БРАТСТВА ЦЕРКОВНІ на Полтавщині.

Перші Б. ц. на Полтавщині виникли у литовсько-польсь­кий період. Більш-менш детальні свідчення збереглися про братства у Лубнах та Золотоноші. Вони створювалися як християнські громади навколо церкви задля допомоги її існуванню та регламентації внутрішнього релігійно-церковного життя. Громадська діяльність Б. ц. виявлялася майже виключно у благодійництві. Серед цілей Лубенського братства, які перераховувалися у грамоті митрополита Ісайї Копинського від 01.10.1622, зазначається, що воно засновується «в опатреню телесных вдов, сирот и в поратованию всяких людей упадлих, якося в собе самый грунт, предся взяте, того святого милосердного братства волею Вседержителя Бога закладается…». Братство у Золотоноші існувало у двох парафіях: Успіння Пресвятої Богородиці та св. Миколая. Це братство заснувало 19.07.1627 цех ремесел: шевського, кравецького та кушнірського. Цілі братства та статут були спільними з ін. братствами подібної форми.

У козацький період Б. ц. відігравали значну роль у суспільно-громадському житті. Вони будували та утримували церкви, школи, шпиталі й богадільні, підтримували зубожілих, надавали притулок удовам, сиротам, пристарілим, об’єднували уcіх мешканців парафії в єдину церковно-громадську сім’ю. Як зазначала П. Єфименко, «дух благотворительности в южнорусском народе проявлялся интенсивнее, чем где-либо, с одной стороны, вследствие подъема в те времена религиозного чувства, постоянно обострявшегося борьбой за свободу веры, с другой, вследствие такого социального строя того времени, который не подавлял, а напротив, развивал личный почин и общественную самодеятельность».

Одне з таких братств існувало в м. Срібному Прилуцького пов. Полтавської губ. У благословенній грамоті, яку братству 1689 дав київський митрополит Гедеон Святополк-Четвертинський, відзначалося: «К сему должны суть братия церковная единоко или двома от своих братии ксинодохон, сиречь шпиталь, или больницу, в день субботний посещати и о их довольстве, аще пищи или иных некоих нужд це лишаются, взискивати, ибо нужно братии церковной попечение имсти о нищих шпиталя своего братерскаго, дабы сии нужного питания ни в чем не лишалися». Друге відоме братство існувало в с. Хитці на Лубенщині. Воно складалося з 15–20 місцевих козаків та селян. Вступити до товариства міг кожний місцевий заможний господар за спільною ухвалою усіх братчиків. Братство підтримувалося внесками братчиків у сумі 2–3 крб. та особливо утриманням пасіки. Як свідчать документи, братство закрилося саме по собі: «той соби не схотив, той соби, загубылы ряд, так й нема братства».

Після втрати козацькою Україною автономії і запровадження в краї загально­імперського устрою діяльність Б. ц. протікала у руслі урядової політики і спрямовувалася гол. чином на підтримання пануючої релігії та асимілювання іновірців через релігійне «единение инородцев с русскими». Метою створених у 19 ст. Лубенського Спасо-Преображенського та Полтавського Єпархіального Свято-Макаріївського братств було розповсюдження, відновлення та збереження православ’я, а також боротьба із розколом, штундою та ін. сектами (місіонерський напрямок); допомога пристарілим та калікам, а також сім’ям та сиротам, які не могли себе самостійно прогодувати (благодійницький напрямок); релігійно-моральний та розумовий розвиток народу (релігійно-просвітницький напрямок).

Мета ця досягалася:

1) Відкриттям шкіл. Про закладання шкіл піклувалися майже усі Б. ц., оскільки школа була одним із головних шляхів для здобуття освіти. Так, у промові на відкритті Лубенського Спасо-Преображенського братства викладач духовного училища Я. В. Розанов наголосив: «…устав Спасо-Преображенскаго братства первою обязанностью своих членов поставляет заботу о том, чтобы как можно шире разливался в нашем городе и уезде и как можно далее распространялся свет грамотности…». У перший же рік існування братства Рада ухвалила: за статтями витрат встановити назавжди приблизний розрахунок братської суми, а саме: 43% цих грошей використовувати на утримання братської церковнопарафіяльної школи, 17% – на справи благодійництва, 25% – на допомогу церковнопарафіяльним школам у придбанні класних меблів та навчальних посібників, 15% – на влаштування книжкових складів, недільної школи, б-ки при ній та ін. дрібні витрати. У разі, якщо Св. Синод запропонує допомогу церковнопарафіяльній братській школі, то 43% братських зборів, які призначалися па утримання цієї школи, планувалося спрямувати на допомогу найбіднішим церковним школам Лубенського пов. Згідно з § 21 Статуту відділення братства у повіті могло бути відкритим тільки при тій парафії, де існувала церковнопарафіяльна школа. У журналі постанов Ради Спасо-Преображенського братства (засідання від 03.06.1890) можна прочитати: «…священника и прихожан с. Луки уведомить, что отделение братства у них может быть открыто только тогда, когда они предварительно устроят у себя церковно-приходскую школу, о чем следует им хлопотать узаконенным порядком чрез Лубенское отделение училищного Совета». У додатку до §§ 21–24 Статуту наголошувалося, що головна мета училищних братств (відділень) полягає у матеріальному забезпеченні та розвитку церковних шкіл та шкіл грамоти у межах парафії (на хуторах). Тільки після задоволення духовно-просвітницьких потреб парафії училищні братства можуть спрямовувати кошти на благодійні цілі: улаштування притулку при школі для сиріт та хутірських дітей на період навчального року, влаштування богадільні тощо.

