68.4 Експерименти в аграрному секторі

68.4.1. Від скромних ініціатив до ґрандіозних над програм

68.4.2. Цілинна епопея. Полтавці на цілинних землях

68.4.3. Кукурудзяна епопея

68.4.4. «Наздогнати й перегнати Америку!»

68.4.5. Реорганізація МТС

68.4.6. Обмеження особистих господарств

68.4.7. Активізація досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва

 68.4.8. Загострення продовольчої проблеми

 

 

68.4.1. Від скромних ініціатив до ґрандіозних над програм

Щойно прийшовши до влади, нове керівництво країни вимушене було звернутися до реформування економіки. Це диктувалося тодішньою міжнародною і внутрішньою обстановкою. Змагання двох систем в умовах розгортання науково-технічної революції вимагало прискорення економічного поступу, підвищення життєвого стандарту. Відставання загрожувало самому існуванню радянської системи.

Агітатор розкриває перед колгоспниками сільгоспартілі “Дружба” Карлівського р-ну перспективи розвитку господарства. Фото. 1960.

Хронічним недоліком радянської економіки було сільське господарство. Між 1949 і 1952 pp. обсяг продукції промисловості зріс на 23%, тоді як виробництво продовольства – лише на 10% . Колгоспи й радгоспи працювали малоефективно. Численні обмеження стримували розвиток особистих підсобних господарств. Кілька років поспіль не зростало зернове виробництво. Заява Г. Маленкова на XIX з’їзді КПРС (1952 р.) про те, що зернова проблема в СРСР вирішена, виявилося блефом, навпаки, в країні відчувалася гостра недостача зерна. Через брак кормів і великий падіж худоби склалася критична ситуація в тваринництві. Низька продуктивність сільського господарства консервувала дефіцит продуктів і викликала сумніви щодо переваг соціалізму. Реформування аґрарної галузі стало нагальною потребою часу. Україна, де М. Хрущов, за його словами, набрався аґрономічного досвіду, мала вкотре слугувати полігоном сільськогопо-дарського експериментаторства.

Перші реформи, ініціатором яких був М. Хрущов, були проголошені Г. Мален-ковим на сесії Верховної Ради СРСР у серпні 1953 р. Йшлося про досить скромні заходи: збільшення капіталовкладень у сільське господарство; підвищення закупівельних цін на сільськогосподарські продукти; зниження норм обов’язкових натуральних поставок з особистого господарства та ліквідація «сталінських поборів» на фруктові дерева та ягідні кущі; зменшення вдвічі податку за користування земельним наділом і списування недоїмки за минулі роки. Проте ці обмежені реформи надовго забезпечили Г. Маленкову популярність на селі. Газету з його доповіддю зачитували до дір, і простий бідняк-селянин говорив: «Ось цей за нас».

Г.М. Маленков. Фото.

Після того, як січневий 1955 р. пленум ЦК КПРС відправив Г. Маленкова у відставку, М. Хрущов назвав його промову на сесії Верховної Ради СРСР опортуністичною.

Важливе значення для розвитку аграрної політики мали пленуми ЦК КПРС 1953-1955 pp. Була засуджена практика довільного збільшення заготівель для передових господарств із метою покривання поганої роботи відстаючих. Будь-які понадпланові поставки мали здійснюватись тільки за підвищеними цінами. Робота колгоспів і радгоспів відтепер мала оцінюватись за виходом продукції на 100 га ріллі, при цьому розширювалася самостійність господарств. Заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію були збільшені: на зерно – в 7 разів, на картоплю – у 8 разів, на продукти тваринництва – у 5,5 раза. Для заохочення праці колгоспників уводились натуральні й грошові аванси в розмірі 25% від очікуваної оплати трудодня. Важливою зміною в управлінні стало обмеження кількості показників, які доводилися колгоспам і радгоспам «згори». Структуру посівів, терміни сівби і збирання повинні були планувати самі господарства (про це розумне рішення згодом забули). Позитивну роль в оздоровленні аґрарного сектора відіграло застосування нових технологій, використання зарубіжного досвіду.

Зрозуміло, що, незважаючи на важливість прийнятих рішень, вони не могли дати швидкого економічного ефекту. Виробництво сільськогосподарської продукції зросло всього на 2,5% у 1953 р. і на 4% у 1954 р. Зернова проблема залишалася невирішеною. Надзвичайність ситуації вимагала пошуків шляхів різкого збільшення виробництва. Відповіддю на виклик часу стали три хрущовські надпрограми: 1) освоєння цілинних земель у східних районах країни; 2) розширення посівів кукурудзи; 3) гонка на випередження Америки за виробництвом продовольства на душу населення.

Оранка на зяб у колгоспі ім. Шевченка Машівського р-ну. Фото. 1960.

Сівбу розпочато. Фото. 1960.

Збирання урожаю. Фото. 1960. 

 

68.4.2. Цілинна епопея. Полтавці на цілинних землях

За наполяганням М. Хрущова ЦК КПРС на поч. 1954 р. ухвалив постанову «Про дальше збільшення виробництва зерна в країні та про освоєння цілинних і перелогових земель». У лютому 1954 р. за участю М. Хрущова в Москві відбулися збори комсомольців, які закликали молодь взяти участь у цілинній епопеї. Освоєння цілини розпочиналось як значна військова операція. До Казахстану, Сибіру, Уралу й Далекого Сходу один за одним ішли ешелони з людьми та технікою. Планувалось організувати близько 150 великих радгоспів (фактично з’явилося 425), увести в обіг не менше 13 млн. га й одержати з них уже в 1955 р. до 20 млн. т зерна. В освоєння цілинних земель лише впродовж 1954-1959 pp. було вкладено 37,4 млрд. крб.

Свідчення 16. Із пісні про цілину. Слова В. Харитонова, музика О. Фельцмана.

Утро!

Утро начинается с рассвета.

Здравствуй!

Здравствуй, необъятная страна.

У студентов есть своя планета, —

Это… это… это целина!

Піднімай цілину! Плакат В. Ліванова. 1954.

 

Свідчення 17.

Загальна площа освоєних протягом 1954—1960 pp. цілинних і перелогових земель склала 41,8 млн. га, з них лише у Казахстані було розорано 25,5 млн. га.

Освоєння земель на сході відбувалося за рахунок господарств європейської частини СРСР і передусім України. Незважаючи на скрутне становище в аґрарному секторі республіки, з УРСР у цілинні райони було вивезено велику кількість людей і техніки. Перша група української молоді виїхала на цілину 22 лютого 1954 р. До кінця року в цілинних районах працювало вже понад 75 тис. українських юнаків і дівчат – трактористів, комбайнерів, механіків, ще 18 тис. прибуло в 1955 р. Робітничі колективи деяких радгоспів майже повністю складалися з переселенців-українців.

Добровольців поїхати в невідомі краї вистачало (спрацьовували продумана агітація, високий рівень виконавської дисципліни, романтика освоєння нових земель, можливість вирватися із напівкріпацької залежності села, надання пільг для переселенців та ін.). Проте існувала й чітка рознарядка: скільки людей на відправку має поставити кожний район.

