ЧЕЛОМЕЙ Володимир Миколайович. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1959, 1963).

(17/30.06.1914, м. Седлець, тепер м. Седльце, Польща – 08.12.1984, м. Москва, РФ) – вчений у галузі механіки і процесів керування, конструктор авіаційної техніки, проф. (1952), чл.-кор. (1958), акад. (1962) АН СРСР, дійсн. член Міжнародної академії астронавтики (1974), двічі Герой Соціалістичної Праці (1959, 1963).
Закінчив Київську семирічну трудову школу (1927), Київський автомобільний технікум, Київський авіаційний інститут ім. К. Є. Ворошилова (1937).
Після поч. Першої світової війни родина Ч. переїхала до Полтави і замешкала на Келінському просп. (тепер просп. Першотравневий) у будинку, який на поч. 1880-х збудувала сестра М. В. Гоголя Г. В. Гоголь-Яновська (розібр. 1969). Після 1917 тут же оселилася М. О. Бикова – внучка О. С. Пушкіна та донька генерала О. О. Пушкіна і дружина племінника М. В. Гоголя – В. М. Бикова. Ч. зростав і формувався в інтелігентному середовищі, грав на фортепіано, любив класичну літературу, цікавився літературою з історії техніки і фізики.
У 1926 родина Ч. переїхала до Києва. Навчаючись на другому курсі Київського авіаційного інституту, Ч. написав свою першу наукову працю, в якій виклав оригінальний метод розрахунку продування авіаційних двотактних двигунів із застосуванням апарата векторного числення. А вже у 1936 в київському видавництві «Укргизместпром» вийшла його перша книжка «Векторне числення» – короткий курс векторного аналізу із багатьма прикладами практичного застосування у механіці.
З 1937 Ч. працював в Інституті прикладної математики і механіки АН УРСР у Києві. Протягом двох років опублікував 14 наук. статей і 1939 на Вченій раді Київського політехнічного інституту захистив канд. дисертацію на тему: «Динамічна стійкість елементів авіаційних конструкцій». У 1940 увійшов до 50 найкращих молодих учених СРСР, прийнятий до спец. докторантури при АН СРСР. З 1941 – у Центральному інституті авіаційного моторобудування ім. П. Баранова. З 1944 – гол. конструктор, з 1959 – ген. конструктор авіаційної техніки. З 1952 – проф. Московського вищого технічного училища ім. М. Е. Баумана (докторська дисертація: «Динамічна стійкість елементів ланцюга авіаційного двигуна»).
У науці Ч. залишався відданим своїй улюбленій механіці та проблемам, пов’язаним із механічними коливаннями. У 1960 в МВТУ ім. М. Баумана він заснував кафедру «Аерокосмічні системи», де започаткував свою науково-педагогічну школу ракетно-космічної механіки. Школа Ч. виносила на розгляд питання динаміки складних конструкцій з композиційних матеріалів, розробляла методики розрахунку аеропружних коливань конструкцій при турбулентному вихровому обтіканні, вивчала поведінку ракети при потужній сейсмічній дії повітря в шахтній пусковій установці, розробляла методи розрахунку та конструювання систем управління і стабілізації пружних літальних апаратів.
Найбільший внесок Ч. зробив у створення новітніх систем озброєння.
У 1942 створив перший у СРСР пульсуючий повітряно-реактивний двигун для бойових крилатих ракет, безпілотних літальних апаратів та винищувачів.
У черв. 1944 стало відомо про використання Німеччиною реактивних літаків-снарядів Фау-1 проти Англії. Результат застосування цієї зброї шокував. За кілька годин було зруйновано 23 тис. будинків, поранено 18 тис. чол., вбито – 7 тис. Невдовзі У. Черчілль надіслав Й. Сталіну подарунок – збитий Фау-1, де виявився двигун, подібний до раніше винайденого Ч. У відповідь постановою Державного комітету оборони перед Ч. було поставлено завдання створити нову зброю – безпілотну крилату ракету. Для виконання цієї мети Ч. призначено гол. конструктором і директором заводу ОКБ-52 у м. Реутов у Підмосков’ї (нині НВО «Машинобудування»). У фантастично короткі терміни – менш ніж за півроку – було випробувано десятки ракет-снарядів. Спочатку їх запускали з бомбардувальників Пе-8, пізніше – з Ту-2. Бойову крилату ракету 10X було прийнято на озброєння на поч. 1945, що стало відповіддю на Фау-1 і надало істотну моральну й тактичну перевагу Червоній армії на завершальному етапі війни.
Серед нових видів зброї, створених Ч., особливе місце посідають ракети з крилом, що розкривається. Крила такої ракети складаються, вона поміщається в контейнер і, щойно її вистрілюють, спрацьовують пружини, які розкривають крила. Це істотно підвищує боєготовність ракети і дає змогу компактно розмістити її в пусковому циліндричному контейнері, розміри якого не набагато більші за саму ракету. Такий контейнер вільно розміщується як на підводному човні, так і на колісному або гусеничному шасі. Ідею було реалізовано в прийнятій на озброєння у 1959 крилатій ракеті П-5.
