ЧЕРНЕЧОЯРСЬКИЙ печерний скит

Чоловічий. Розташовувався на південь від сучасного с. Чернечий Яр Великобудищанської сільської ради Диканського р­ну, в ур. Вовчий Яр. Можливо, став першоосновою Великобудищанського Преображенського Троїцького монастиря. Рештки печер скиту знаходяться на мисовому виступі при з’єднанні Яковенкового та Вовчого ярів за 2,5 км на схід від смт Диканька, на південь від с. Чернечий Яр Великобудищанської сільської ради Диканського р­ну.

Час виникнення скиту та монастиря на разі покритий пеленою таїн, що пов’язане як зі слабкою вивченістю історії цього релігійного закладу, так і значною плутаниною в датах та визначеннях. Заснований, згідно з деякими документами, до 1602. Остання дата заснування печерного скиту цілком ймовірна, зважаючи на доволі давню монастирську практику на Полтавщині, але потребує додаткового архівного та археологічного підтвердження.

Ч. с. тимчасово припинив існування у кін. 17 ст., потім відновився і продовжував діяти до кін. 18 ст. Остаточне припинення печерного подвижництва у цій місцевості, напевне, сталося у 2 пол. 18 ст., коли російським царським урядом було скасовано затвірницьку практику в монастирях імперії. У 19 – на поч. 20 ст. печери ще відвідувалися людьми. У роки Великої Вітчизняної війни тут переховувались місцеві жителі, після чого комплекс остаточно запустів, а його печери почали руйнуватись та замулюватись.

Рештки печерного скиту досліджувалися 2005 загоном відділу охорони археологічної спадщини НДІ пам’ят­ко­охо­рон­них досліджень (кер. – Т. А. Бобровський).

Рештки скиту на сьогодні представлені щонайменше 8–9 печерними спорудами, прокопаними у лесовому суглинку та піщанику на глибині 2,5–3,5 м від сучасної поверхні.

Печери комплексу, розташовані уздовж схилів на відстані 2–10 м одна від одної, у своїх привхідних ділянках нині завалені і проявляються на поверхні провалами та просіданнями ґрунту. Найдавніше поселення ченців тут локалізувалось у місці найбільшого скупчення підземних споруд – уздовж південної частини західного схилу Яковенкового яру. Згодом відбулося розростання комплексу на північ. Житлові келії перших поселенців, напевне, мали вигляд невеличких камер (кожна розмірами не більше 2–3х2 м), розташованих поблизу схилу та поєднаних із денною поверхнею короткими (до 3 м довж.) вхідними галереями. Пізніше камери­келії були об’єднані між собою комунікаційними проходами, прокладеними вздовж схилу Яковенкового яру. Тоді ж з окремих камер углиб схилу були прокладені довгі (до 6–7 м) та широкі (до 1 м) галереєподібні приміщення, можливо, господарського призначення. Водночас на околицях комплексу зводяться келії відлюдників, які мали вигляд довгих (до 10 м) вузьких (50–60 см) галерей, що закінчувалися крихітними (2х1–1,5 м) камерами. У серед. – 2 пол. 17 ст. скит зазнав тимчасового занепаду, принаймні, печери на певний час були покинуті й, як результат, частково замулені та зруйновані. При відновленні скиту в кін. 17 – на поч. 18 ст. окремі печери комплексу були розчищені та пов’язані між собою комунікаційними галереями. Крім того, комплекс було доповнено принаймні ще однією печерною келією з пазами від дерев’яних конструкцій.

На сьогодні комплекс є єдиною зафіксованою монастирською печерною пам’яткою на теренах Полтавщини. Виходячи з конструкції монастирських споруд та загально чернецької практики пізньосередньовічного часу, слід уважати, що монастир в ур. Вовчий яр мав характер відлюдницького скиту, започаткованого вихідцями якогось сусіднього монастиря. Втім, це не міг бути жіночий монастир, оскільки практика відлюдництва для ченців жіночої статі була заборонена.

Літ.: Амвросий. История Российской иерархии, собранная бывшим Новгородской Семинарии Ректором, Богословии учителем и Юрьева Новгородского, ныне же Ставропигиального Московского Новоспасского монастыря Архимандритом, и учрежденной в Москве Духовной Цензуры председательствующим Амвросием. – Москва: В Синодальной Типографии, 1813. – Ч. ІІІ. – С. 508; Зверинский, 1892. – С. 253; [Аноним]. Упразднённые и прекратившие своё существование православные монастыри в преде­лах нынешней Полтавской епархии (Краткий ист. очерк) // ПЕВ.ЧН. – 1897. – 26–27 июня. – № 20–21. – С. 798; Жук В. Н. Сторінки про підземелля Полтави та інших стародавніх міст­фортець Полтавщини // Наш рідний край. – Полтава, 1991.– Вип. 11. – С. 29­30; Бобровський Т. А. Науковий звіт про спелео­археологічні дослідження комплексу печерних споруд в ур. Вовчий Яр поблизу смт. Диканька Полтавської області в травні­червні 2005 р. – К., 2005 // НА ІА НАНУ; НА ЦОДПА. – Ф.е. – Спр. 467. – 25+47 арк.; Бобровський Т. А. Звіт про дослідження підземних споруд в ур. Вовчий Яр біля смт. Диканька Полтавської області // http://www.spadshina.com.ua/index.php?sID=3&itemID=91; Посухов В. Земля­берегиня. Полтавщиною – підземними ходами. – Полтава: ПФ «Форміка», 2007. – С. 41­42.

Т. А. Бобровський, В. В. Шерстюк.