 

Свідчення 18. Із протоколу № 3 засідання Глобинського райвиконкому про затвер- І дження списку сімей переселенців у колгоспи Кустанайської області Казахської РСР на І освоєння цілинних земель (7 лютого 1955 p.):

«<…> 65. Слухали: Про затвердження сімей по переселенню в колгоспи Кустанайської області. І Розглянувши наданий список сімей, які виявили бажання переселитися в колгоспи Кустанай- І ської області Казахської РСР і керуючись розпорядженням виконкому обласної Ради депута- І тів трудящих № 61/45 від 29 січня 1955 р. і № 61/62 від 31 січня 1955 р. <…> виконком pa- I йонної Ради депутатів трудящих Вирішує: Наданий список переселенців в колгоспи Кустанайської області затвердити».

 

Свідчення 19. Із спільної постанови № 27 виконкому Полтавської облради і бюро обко- | му КПУ про відбір і направлення робітників та інженерно-технічних працівників будівельних спеціальностей на будови в районах освоєння цілинних і перелогових земель (28 березня 1955 p.):

«<…> 1. Зобов’язати виконкоми міських і районних Рад депутатів трудящих, міськкоми і райкоми КП України відібрати в установленому порядку з установ, підприємств і будівельних організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування і направити в будівельні організації Міністерства міського і сільського будівництва Казахської РСР для роботи в районах освоєння цілинних і перелогових земель 560 робітників і 46 інженерно-технічних працівників і службовців».

 

Свідчення 20. Ідуть новосели. Слова Н. Солохіна, музика Е. Родигіна. 1962.

Родины просторы, горы и долины,

 В серебро одетый зимний лес грустит.

Едут новоселы по земле целинной,

Песня молодая далеко летит.

  Припев:

Ой ты, зима морозная,

Ноченька яснозвездная!

Скоро ли я увижу

Свою любимую в степном краю?

Вьется дорога длинная,

Здравствуй, земля целинная!

Здравствуй, простор широкий.

Весну и молодость встречай свою!

Зашумят метели, затрещат морозы,

Но друзей целинных нелегко сломить.

На полях бескрайних вырастут совхозы, —

Только без тебя немножко грустно будет

жить.

Припев.

Ты ко мне приедешь раннею весною

Молодой хозяйкой прямо в новый дом.

С голубым рассветом тучной целиною

Трактора мы вместе рядом поведем.

Припев.

Проводи молодих ентузіастів Полтавщини на цілинні землі. Фото. 1954.

 

Свідчення 21. Із інформації виконкому Полтавської облради Раді Міністрів УРСР (14 квітня 1962 p.):

«…станом на 10 квітня 1962 р. в Казахську РСР за шіаном 610 сімей відправлено 365 сімей…».

 З Полтавщини, за офіційними даними, впродовж 1954-1956 pp. освоювати цілину поїхало щонайменше 3 тис. молодих спеціалістів, найбільше – з міст Полтави та Кременчука, Миргородського і Лубенського районів. Скільки з цих юнаків і дівчат повернулося додому, а скільки залишилося на чужині – невідомо. Вже в лютому-березні 1954 р. перші загони добровольців з Полтавського, Гребінківського, Кременчуцького, Пиря-тинського районів вирушили на роботу до Акмолінської області Казахстану. З того часу загони молодих спеціалістів періодично формувались у різних районах області й організовано від’їжджали на схід. Найбільший трудовий десант відбувся влітку 1956 р. Починаючи з 1958 р., на цілинні землі періодично виїжджали студентські будівельні загони (в першу чергу цей обов’язок лягав на плечі студентів Полтавського інженерно-будівельного інституту), які допомогали зводити житлові будинки, господарські приміщення та культурні об’єкти.

Свідчення 22. Із протоколу № 46 засідання бюро Полтавського обкому КПУ про рекомендацію спеціалістів сільського господарства для роботи директорами радгоспів на цілинних землях (25 жовтня 1954 p.):

« <…> 68. <…> Рекомендувати тов. Моргуна Федора Трохимовича, 1924 р. н., члена КПРС з 1952 p., освіта вища, за спеціальністю агроном, директором радгоспу на цілинні землі. Просити ЦК КП України затвердити.

Путівка добровольця-цілинника. Фотокопія. 1954.

    

Свідчення 23. Із книги Ф. Моргуна «Безсмертна душа^країни» (1995 p.):

«На п’ятий день від’їзду з Москви ми дісталися міста Кокчетава. <…> Тут нам треба було визначити координати майбутніх цілинних радгоспів, одержати будівельні матеріали, техніку, теплий одяг. <…> Закінчивши справу, <…> ми почали роз’їжджатися по місцях, їхали тракторним караваном по засніженому степу. Спочатку треба було добратися до глухого казахського аулу Кзилту, що за двісті з лишком кілометрів від найближчої залізничної станції Куломзіно. <…> Добиралися до місця дві доби. <…> Під ночівлю і своє майбутнє житло вирішили пристосувати покинуту конюшню, стіни якої були складені з дернини і вкриті пруттям та якимось гнилим чорним бур’яном. <…> Тут, у конюшні, ми й перебули свою першу цілинну ніч.

Тієї ж ночі, при світлі «летючої миші» був «народжений» перший офіційний акт нового радгоспу — складений наказ № 1, яким новому господарству присвоювалося звання Маршала Толбухіна. Далі було записано, що директор радгоспу Ф. Моргун «з 5 грудня 1954 року починає виконувати свої обов’язки». Написавши все це задубілими від холоду пальцями, новоспе-чений директор погасив ліхтар і в темряві почав влаштовуватися на сіні. <…> Нас чекали жахливі морози і страшні снігові урагани, а нам зимувати в наметах і ваґончиках, що наскрізь продувалися. Є директор, три спеціалісти, кілька десятків механізаторів, і жодного столяра і будівельника. <…> У господарстві не було ніякої ремонтної бази. Не лише машини — й запосні частини до них зберігати було ніде. Ремонтували техніку в морози й завірюхи під відкритим небом.

Ніхто з нас у подібній обстановці раніше не жив і не працював. І незважаючи ні на що — вистояли».

Кваліфіковані кадри наших земляків – керівники, аґрономи, механізатори, слюсарі, будівельники – завоювали авторитет своєю дружною працею та дисципліною, забезпечили успішну роботу таких цілинних господарств, як радгоспи «Індустріальний», ім. Абая, «Ентузіаст» Карагандинської, «Толбухінський», «Молода ґвардія» Кокчетавської, «Приречен-ський» Кустанайської областей Казахської РСР.

Ранок на польовому стані цілинників-полтавців. Фото. 1955.