Величезний внесок Ч. зробив і для підвищення боєздатності підводного і надводного Військово-Морського флоту СРСР – розробки вченого становлять 80% озброєнь флоту.
Неоціненним є внесок Ч. і в розвиток радянської космонавтики. До перших космічних розробок 1963–1964 належать супутники-винищувачі «Політ-1» і «Політ-2», що маневрують на орбіті, змінюючи висоту і кут нахилу площини орбіти, та науковий супутник «Протон-1». Створена у 1965 під керівництвом Ч. ракета «Протон» відправила в космос найважчі апарати: всі орбітальні пілотовані станції «Салют» і «Мир», велику кількість геостаціонарних супутників зв’язку та наукових модулів. «Протон» виводить супутники на орбіту і сьогодні. Усього здійснено понад 300 запусків цієї ракети.
Саме в конструкторському бюро під керівництвом Ч. народилася ідея створення довготривалої орбітальної станції, своєрідного «космічного дому», яка стала основою для всіх майбутніх пілотованих станцій серії «Салют» і «Мир».
У 1973–1976 Ч. очолював роботи зі створення довготривалих військових станцій за програмою «Алмаз» – «Салют-2», «Салют-3» і «Салют-5». У 1981 виведено на орбіту один з елементів проекту «Алмаз» – універсальний транспортний корабель постачання «Космос-1267», який зістикували зі станцією «Салют-6», у результаті чого утворився орбітальний комплекс масою бл. 40 т. Згодом відбулися запуски апаратів «Космос-1443» і «Космос-1686», які виконували функції космічних вантажівок, потужних міжорбітальних буксирів та спеціалізованих модулів. Для керування цими апаратами в космосі Ч. створив на своєму підприємстві групу космонавтів, до якої входив і його син Сергій.
До найвідоміших розробок ученого належить і грізна космічна зброя стратегічного призначення: двоступінчаста міжконтинентальна балістична ракета МБР УР-100Н (SS-19), прийнята на озброєння в 1975 (з автономним пристроєм розведення бойових блоків і підвищеною точністю їх наведення) та її вдосконалений варіант – ракета УР-100Н УТТХ («Стилет»), прийнята на озброєння у 1980, з головною частиною, оснащеною шістьма бойовими блоками. Ракета «Стилет» виявилася надзвичайно надійною, що забезпечило її експлуатацію понад 25 років замість десяти, встановлених при розробці.
У 1980 завершено розробку автоматичної станції «Алмаз» з радіолокатором на борту, яка не мала аналогів у світі. Запуск аналогічної станції цього класу було здійснено тільки в 1987 під назвою «Космос-1970». Пізніше американські фахівці зрозуміли: якби програмою висадки на Місяць керував Ч., радянські космонавти раніше за них здійснили б прогулянку поверхнею природного супутника Землі.
У 1979 вчений зазнав тиску і обмеження своєї діяльності з боку керівництва оборонних галузей промисловості на чолі з Міністром оборони СРСР Д. Устиновим. Після закриття пілотованої програми почався наступ на космічні розробки НВО «Машинобудування». Повністю підготовлена до польоту в лип. 1981 перша автоматична станція «АЛМАЗ-Т» для всепогодного зондування та радіолокації Землі не отримала дозволу на запуск і бл. 6 років залишалася під чохлом на полігоні.
Останні космічні ідеї Ч. реалізовані вже після його смерті. Важкі супутники «Космос-1870» і «Алмаз-1А» масою 18,5 т з комплексом радіолокації виведені на орбіту відповідно 1987 і 1991 з метою дистанційного зондування Землі.
Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 9–11 скликань, делегатом ХХІІ,XXIV–XXVI з’їздів КПРС.
Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Указами Верховної Ради СРСР 1959, 1963.
Нагородж. 5 орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, Золотою медаллю ім. М. Жуковського (1964), Золотою медаллю ім. О. Ляпунова (1977). Лауреат Ленінської премії (1959), Державної премії СРСР (1967, 1974, 1982).
У Полтаві на фасаді будинку ЗОШ № 10 по вул. Пушкіна, 20, в якій в 1922–1926 навчався Ч., Герою встановлено меморіальну дошку. У Київському політехнічному інституті засновано стипендію його імені.
Літ.: УРЕ. – Т. 12. – С. 254; ПЕД. – С. 963-964; http: //www.space.com.ua/; http: //www.vechirka.pl.ua/articles/ 2010/4/14/44510643/

Меморіальна дошка на честь Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської та Державної премій СРСР,академіка В. М. Челомея на будинку ЗОШ №10 в Полтаві.