46.5 Юнацька Спілка

 Весною 1915 р. на Лівобережній Україні, головно в Полтавській і Харківській губернії, розгорнула активну діяльність молодіжна організація «Юнацька Спілка» (ЮС), яка була утворена на з’їзді студентської громади в квітні 1905 р. у Харкові й перебувала під впливом українських есерів. Організаторами й керівниками Спілки були студенти вищих навчальних закладів: Андрій Заливчий, Микола Петренко, Дмитро Соловей, Володимир Глуходід, Михайло Криворотченко (Тарас Воля), Гнат Михайличенко. Члени ЮС гуртувалися навколо щомісячника «Зоря Київська» (виходив також під назвою «Зоря»). Клітинами Спілки на місцях були українські учнівські гуртки в школах, гімназіях, семінаріях. Члени гуртків вивчали українську мову, літературу, історію – все те, чого не давала казенна російська школа. Гуртки комплектували українські бібліотечки, керували індивідуальним читанням, проводили реґулярні збори, де вислуховували доповіді й інформації про українське життя. Поряд із національним вичалися також соціальні й політичні питання. Далекоглядна ціль гурткової роботи полягала у вихованні національно свідомих українців. Старші члени ЮС систематично об’їжджали гуртки, надаючи активістам практичну допомогу.

Дієві гуртки Юнацької Спілки існували в Полтаві, Лубнах, Миргороді. Влітку 1915 р. Д. Соловей разом з Т. Волею видали для гуртківців збірник українських революційних пісень «До боротьби!» та брошуру Л. Толстого «Невже так треба». Значний осередок ЮС діяв у Великосорочин-ській учительській семінарії.

У травні 1916 р. на II з’їзді ЮС була прийнята програма і статут Спілки. Головна програмна засада передбачала автономію України. Однак поліція не дозволила українській молоді розвинути вдало почату діяльність. Було вчинено ряд арештів, після чого політична праця студентів майже припинилася. На Полтавщині розгрому зазнав гурток ЮС в Миргородській художній школі.

 

Полтавські обивателі. Фото. 1914. Сидять: А. Кулябко-Корецький з дружиною та сином; стоять : Катерина Соловей та її племінниця.

 

Свідчення 10. Д. Соловей:

«Андрій Заливчий простудіював товстелезну книжку австрійського соціаліста Отто Бауе-ра «Національне питання й соціал-демократія» і з рефератом на цю тему об’їздив гуртки різних міст… Микола Петренко робив об їзди, звертаючи особливу увагу на організаційний бік справи. Він же невтомно розмножував програму та інші інструктивно-інформаційні матеріали, пишучи їх друкованими літерами під копірку, або друкуючи на гектографі».

Допоможіть дітям воїнів. Плакат. 1914.

 

Свідчення 11. Д. Соловей:

«Катастрофа… трапилася <…> внаслідок листування. Хтось із членів гуртка, потрапивши в армію, допустився необережних вислові у листах. Цензура на те натрапила, і жандарми провели низку арештів і в армії, і в школі. Близько півтора десятка осіб опинилися у в’язниці. <…> Постраждали, звичайно, нййдіяльніші члени».

У грудні 1916 р. в Полтаві відбувся III і останній з’їзд ЮС. На ньому було заявлено про необхідність союзу революційної молоді з усіма демократичними силами країни. Виховані Спілкою континґенти української молоді у перші дні революції 1917р. увійшли до складу соціалістичних організацій, взявши на себе провідну роль. Більшість (Андрій Заливчий, Гнат і Михайличенко, Сашко Гнида, Сергій Денисенко, Віктор Бахер, Іван Багрій) примкнула до українських есерів, що пізніше назвали себе боротьбистами. Інші (Михайло Криворотченко, Михайло Токаревський, Семен Ко-сенко, Павло Височанський) влилися до лав УСДРП. Учасник Великосоро-чинського гуртка Олександр Доценко став ад’ютантом Симона Петлюри.

