом і сповненим духовного світла народом. Критика піддала роман тенденційному остракізму, і твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття.

Канд. у члени ЦК КПРС, член ЦК КПУ, депутат Верховної Ради СРСР 6–10 скликань, Верховної Ради УРСР 4–5 скликань. Голова правління Спілки письменників УРСР (1959–1971), секретар правління Спілки письменників СРСР (з 1959), гол. ред. журн. «Вітчизна» (1959–1986). Голова Українського республіканського комітету захисту миру (з 1973), член Всесвітньої Ради миру.
Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР 1978.
Звання Героя України присвоєно Указом Президента України від 14.07.2005 (посм.).
Нагородж. 3 орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоної Зірки, Слави 3 ст., Трудового Червоного Прапора, 3 медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва». Лауреат Сталінської (1947, 1948), Ленінської (1964) премій, Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1964), Державної премії СРСР (1982). Міжнародним біографічним центром у Кембріджі (Англія) визнаний «Всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років».
Похов. у Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 7).
Тв. (вид.): Вибране. – К.: Рад. письменник, 1948. – 446 с.; Твори: В 4 тт. – К.: 1959–1960; Твори: В 5 тт. – К.: 1966–1967; Вибр. твори. – К.: Дніпро, 1968. – 814 с.; Вибр. твори. – К.: Дніпро, 1971. – 814 с.; Вибр. твори. – К.: Сакцент Плюс, 2008. – 512 с.; Твори: В 6 тт. – К.: Дніпро, 1978–1979; Твори: В 7 тт. – К.: Дніпро, 1987–1988; Твори: В 2 тт. – К.: Дніпро, 1983; Щоденники. – В 3 тт. – К., 2002–2004; 2-е вид., випр. і доп. – 2008); Листи. – К., 2008.
Літ.: Шумило М. Олесь Гончар. – К., 1951; Семенчук І. Вогонь творення. – К., 1968; Бабишкін О. Олесь Гончар. – К., 1968; Малиновська М.Ю. Олесь Гончар. – К., 1971; Новиченко Л.М. Про Олеся Гончара. К., 1974; Дончик В. У знайомому світі людського багатства й краси // Дніпро. – 1976. – №8. – Про Олеся Гончара. – К., 1978; УРЕ. – Т. 3. – С. 102-103; ПЕД. – С. 345, 949; Гончар О. Щоденники: У 3 т. / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В. Д. Гончар. – К.: Веселка, 2002–2004. – Т. 1 (1943–1967). – 2002. – 455 с.; Т. 2 (1968–1983). – 2003. – 607 с.; Т. 3 (1984–1995). – 2004. – 606 с.; Пащенко В. Гончарова правда про духовність і церкву. – Полтава: АСМІ, 2006. – 360 с.; ЕСУ. – Т. 6. – С. 148; Високих літ високий лет. До 90-річчя від дня н. О. Т. Гончара (1918–1955): Коментований бібліографічний покажч. / Укл. Л. Картальова. – Полтава, 2008. – 44 с.; Сологуб Н. М. Гончар Олесь (Олександр) Терентійович // Українські мовознавці та письменники-мовотворці: Довід. / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: НДІУ, 2008. – С. 55-58. Степаненко М. Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми). – Полтава: АСМІ, 2008. – 396 с.

Герой Соціалістичної Праці, перший секретар Полтавського обкому КПУ Ф. Т. Моргун знайомить українських письменників із безплужним обробітком землі. Зліва-направо: О. Ф. Коломієць, П. М. Пустовіт; Ф. Т. Моргун, П. А. Загребельний, Герой Соціалістичної Праці О. Т. Гончар, Б. І. Олійник, Герой Соціалістичної Праці М. Т. Юрченко. 1980-і. Фото.