Історія Катерини Мороз: від мовознавиці до кореспондентки Суспільного

Катерина Мороз прийшла в журналістику не одразу. У студентські роки вона товаришувала з людьми з медіасфери й поступово почала з ними працювати: спочатку писала рекламні статті для сайтів, потім вела новинну стрічку в місцевому виданні, а вже згодом вирішила спробувати себе в журналістиці на Суспільному.

«Мій шлях до професії був не одним великим рішенням, а низкою маленьких кроків. Іноді просто пробуєш щось нове — і раптом розумієш, що це твоє», — розповідає Катерина.

Кореспондентка зізнається, що найбільше в роботі цінує різноманітність: однакових днів не буває, завжди дізнаєшся щось нове, знайомишся з людьми з різних сфер. Особливо їй близькі інтерв'ю з військовими, ветеранами та їхніми родинами.

«Кожна така зустріч по-своєму особлива. Мені подобається слухати людей і давати їм можливість розповісти те, що для них важливо. Іноді це складні розмови, але дуже цінні», — ділиться Катерина.

Після насичених робочих днів журналістка відновлюється за допомогою хобі: катається на роликах, займається стретчингом, йогою та пілатесом. А ще в'яже — каже, для неї це своєрідна медитація, що допомагає відволіктися від турбот.

Одного разу Катерина прийшла на роботу раніше за всіх і, побачивши порожній офіс, зробила кілька світлин у ньюзрумі, поєднавши два свої захоплення — журналістику та йогу. Фото вона виклала в соцмережі. Це не була практика, але колеги зацікавилися й долучалися до спільних занять на відкритому повітрі в одному з мальовничих куточків Житомира.

Катерина також провела заняття з йоги за донати для бойової медикині Софії Куправи-Янчевської з третього армійського корпусу. Учасники не платили за тренування, а кидали гроші напряму на банку Софії. Вдалося зібрати близько двох тисяч гривень на ремонт авто та інші потреби підрозділу.

«Ми зібрали небагато, але я щаслива, що долучились до збору», — зазначає журналістка.

Колеги Катерини завжди готові підтримати. Вона пригадує, як під час однієї з перших зйомок потрапила під дощ і прийшла в офіс мокра. Навколо одразу заходилися: хтось дав сухий одяг, хтось заварив чай, хтось накрив пледом.

Тим, хто зараз шукає своє покликання, Катерина радить не боятися пробувати. «Не обов'язково одразу знати, ким ти будеш через десять років. Головне — бути відкритою до нового, помічати, що тобі справді цікаво, і не боятися зробити перший крок», — підсумовує вона.