Так, у радгоспі «Ентузіаст» полтавці (а їх приїхало сюди близько 400 чол.) до початку збирання хлібів заготовляли корми, брали участь у ремонті тракторів, комбайнів, різного господарського реманенту. Юнаки і дівчата були закріплені за збиральними аґрегатами, завідували токами, працювали обліковцями та ін. Схвальні відгуки заслужили й кременчужани. Працівниця автобази Уляна Папуша стала за штурвал комбайна, контролер механічного заводу Григорій Кревсун та робітник лісозаводу Володимир Скирта самовіддано працювали на комбайнових аґрегатах, збираючи щоденно по 20-25 га пшениці при нормі 12. Трикотажниці Галина Грачова, Віра Яцун та Людмила Пархоменко разом з іншими ентузіастами переробили на токах радгоспу сотні тисяч центнерів пшениці, забезпечивши безперебійний рух автомашин. Вихованець Кременчуцького залізничного училища Борис Нелепа і його товариш Петро Остапенко надавали необхідну технічну допомогу радгоспним трактористам і комбайнерам, своєчасно доставляючи у бриґади все необхідне для термінового ремонту.

Водночас підприємства Полтавщини надавали шефську допомогу республікам, на території яких розташовувалися цілинні землі. Так, у розпалі жнив 1954 р. було відвантажено 250 комбайнів «Сталінець-6» та відправлено групи комбайнерів до Кокчетавської області. Аналогічні акції незабаром були здійснені щодо допомоги трудящим Башкирської АРСР (320 комбайнів «Сталінець-6» та 80 самохідних С-4) та Алтайського краю (200 комбайнів). Колектив Лубенського ливарно-механічного заводу «Комсомолець» одержав завдання виготовити механізми для елеваторів та елеваторне устаткування. Вже у травні 1954 р. до Алтайського краю, Західного Сибіру, Південного Уралу та Казахстану було надіслано бетономішалки, каменедробарки, крани «Піонер», лебідки та інші механізми. У Полтавському депо в листопаді 1954 р. була створена спеціальна бриґада, яка розпочала виготовляти тракторні ваґончики для механізаторів-цілинників.

Перша борозна на цілині. Фото. 1955.

Зберемо на цілині багатий урожай!. Плакат В. Корецького, К. Іванова. 1954.

 

Свідчення 24.

Станом на 23 лютого 1954 р. в Полтавській області виявили бажання поїхати на освоєння цілинних земель 186 трактористів, 35 бригадирів і помічників бригадирів тракторних бригад, 38 причіплювачів, 24 водії, 8 комбайнерів, 33 будівельники. У 1956 р. Полтавська область відрядила до Казахстану 2 тис. робітників і студентів, 690 учнів училищ механізації сільського господарства, 500 механіків-ком-байнерів, 65 слюсарів по ремонту автомобілів, 175 водіїв; разом з людьми було відправлено на схід також 80 комбайнів.

 

Свідчення 25. Із спільної постанови № 51 виконкому Полтавської облради і бюро обкому КПУ про надання допомоги Казахській РСР у збиранні врожаю (16 липня 1954 p.):

«<…> 1. Обязать облуправления сельского хозяйства, райкомы <…> райисполкомы и директоров МТС:

а) отправить 250 комбайнов «Сталинеи-6» вместе с комбайнерами в Кокчетавскую область Казахской ССР до 5 августа 1954 года <…>

б) <…> командировать дополнительно 80 человек комбайнеров <…>

4. <…>

а) оплачивать комбайнерам стоимость проезда к месту работы и назад <…> а также средний заработок деньгами и суточные в размере 15 рублей в день в дороге и за первые три дня по приезду к месту работы,

вместо суточных за период работы в МТС Казахской ССР платить <…> дополнительно по одному рублю за каждый убранный гектар;

б) за время работы по уборке хлеба, комбайнерам п-іатить^зя-фиктично убранные гектары по нормах и расценках существующих в МТС, в которых они будут работать на уборке урожая, денежные премии, надбавки и натуральную оплату зерном за выполнение и перевыполнение сезонных норм выработки с гектара за сезонный намолот зерна и семян, командированным комбайнерам за работу в МТС, выдавать с расчетом выполненных ними работ в МТС, где они числятся в штате <…>

в) принимать на местах от комбайнеров заработанный ними хлеб и выдавать такое же количество хлеба по обменных квитанциях в заготовительных пунктах в местах их проживания <…>».

Не применшуючи подвигу першоцілинників, слід зауважити, що освоєння цілинних земель дало лише короткочасний ефект. Загальні втрати врожаю на розораних землях були надто високими, а виробництво зерна на 20% дорожчим, ніж у середньому по СРСР. Ефект швидкої віддачі затулив перспективу економічної доцільності. Внаслідок освоєння цілинних і перелогових земель збір зерна збіль шився з 82,5 млн. т в 1953 р. до 125 мл. т у 1956 p. Однак аналогічний приріст можна було одержати за рахунок підвищення врожайності на вже освоєних землях. Очевидно, обидва шляхи були правомірні, якби йшли поряд. Але однозначний поворот до цілини означав по суті відмову від інтенсивних методів піднесення сільського господарства і повернення на попередній шлях «резервного» розвитку економіки на основі використання незадіяних ресурсів, добре, що такі ще існували. Цілина дозволила розширити зернове виробництво, але надовго законсервувала екстенсивний характер сільського господарства.

 

 

68.4.3. Кукурудзяна епопея

Прагнення домогтися якнайшвидшого вирішення продовольчої проблеми підштовхнуло М. Хрущова на ще один волюнтаристичний крок. У січні 1955 р. з трибуни чергового пленуму ЦК КПРС «головний агроном» країни закликав працівників сільського господарства взяти курс на збільшення посівів кукурудзи, що мало б сприяти поповненню ресурсів зерна й одержанню основного тваринницького корму. В кулуарах пленуму повторювалися слова М. Хрущова, що кукурудзу треба впроваджувати, не зупиняючись перед примусом, подібно до того, як у XVIII ст. в Росії запроваджували картоплю.

Кукурудза – джерело подальшого зростання нашого тваринництва. Плакат Л. Голованова. 1958.

Свідчення 26. З вірша Івана Різника «Вийшли в поле комсомольці»:

Повновида осінь полем

В золотім вінку іде.

Трудова колгоспна доля,

Мов барвінок той цвіте.

Вийшли в поле комсомольці

Рано вранці на зорі.

А за ними до схід сонця —

Всі колгоспні трударі. 

Кукурудза буйним листом

Вишумовує навкруг.

Качани важкі, зернисті

Так і тягнуться до рук.

Заспівали хлопці в праці

А за ними й гурт дівчат.

Уродило в нас на славу,

Зберемо врожай без втрат.

Біле золото рікою

У засіки потекло.

Ще такого урожаю

Кукурудзи не було!

У березні 1959 р. М. Хрущов гостинно прийняв на своїй дачі в Ялті американського фермера і голову компанії з виробництва насіння гібридної кукурдзи Р. Гарста. У вересні 1959 p., під час візиту до США, М. Хрущов відвідав ферму свого знайомого, де група радянських комбайнерів навчалася вирощувати кукурудзу без застосування ручної праці. Досягнення Р. Гарста підтримували у М. Хрущова віру в успіх «кукурудзяної епопеї». Однак, на відміну від США, збільшення виробництва кукурудзи в СРСР здійснювалося без належного економічного обґрунтування. «Королева полів» повинна була засіюватися повсюдно, незважаючи на придатність ґрунтів і кліматичні умови. Водночас різко скорочувались посіви пшениці, жита, кормових культур. Головний тягар складних і дорогих нововведень, пов’язаних з кукурудзою, знову несла Україна. За короткий час посіви кукурудзи в республіці перевищили 20% усієї посівної площі, а загальний збір порівняно зі збором всіх зернових зріс до 32%. Зернове господарство набрало однобічного кукурудзяного напрямку.

