25.5.1. Земельні загарбання князів Вишневецьких на Полтавщині

25.5.2. Лубенська держава князя Ієремії Вишневенького

25.5.3. Князь Ієремія Вишневецьки

25.5.1. Земельні загарбання князів Вишневецьких на Полтавщині

Наприкінці XVI – на поч. XVII ст. на території нинішньої Полтавщини сформувалася одна з найбільших латифундій Речі Посполитої – так звана Вишневеччина (за йменням княжого роду Вишневецьких).

Початок цьому володінню було покладено черкаським та канівським старостою, князем Михайлом Олександровичем Вишневецьким. У 1570-х pp. він представив до нагороди за військові подвиги шляхтича Михайла Грибуновича Байбузу, вірогідно, родича князів Глин-ських. Король Стефан Баторій за видатну «дельность в речах рыцарских» надав М.Г. Байбузі «пустыню» по ріках Сулі, Удаю і Солониці, «почавши с конца горою Сулы от Снятина, рубежа Московского, аж вниз до устья Днепра», і крім того, окремий уход «Лужок» з усіма пожитками і доходами. Однак М.Г. Байбузі не довелося скористатися щедрим королівським дарунком. У 1580 р. за клопотанням М. Вишневецького підвладні йому староства були «спущені» його сину Олександру. За наказом молодого державця у 1582 р. підстароста Ілляш Боруховський оружно захопив володіння М.Г. Байбузи – «моцно и ґвалтом» «выслугу из спокойного держания его выбил и на пожиток до Черкасского замка привернул». Після тривалої судової тяганини М.Г. Байбуза в 1589 р. одержав у якості компенсації маєтності по р. Пслу. Утвердившись у Посуллі й закріпивши за собою захоплену територію королівською грамотою 1590 p., О. Вишневецький досить активно розпочав колонізацію краю, засновуючи міста та осаджуючи слободи. В 1589 р. він заклав замок біля старого Лубенського городища; в січні 1591 р. одержав від короля Сигізмунда III грамоту на фундацію Лубен, а рік потому – Пирятина. Обом містам князь надав маґдебурзьке право. При цьому Лубни назвав на свою честь Олександровим, а Пирятин у пам’ять про батька Михайловим.

Після смерті бездітного Олександра Вишневецького в 1594 р. його володіння перейшли до брата Михайла, старости овруцького, котрий енергійно продовжив колонізаційні зусилля попередника. На поч. XVII ст. стався конфлікт між власниками двох найбільших в Україні латифундій – князями Острозькими та Вишневецькими. Одержавши привілей на «пустелю» між Пслом і Ворсклою, князь М. Вишневецький необережно прихопив і ті території, які раніше були пожалувані на Черкаський замок. Відбиваючи свої уходи, тодішній черкаський і канівський староста князь Януш Острозький у 1609 р. послав на Полтавщину 3-тисячний загін, який спустошив володіння М. Вишневецького і захопив велику здобич. У відповідь М. Вишневецький у 1611 p., «ґвалтом окупуючи всю Сулу», приєднав «пустиню Горошин і Сліпород». Потім, скориставшись «зачіпкою» між Польщею і Москвою, в 1614 р. «своими собственными силами и оружием» завоював Путивль з усією областю. Путивльський замок, щоправда, довелося повернути московитам, але Сенча і Лохвиця залишилися під присудом князя.

Після смерті Михайла Вишневець-кого у 1616 р. його сім’я була засуджена на баніцію. Лівобережні володіння князя захопив його рідний брат Юрій Виш-невецький. Вдова розпочала судовий процес, але у 1618 р. Ю. Вишневецький помер і маєтності були передані княгині Раїні Вишневецькій та її дітям – Ієремії та Ганні. При оголошенні постанови Люблінського трибуналу про передачу володінь Раїні Могилянці лубенці скаржилися урядовим комісарам на кривди, які заподіяв їм князь Ю. Вишневецький, «вибираючи нечувані податки». Княгиня Раїна померла вже наступного року. Опікуном над малолітнім Ієремією став троюрідний дядько – князь Костянтин Вишневецький. Серед нових здобутків родини Вишневецьких стали захоплені у Б. Обалковського Яблунів та Миргород з околицями, а також селітряні промисли на річках Хорол, Псел, Грунь, біля Більського городища, на річках Ворсклі, Орелі, Мерчику, Орчи-ку, Говтві та Сулі. В 1624 p. K. Вишневецький захопив урочище Климятичі на місці давньоруського міста Желді, де заснував нове містечко – Жовнин.

