68.3 Реформаторський хаос в економіці

68.3.1. Створення нової системи управління народним господарством

68.3.2. Перебудова партійних органів

 

 

68.3.1. Створення нової системи управління народним господарством

Розгорнувши наступ на старий партійно-державний апарат, який підживлював консервативні просталіністські тенденції, М. Хрущов наважився на рішуче обмеження централізму й бюрократії. Протягом 1953-1956 pp. ряд союзних міністерств одержали союзно-республіканський статус. Близько 10 тис. підприємств та установ були передані в підпорядкування Української РСР. Це збільшило частку республіканської промисловості з 30% до 76% . Водночас було значно скорочено роздутий штат управлінців, які більше імітували активну діяльність, ніж працювали над конкретними справами. Завдяки цьому заходу лише протягом 1954-1955 pp. в республіці вивільнилося понад 60 тис. чол. М. Хрущов абсолютизував організаційний фактор, тому його шлях вирішення економічних проблем лежав у руслі організаційно-господарських перебудов (укрупнення – розукрупнення, централізація – децентралізація). Власне економічні проблеми не сприймалися М. Хрущовим відповідно до їхньої природи, тому господарські завдання він намагався вирішити типово політичними прийомами й методами.

Однією з найрадикальніших дій М. Хрущова була спроба частково децентралізувати керівництво економікою. Масштабна реформа розпочалася в лютому 1957 р. Стара система галузевого, вертикального, централізованого управління ліквідовувалась. Право планування й розпорядження місцевими ресурсами було передано від центральних відомств місцевим радам народного господарства (раднаргоспам). В Україні створено 14 рад-наргоспів; згодом мати свій раднаргосп захотіла кожна область, і число їх зросло. У рамках раднаргоспів підприємства об’єднувались у трести й комбінати за галузевим принципом, підпорядковуючись відповідним галузевим управлінням.

До праці, товариші! Плакат Б. Білопольського. 1962.

Підприємства Полтавщини спочатку ввійшли до Харківського рад-наргоспу, на чолі якого стояв О. Соїч. У 1960 р. було утворено Полтавський раднаргосп, який проіснував до січня 1963 р. У підпорядкування раднаргоспу ввійшло 113 підприємств. Він складався з 9 функціональних відділів і 8 галузевих управлінь, які створювалися за комплексом взаємозв’язаних галузей. Раднаргосп здійснив спеціалізацію ряду підприємств, ліквідував дублювання виробництва однотипної продукції (зокрема в деревообробній промисловості). Іншим позитивом було укрупнення дрібних автотранспортних господарств, що дозволило поліпшити використання рухомого складу, прискорити перевезення вантажів. З метою забезпечення доступності науково-технічної інформації було створено Центральне бюро технічної інформації, на порядок денний ставилися питання щодо створення спеціального конструкторсько-технологічного бюро чи інституту, який би розв’язував питання про впровадження нової техніки на підприємствах.

Будинок раднаргоспу в Полтаві. Фото. 1960.

Очевидно, нові форми управління могли принести безперечну користь на шляху утвердження ринкових відносин і досягнення відносної економічної самостійності республік і навіть областей. Однак скористатися цими можливостями місцева партійно-господарська бюрократія не встигла через короткочасність існування раднаргоспів, плутанину в управлінні та підпорядкуванні виробничих структур, а головне – через незмінність курсу на плановість народного господарства.

Всупереч передбаченням реформи, плани підприємств так і не стали для них основними, завдання спускалися фабрикам і заводам згори, як і раніше. Держ-план СРСР зберіг за собою функцію розробника контрольних цифр для республік і областей, більше того, розширив номенклатуру продукції, що планувалася з центру. В свою чергу, адміністративний прес раднаргоспів виявився не менш обтяжливим для підприємств, аніж всеохопне реґулювання з боку колишніх міністерств. Зберігався попередній приницп розверстки сировини й готової продукції, відтворювалася ненормальна господарська ситуація, за якої пропозиція визначала попит. У ряді випадків справа звелася до примітивного перетрушування бюрократичних структур.

Услід за реформою в промисловості й будівництві було проведено перебудову управління сільським господарством. У 1962 р. замість районної ланки запроваджено спеціалізовані колгоспно-радгоспні управління, що охоплювали територію трьох-чотирьох районів, зі своїм парторгом (секретар сільського райкому ставав заступником цього парторга). Аналогічні управління повинні були створюватись у масштабах області, республіки. У Москві створювався Союзний комітет із сільського господарства. Коли ж з’ясувалося, що новостворені управління дублюють роботу райкомів, М. Хрущов розпорядився ліквідувати попередню систему районування і створити укрупнені райони. В результаті система управління тільки ускладнилась.

 Виконаємо і перевиконаємо шостий п’ятирічний план! Плакат М. Сухова. 1956.

Доведемо в 1960 роціваловий збір зерна до 11 мільярдів пудів! Плакат С. Ліванова. 1956.

М. Хрущову імпонувала сама атмосфера перебудов, змін, удосконалень. На лис- і топадовому (1962 р.) пленумі ЦК він висловився в тому дусі, що переробляти і перебудовуватися доведеться ще не раз. Однак у середині 1960-х pp. вже було досягнуто тієї межі змін, за якою в суспільстві накопичився «синдром утоми» і з’явився потяг до стабільних форм життя.

 

Свідчення 14. Із мемуарів колишнього першого секретаря Полтавського промислового обкому КПУ Я.П. Погребня-ка «Не предам забвению…»:

«…создание совнархозов, на мой взгляд, полностью себя оправдало. Эти управленческие структуры способствовали развитию экономики областей, краев, республик. <…> Совнархозы умело координировали такие вопросы, как специализация производства, рост производительности труда, уменьшение транспортных перевозок, ускорение строительства объектов».

 

Свідчення 15. Із мемуарів колишнього першого секретаря Полтавського промислового обкому КПУ Я.П. Погребня-ка «Не предам забвению…»:

«Он [M. Хрущов] руководствовался <…> тем, что партийные комитеты должны более предметно заниматься отраслями экономики, и для конкретного руководства отраслями такое разделение <…> необходимо. Несмотря на некоторые положительные моменты такого организационного подхода <…> в целом эта затея носила негативный характер. Практически получалось, что каждую ‘? областную организацию приходилось резать по живому, а ведь это был единый организм с единой идеологией, едиными принципами и оргструктурой <…> Эта идея, как известно, не прижилась, и в начале 1965 года сельские и промышленные организации снова объединились».

 

 

68.3.2. Перебудова партійних органів

Перебудувавши за територіальним принципом керівництво промисле-1 вим і аґрарним секторами, М. Хрущов узявся до логічної, як на його погляд, перебудови партійних структур. Наприкінці 1962 р. партійні організації було поділено за виробничою ознакою на промислові й сільські. Уме-1 жах областей утворилися дві самостійні партійні організації, на чолі яких стояли відповідні обкоми КПУ. Замість райкомів в УРСР діяло 250 виробничих колгоспно-радгоспних управлінь і 78 промислово-виробничих пар-ткомів (керували парторганізаціями підприємств і будов, розміщених у сільській місцевості), 92 міські і 71 районний комітети партії (очолювали парторганізації підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та будівництва в містах). За тим самим принципом відбулася перебудова радянських, профспілкових і комсомольських органів. Така реорганізація зачепила інтереси всіх, причетних до механізму влади, і викликала суцільне неприйняття. Власне після цієї реформи опозиція М. Хрущову почала підготовку його зміщення.