Кукурудзяна акція М. Хрущова знайшла цілковиту підтримку полтавського партійного керівництва. В області поширився лозунґ: «Кукурудза – це той кінь, який нам потрібен». У 1957 р. колгоспи і радгоспи області засіяли гібридним і сортовим насінням кукурудзи 315 тис. га, в окремих місцях посіви зайняли 50% угідь. Планами передбачалось одержувати з гектара не менше 32 ц кукурудзи в зерні і 400 ц у зеленій масі.

Комсомольсько-молодіжна ланка Катерини Гулій. Фото. 1961.

На вирощування кукурудзи були кинуті ударні молодіжні ланки й бри-ґади. У 1961 р. на кожному «комсомольському» гектарі було зібрано в середньому по 50 ц сухого зерна кукурудзи. Найбільшого успіху досягла ланка Катерини Гулій з колгоспу ім. Шевченка (с. Хомутець) Миргородського району, що з 30 га зібрала по 101, а на решті площі – по 75,2 ц зерна качанистої. Високу оцінку трудовому подвигу сільських комсомольців Полтавщини дав ЦК КПРС і особисто М. Хрущов. Невдовзі К. Гулій було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Свідчення 27. Із листа М. Хрущова ланковій К. Гулій (1961 p.):

«Ваш приклад переконливо показує, які багаті врожаї зерна кукурудзи можна одержувати на землях Полтавщини <…> Уентральний Комітет партії високо цінить Ваш досвід і висловлює впевненість, що він дістане велике поширення».

Широкого розголосу набув досвід ланок Надії Севертоки та Івана Ля-шенка з колгоспу ім. Жданова Лубенського району. Змагаючись між собою, члени ланок – випускники місцевої школи – досягли 100-центнерного врожаю качанистої. З трудовою перемогою молодих колгоспників привітав сам М. Хрущов.

Надія Севертока виступає на мітингу з нагоди одержання вітального листа М. Хрущова. Фото. 1962.

Свідчення 28. З листа М. Хрущова на ім’я Надії Севертоки, Надії Фесечко, Ганни Пороцької, Людмили Моренець, Ніни Якименко, Миколи Сахна, Івана Ляшенка, Михайла Погребняка, Віри Фальковської, Ганни Ляшенко, Ольги Зінченко, Володимира Фальковського, Петра Корніяченка (31 жовтня 1962 p.):

«Дорогі товариші, юні друзі! З глибокою увагою і хвилюванням читає я вашого колективного листа до Центрального комітету партії. Ви з гордістю пишете, що всім вам минуло по 18 років і ви здійснили свій перший трудовий подвиг на благо Батьківщини. Закінчивши весною минулого року середню школу, ви пішли праиювати в колгосп. Ланка Наді Севертоки одержала з 20 гектарів по 102, 6 центнера зерна кукурудзи з гектара, а ланка Івана Ляшенка з такої ж плоші виростила по 101 центнеру кукурудзи. Крім того, на 20 гектарах кожна з ланок виростила по 55 центнерів зерна кукурудзи з гектара.

Це блискучй успіх. Центральний комітет партії, уряд, народ пишаються такими юнаками і дівчатами, як ви, пишаються молодим поколінням будівників комунізму, вихованим великою партією Леніна».

Нагрудний знак “Знатному кукурудзоводу Полтавщини”.

Партійні та радянські органи всіляко підтримували й винагороджували передовиків сільського господарства. Про трудові досягнення т. зв. «маяків» постійно повідомляли засоби масової інформації. В обласному видавництві видано книги: «Маяки-кукурудзоводи Полтавщини. Рік 1961-й» та «Золота книга кукурудзоводів Полтавщини», куди занесено 1103 колективи, що одержали врожай зерна по 50 і більше центнерів з гектара. У 1961 р. 18239 переможців соціалістичного змагання нагороджено значком «Знатний кукурудзовод Полтавщини».

Ланкова колгоспу ім. К. Маркса Семенівського р-ну М.Л. Гайдар. Фото.

“Біле золото”. Фото. 

Плакат, випущений ідеологічним відділом Полтавського обкому КПУ. Фото. 

Заняття в школі передового досвіду ланкового колгоспу ім. Калініна Градзинського р-ну С.Т. Гусача. Фото.

Пленум Козельщинського райкому ЛКСМУ в колгоспі “Ленінський шлях”. Фото.

 Один із щитів-портретів на шляхах Полтавщини. Фото. 

 

68.4.4. «Наздогнати й перегнати Америку!»

Середина 1950-х pp. загалом була успішною для сільського господаре- І тва. Продукція землеробства і тваринництва в 1955 р. зросла на 10%, але І на старій ріллі. На цілині ж трапилась сильна засуха, яка загубила посіви. І Однак уже наступного року цілина дала рекордний урожай – 2 млрд. пудів зерна. М. Хрущов торжествував, скептики вкотре були посоромлені.

Могли похвалитися успіхами й колгоспники Полтавщини. На всесоюзній сільськогосподарській виставці 1956 р. область представляли 5419 передовиків сіль- І ського господарства, 127 колгоспів, 13 МТС, 10 радгоспів, 8 районів. За високі ви- І робничі показники нагороджено Великими золотими медалями 40 передовиків, по- і між них ланкову колгоспу ім. Ворошилова Чорнухинського району, Героя Соціаліс- І тичної Праці Марію Федоренко, доярку колгоспу «Заповіт Ілліча» Гадяцького рано- І ну Ганну Скаженик, ланкового колгоспу ім. Калініна Градизького району Степана Гусача. Малими золотими медалями було нагороджено 47 учасників виставки, Beликими срібними медалями – 134, Малими срібними медалями – 334. Дипломами 1-го ступеня були нагороджені: Полтавська область в цілому, Полтавський, Кобеляцький і Новосанжарський райони, Машівська і Новосанжарська МТС, колгоспи ім. Сталіна Полтавського району, ім. Хрущова Нехворощанського району, ім. Горького Кременчуцького району, «Більшовик» Новосанжарського району, ім. Орджо-нікідзе Великобагачанського району, ім. Чапаева Кобеляцького району, ім. Калініна Карлівського району, «Червона Зірка» Хорольського району.

Тематичний вечір “Наздоженемо Америку” у клубі колгоспу “Зоря  життя”  с. Кротенки Полтавського р-ну. Фото. 1959. 

