ЛИСЕНКО Трохим Денисович. Герой Соціалістичної Праці (1945).

(17/29.09.1898, с. Карлівка Костянтиноградського пов. Полтавської губ., тепер м., райцентр Полтавської обл. – 20.11.1976, м. Москва, РФ) – вчений-агробіолог, академік ВАСГНІЛ (1935), АН СРСР (1939), АН УРСР (1934), Герой Соціалістичної Праці (1945).
Українець, із селян, освіта вища.
Закінчив Полтавську школу садівництва (1917), Уманське училище землеробства і садівництва (1921), Київські дворічні курси з селекції (1922), Київський сільськогосподарський інститут (1925, заочно).
Трудовий шлях науковця розпочав 1922 на посаді ст. спеціаліста Білоцерківської селекційної станції. З 1925 по 1929 працював зав. відділом селекції бобових культур дослідно-селекційної станції у м. Гянджа (Азербайджан). Спостереження над поведінкою рослин у різних кліматичних умовах України і Азербайджану дозволили Л. зробити не тільки наукові, а й практичні висновки. Там він, зокрема, випробував технологію низькотемпературної обробки насіння перед сівбою (яровизацію). У 1929 заїхав до рідного села та запропонував використати цю технологію своєму батьку . Той посіяв навесні два мішки озимої пшениці, яка трохи намокла, проросла і пролежала взимку під снігом, і отримав добрий врожай. Ідею яровизації підтримав Наркомат землеробства УРСР, і в багатьох газетах (у т. ч. й у «Правді») з’явились схвальні відгуки про ініціативу батька й сина Лисенків. Роботою молодого спеціаліста зацікавились у наукових колах і в січ. 1929 Л. виступив на всесоюзному з’їзді з генетики, селекції, насінництва та племінного тваринництва, який відбувся у Ленінграді. Після цього кар’єра Л. пішла вгору: ст. спеціаліст відділу фізіології Всесоюзного селекційно-генетичного інституту (ВСГІ) в Одесі (1929–1939, з 1934 – директор), наук. керівник (з 1938), зав. лабораторією (з 1966) експериментальної науково-дослідницької бази АН СРСР «Горки Ленінські» під Москвою, директор інституту генетики АН СРСР (1940–1965). Дійсн. член (1935) і президент (1938–1956, 1961–1966) ВАСГНІЛ.
Створив учення про стадійний розвиток рослин, на основі якого розробив агротехнічний метод яровизації сільськогосподарських культур (прискорення фази квітнення шляхом штучного охолодження насіння збіжжя під час кільчення). За допомогою цього методу вирощував зимостійкі сорти зернових, картоплі та ін. культур (ярова пшениця «Лютенцес-1173», «Одеська-13», ячмінь «Одеський-14»), що дозволило збільшити площі посівів й підвищити врожайність. Висунув концепцію спадковості, мінливості й видоутворення, яку базував на вченні Ч. Дарвіна й І. Мічуріна. Вважав, що штучним шляхом можна вивести будь-які організми. Вів непримиренні дискусії з вітчизняними генетиками («вейсманістами»), які відкидали офіційний матеріалізм. Вирішальну роль в успішній кар’єрі «народного академіка» відіграла підтримка партійного керівництва і особисто Й. Сталіна, а згодом М. Хрущова. При цьому сам Л. не був членом комуністичної партії.
Ряд теоретичних положень, висунутих Л., не підтвердилися експериментально і не знайшли широкого виробничого застосування. Час від часу його ідеї з тріском провалювалися, проте він одразу виступав із новими, кожного разу обіцяючи підняти урожаї до захмарних висот. «Що більше ми розкриємо закономірності спадковості й мінливості, то радикальніше зможемо покращувати, пристосовувати живу природу, сорти рослин, породи тварин до потреб нашої соціа­лістичної батьківщини», – заявляв Л. на одному iз засідань ВАСГНІЛ 1939. Водночас під його керівництвом у масштабах усього СРСР проводилося «анкетування» колгоспників, які сумирно підтверджували «ефективність» нововведень.
Псевдо-демократична критика, яка з порогу відкидала все сталінське, зробила з Л. одіозну фігуру, звинувативши в розгромі радянської генетики і репресіях опонентів. Ці звинувачення не доведені. Що ж до звинувачень у «лженауковості» т. зв. «лисенківщини», то академіка Л. реабілітувала сучасна нанотехнологія.
Неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР (1937–1966).
Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1945.
Нагородж. 8 орденами Леніна. Золотою медаллю ім. І. І. Мечникова (1950). Лауреат Сталінської премії (1941, 1943, 1944).
Літ.: УРЕ. – Т. 6. – С. 142; Струнников В. А., Шамин А. Н. Т. Д. Лысенко и лысенковщина. Разгром советской генетики в 30–40-х гг. // Биология в школе. – 1989. – № 2. – С. 15-20; Т. Д. Лысенко и лысенковщина. Трудные годы советской биологии // Биология в школе. – 1989. – № 3. – С. 21-25; Музрукова Е. Б., Чеснова Л. В. Советская биология в 30–40-е годы: кризис в условиях тоталитарной системы // Репрессированная наука. – Вып. 2. – СПб.: Наука. – 1994. – С. 45-56; Моргун Ф. Академік Трохим Лисенко: яким він був насправді // ВП. – 2007. – 25 січ., 1 лют.; Білоусько О. А., Киридон П. В., Пустовіт Т. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини. ІІ половина ХХ століття. Підруч. для 11 кл. – Полтава: Оріяна, 2007. – С. 19; http://www.umoloda.kiev.ua/number/671/203/24376/

 

Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської премії Т. Д. Лисенко промовляє з трибуни під час наради в Кремлі. Фото

Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської премії Т. Д. Лисенко на пшеничному полі. Фото.