ФРАНЦЕВИЧ Іван Микитович. Герой Соціалістичної Праці (1969).

(03.08.1905, м. Полтава – 14.02.1985, м. Київ) – вчений у галузі матеріалознавства, доктор хімічних наук (1961), проф., чл.-кор. (1934), дійсн. член (1961) АН УРСР, засл. діяч науки і техніки УРСР (1965), Герой Соціалістичної Праці (1969).
Українець, із робітників, освіта вища.
Закінчив семирічну (1920) і професійно-технічну (1922) школи, хімічний і фізико-математичний факультети Харківського ІНО (згодом університет) (1929).
У 1922–1924 працював пом. слюсаря на Полтавському паровозоремонтному заводі. Студентом поступив на роботу (1928) в Український інститут мір та вимірювальних приладів у лабораторію калібрів. Після одержання диплому перейшов в Український інститут металів, до 1935 працював у прокатному відділі, а потім керівником рентгенлабораторії. У 1930 закінчив аспірантуру при кафедрі фізичної хімії Харківського університету. 1933 захистив кандидатську дисертацію та тему «Фізико-хімічні властивості сталей при високих температурах». Того ж року побачила світ його монографія «Деформації сталей при спільній тепловій і механічній обробці та фізико-механічні властивості їх при високих температурах». Значення цих робіт було таким, що наступного року 29-річному Ф. було присвоєне звання проф. фізичної хімії, він був обраний чл.-кореспондентом Української АН. У 1937–1941 очолював секцію Харківського науково-дослідного інституту хімії при Харківському університеті. З 1939 – заст. директора з наукової роботи та керівника відділу фізикохімії металургійних процесів новоствореного Інституту чорної металургії АН України, консультант-металознавець Інституту електрозварювання ім. Патона. Під час Великої Вітчизняної вій­ни перебував в евакуації в Уфі, де координував роботу відділів Інституту, а також здійснював зв’язок з Президією АН УРСР. Після звільнення Харкова повернувся до міста, де на базі збереженого устаткування лабораторії Інституту чорної металургії і Харківського університету організував лабораторію з випробування металів. У 1944 переїхав до Києва. До 1953 працював зав. кафедрою фізичної хімії київського університету. Водночас у 1952 очолив Лабораторію спеціальних сполук при Президії АН УРСР, 1955 реорганізовану в Інститут металокераміки та спеціальних сполук АН УРСР – перший у світі академічний інститут такого профілю (з 1965 – Інститут проблем матеріалознавства АН України). З моменту заснування Інституту Ф. працював його директором, а з 1974 – зав. відділу.
Протягом багатьох років керував науковою радою з проблеми порошкової металургії при Державному комітеті СРСР з науки і техніки, був членом бюро відділу фізико-технічних проблем матеріалознавства Президії АН УРСР (1963–1973), гол. редактором журн. «Порошковая металлургия» (1961–1985).
Наукові праці Ф. присвячені створенню матеріалів, що відзначаються високою вогнетривкістю електроерозійною стійкістю, міцністю та зносостійкістю, і призначені для використання в особливо складних умовах. Одержані вченим результати досліджень узагальнені та викладені у 20 монографіях і 600 наукових статтях, опублікованих у провідних вітчизняних та зарубіжних журналах, зафіксовані у 60 авторських свідоцтвах на винаходи і 14 патентах, що досі не втратили свого значення.
Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.03.1969.
Нагородж. 2 орденами Леніна (1969, 1981), орденом Жовтневої Революції (1975), 2 орденами Трудового Червоного Прапора (1954, 1959), медалями. Лауреат Сталінської премії (1950), Державної премії УРСР (1969), премії Ради Міністрів СРСР (1981), премій АН СРСР ім. П. Т. Соболевського (1977) та ім. Н. С. Курнакова (1983).
Похов. на Байковому цвинтарі в Києві. Ім’я Ф. носить Інститут проблем матеріалознавства НАНУ, на будинку нституту вченому встановлено пам’ятну дошку, його іменем названо вулицю в Полтаві. НАНУ заснувала Премію ім. Івана Францевича.
Літ.: http://p-space.narod.ru/expositions/well-know_people/francevich/index.html