Базуючись на частковому успіхові, М. Хрущов без погодження з керівництвом ЦК КПРС висунув лозунґ: «Протягом 3-4 років наздогнати США за виробництвом м’яса, молока і масла на душу населення». Цей лозунґ був проголошений на нараді спеціалістів сільського господарства в Ленінграді в травні 1957 р., а в січні наступного республіканська нарада передовиків сільського господарства в Києві оптимістично проголосила, що «є всі можливості випередити Америку вже в 1958 р.». Зауваження спеціалістів щодо неможливості виконати це завдання за вказаний термін М. Хрущов відкинув як бюрократичні.

Авантюрність хрущовського лозунґу була очевидною. СРСР ще міг наздогнати СІЛА за молоком і маслом, оскільки ці продукти за океаном не користувались великим попитом, і їх виробництво зменшувалося. За м’ясом же наздогнати США можна було тільки в 1975 p., але аж ніяк не раніше. У 1956 р. м’яса на душу населення у СІЛА вироблялося 102 кг, тоді як в СРСР – 32 кг. Виробництво м’яса в країні в 1956 р. склало 6,6 млн. т і виросло порівняно з 1953 р. лише на 0,8 млн. т. Розвиток тваринництва гальмувався недостачею кормів, низьким рівнем механізації, високою собівартістю продукції. За існуючих закупівельних цін тваринництво в усіх зонах країни залишалося збитковою галуззю. І за таких умов М. Хрущов пропонував підняти виробництво м’яса в СРСР в 1961 р. до 20 млн. т. на рік.

Попри оптимістичні заяви, виробництво м’яса в 1958 р. зросло лише на 3%. Від лозунґу «Наздогнати й перегнати» довелося фактично відмовитись. Його згадували тепер у численних анекдотах. Планом на найближчі 7 років передбачалось збільшити виробництво м’яса в 1965 р. вдвічі, до-вівїнийого до 15-16 млн. т.

І все ж М. Хрущов не відмовився від наміру добитися різкого стрибка. Йому вдалося підбити керівників Рязанської області виступити з незвичайним зобов’язанням – за рік збільшити виробництво м’яса в області втричі, з 48 до 150 тис. т. У виступі на грудневому (1959 р.) пленумі ЦК М. Хрущов критикував Україну й підносив Рязанську область, яка «змогла мобілізувати резерви». Зачинателі «високого» виробництва були відзначені урядовими нагородами, перший секретар обкому А.Н. Ларіонов отримав звання Героя Соціалістичної Праці. За прикладом рязанців повинні були переглянути свої зобов’язання й інші області.

Свідчення 29. Із щоденникових записів П. Шелеста (21 лютого 1960 p.):

«Відбувається якийсь психоз і господарсько-політичний ажіотаж навколо успіхів рязанців щодо виробництва м’яса. Вимагають, зобов’язують мати «послідовників» рязанців <…> Робимо ставку на колгосп «Червоний хлібороб-» (Обухівського району). <…> зробили підрахунки, що колгосп може дати 300 центнерів м’яса на 100 гектарів. І це буде небачений показник. Але для цього потрібно закупити 1200 голів великої рогатої худоби вагою не менше 260 кг. Закупити 500 свиней. Виділити 100 тонн концкормів, 50 тонн сухого жому. Виділити колгоспу на всю цю «операцію» 300 тисяч карбованців кредиту. Це вже окозамилювання і авантюра! Але діватися нікуди, і відставати ми не можемо».

Проте оспіваний у газетах «подвиг» трудівників Рязанщини на практиці обернувся трагедією. Щоб справитись із завданням, в області пішли на обман і фактичне беззаконня: відправили на м’ясокомбінати майже все основне стадо, а також худобу, відібрану у колгоспників і закуплену в інших реґіонах. Вирізавши всю живність, область залишилася без поголів’я і в 1960 р. не змогла виконати навіть планових завдань. Переконавшись у краху своєї авантюри, А.Н. Ларіонов застрелився.

На Полтавщині до таких ексцесів, на щастя, не дійшло, але м’ясна авантюра М. Хрущова надовго запам’яталася жителям області. За вказівкою партійних органів повсюдно була розгорнута галаслива кампанія «Наздоженемо Америку!». На цю тему лише в колгоспних клубах станом на 1957 р. було проведено близько 300 тематичних вечорів, більше 600 аґіт-бриґад виспівували по містах і селах оптимістичні частівки, які не залишали сумніву в успіху історичної гонитви. Працівники сільського господарства масово брали на себе зобов’язання протягом року збільшити виробничі показники щонайменше в два рази.

Свідчення 30. Частівка а репертуару аґітбриґади колгоспу «Зоря життя» Полтавського району:

Випав, друзі, добрий час —

Молока і масла й сала

Знаєм: буде більше в нас.

Полтавчанам це під силу.

Бо мета у нас така:

Буде вдосталь в нас свинини,

Буде вдосталь молока.

Свідчення 31. Із заяв колгоспників Полтавщини (1957 p.):

доярка колгоспу ім. Сталіна (с. Головач) Полтавського р-ну Н. Татарко: «На моєму рахунку вже є на корову по 2024 літри молока. У відповідь на заклик партії беру підвищене зобов’язання надоїти в цьому році від кожної з 10 корів по 4 тисячі кілограмів молока». свинарка колгоспу ім. Леніна (с. Велика Кохнівка) Кременчуцького р-ну С. Питулько: «Торік наш колгосп виробив по 20,7 центнери свинини на 100 га ріллі, а в цьому році вирішили змагатися за 40 центнерів».

Обкладинка книги М. Рожанчука (1957 р.). Фотокопія.

 

Свідчення 32. З брошури колишнього секретаря Полтавського обкому КПУ М. Рожанчука «Ми можемо наздогнати і наздоженемо Америку» (1957 p.):

«Працівники сільського господарства Полтавщини <…> висловили тверду впевненість в тому, що поставлене Комуністичною партією завдання буде успішно виконане. <…> Підрахувавши свої можливості і резерви, працівники <…> дали слово виробити в 1960 році <…> на кожні 100 гектарів сільськогосподарських угідь м’яса по 150 центнерів (у живій вазі) і молока — по 381 центнеру. Виробивши таку кількість м’яса і молока, наша область набагато випередить США. Вона вироблятиме на душу населення <…> м’яса 143 кілограми, молока — 519 кілограмів і масла 8,4 кілограма».

Витсуп агітбригади Лубенського районного будинку культури на польовому стані колгоспу “ХІІІ-річчя Жовтня”. Фото. 1956.

 Матимемо в 1965 році 2,6 мільйона свиней. Плакат І. Гусакова. 1956.

 

68.4.5. Реорганізація МТС

У середині 1950-х pp. загострилося питання розширення можливостей і прав колективних господарств у справі механізації. Система, за якої на землі було два господарі, один із яких – МТСІ- відповідав за механізацію, а другий – колгосп – за проведення робіт і транспортування продуктів, перетворилася в гальмо розвитку сільськогосподарського виробництва. До цього треба додати, що внаслідок об’єднання колгоспів зростали їхні доходи і заможні господарства вже могли дозволити собі закупівлю необхідної техніки. Здатність колективних господарств раціонально використовувати власну техніку показав експеримент, проведений у 1957 р. на Ставропіллі, де 12 великим колгоспам передали машинний парк сусідніх МТС. Захопившись ідеєю продажу сільськогосподарської техніки колгоспам, М. Хрущов ініціював нову реформу.