За 1891–1892 членами Лубенського Спасо-Пре­обра­жен­ського братства на допомогу школам виділено 520 руб., зокрема, Остапівському училищному братству – 220 руб., Стуколівському братству – 100 руб. як безпроцентну позичку строком на 3 роки.

2) Публічними читаннями та моральними бесідами. Згадки про такі бесіди зустрічаються у звіті Лубенського Спасо-Преображенського братства про діяльність його членів за 1891–1892. Темами для читання обиралися оповідання з історії Церкви. Читання проводилися членами братства щонеділі у великому актовому залі духовного училища. «Народ любит эти чтения и зала почти всегда была наполнена слушателями, не только занимавшими все многочисленные места для сидения, но весьма часто наполнявшими собою и все свободные места позади и около места для сидения. (На некоторых чтениях собиралось слушателей до 1000 и даже более людей. На чтениях иногда можно было видеть даже лиц, принадлежащих к иудейскому закону)». Крім того, організовувалися читання і для арештантів у Лубенській тюрмі. Предметом цих читань переважно були житія святих. У в’язниці існувала й створена братством невелика б-ка, яка складалася переважно з творів про життя святих та брошур релігійно-морального змісту для самостійного читання арештантами.

3) Розповсюдженням книг Святого Письма, брошур та статей релігійно-морального змісту. Для цього Б. ц. створювали склади для продажу та безкоштовного роздавання книг, засновували б-ки та читальні. У залежності від потреб, Ц. б. створювали протирозкольничі б-ки та видавали брошури і книги за власний рахунок.

Полтавське Свято-Макаріїв­ське братство, плануючи розповсюджувати книги та брошури гол. чином через духовенство, тим самим визнавало за собою обов’язок надавати народу «бездоганні твори» (щодо православної віри). Тому на перших засіданнях Ради зазначалося, що першочерговим завданням для братства є необхідність влаштування центрального книжкового складу для усієї єпархії. Після відкриття такого складу Рада розглядала питання про влаштування церковнопарафіяльних книгозбірень. З цією метою в усі парафії було розіслано правила про церковні б-ки та б-ки церковнопарафіяльних шкіл, а також був надрукований приблизний список книг (із питань релігії та моралі), «корисних» як для духовенства, так і для світських осіб. Братство також розповсюджувало ікони, хрестики, обручки (по можливості, за помірними цінами, а бідним – безкоштовно).

4) Улаштуванням богаділень для пристарілих та скалічених осіб, дитячих притулків, допомогою особам, які з певних причин не могли прогодувати себе, а також тим, які перебували у в’язницях. Так, Лубенське братство за 1891–1892 на християнське благодійництво бідним витратило 113 руб.

5) Прикладом власного життя, впливом на інших та особистою допомогою. Так, у перший рік існування Лубенського братства один із його засновників, власник аптеки B. C. Білявський розпорядився видавати безкоштовно ліки біднякам, які отримають від Ради посвідчення на користування таким правом; два ін. братчики, медики Голинський та Катранов повідомили про готовність безкоштовно надавати цим особам лікарські консультації.

Ц. б. були всестановою організацією. Вони дбали, щоб до них вступали як світські, так і духовні особи. Авторитет братств та інтерес до них постійно зростав. До Ц. б. записувалося все більше високоосвічених людей, які здійснювали цей крок свідомо. Так, у Лубенському пов. за перші 8 міс. існування Спасо-Преображенського братства було відкрито 11 відділень. Крім того, за межами Лубенського пов. з’явилося ціле товариство, яке побажало відкрити відділення Лубенського братства у своїй парафії (товариство парафіян Богородице-Різдвяної церкви м-ка Бориспіль Переяславського пов. Станом на 1891 братство налічувало 15 відділень, а протягом року з’явилося ще 7. Але водночас залишалося актуальним питання про кількісну частину духівництва у складі братства. Як зазначала Рада Полтавського Єпархіального Свято-Макаріївського братства, за перші два роки існування організації до неї вступили далеко не всі священики єпархії: 1890 – 720, 1891 – 608 осіб духовного відомства. Тим часом, за § 8 Статуту братства «епархиальное духовенство, по характеру своего служения ближайшее к целям Братства, – обязательно действительные члены онаго с добровольным взносом в пользу Братства».

