61.2. Суспільно-політичне життя

61.2.1. Сталінська модель передвоєнного суспільства

61.2.2. Виборчі кампанії 1937-1939 pp.

61.2.1. Сталінська модель передвоєнного суспільства

На кінець 1930-х pp. в СРСР утвердився режим абсолютистської влади Й. Сталіна, оформлений під вивіскою «найдемократичнішої в світі конституції».

Основні положення союзного Основного Закону 1936 р. повністю відтворювала Конституція УРСР 1937 р. Номінальне влада в СРСР належала «трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих». Фактично носієм влади стала партійна верхівка, очолювана «вождем». Поряд із радами на всіх поверхах суспільства створювалися паралельні органи – партійні комітети, які взяли під повний контроль діяльність рад. Партійні органи фактично призначали склад рад усіх рівнів, називаючи це «виборами». В кожному виборчому окрузі виставлявся лише один кандидат, підтримка якого забезпечувалася на 99,9%. Персональний склад голів місцевих рад затверджувався на рівні Політбюро ЦК.

Слухняним знаряддям у руках партійних органів стала і судова система: жоден із суддів чи прокурорів не міг приступити до виконання своїх обов’язків без згоди партійних інстанцій. Так, 29 березня 1939 р. Політбюро ЦК КП(б)У призначило помічником обласного прокурора по спецс-правах Полтавської області Р. Руденка (майбутній обвинувач від Радянського Союзу на Нюрнберзькому процесі 1945-1946 pp.).

Кадрова політика стала головним засобом проведення лінії партії. При призначенні на керівні посади враховувалася не стільки фахова компетенція, скільки надійність та здатність втілювати вказівки керівних органів. Формування номенклатурної касти супроводжувалося появою партійно-радянської бюрократії, наділеної ранґовими привілеями і повноваженнями. Для того, щоб функціонери не «вростали» в займані посади, діяла система ротації. «Ніхто, включаючи вищий ешелон влади, не міг спокійно почуватися на своєму місці. В будь-який момент «на заклик партії» він міг опинитися вгорі або внизу ієрархічної драбини, якщо взагалі не за ґратами» (М. Головко).

Сама ж партія діяла на основі «апаратного централізму» та вождизму, коли волю всій організації нав’язувала одна людина – Й. Сталін. Лави партійців постійно оновлювалися, скорочуючись під час періодичних «чисток» і зростаючи під час кампаній масових «наборів». Наприкінці 1930-х pp. від партії були відлучені всі ненадійні, місце яких зайняли віддані режиму душею й тілом.

Навколо партії існував своєрідний пояс громадських організацій-сате-літів: профспілкових, комсомольських, творчих.

 

Й. Сталін. Наприкінці 1930-х pp. лідер ВКП(б) перетворився на носія абсолютної істини, пророка і месію. У свідомість людей навіювалася ідея непогрішимості і несхибності «вождя», містична віра у його здатність передбачати розвиток подій і спрямовувати його у потрібне русло. У грудні 1939 р. країна урочисто відзначила 60-річчя з дня народження «вождя, учителя і друга трудящих усього світу». Газети захлиналися славослів’ями на адресу ювіляра. Стриманих поздоровлень з-за кордону прийшло всього кілька, серед них — телеграми А. Гітлера та Й. фон Ріббентропа.

 

Свідчення 5. Пісня про Сталіна (слова М. Рильського):

Із-за гір та з-за високих Сизокрил-орел летить… Не зламати крил широких, Того льоту не спинить!

На вершини всі ми линем,

Соние променем е очах…

Льотом сонячним, орлиним

Вождь показує нам шлях. Хай шумить земля піснями В цей крилатий, гордий час! Слово Сталіна між нами, Воля Сталіна між нас!

Нам скорились темні води,

В ноги нам лягли поля,

Розспівалися заводи,

Оновляється земля! Уперед полком єдиним Більшовииька сила йде. Льотом сталінським, орлиним Мудрий вождь усіх веде.

Пурпуровими огнями

Нам новий сіяє час..

Слово Сталіна між нами,

Воля Сталіна між нас.

61.2.2. Виборчі кампанії 1937-1939 pp.

У передвоєнні роки були проведені три галасливі виборчих кампанії: вибори до Верховної Ради СРСР 12 грудня 1937 p., вибори до Верховної Ради УРСР 26 червня 1938 p., вибори до місцевих рад 24 грудня 1939 р. За пропаґандистськими штампами тих часів, підготовка до виборів «викликала хвилю творчого стахановського руху, забезпечила творчий підйом політичної і виробничої активності широких мас трудящих». На підприємствах, у колгоспах, радгоспах, військових частинах, установах організовано гуртки з вивчення Конституції, до складу виборчих комісій уведено «передових, до кінця відданих справі партії Леніна-Сталіна товаришів». Партійні комітети зобов’язувалися «забезпечити старанний добір кандидатів у депутати, своєчасно даючи відсіч спробам ворожих елементів дискредитувати чесних, відданих радянській владі працівників». Як і слід було чекати, вибори «засвідчили морально-політичну єдність суспільства». Трудящі практично одностайно проголосували «за кращих синів і дочок нашої батьківщини – кандидатів блоку комуністів і безпартійних ».

