50.7 Аграрна політика більшовиків

50.7.1. Нав’язування колективних господарств

50.7.2. Введення продовольчої розкладки

50.7.3. Створення комітетів бідноти

 

 


50.7.1. Нав’язування колективних господарств

Червона влада більшовиків «першого» періоду запам’яталася українським селянам переділом поміщицької землі, майна, розгромом садиб, свободою, що межувала з анархією. Влада йшла за селянською стихією,  заграючи з нею. Селян не заганяли в армію, не відбирали у них «на корін-І ні» урожай. Під час «другого» приходу ця ідилія закінчилася. Попри заяви про зрівняльний розподіл землі, 80 % поміщицьких угідь віддавалися не селянам, а для держгоспів, радгоспів, комун, сільськогосподарських артілей. За задумом більшовиків, ці колективні господарства мали стати зразками «культурного господарювання» на селі.

Агітпоїзд. Карт. А. Жабського.

Свідчення 15. Із повідомлень радянської преси Лубенського повіту (1919 p.):

Черевківська волость: «відношення селян до комун і артілей неґативне»; Лубенська волость: «відношення до комун і товариств негативне»; Тарандинцівська волость; «товариства, артілі і комуни успіху не мають»; Великоселицька волость: «відношення до артілей неґативне»; Юсківська волость: «була спроба організувати товариство, але коли справа дійшла до реєстрації, всі відмовилися».

До літа 1919 р. на Полтавщині було створено 189 радгоспів, але через кричущу безгосподарность їх землі запустіли. Так, цукрові плантації кар-лівських маєтків залишилися майже незасіяними і позаростали бур’янами. Після приходу Червоної армії з маєтків було забрано 100 тис. пудів цу кру, до 5 тис. коней і 4 тис. голів великої рогатої худоби, а також запаси борошна і посівного матеріалу. Червоноармійці й селяни із навколишніх сіл пограбували Мартинівський цукровий завод у Ланній і повністю вивели його з ладу, розбивши машини і заводську лабораторію.

Незважаючи на посилену агітацію й адміністративний тиск, спроба більшовиків нав’язати селянам колективні методи господарювання не увінчалася успіхом. Ставлення селян Полтавщини до цієї новації було негативним.

9 березня 1919 р. в с. Ковалівка Полтавського повіту відбувся сільський сход, на якому комуністи поставили питання про організацію сільськогосподарської комуни. Селяни виступили проти, мотивуючи своє рішення тим, що вони втратять навіть ті злидні, які мають. Комуну селяні розглядали як нову панщину, на якій «селяни будуть працювати як волі, а комуністи будуть ними верховодити».

Воєнний комунізм. Збиранння врожаю. Фото. 1919.

У с. Тишки на Лубенщині комуна була організована в колишньому маєтку М. Боярського. Очолив її Никифор Обелець на прізвисько Горіх, який виявився злочинцем. Разом із Петром Стрільцем він убив свого односельця і був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Найбільше колективних господарств вдалося організувати у Лохвицьі кому повіті. Станом на 5 червня 1919 р. тут було зареєстровано 7 комуні! 18 артілей.

 

50.7.2. Введення продовольчої розкладки

Продрозкладка. Карт. І. Каляскіна. 1986.

На поч. 1919 р. на Україну була поширена державна хлібна монополія й пов’язана з нею продовольча розкладка. Хліб оголошувався власністю держави, а його надлишки в селянських господарствах підлягали вилученню. і При цьому надлишки визначалися не фактичною наявністю хліба у селян, ? а потребами в ньому більшовицького режиму. На села, як вовчі зграї, кину-Ілися «продзагони», які реквізували хліб «до цурки», прирікаючи селянські сім’ї на голодну смерть. Від рук безконтрольних повітових і прифронтових ІЧК, «летючих» каральних загонів і ревтрибуналів загинули тисячі селян.

Продзагін вирушає на село. Фото. 1919.

Свідчення 16. О. Шліхтер:

«…кожний пуд заготовленого зерна був политий кров”ю».

Врожай 1918 р. на Полтавщині був нижче середнього: 89,3 млн. пудів І проти 103,3 млн. пудів у довоєнний час (недобір – 14 %). Різко скоротився також збір фуражного зерна (ячменю та вівса): з 48,6 до 19,1 млн. пудів. Місцеві потреби в хлібові визначалися в 93 млн. пудів, але за продрозкладкою Полтавщина мала здати: пшениці – 8 млн., жита – 4 млн., вівса 1-4млн., гречки – 2,1 млн., проса – 1,05 млн. пудів. При цьому половину у. всього хліба селянство Полтавщини мало здати вже до 1 червня, а решту – до 15 червня 1919 р.

Крім того, влітку того ж року на українське селянство була накладена  чергова «данина»: для потреб Червоної армії зібрати з кожної волості по 1400 пудів сала, 80 пудів масла, по 20-30 коней із запасом фуражу та по одному рекруту з кожних 500 душ населення. Для «червоного Пітера» кожна волость додатково повинна була дати ще по 800 пудів борошна та 150 пудів сала і масла. Про оплату за продукти мова не йшла.