Наведені вище дані дають можливість говорити про важливість братств для народу, а тому заснування їх було бажаним скрізь.

У часи становлення незалежної Української держави релігійні громади знову звернулися до досвіду Ц. б. Адже головні завдання братств – піклування про морально-релігійний розвиток народу та допомога знедоленим – залишаються актуальними. Нині на Полтавщині діє Полтавське крайове братство Андрія Первозваного.

Див. також ЛУБЕНСЬКЕ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКЕ БРАТСТВО. ПОЛТАВСЬКЕ СВЯ­ТО-МАКАРІЇВСЬКЕ ЄПАРХІАЛЬНЕ БРАТСТВО. ПОЛТАВСЬКЕ АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО КРАЙОВЕ БРАТСТВО.

Літ.: ЦДІАУ. – Ф. 128. – Оп. 2. – Спр. 1354-а. – Арк. 1-2; ДАПО. – Ф. 801. – Оп. 1. – Спр. 2645. – Арк. 37; Спр. 3586. – Арк.16; Спр. 3709. – Арк. 7; Спр. 3854. – Арк.15; Ефименко А. Южнорусские церковные братства // Слово. – 1880. – № 10–12; Ефименко П. Шпитали в Малороссии // КС. – 1883. – Кн. 4. – С. 709-727; Ефименко А. Братства и съезды нищих // КС. – 1883. – Кн. 7. – С. 316; К истории южно-русских братств // КС. – 1886. – № 9. – С. 183-191; Прилуцкия церковныя школы и богадельни в 1765 г. (из Румянцевской описи) // ПЕВ.ЧН. – 1887. – № 18. – С. 629-637; Проэкт Устава Спасо-Преображенскаго Братства // ПЕВ.ЧО. – 1889. – № 22. – С. 879-887; Устав Свято-Макарьевскаго Епархиальнаго братства // ПЕВ.ЧО. – 1890. – № 4. – С. 119-133; Открытие Лубенскаго Спасо-Преображенскаго братства // ПЕВ.ЧН. – 1890. – № 6. – С. 204-210; Нарциссов Д. Православныя церковныя братства в России // ПЕВ.ЧН. – 1890. – № 11. – С. 411-456; Проэкт Устава отделений Лубенскаго Спасо-Преображенскаго братства. (Дополнение к §§ 21-24 устава Спасо-Преобр. Братства) // ПЕВ.ЧО. – 1890. – № 12. – С. 459-463; Журнал постановлений Совета Спасо-Преображенскаго братства. Засед. 3 июня 1890 г. // ПЕВ.ЧО. – 1890. – № 13. – С. 497-503; Отчет о деятельности Лубенскаго Спасо-Пре­ображенскаго Братства с 10 декабря 1889 года по 7 августа 1890 года // ПЕВ.ЧО. – 1890. – № 19. – С. 790-801; Отчет Совета Полтавскаго Епархиального Свято-Макарьевскаго Брат­ства за первый год его существования (С 29 апреля 1890 года по 1 мая 1891 года). // ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 12. – С. 418 – 434; Список пожертвований, поступивших в Полтавский Епархиальный Комитет для помощи пострадавшим от неурожая // ПЕВ.ЧО. – 1892. – № 1. – С. 14-18; № 3. – С. 105-108; № 7. – С. 306-311; № 11. – С. 456-460; Вторая годовщина Полтавскаго епархиального Свя­то-Макарьевскаго Братства // ПЕВ.ЧН. – 1892. – № 12. – С. 500-513; От совета Полтавскаго Епархиальнаго Свято-Макаревскаго Братства (извлечен из журн. Совета от 5 июня 1892) // ПЕВ.ЧО. – 1892. – № 13 – С. 621-622; Розанов Я. Братский праздник Лубенскаго Спасопреображенскаго монастиря // ПЕВ.ЧН. – 1892. – № 17. – С. 614-632; Юзефович И. Четвертая годовщина Лубенскаго Спасо-Преображенскаго Братства // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 17–18. – С. 665-677; Лазаревский А. Лубенщина и князья Вишневецкие (1590–1648). – К., 1896. – 168 с.; Папков A. A. Братства. Очерк истории западно-русских православных братств. – Сергиев Посад, 1900. – 318 с.; Милорадович В. Лесная Лубенщина. – Киев: Тип. Ун-та Св. Владимира, 1900. – 93 с.; Мальцев А. Ф. О малорусских «шпиталях» // Тр. ПУАК. – Вып. 4. – Полтава. – 1907. – 235 с.

С. А. Федоренко.