Обкладинка агітаційної брошури “Досягнення соціалістичного будівництва на Полтавщині” (1939 р.). Фотокопія.

Загальноміський мітингу Кременчуца присвячений виборам до Верховної Ради УРСР. Фото. 1938.

 

Свідчення 6. Із повідомлень в газеті «Комуніст»:

16 жовтня 1937 p.: «Полтава. На всіх підприємствах, в установах відбулися мітинги трудящих. Робітники, службовці, трудова інтелігенція з радістю вітали оголошення дня виборів до Верховної Ради СРСР. Стахановці нового обласного центру беруть на себе виробничі зобов’язання: до <…> дня виборів прийти з перевищенням виробничих завдань». 21 жовтня 1937 p.: Цікаву зустріч двох поколінь організував партійний комітет м’ясокомбінату м. Полтави. У нараді, присвяченій готуванню молоді до виборів, вяли участь 200 ровесників Жовтня і понад 100 старих кадрових робітників комбінату. Після доповіді «Ради депутатів трудящих — політична основа СРСР» молоді виборці й старики жваво обмінялися думками.

65-річний дідусь Пичкур, робітник-пенсіонер, розповів молоді, як трудящим царської Росії жилося під гнітолі царя та поміщиків, капіталістів. Стахановка-комсомолка Бондаренко <…> сказала: «Промятого минулого, про яке розповідав дідусь Пичкур, я не знаю. Моє 20-річчя збігаєшся з днями, коли мільйони радянських громадян братимуть участь у виборах до Верховної Ради СРСР. З величезною радістю заповнятиму я перший виборчий бюлетень і голосуватиму за вождя народів товариша Сталіна».

З ініціативи ровесників Жовтня на комбінаті широко розгорнулося змагання. <…> Всі робітники комбінату борються за перетворення свого підприємства в стахановське». 2 листопада 1937 р.: «На збори робітників і службовців та інженерно-технічних працівників Полтавського державного машинобудівного заводу зібралося понад 1000 чол. Першим виступив інструктор стахановської школи тов. Мартиновський. Про велику любов трудящих до парти Леніна-Ста^Ііна, до творця найдемократичнішої в світі Конституції — товариша Сталіна, говорив промовець. «Я подаю пропозицію. — сказав він. — висунути кандидатом у депутати Ради Національностей стійкого більшовика — секретаря полтавського обласного оргбюро КП(б)У Костянтина Тимофійовича Топчія».

У своїй резолюції виборці записали: «Ми твердо пам’ятаємо, що до Верховної Ради треба обирати найкращих людей нашої соціалістичної батьківщини, стійких і непохитних ленінців, які непримиренно борються з троцькістсько-зінов’євськими, бухарінськими і буржуазно-націоналістичними покидьками — агентами озвірілого фашизму».

 

Свідчення 7. Із передмови до агітаційної брошури «Досягнення соціалістичного будівництва на Полтавщині», виданої Полтавським обкомом КП(б)У для агітаторів і пропагандистів напередодні виборів до місцевих рад 24 грудня 1939 p.:

«Голосуючи за кандидатів побідоносного сталінського блоку комуністів і безпартійних — кращих синів і дочок нашого народу, вихованих героїчною партією Леніна-Сталіна, ми голосуємо за дальше здійснення завдань III п’ятирічки, за дальше процвітання нашої вітчизни, за велику справу Леніна-Сталіна, за комунізм!».

Депутати Верховної Ради СРСР І скликання від Полтавської області (вибори відбулися 12 грудня 1937 p.):

До Ради Союзу:

