68.9. Продовження боротьби з релігією

Хрущовська «відлига» не поширювалася на релігію. Боротьба з релігійними забобонами, як і раніше, розглядалася як «ідеологічна боротьба наукового, матеріалістичного світогляду проти антинаукового, релігійного світогляду». Після деякого послаблення тиску на релігійні організації в середині 1950-х pp. партія повернулася до «політичної війни»: у 1958-1962 pp. було розгорнуто масштабну кампанію наступу на церкву, яка супроводжувалася закриттям молитовень і жорстоким переслідуванням духовенства та вірних різних конфесій.

У жовтні 1958 р. Рада Міністрів СРСР ухвалила низку постанов, спрямованих, по суті, на ліквідацію монастирів. Було зменшено розміри землі, що перебувала в користуванні монастирів при одночасному підвищенні ставки податку з монастирських земельних ділянок, встановлено додаткове прибуткове оподаткування монастирських підприємств, зокрема, свічних майстерень, заборонено використання найманої праці в монастирському господарстві та прийом до обителі осіб, молодших 30 років. Не задовольнившись підривом економічних основ існування, держава приступила до фізичного «скорочення» монастирів. Протягом 1959 р. в УРСР намічалося закрити 8 монастирів, фактично було закрито 12.

На Полтавщині передбачалося ліквідувати Полтавський Хрестоздви-женський монастир, закритий у 1920-х pp. і відновлений як жіночий у 1942 р. Рішення про ліквідацію Полтавський облвиконком прийняв 25 листопада 1958 p., мотивуючи необхідністю влаштування в монастирських будівлях гуртожитку студентів педагогічного інституту. Оскільки виселення черниць та послушниць (87 осіб) затримувалося, бюро Полтавського обкому партії 30 червня 1960 р. прийняло категоричне рішення: закрити монастир 8 липня, а приміщення передати на баланс обласного відділу соціального забезпечення. За одну ніч 48 монашок вивезено до Ле-бединського Миколаївського жіночого монастиря в Черкаську область, решту – відправлено по домівках родичів чи в будинки пристарілих. Відтоді протягом 30 років у приміщеннях монастиря перебували відділення психіатричної лікарні, майстерні, склади та ін. Лише в 1990 р. споруди передано УПЦ та одержано дозвіл на відкриття Полтавської Хрестоздви-женської жіночої обителі.

Масований наступ на церкву розпочався після прийняття постанови ЦК КПРС 13 січня 1960 р. «Про заходи по ліквідації порушень духовенством законодавства про культи», продубльованої постановою ЦК КПУ

19 березня 1960 p., та постанови Ради Міністрів СРСР 16 березня 1961 р. «Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи», продубльованої постановою уряду УРСР 29 квітня 1961 р. Діючи силовими методами, органи влади масово закривали храми і молитовні, знімали з реєстрації і відмовляли в реєстрації релігійних об’єднань, накладали непосильні фінансові зобов’язання на релігійні громади, змушуючи їх тим самим до «самоліквідації», відбирали ключі від церковних приміщень, вилучали релігійну літературу, проводили обшуки у храмах, молитовнях, приватних помешканнях парафіян, відмовляли у прописці священикам, ображали почуття віруючих, звільняли з роботи за релігійні переконання. Церкви закривалися під найрізноманітнішими приводами: у зв’язку з реконструкцією міст і сіл, знесенням населених пунктів у зоні затоплення Кременчуцької ГЕС, під гаслом пристосування культових споруд для задоволення соціально-культурних потреб населення (між тим під клуби, музеї, склади вдалося пристосувати менше половини вилучених приміщень). Усі ці акції проти церкви цинічно називалися «обмежувальними заходами».

Полтавський Преображенський  кафедральний собор напередодні знищення. Фото. 1962.

Трагічну долю сотень молитовень розділив у ці роки Полтавський Преображенський кафедральний собор, розташований у районі сучасного міського ринку (вул. Новий Базар). Відродившись під час німецької окупації Полтави, храм став відомою релігійною установою краю, отримав статус соборної церкви. Однак у 1961 р. він несподівано став «заважати здійсненню ґенерального плану реконструкції міста». 1 березня 1961 р. Полтавська міська рада прийняла рішення про закриття і знесення кафедрального собору, підтримане виконкомом обласної ради 8 грудня 1961 р. Невдовзі, 26 березня 1962 року, культовий інвентар Преображенського собору було перевезено до Макаріївської церкви, а сам собор висаджено в повітря за допомогою вибухівки.