У зв’язку з введенням продрозкладки наказом Полтавського губернського продкомісара від 14 лютого 1919 р. приватна торгівля хлібом була заборонена. Не дозволялося також випікати й продавати тістечка та інші кондитерські вироби. Жителі міст переходили на карткову систему забезпечення хлібом за нормою: один фунт на душу населення в день. Хліб за – продрозкладкою вилучався за «твердими державними цінами», тобто фактично задарма.

Такому відвертому грабежу з боку радянської влади селяни чинили жорстокий опір, не бажаючи віддавати свій хліб. У результаті в скрутно-пу становищі опинилися жителі міст: комуністична влада не могла забезпечити їх навіть мінімумом продуктів харчування. Тому міське населення »вдавалося до самозабезпечення у формі «мішечництва». Всупереч заборонам, обшукам і реквізиціям із боку загороджувальних загонів і постів тисячі городян їхали на села, щоб купити, а частіше обміняти сімейні речі на продукти харчування. Села Полтавщини буквально заполонила хвиля мішечників із Росії. Лише на станцію Ромодан їх щодня прибувало близько тисячі. У травні 1919 р. за пуд пшениці «мішечники» давали по 300-400 крб., тоді як «тверда ціна» становила 12-18 крб. Протягом січня-березня 1919 р. із Полтавщини було вивезено: «мішечниками» – бл. 600 тис. пудів хліба, спекулянтами – більше 200 тис. пудів.

Черга за хлібом. Фото.

Свідчення 17. Із «Щоденника» О. Несвіцького (1919 p.):

«25 лютого. Хвости біля пекарень. Із Полтави до Великороси вивозять у великій кількості крупу і борошно. 23 травня. Видають чорного хліба лише по 1/2 фунта на людину».

Масовий вивіз продовольства привів до швидкого зростання дорожневій зубожіння міського населення Полтавщини. У зв’язку з цим у краї дістало поширення таке прислів’я:

Як був Микола-дурачок, то хліб був п’ятачок,

А як прийшли розумні комуністи, то нічого стало їсти.

 Ціна фунта хліба на «чорному ринку» дорівнювала одноденному заробітку робітника або пересічного радянського чиновника. «Голодують у новому розумінні цього слова, — говорилося в одному з повідомлень з Лохвиці, — спостерігається повальний відхід кваліфікованих робітників з підприємств на села».

Усвідомивши цілковиту нездатність забезпечити населення продуктами харчування, губернські власті зняли загороджувальні загони навколо Полтави і дозволили вільну торгівлю хлібом. 26 червня 1919 р. профспілкові правління Кременчука на пропозицію меншовиків також прийняли Вішення про скасування державної хлібної монополії.

 

 

50.7.3. Створення комітетів бідноти

 

Практичне здійснення продовольчої розкладки покладалося на комітети бідноти, які мали стати опорою більшовицького режиму на селі. Створення комбідів на чолі з комуністами, яких народ не обирав, виходило з програмних засад більшовицької партії, спрямованих на класове розшарування селянства, тобто перенесення громадянської війни на село шляхом нацьковування менш заможних селян на більш заможних.

Переважна маса селянства Полтавщини не сприймала більшовицької ідеї створення комбідів. Волосний сход с. Кошманівка Костянтиноградсь-кого повіту при розгляді цього питання постановив: «у селі комбіду немає і не повинно бути, тому що всі селяни бідні». В с. Михайлівка цього ж повіту комуністам вдалося створити комбід, але до нього ввійшли ледарі, спекулянти, п’яниці, «які вміють добре кричати, але робити нічого не здатні». У Хорольському повіті комуністи вирішили створити один комбід на кожні 200 чоловік сільських жителів, але делеґати з’їзду комбідів так і не змогли розв’язати основного питання: скільки ж управлінців має бути в кожному комбіді – троє чи семеро?

Облава. Карт. І. Каляскіна. 1986.

Багато з комбідів існували формально, об’єднуючи декількох осіб із числа сільських люмпенів; багато було розігнало або розпалося в результаті ворожого ставлення до них більшості односельців. Ті ж комбіди, які діяли, стали знаряддям насильства більшовицького режиму проти українського селянства. Так, члени Козловського комбіду Пирятинського повіту крім насильницького вилучення хліба у своїх односельців займалися конфіскацією корів для Червоної армії. Коли Параска Глотина вчинила опір, намагаючись врятувати заради дітей єдину свою годувальницю – корівку, комбідівець Никодим Зіньчик застрелив жінку. Обуренню селян не було меж: двотисячний натовп, що зібрався з навколишніх сіл, став вимагати у начальника Чорнухинської волосної міліції видачі Н. Зіньчика для самосуду. Коли ці вимоги були відкинуті, селяни кинулися бити голову Чорнухинського комбіду Біблого. Міліції ледве вдалося відбити його у розлюченого натовпу.