У лютому 1958 р. пленум ЦК КПРС за доповіддю М. Хрущова прийняв постанову «Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машино-трактор-них станцій». Незабаром відповідний закон прийняла Верховна Рада СРСР. Земля й техніка були об’єднані в одних – колгоспних – руках. МТС перетворено в ремонтно-технічні станції (РТС), які мали постачати колгоспам техніку, запасні частини, добрива тощо. Протягом кількох місяців більша частина МТС була повністю ліквідована, а їхня техніка – машини, трактори, комбайни – продана колгоспам. Подібна поспішність завдала значної шкоди сільськогосподарському виробництву. Колгоспи витратили на купівлю техніки величезні суми грошей, відклавши на невизначений термін інші закупки і скоротивши оплату праці колгоспників. Непродуманою і збитковою для колгоспів виявилася система обслуговування і ремонту техніки. Через три роки РТС були реорганізовані в підприємства «Сільгосптехніки», проте докорінного поліпшення ситуації не відбулося. Нові технічні служби були економічно зацікавлені в тому, щоб колгоспні машини ремонтувались якомога частіше й дорожче. Механізатори з колишніх МТС, перетворюючись на колгоспників, втрачали важливі пільги із соціального забезпечення. В економічно слабких колгоспах (а таких було 60%) доходи трактористів і комбайнерів суттєво зменшились, тому десятки тисяч спеціалістів покинули села.

На момент реорганізації на Полтавщині налічувалось 84 МТС. Одними з кращих називалися: Полтавська (дир. – Черкасов), Манжеліївська (дир. – І.Я. Корзун), Озерянська Кишеньківського району (дир. – заслужений механізатор УРСР І.П. Варяниця), Рублівська (дир. – С.Ю. Збінський). У 1958 р. колгоспи придбали у МТС понад 10 тис. тракторів, 8700 зернових і кукурудзозбиральних комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки на суму 252 млн. крб. Однак ефективно використати машини колгоспи не змогли. Зростаюча складність обробітку землі вимагала висококваліфікованих і технічно вправних фахівців, а їх у селі бракувало. До того ж з директорів РТС знімалась відповідальність за неефективне використання техніки, а нові господарі – голови колгоспів – не могли забезпечити належну експлуатацію машинно-тракторного парку. В березні 1961 р. РТС були реорганізовані в систему «Сільгосптехніка». Першим головою Полтавського обласного об’єднання «Сільгосптехніки» став Г.М. На-лісний. На нову структуру покладено обов’язок «здійснення директив уряду з питань проведення технічної політики і забезпечення технічного проґресу в сільському господарстві». Водночас на роботу в колгоспах стали залучати досвідчених інженерів і техніків із міст. Колгоспні господарства прикріпляли до промислових підприємств-шефів, які мали забезпечувати технічну допомогу, виготовляти запасні частини. Лише з Полтави у 1961 р. у підшефні колгоспи було надіслано 35 ремонтних бриґад, відремонтовано й передано майже 400 одиниць технічного спорядження. Згодом робітники поряд із студентами і школярами стали масово залучатись і до сезонних робіт на полях.

Шефи приїхали. с. Вовча Долина Лубенського р-ну. Фото. 1960-ті.

 

Свідчення 33. З публікації в газеті «Зоря Полтавщини» «Машини ідуть на село» (1961р.):

«Рік 1958-й був першим роком, коли колгосп їм. Калініна Полтавського району <…> став сам розпоряджатися технікою. Та чи й справді добре експлуатують техніку в колгоспі? Ось кілька иифр. В 1961 рои} порівняно з 1958-м виробіток на тракторах «КДПу> і «КД-35» знизився на 517 гектарів, на «Бєларусі» на 429, а на «ДТ-24» і «ДТ-28» на 439 гектарів в умовній оранш.».

 

Свідчення 34.

До посівної кампанії 1961 р. шефи з підприємств Полтави відремонтували 220 борін, 55 плугів, 39 сівалок, 21 куль\ тиватор, 22 автомашини та трактори, \ 22 автопричепи, 20 моторів. У 1962 р. підприємства та організації Полтави механізували, електрифікували і забезпечили водою 31 тваринницьку ферму, побудували 18 ферм та інших господарських приміщень, пробурили 20 водяних свердловин, підготували з числа колгоспної молоді 100 спеціалістів.

Студенти Полтавського педінституту на збиранні кукурудзи. с. Горбанівка Пирятинського р-ну. Фото.1968.

 

Свідчення 35.

У середині 1960-х pp. Полтавський тепловозоремонтний завод здійснював шефство над 7 колгоспами області. Лише в одному з них — їм. Котляревського Карлівського району заводчани механізували проиесс доїння (до цього тільки 70 корів доїлися за допомогою апаратури, решта вручну), добудували корівник, обладнали водопостачання, встановили транспортер для видалення гною, відремонтували два електрогенератори. Водночас завод виготовляв для села деталі для виробничо-екплуатаційних потреб: зірочки, ролики, ланцюги.

 

Свідчення 36.

На пікові свого розвитку Полтавське об’єднання «Сільгосптехніка» включало: 25 районних об’єднань, 22 відділення, обласну базу матеріально-технічного постачання та 3 спеціалізовані магазини, які обслуговували 568 господарств різних форм власності, 2189,8 тис. га сільськогосподарських угідь (у т. ч. 1829,8 тис. га орної землі).

 

Літак Ан-2М (с/г варіант) (1); тракторне самохідне шасі Т-16 (2); картоплекопач КТН-2Б (3); вертоліт Ка-26 (с/г варіант) (4); трактор гусеничний Т-38М (5); сушарка барабанна пересувна СЗПБ-2,0 (6); трактор колісний Т-40А (7); борона сіткова полегшена БСО-4 (8); плуг плантажний навісний ППН-40 (9); сівалка кукурудзяна СКНК-8 (10); універсальний культиватор КОН-2,8П (11); автомобіль-самоскид ГАЗ-53Б (12); вантажний автомобіль ГАЗ-53А (13); очисник вороха самопересувний ОВП-20 (14); опилювач-обприскувач ОТН-4-8 (15); трактор-тягач Т-125 (16); обприскувач вентиляторний причепнийОВТ-1 (17);плуг-лущильник садовий ПЛС-5-25А (18); сівалка зернова навісна СЗН-16 (19); косарка КЗН-2,1 (20); комбайн Дон-500Б (21); трактор гусеничний Т-4 (22); культиватор-плоскоріз КПШ-9 (23); борона дискова навісна садова БДН-2,2М (24); косарка фронтальна КФН-2,1 (25); бурякозбиральний комбайн КС-ЗА (26); борона дискова важка БДТ-2,5А (27); самохідний комбайн СК-4 (28); самоскидний автопоїзд ЗиЛ-ММЗ-554Б (29).