Колонізаторські зусилля усіх своїх іменитих предків перевершив п’ятий і останній з роду князів Вишеневецьких на Полтавській території – Ієремія Михайлович Вишневецький. Саме з його ім’ям і пов’язуються ті величезні володіння на Лівобережній Україні, які увійшли в історію під назвою Вишневеччи-ни. Повернувшись у 1632 р. на Україну з-за кордону, де він закінчував свою освіту, 20-річний князь вступив у володіння батьківськими маєтностями. У1632-1634 pp. він брав участь у війні з Мос-ковією, зарекомендувавши себе талановитим полководцем. З 1635 р. князь займався округленням Вишневеччини, здійснюючи одне за одним захоплення суміжних земель. Водночас І. Вишневецький боровся з козацькими повстаннями на Лівобережній Україні.

У вересні 1635 p., озброївши тисячу головорізів, І. Вишневецький послав їх на «добра и державы» стражника коронного, овруцького і канівського старости Самійла Лаща. Цікаво, що предводительшею загону поряд чоловіками була княгиня Полонт Домонтова, вдова князя Грегора Домонтова. «С знаками военными, с ротмистрами над хоругвями, с стрельбою огнистою» шляхетні вояки «ґвалтовне наехали» на містечка Домон-тів, Піщане та Золотоношу і «опановали» їх «с ужасами непередаваемыми». В 1640р. була відібрана Хоролыцина, яка належала С. Жулкевському. В 1643 р. I. Вишневецький захопив у городельського старости городище Грайворон із слободами Дмитровим, Липовим та Почепковим. У 1644 р. князь відібрав роменські маєтності приятеля короля, надвірного мар-шалка Адама Казановського, а в 1645-1646 pp. – володіння чернігівської каштелянки Софії Козаковської за Удаєм. Великі загарбання здійснено у 1646 р. у старости переяславського і коронного хорунжого О. Конєцпольського. На чолі 7-тисячного війська «с арматами и всеми аппаратами воеными» I. Вишневецький захопив міста і містечка: Гадяч, Полтаву, Зигмунтів (нині с. Устивиця на Миргородщині), Соколину Гору (с. Со-кілка на Кобеляччині), Кременчук, По-долки (Гадяччина), Добрик, Краснопіль (с. Великі Сорочинці на Миргородщині), Крукполе, Лукашівське, Бірки (на Га-дяччині чи Зіньківщині), Опочинське (Опішня), Глинськ, Лютеньку, Зіньків, Олеснів, Охтирку, Рухавку та інші населені пункти. Збитки О. Конєцпольського від цього наїзду склали 500 тис. злотих.

Свідчення 5. З жалуваної грамоти короля Сигізмунда III князю Олександру Вишневецькому, старості черкаському й канівському, на вічне володіння землями по pp. Сулі, Удаю та Солониці й уходом Лужок (18 квітня 1590 p.):

«Во имя Божое станся. Амин. Мы, Жикгимонт третий, Божою милостию корол полский, великий князь литовский, руский, пруский, мазо-вецкий, жомоитский, киевский, волынский, подляский, ифлянтский и королевства швецко-го власный дедич и пришлый корол, — ознайму-ем тым нашим листом всим вобеи, и каждому зособна, кому колвек то видати належит, ни-нешним и на потом будучим.. <…> …маючи ласкавый взгляд и бачене на зацность старожитного дому князей Вишневеиких, которые завжды во всих справах и поступках своих заи,-ни, мужни и славни были, а особливе тое ж все усмотруючи в … князю Александру Вишневеи,-кому… <…> …мают князь Александр Вишне-вецкий сам, его жона, дети, потомки и наследники их <…> реку Сулу, реку Удай и реку Соло-нищ/ и вход Лужок зо всими грунтов широко-стями. <…> спокойно держати, замки закладати, места и села на тых ґрунтех людми оса-жовати, костелы и церкви Божне фундовати, земли розробливати, будовати, ставы и млыны направовати и вшелякие пожитки собе там вынайдовати, становити, розмножити и от-тол всих вшеляких доходов, чиншов, платов, десятин, дяклов, даней и иных належностей, яко колвек менованых и которые ся потомъ он-де вынайти и менованы быти могуть, з людей и зо всих Грунтов помененых добр уживати… <…> …и будут мели князь Вишневецкий и потомки его тую зуполную незамереную мои, и владностъ — тые добра, буд порозну, любо ecu зараз, коли колвек и кому хотя отдати, да-ровати, продати, променяти, записати, заставите и, яко хотячи, ку своему лепшому (пожитку) обернути, яко дедицством своим властным, водле воли и уподобаня своего, шафова-ти… <…> …а нам и потомком нашим, королям их милости полским, к коруне службу земскую военную служити, вшеляких свобод уживати и повинности водле часу и потребы Речи По-сполитое на собе нести зо всими обывателями, шляхтою коронною в там том краю, зароено вечными часы…».

