ВЕРГУНИ с., Хорольський р-н. Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ КП) громада. Христоріздвяна церква.

Час будівництва першої дерев’яної церкви на честь Різдва Христового у с. Вергуни Миргородського полку (тепер Хорольського р-ну) не встановлено. Документально зафіксовано існування дерев’яної церкви у компуті та ревізії Миргородського полку 1723, де згадуються священик церкви «отец Еуфим Леонтиевич Презвитер Свято Рождественский», диякон Данило Дорош і паламар Іван Яценко. Розібрана після завершення будівництва та освячення нового мурованого храму 1801. Будувалася Р. ц. коштом місцевого поміщика Івана Базилевського, як твердять деякі дослідники – за проектом петербурзького арх. М. О. Львова. Освячення новозбудованого храму відбулося 16.09.1801. Згідно переказів, що дійшли до нашого часу, фундатор храму помер раніше ніж споруда була закінчена і освячена, залишивши кошти на будівництво. Згодом на відсотки від залишеної суми, кожні 3–5 років проводився ремонт споруди, останній відбувся 1914. У 1911 стіни і склепіння внутрішнього об’єму бу­ли розписані студентами С.-Петербурзької АМ. Виконан­ня цієї роботи пройшло досить незвично. Після затвердження ескізного пректу та кошторису релігійній громаді з метою збору додаткових коштів була запропонована така схема: в залежності від суми, внесеної конкретним жертводавцем, його портретне зображення розміщувалося серед ангелів, пророків, святих та ін. – чим більша сума, тим вищий чин. При цьому кожному гарантувався оригінал потрета, зображення з якого переносилося на стіну храму. На поч. 1980-х у селі ще зберігалися кілька портретних зображень, виконаних на картоні олійними фарбами, що свого часу були використані як ескізи майбутніх розписів церкви. У завершеному вигляді храм являв чудовий зразок культової будівлі, зведеної у стилі російського ампіру. Це була цегляна, оштукатурена, кругла у плані однобанна споруда, західний фасад якої прикрашали дві башти, що слугували дзвіницями. У композиційно-плановому вирішенні споруди використана схема храму-ротонди. План будівлі – коло, в межах якого два кільця стін і колон. Простір між двома кільцями стін займають зовнішні та внутрішні лоджії й ніші та невеликі приміщення біля вівтаря, розміщеного у напівкруглій апсиді, стіни якої по зовнішньому периметру мають форму прямокутника. Товщина стін будівлі становить 1,5 м. Радіус зовнішнього контуру – 13,1 м, внутрішнього приміщення – 7,4 м. З двох сторін зовнішнє коло має прямокутні виступи: зі сходу – вівтарний, із заходу – вхідний, оформлений двома квадратними у плані баштами та глибокою лоджією, розміщеною між ними. Фасадна лінія підкреслюється двома колонами тосканського ордеру. Останнім відповідають колони напівкруглих бічних північної і південної лоджій та пілястри стін. Храм також мав усипальню, в якій знаходилися поховання родини Базилевичів, однак жодних відомостей про її облаштування не виявлено.

У 1723 при церкві діяла школа, у якій викладав дяк Данило Дорош.

У 1895 Р. ц. володіла церковним капіталом у сумі 4710 руб., 33 дес. ружної землі, діяло земське училище. 1902 мала 33 дес. ружної землі, будинок для квартири священика, діяла церковна б-ка. 1912 мала 33 дес. ружної землі, діяла жіноча церковнопарафіяльна школа.

У 1895 службу відвідувало 3050 душ обох статей. 1902 до церковної парафії входили с.с. Вергуни та Оріхівщина, в яких налічувалося 2179 душ парафіян обох статей, 1912 – 2181 душ різних станів.

У своєму первісному вигляді храм проіснував до 1936, коли було знято дзвони і демонтовано завершення двох дзвіниць, а саму споруду пристосовано під складське приміщення місцевого колгоспу. Після 1945 споруду використовували як зерносховище, а усипальню – для зберігання насіннєвого фонду картоплі.

У новітній час релігійна громада відновила свою діяльність як громада УПЦ КП. Зареєстрована органами державної влади 24.04.2000 за № 173. Богослужіння проводяться у культовій споруді.

Із священиків відомі: Юхим Леотієвич (1723), Микола Іванович Максимович (1895), Петро Іванович Александрович (1902), Микола Іванович Яновський (1912); із дияконів: Данило Дорош (1723); із псаломщиків: Олександр Ілліч Росинський (1895, 1902, 1912), Яків Хрисанфович Ярослав (1895, 1902); із паламарів: Іван Яценко (1723); із церковних старост: козак Кирило Максимович Остапенко (1902), козак Тимофій Стефанович Глущенко (1912), Володимир Якович Остапенко (2008).

Літ.: Швидько Г. К. Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 319; Коломенский, 1895. – С. 325; Клировая книжка…, 1902. – С. 651-652; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 285-286; РГПО, 2008. – Арк. 153; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.