 

 

68.4.6. Обмеження особистих господарств

Хрущовські плани щодо зміцнення економіки села дивовижним чином поєднувались з намірами звести нанівець підсобні господарства колгоспників. У 1955 р. вдвічі зменшено розміри присадибних ділянок, хоча саме вони давали значну частку державних заготівель сільськогогос-подарської продукції. Подібну мету переслідувало й розпочате в 1956 р. масове примусове переміщення худоби з особистих господарств у колгоспне чи радгоспне стадо. М. Хрущов наполягав, щоб селяни продавали своїх корів колгоспові, а молоко одержували на трудодні.

Колгоспній корові – піклування й ласку! Плакат Б. Білопольського. 1956.

В 1956 р. встановлено грошовий податок із громадян, які тримали худобу в містах, а влітку 1959 р. заборонено утримання худоби в містах і робітничих селищах. Ідеологічною догмою: особисті підсобні господарства поступово втрачатимуть своє значення й незабаром зникнуть – керувалася й Президія Верховної Ради СРСР, ухваливши в травні 1963 р. економічно недоцільні укази «Про норми утримання худоби в особистій власності громадян, які не є членами колгоспів» та «Про грошовий податок з грома-дян-власників худоби, які не займаються суспільно корисною працею, та з громадян, що утримують худобу з метою особистого збагачення». Як наслідок, за 1954-1964 pp. поголів’я худоби в підсобних господарствах міських жителів фактично зникло, а в господарствах колгоспників скоротилося на 14,4%, зокрема, корів – на 9,0%, свиней – на 20,0%, овець і кіз – на 53,3%. На колгоспних ринках зменшився продаж продукції тваринництва, ціна на неї зросла.

 Безприв’язне утримання худоби на Решетилівському відгодівельному пункті. Фото. 1960-ті

 

68.4.7. Активізація досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва

У хрущовський період активізувалося виведення нових сортів сільськогосподарських культур науково-дослідними установами області. Так, на Весело-Подільській дослідно-селекційній станції було виведено і здано у виробництво новий високоврожайний сорт озимої пшениці № 499, який за врожайністю перевищував районовані сорти цієї культури майже на 10 ц/га. Привернув увагу і сорт проса № 38, який було виведено на цій же станції. На 14 державних сортодільницях області було випробувано і впроваджено колгоспами новий сорт соняшника ВНІМК 8931. Високоврожайні сорти озимої пшениці, проса, багаторічних трав вивели наукові працівники Весело-Подільської станції Т.М. Єфіменко, Я.Т. Корченюк, С.Л. Лисак. Сорти люцерни, виведені на Полтавській державній сільськогосподарській дослідній станції, були районовані більше ніж у 40 областях і краях СРСР. Практично по всій Україні прижилися районовані сорти кормових буряків та гарбузів, виведених старшим науковим працівником цієї станції Ф.Ю. Майфетом.

У цей період широко відомими стали результати наукових досліджень академіка О.В. Квасницького. В експериментальному радгоспі ім. Куйбишева Лазірківського району впродовж 1959 р. було вироблено на 100 га угідь по 146,6 ц. м’яса, в т. ч. по 12,4 ц. свинини. За методом академіка О.В. Квасницького у радгоспі було впроваджено турові опоро-си основних і разових свиноматок, що дало можливість перейти на групове безстанкове утримання відгодівельного поголів’я із застосуванням самогодівниць і автопоїлок, ущільнити утримання маточного і відгодівельного поголів’я. В 1959 р. у радгоспі повністю перейшли на штучне осіменіння свиноматок.

Тоді ж на Миронівській станції наш земляк, селекціонер В.М. Ремесло вивів високоврожайний сорт озимої пшениці – Миронівська-808. Незабаром про неї заговорили по всій країні, а ім’я В.М. Ремесла стало відоме і за кордоном.

 

Квасницький Олексій Володимирович

(12/25.11.1900, с. Лиса Гора, тепер Пер-вомайського р-ну Миколаївської обл. — 27.XI. 1989, Полтава) — вчений-фізіолог, основоположник української школи дослідників репродуктивної біології сільськогосподарських тварин, педагог, Герой Соціалістичної Праці (1966 p.), академік АН УРСР (1951 p.), заслужений діяч науки УРСР (1960 p.). У 1925 р. закінчив Кам’янець-Поділь-ський сільськогосподарський інститут, працював на Дніпропетровській сільськогосподарській станції, викладав у Вінницькому сільськогосподарському технікумі. У 1931 — 1989 pp. — науковий співробітник Полтавського науково-дослідного інституту свинарства, водночас у 1936—1971 pp. — завкафедрою Полтавського сільськогосподарського інституту. Автор 20 винаходів та понад 200 наукових праць з фізіології травлення, розмноження, штучного осіменіння, міжпородної трансплантації зигот, розробки фізіологічних методів підвищення продуктивності тварин. Поряд із науковою роботою вів активну громадську діяльність: був постійним членом оргкомітету Міжнародного конгресу з питань фізіології, членом центральної ради Українського фізіологічного товариства. Нагороджений 2 орденами Леніна, 2 орденами «Знак Пошани», лауреат Державної премії УРСР (1974 p.).

 

Ремесло Василь Миколайович

(28.1/10.11.1907, с. Теплівка Пирятин-ського пов. — 4.ІХ.1983, Київ) – вчений-селекціонер, академік АН СРСР (197 4 р.) і ВАСГНІЛ (1964 p.), доктор сільськогосподарських наук, професор, двічі Герой Соціалістичної Праці (1966,1977 pp.), заслужений діяч науки УРСР (1967 p.). У 1928 р. закінчив Маслівський інститут селекції і насінництва (Київська обл.). Працював у різних господарствах агро-номом-насіннярем. У 1942—1947 pp. перебував на військовій службі, в 1944 р. закінчив Вищий військово-педагогічний інститут. У 1933—1937 pp. — ст. науковий співробітник Новоуренської (Росія) селекційно-дослідної станції, у 1938— 1942, 1947—1948 pp. – заст. директора з науки Північно-Донець-кої державної селекційної станції. З 1948 р. — заст. директора, з 1964 р. – директор Миронівської (Київська обл.) селекційно— дослідної станції (з 1968 р. — Миронівський науково-дослідний інститут селекції і насінництва пшениці). Створив близько 20 високоврожайних сортів озимої й ярої пшениці, серед них всесвіт-ньопоширені Миронівська-264, Миронівська-808, Миронівська ювілейна. Делегат XXII-XXVI з’їздів КПРС і КПУ, член ЦК КПУ (з 1966 p.), депутат ВР УРСР 6—10 скликань. Нагороджений 4 орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Вітчизняної війни 2-го ст. Лауреат Ленінської премії (1963 p.), Державних премій СРСР (1979 р.) і УРСР (1977 р.). У Пирятині в 1982 р. встановлено бронзове погруддя.