Посольська зала королівського палацу у Кракові.

Свідчення 6. З грамоти короля Сигізмунда III князю Олександру Вншневецькому, старості черкаському, канівському, корсунському та любенькому, на побудову замку в м. Олександрів (Лубни), над р. Сулою, і на Магдебурзьке право новому місту (16 січня 1591 p.):

«Жикгимонт третий, — ознаймуем тым нашим листом всим и каждому зособна, кому колвек то ведати належит, оповежено перед нами именем урожоного Александра кнежати Виш-невецкого, старосты черкасского, каневского, корсунского и любецкого, иж он, подлуг прав и волностей посполитых шляхетских, во имен[и]ю своем властном вечистом, в земли Киевской над рекою Сулою лежачом, на имя Александрове, ку покою и безпечност панств наших коронных замок будует, и место садить, которому месту корчмы медовые и пивные веч-не и иншие пожитки надал; одно прошено нас, абыхмо право майдемборское и порядки мест-ские тому месту и подданым его, которые там тепер суть и потом приходити и оседати будуть, надали; а такъ мы, прихилившися до звычаю права посполитого и тое прозбы, з ласки нашое кролевское право майдемборское, порядок и вольность местскую тому месту и меща-ном надаем…»

25.5.2. Лубенська держава князя Ієремії Вишневенького

Створена в результаті різночасних загарбань князів Вишневецьких держава не поступалася багатьом тодішнім королівствам. Столицею цієї держави було місто Лубни з княжим палацом, який ні в чому не поступався королівському в Кракові. Навіть через 350 років лубенський палац І. Вишневецького своєю пишнотою розбурхував письменницьку уяву. До наших днів від палацу збереглася лише база колони, прикрашена барельєфами з зображенням античних воїнів.

Загалом І. Вишневецький володів на Лівобережній Україні 56 населеними пунктами, 50 з яких розташовувалися в межах історичної Полтавщини. В поселеннях Вишневеччини за інвентарем 1647 р. нараховувалося 39610 господарств підданих, у т. ч. на Полтавській території 34822 господарства. Якщо прийняти середню чисельність господарства (сім’ї) за 4 душі, то у полтавських володіннях І. Вишне-вецького могло проживати майже 140 тис. чол.

Подібно іншим власникам земель на «кресах», І. Вишневецький турбувався про примноження людності у своїх маєтностях. Із цією метою він надавав поселенцям звичні «слободи» і слідкував, щоб вони не обкладалися додатковими повинностями зверх установлених княжими універсалами. Як дбайливий господар, князь турбувався, щоб його піддані не розійшлися через кривди з боку орендаторів. І. Вишневецький заохочував цеховий устрій у своїх містах. У Лубнах при ньому діяли кравецький, шевський, кушнірський, ковальський цехи.