Авраменко Іван Петрович (1915 – ?) – колишній тракторист, директор Гельмязівської МТС, член обкому комсомолу і ЦК ЛКСМУ, кандидат у члени ВКП(б) [Золотоніський в. о.]; Дорошенко Олексій Давидович (1902, Харківщина – ?) – колишній наймит, секретар сільського комітету бідноти, червоноармі-єць, закінчив Куп’янську радпартшколу, військову політакадемію ім. В. Леніна, комісар Чапаєвської дивізії, член ВКП(б) [Кременчуцький в. о.]; Овчаренко Ганна Дмитрівна (1900 – ?) – колишня батрачка, колгоспна активістка, ланкова-коноплярка колгоспу ім. С. Кірова, нагороджена орденом «Знак Пошани», член Малосорочинської сільради і ЦК Українського Червоного Хреста, безпартійна [Миргородський в. о.]; Ричагов Павло Васильович (15.1.1911, с. Нижні Лихобори, тепер у складі Москви – 28.X.1941) – військовий льотчик, комеск, кавалер ордена Леніна, Герой Радянського Союзу, безпартійний [Лубенський в. о.]; Середа Захар Назарович (1904, Глобинська волость Кременчуцького пов. – ?) – виходець із багатодітної селянської родини, за путівкою комсомолу направлений до Червоної армії, дослужився до звання старшого лейтенанта, комроти, член ВКП(б) [Полтавський сільський в. о.]; Топчій Костянтин Тимофійович (1900, Донбас – ?) – потомственний шахтар, учасник громадянської війни, закінчив військово-інженерну школу, з 1923 р. перебував на партійній роботі (з 1933 р. – на Полтавщині), перший секретар Полтавського обкому КП(б)У [Галицький в. о.]; Удовиченко Олександр Гаврилович (1904 – 22.IX.1938) – колишній наймит, комсомольський активіст, закінчив Харківський інститут радянського будівництва і права, з 1932 р. – на партійній роботі у Полтавській області, згодом обраний другим секретарем оргбюро ЦК КП(б)У [Пирятинський в. о.]; Яцина Йосип Михайлович (1897 – ?) – наймит, потім робітник, машиніст паровоза, Почесний залізничник СРСР, у 1936 р. нагороджений орденом Леніна, з 1937 р. – начальник паровозного депо станції Полтава, член міськкому партії і міськради, член ВКП(б) [Полтавський міський в. о.].

До Ради Національностей:

Будний Олександр Андрійович (1906 – ?) – токар, згодом – начальник зміни колісного цеху Крюківського ваґонобудівного заводу, відомий на всю країну ста-хановець, рекордсмен токарної справи серед підприємств споріднених галузей машинобудування, член ВКП(б) [Кременчуцький в. о.]; Панченко Павліна Єфремівна (1909, Оренбурзька губ. – ?) – член сільради, випускниця курсів техніків тваринництва, стахановка сільського господарства, нагороджена орденом «Знак Пошани» , у 1936 р. за партійним направленням стала студенткою Полтавського сільськогосподарського інституту [Полтавський в. о.].

Ричагов Павло Васильович

(15.1.1911, с. Нижні Лихобори, тепер у складі Москви — 28.Х.1941) — військовий діяч, Генерал-лейтенант (1940 p.), Герой Радянського Союзу (1936 p.). Народився в сім’ї селянина. Закінчив неповну середню школу, Ленінградську військово-теоретичну школу ВПС (1930 p.), Борисоглібську військову авіаційну школу льотчиків (1931 p.), Військово-повітряну академію ім. М.Є. Жуковського (1937 р.). В Червоній армії з 1928 р. Служив на посадах молодшого льотчика, командира ланки, загону, ескадрильї. Один із рекордсменів радянської довоєнної авіації: здійснив 110 безперервних зльотів і посадок на літаку-винищувачі, не вимикаючи мотору і не виходячи з кабіни бойової машини. В лют. 1936—жовт. 1937 pp. під псевдонімом Пабло Паленкар брав участь в бойових діях в Іспанії. Ескадрилья під його командуванням збила бл. 40 літаків противника (особисто знищив 6 машин). У лист. 1937 — квіт. 1938 pp. — військовий радник у Китаї. Керував розгромом бази японських ВПС на Тайвані, де було знищено 50 літаків і 3-річний запас палива. В 1938-1939 pp. командуючий ВЯС Приморської групи Дале-

косхідного фронту і ВПС 1-ї Окремої Далекосхідної армії. Керував діями авіації в боях біля оз. Хасан. В радянсько-фінській війні командував ВПС 9-ї армії. З червня 1940 р. заст. начальника, з серпня 1940 р. начальник Головного управління ВПС РСЧА, генерал-лейтенант. З лютого 1941 р. заст. наркома оборони СРСР. Ініціював рішення не присвоювати випускникам льотних навчальних закладів офіцерських звань і збільшити термін служби в авіації до 4 років. З метою збільшення кількості авіаторів (у 1941 р. планувалося випустити 150 тис. чол.) було скасовано добровільний принцип комплектування льотних шкіл і скорочена підготовка пілотів. Молодих льотчиків не вчили вищому пілотажу («Не будемо фіґуряти!»), що зумовило велику аварійність. Намагання перекласти вину на авіаконструкторів («розбиваємось, бо літаємо на гробах») викликало негативну реакцію Й. Сталіна. В квітні 1941 р. П. Ричагов був знятий з посади і зарахований на навчання в Академію Генштабу. 24 червня 1941 р. заарештований за звинуваченням у змові, що нібито призвела до катастрофи радянської авіації в перший день війни. 28 жовтня 1941 р. розстріляний в с. Барбиш (Самара) разом із дружиною Марією Нестеренко, майором ВПС, ком. окремого авіазагону. Нагороджений 2 орденами Леніна, 3 орденами Червоного Прапора. Депутат ВР СРСР 1-го скликання від Лубенського в. о. Полтавської обл. Реабілітований поем, в 1954 р.

Голосування на виборчій дільниці. Кременчук. Фото. 1938.