 

 

68.4.8. Загострення продовольчої проблеми

Після 1958 р. темпи розвитку сільського господарства значно знизилися, становлячи в середньому 2,0% за рік, виробництво продуктів тваринництва майже не зростало. Валовий збір зерна в Україні у 1960 р. (1,33 млрд. пудів) ледь перевищив збір 1950 p., але не сягав довоєнного рівня. Державі було продано майже вдвічі менше зерна, ніж передбачалось (358,5 млн. пудів замість 600). Не було виконано плани закупівель м’яса, молока, яєць, цукрових буряків, картоплі. Незважаючи на рекордний урожай 1962 р. (2 млрд. пудів), у країні спостерігалися перебої з постачанням хліба. Влада намагалась виправити ситуацію звичними адміністративними методами. Відповідно до рішення «верхів» у листопаді 1962 р. бюро Полтавського обкому КПУ та виконком обласної ради прийняли постанову «Про наведення порядку у витрачанні державних хлібних ресурсів». На боротьбу з «розбазарювачами» було мобілізовано партійний, радянський, профспілковий актив, працівників прокуратури, міліції, суду, представників «громадськості».

Приймай, Батьківщино, плоди нашої праці! Фото. 1960-ті. 

 

Свідчення 37. З інформації Лубенського райвиконкому на виконання постанови (15 листопада 1962 p.):

«<…> 3. На боротьбу із зловживаннями в продажу хліба, викриттям спекулятивних елементів залучені громадськість міста і сіл, депутати місцевих Рад, громадські контролери, позаштатні торгові відділи і постійні комісії місцевих Рад. 4. За зловживання у витрачанні хліба на корм худобі і птиці 15 чол. передані на адміністративну комісію для притягнення до відповідальності <…>».

Політик вольовий і енергійний, М. Хрущов не хотів миритися з поразкою. Намагаючись знайти вихід із глухого кута, він безкінечно тасував кадри (за 10 років змінилося 5 союзних і всі республіканські міністри сільського господарства), особисто брався за вирішення багатьох складних завдань, діючи надто імпульсивно, не рахуючись із реальними можливостями. Рефреном майже кожної його доповіді чи промови стала фраза: «ми за два-три роки розв’яжемо проблему». Однак проблем ставало дедалі більше. На зміну одним «rope-керівникам» приходили інші, а віз залишався на місці. У 1963 р. в зерновому виробництві відбувся новий спад, який досить відчутно позначився на постачанні населення, а відтак – на соціально-політичній атмосфері в країні. В цих умовах як знущання сприймались положення нової Програми КПРС, прийнятої на XXII з’їзді в 1961 р., про те, що СРСР у 1970 р. пережене СІЛА за всіма економічними показниками, а до 1980 р. у Радянському Союзі буде побудовано комунізм.

Свідчення 38. Із народного гумору поч. 1960-х pp.:

«Який у світі найдовший анекдот? — Промова Хрущова на XXII з’їзді. — А який найкоротший? — Комунізм».

 

Свідчення 39. Із щоденникових записів П. Шелеста (8 серпня 1963 p.):

«…із Москви мені зателефонував Підгорний і за дорученням Хрущова передав, що Україна повинна здати не менше 750 млн. пудів хліба. У країні дуже важке становище з хлібом. <…> Потрібно максимально провести економію хліба, скоротити асортимент випічки хлібобулочних виробів, в тому числі й білого хліба. При випіканні хліба підмішувати картоплю, висівки, кукурудзу, збільшити вологість хліба, додавати солі при випіканні. Можливо, ввести картки на хліб».

Однак М. Хрущов залишався невтомним. Щоб стимулювати розвиток тваринництва, він запропонував збільшити закупівельні ціни на худобу й птицю на 35%, на масло – на 5%. Але для компенсації нових бюджетних асиґнувань було вирішено підвищити роздрібні ціни на м’ясо – на 30%, на масло – на 25%. Нестача хліба і подорожчання м’ясо-молочних продуктів викликали масове незадоволення населення. У Новочеркаську обурення призвело до робітничого виступу, розстріляного військами. У Миколаєві портовики відмовились відвантажувати борошно на Кубу. В країні склалася напружена соціально-політична обстановка.

Свідчення 40. Із щоденникових записів П. Шелеста (вересень-листопад 1963 p.):

«Уже є спекулянти білим хлібом. <…> За останні місяці на 10% збільшилось розповсюдження листівок різного роду, і в першу чергу політичного характеру. Почастішали погрози фізичної розправи на адресу партійного і радянського активу <…> посилюємо адміністративний тиск — іншого виходу немає. Наша пропаганда та ідея боротьби за комунізм мало впливають, Тим більше, коли народ бачить, що справи і слова далеко не одне і те ж. Важко, дуже важко!»

«Не так давно проголошували — «Доженемо і переженемо Америку», а зараз у нас катастрофа з сільським господарством, і це не може не відобразитись на політичному престижі в цілому і зокрема на престижі Хрущова».

 Хрущовське експериментаторство вкупі з рядом об’єктивних причин (несприятливі погодні умови) звели нанівець попередні досягнення і поставили сільське господарство у кризовий стан. Якщо протягом 1950-1958 pp. обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65%, то в 1958-1964 pp. – лише на 3%. Вперше в своїй історії країна стала імпортувати зерно. У цілинних районах на величезних площах відбулася екологічна катастрофа: в травні 1963 р. вітрами було розвіяно родючі ґрунти на мільйонах гектарів. Авантюризм у проведенні реформ врешті дорого обійшовся їх авторові. Популярність М. Хрущова різко зменшилась, наблизивши його падіння.

Свідчення 41. Із спогадів П. Шелеста:

«Працювати стає все тяжче і тяжче, народ майже відверто виказує своє незадоволення <…> Все зацентралізовано до межі, до нерозумного. Із колгоспів хліб забирають майже дочиста, іноді не жаліють навіть насіннєвий фонд. «Голова колгоспу» і «колгоспник» стали майже загальними лайливими назвами».

Свідчення 42. Із мемуарів Я.П. Погребняка:

«Полтавскую область нередко критиковали, особенно по вопросам сельского хозяйства, за низкие урожаи, за недостаточные темпы роста производства продуктов животноводства. Хотел бы при этом отдать должное А. Мужицкому, который терпел суровую критику, но об области, о ее людях заботился постоянно, не в пример своему предшественнику В. Комя-хову. Сельчане Полтавщини работали самоотверженно, с любовью к земле, не щадя себя. В зимнее время труженики села делали все возможное для задержания влаги на полях — сооружали для этого деревянные щиты, клали хворост, делали специальные борозды, заготавливали куриный помет для подкормки, вывозили навоз. И так в любую погоду. С наступлением тепла и днем, и ночью, без выходных работали механизаторы. При обработке посевов основная нагрузка ложилась на хрупкие плечи женщин. Я припоминаю, как тысячи колхзников, целые бригады, ланки (звенья) обрабатывали сахарную свеклу. Многое делалось вручную, одна женщина или подросток обрабатывали 2—2,5 гектара. И колхозники от зари до зари, без выходных, выполняли эту тяжелую работу, но урожай спасали.<…> Не легче приходилось и животноводам — на фермы они приходили чуть свет и возвращались домой в полночь».