 

Соловей Дмитро Федорович

(23.Х/4.ХІ.1888, м-ко Срібне Прилуцького повіту – 9.VII.1966, Сент-Пол, Міннесота, США) — історик, економіст, статистик, педагог, публіцист, громадсько-політичний діяч.

Народився в селянській сім’ї. Навчався в гімназіях Владивостока (де жив старший брат) і Сум. У 1909-1914 pp. вчився на історико-філологічному факультеті Харківського університету. В 1914 р. був заарештований за участь у підготовці протестаційної демонстрації у зв’язку з урядовою забороною відзначати 100-літній ювілей Т. Шевченка, виключений із університету і висланий до Полтави. Один із організаторів і активних діячів Юнацької Спілки (ЮС). Створив гуртки ЮС в духовній семінарії, учительському інституті, ремісничій, земській та фельдшерській школах. У 1916 р. мобілізований до царської армії. Служив в Азові. В 1918 р. повернувся до Полтави. Працював інструктором у культурно-освітніх справах при Полтавській Спілці споживчих товариств (ПССТ). Створив кооперативну спілку при ПССТ та Просвітницький Союз «Українська культура». Після розгрому обох спілок більшовиками в 1920 р. ув’язнений у Харкові. Дивом уник розстрілу. У 1923—1925 pp. працював завідувачем відділу економічної статистики у Статистичному Бюро Полтавського губ-виконкому і водночас викладав економічну географію України в Полтавському кооперативному технікумі. В 1925—1933рр. завідував підвідділом статистики спеціальних галузей торгівлі ЦСУ України у Харкові. Підготував і видав низку статистично-економічних праць, присвячених соціально-економічному розвитку України XVIII – І пол. XX ст. Без відриву від виробництва закінчив аспірантуру і протягом 1926—1934 pp. працював у науково-дослідно-

му інституті української культури імені академіка Д. Багалія в Харкові. Пізніше керував підвіддділом, потім відділом статистики Української промислової кооперації у Харкові й Києві. Як «неблаго-надійний» у 1936 р. був звільнений з роботи. Працював шкільним учителем української мови й літератури (1936—1941 pp.) і директором школи (1942—1943 pp.) у Харкові. Не бажаючи залишатися під більшовицькою владою, вийшов із сім’єю на еміграцію. В 1943— 1944 pp. працював у Ревізійному Союзі Українських кооперативів у Львові, потім п’ять років перебував у таборі для переміщених осіб у Ганновері, звідки перебрався до Америки. Дійсний член УВАН у США. Автор праць: «Голгота України» (Вінніпег, 1953 p.), «Україна в системі совєтського колоніялізму» (1959 p.), «Українська наука в колоніяльних путах» (1963 p.), «Розгром Полтави» (Вінніпег, 1974 р.; перевид. Полтава, 1994 p.).

 

Петренко Микола

(?—?) — громадсько-політичний діяч. Один із організаторів і керівників Юнацької Спілки.

Після закінчення гімназії вступив на юридичний факультет Харківського університету. Один із найталановитіших і найдіяльні-ших членів Юнацької Спілки. Відзначався неабиякими органзіа-торськими здібностями. Завдяки його діяльності Юнацька Спілка набрала широкорозгалуженого характеру. Неодноразово приїздив на Полтавщину. Після революції — активний член УСДРП.

 

Глуходід Володимир

(? — 1917) — громадсько-політичний діяч. Один із організаторів і активних діячів Юнацької Спілки. Студент-медик. В гуртку виявляв ентузіазм і щире захоплення ідеєю служіння народові. В 1916 р. був заарештований. Хворів на туберкульоз. В’язниця й заслання прискорили процес і хлопець швидко згорів.

1. Чому з вибухом світової війни гоніння на українство не послабилося а, навпаки, посилилося?

2. Доведіть на полтавських фактах, що два роки війни і відверто антиукраїнської політики уряду Росії призвели до суттєвих змін у стані українського руху.

3. У чому виявилося загострення суспільної кризи на Полтавщині?