Свідчення 7. Опис лубенського палацу І. Вишневецького в історичному романі І. Нечуй-Левицького «Князь Єремія Вишневецький» (1897 p.):

«Палац і справді був вартий славного роду князів Вишневецьких. Він був схожий на лицарські німецькі замки, але був далеко просторніиіий. Знизу на другий етаж по обидва боки широкого балкона на колонах були пороблені некруті пологі широкі сходи. По тих сходах можна було вийти з садка просто на другий стаж. В Польщі магнати для ефекту часом виїздили конем по таких сходах на балкон і тим лякали паній та панянок. На другому етажі була здорова зала через усей палай, з узенькими та довгими готицькими вікнами. Закруглене склепіння, схожий на зігнутий листок паперу, було все штучно обліплене виноградним листом та кетягами винограду. З того листя визирали головки амурів з одутлуватими щоками. В декотрих амурів в роті стриміли дудки та сопілки. Повноперсі Венери неначе були закутані в виноградні паростки та в листя. Усі ті барельєфи були надзвичайно грубої роботи, неначе, вирубані долотом та обтесані сокирою, ще й помальовані темними зеленими, синіми та червоними фарбами. По обидва боки залу стояли здорові статуї на подовжастих високих п’єдесталах з білого та рожевого мармуру. Ті статуї Єремія попривозив з Італії. Попід стінами стояли рядками дубові стільці з високими спинками, вирізані в чудернацькі взорці. Стільці були обиті червоним сап’яном. Внизу в палаці були цілі рядки тіснуватих покоїв.

Високі стільці та канапи були обтягнуті червоним та жовтим сап’яном з золотими гербами князів Вишневецьких. Скрізь були розстелені перські килими. Над вікнами висіли шовкові завіси. На баштах в невеличкі круглі віконця виглядали невеличкі гармати-гаківниці».

Свідчення 8. Лист князя І. Вишневецького про заснування в м. Прилуки різницького цеху (11/21 грудня 1636 p.):

«Иеремей Михаил Корибут, князь на Вишни-овцы в. в., чиню ведомо тем моим листом, иж по прошению мещан, подданных моих прилуц-ких цеху резничого, позволяем им цех свой особливий иметь. А для лучшего в том цеху их порядку мают себе цехмейстера, человека доброго и честного, избрать, которий начальство обыкновением инних мест в том их цеху иметь будет. А резники все, так в месте, яко и футорах, до единаго цеху належати будут. 3 других же местностей, которые до Прилуки не надлежит, егда резник який з резницством для торгу приедет, мает тот обявить цехмистровы под виною на замок 3-х коп литовских, а до скриньки их под половиною той вини так, як и в протчих местах моих, то есть в Лубнах. Позволяю им канонов 2 на рок выситить, еден на боже рождество, а другий на святую покрову по 2 каде. А они тую повинность на замок отдавать будут, якую в других местах моих. Который то мой лист для крепости и веры лут-шой рукою моею власною подписалем, печать мою притиснути повелел. Дан в Прилуце дне 21-го декабря 1636-го года».

25.5.3. Князь Ієремія Вишневецьки

Вишневецький (Вишньовецький) Ієремія-Михайло (Ярема) Міхал Корибут

(1612-10/22.VIII.1651) князь, воєвода руський (1646 p.), коронний гетьман (1649 p.); окатоличений український магнат, володар маєтностей на Волині та Поліссі, колонізатор і власник Лубенщини й сусідніх земель на Лівобережжі — т. зв. Вишневеччини. Походив зі старовинного українського князівського роду Вишневецьких. Родова маєтність – Вишньовець на Волині (вперше згадується в 1395 p., належав князям Вишневецьким до 1740 р.). За однією версією, родоначальником уважається князь Федір Несвіцький – нащадок турово-пинських Рюриковичів, прабатько чотирьох княжих родів: Вишневецьких, Збаразьких, Порицьких, Воронецьких. За іншою версією, Вишневецькі виводяться з роду Федора Корибу-товича, нащадка литовсько-руського роду Ге-диміновичів. Видатним представником роду був Дмитро Вишневецький (р. н. невід.-1563) – староста черкаський (1550-1553 pp.) і канівський (1554-1557 pp.), організатор козацтва і перший козацький гетьман.

Свідчення 9.

Знатність роду Вишневецьких була добре, відома. Коли Ярема надумав прокласти найкорот-шу дорогу з Ромен до Росії через ліси, москови-ти спробували йому перешкодити, але були розігнані. Цар поскаржився Владиславу IV і одержав таку образливу відповідь: «Князь Ієремія більше має права на Москву, ніж цар московський на Ромни».

Батько – овруцький староста князь Михайло Михайлович Вишневецький (р. н. невід. – 1616). У 1594 р. успадкував від бездітного брата Олександра величезні володіння на Лівобережній Україні. