ДУХОВ Микола Леонідович. Tричі Герой Соціалістичної Праці (1945, 1949, 1954).

(26.10.1904, м-ко Веприк Веприцької волості Гадяцького пов. Полтавської губ., тепер с. Веприк Веприцької сільради Гадяцького р-ну Полтавської обл. – 01.0.1964, м. Москва, РФ) – учений у галузі механіки, конструктор, член-кор. АН СРСР (1953), ген.-лейт. інж.-тех. служби (1954), тричі Герой Соціалістичної Праці (1945, 1949, 1954).
Українець, із родини збіднілого поміщика, освіта вища.
Закінчив сільську школу, Гадяцьку гімназію (1918), робфак Харківського геодезичного та землевпорядного інституту, механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту (1932).
Трудову діяльність розпочав з 14-річного віку. Був секретарем Веприцького комітету бідноти, з 1921 – агентом продзагону. Вів перепис, який слугував сільраді підставою для визначення продподатку. Згодом працював секретарем райземлісу, завідував районною хатою-читальнею, місцевим РАЦсом. У 1925 став працювати на Чупахівському цукровому заводі (тепер Сумської обл.) різальником буряка.
Після закінчення інституту працював на Кіровському заводі в Ленінграді, пройшов шлях від інженера до заст. гол. конструктора. Брав участь у виготовленні важких підйомних кранів, першого радянського легкового автомобіля «Л-1», різних прилаштувань для трактора «Універсал», у роботах зі вдосконалення танків, які випускалися заводом. В якості провідного інженера проекту керував розробкою важкого танка протиснарядного бронювання КВ-1 (1939). Під керівництвом Д. опрацьовано технічну документацію і виготовлено дослідний зразок, який успішно пройшов випробування і був прийнятий на озброєння Червоної армії; до літа 1941 було виготовлено 636 машин.
З початком Великої Вітчизняної війни на чолі групи конструкторів Кіровського заводу Д. виїхав на Урал для розгортання масового виробництва танків КВ на Челябінському тракторному заводі, де був спочатку призначений гол. конструктором, а потім – начальником спеціального конструкторського бюро № 2. Увійшов в історію як танковий генерал. Під керівництвом Д. на заводі було освоєно кілька нових типів важких танків та самохідних артилерійських установок – КВ-1С (1942), КВ-85 (1943), ИС-1 (1943), ИС-2 (1943), ИС-3 (1945), ИС-4 (1947), САУ-152, ИСУ-122, ИСУ-152. З 1948 брав участь у розробці атомної зброї на спецоб’єкті «Арзамас–16».
У повоєнний період ненадовго повернувся до цивільного виробництва: під його керівництвом на Челябінському тракторному заводі розроблявся новий трактор ЧТЗ С-80 з кабіною закритого типу.
У 1948–1954 – заст. наукового керівника і гол. конструктор інституту в системі атомної промисловості. З 1954 – гол. конструктор і наук. керівник конструкторського бюро оборонної промисловості.
Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Указами Президії Верховної Ради СРСР 1945, 1949, 1954.
Нагородж. 4 орденами Леніна, орденами Суворова 2 ст., Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки. Лауреат Сталінської (1945, 1949, 1951, 1953, 1954) та Ленінської (1960) премій.
Похов. на Новодівичому кладовищі м. Москва.
У с. Веприк Гадяцького р-ну Д. встановлено бронзове погруддя (1981). У Полтаві іменем Д. названо одну із центральних вулиць.
Літ.: ДАПО. – Ф.Р. 8661. – Оп.1. – Спр. 100. – Арк. 8; Духов Н. Л. [Некролог] // Известия. – 1964. – 5 мая; ІМСУ.ПО. – С. 65, 171, 177; Летопись Челябинского тракторного. – М., 1972; Вишняков В. А. Самые мощные танки // Знаменосец. – 1975. – № 5; Патоличев Н. С. Испытание на зрелость. – М., 1977; Орлов В. Выбор. – М., 1979; Сергійчук В. Микола Духов. – К., 1988. – (Життя славетних); Сергийчук В. Главный конструктор // Комсомольское знамя. – 1987. – 24–27 июля.; Будівник комунізму. – 1967. – 24 січ. – № 11; УРЕ. – Т. 3. – К., 1979. – С. 500; Великая Отечественная война 1941–1945: Энциклопедия / Гл. ред. М. М. Козлов. – М.: СЭ, 1985. – С. 255; ПЕД. – С. 263; Білоусько О., А., Киридон П. В., Пустовіт Т. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (ІІ половина ХХ століття). – Полтава: Оріяна, 2007. – С. 44; ЕСУ. – Т. 8. – С. 555; http://www.obriy.pib.com.ua/2005/29_05/04.shtm

 Родина Духових біля пам’ятника М. Л. Духову. Зліва – направо: онук Ігор Віталійович Міляєв, донька Зоя Миколаївна Духова, дружина Марія Олександрівна Духова, внучка Людмила Віталіївна Міляєва, зять Віталій Леонідович Міляєв. с. Веприк Гадяцького р-ну. 12.09.1981. Фото Н. А. Іюльського.

 

Урочисте відкриття бронзового погруддя тричі Герою Соціалістичної Праці М. Л. Духову в с. Веприк Гадяцького р-ну. На трибуні перший секретар РК КПУ М. Х. Орел. 12.09.1981. Фото Н. А. Іюльського.