Одночасно із закриттям храмів влада тиснула на свідомість віруючих, викорінюючи народні релігійні традиції й посилюючи науково-атеїстичну пропаґанду. Читання лекцій на антирелігійну тематику було запроваджено практично в усіх народних університетах та трудових колективах області. Коли люди не витримували тиску і схиляли голови перед системою, засоби масової інформації розписували це як велику перемогу радянського способу життя над пережитками минулого. Так, приміром, газети не обійшли увагою факту, коли колгоспники лубенських сіл Мгар та Крутий Берег у вересні 1961 р. на зборах вирішили не відзначати храмові свята, а натомість працювати в полі і збирати урожай.

Мій біль. Карт. В. Слєпченка. 1999.

 

Свідчення 69. Перелік населених пунктів Полтавської області, де було знято реєстрацію діючих церков упродовж 1959 року:

I) с. Батьки Опішнянського р-ну; 2) с. Поставмуки Чорнухинського р-ну; 3) с. Озера Ки-шеньківського р-ну; 4) с. Єнківиі Лубенського р-ну; 5) с. Скоробагатьки Сенчанського р-ну; 6) с. Дем’янівка Оболонського р-ну; 7) с. Михнівці Лубенського р-ну; 8) с. П’ятигірці Лубенського р-ну; 9) с. Остапівка Лазірківського р-ну; 10) с. Каплиниі Пирятинського р-ну;

II) с. Тройняки Семенівського р-ну; 12) с. Перегонівка Кобеляцького р-ну; 13) с. Ступки Зіньківського р-ну; 14) с. Юсківці Сенчанського р-ну; 15) с. Великі Будища Галицького р-ну; 16) с. Максимівка Карлівського р-ну; 17) с. Обухіека Миргородського р-ну; 18) с. Шеки Сенчанського р-ну; 19) с. Клюшниківка Комишнянського р-ну.

 

Свідчення 70. Перелік населених пунктів Полтавської області, де було знято реєстрацію діючих церков упродовж 1962 року:

1) с. Федорівка Карлівського р-ну; 2) с. Мат -вїівка Диканського р-ну; 3) с. Клепачі Лубенського р-ну; 4) с. Халепці Лубенського р-ну; 5) с. Полузір’я Новосанжар-ського р-ну; 6) с. В’язівок Лубенського р-ну; 7) с. Довгалівка Миргородського р-ну; 8) с. Бориси Глобинського р-ну; 9) м. Кобеляки; 10) м. Полтава (Троїцька церква); 11) с. Слобідка Миргородського р-ну; 12) с. Гриньки Семенівського р-ну; 13) с. Малі Будища Гадяцько-го р-ну; 14) с. Улинівка Козельшинсько-го р-ну; 15) с. Тарасівка Зіньківського р-ну; 16) с. Турбаї Хорольського р-ну; 17) с. Хитці Лубенського р-ну; 18) с. Шершнівка Лубенського р-ну; 19) с. Мгар Лубенського р-ну: 20) с. Городище Гребінківського р-ну; 21) м. Миргород (Всіхсвятська церква); 22) с. Булатець Лубенського р-ну.

 

Свідчення 71. Перелік населених пунктів Полтавської області, де було знято реєстрацію діючих церков упродовж 1961 року:

1) с. Келеберда Кременчуцького р-ну; 2) с. Обознівка Глобинського р-ну; 3) с. Григорівка Ко-зельщинськогор-ну; 4) с. Чутівка Оржицького р-ну; 5) с. МануНиека Козельщинськогор-ну; 6) с. Решетники Новосанжарського р-ну; 7) с. Грушино Хорольського р-ну; 8) с. Олексіївка Гребінківського р-ну; 9) с. Зубівка Миргородського р-ну; 10) с. Гаркушинці Миргородського р-ну; 11) с. Радивонівка Великобагачанського р-ну; 12) с. Новаки Лубенського р-ну; 13) с. Нова Аврамівка Хорольського р-ну; 14) с. Білоусівка Чорнухинського р-ну; 15) с. Великі Сорочинці Миргородського р-ну; 16) с. Білики Миргородського р-ну; 17) с. Рокитне Великобагачанського р-ну; 18) с. Мечеть Гребінківського р-ну; 19) с. Марченки Диканського р-ну; 20) с. Опришки Глобинського р-ну; 21) с. Бобрівник Зіньківського р-ну; 22) с. Новий Орлин Кишеньків-ського р-ну; 23) м. Кобеляки (Преображенська церква).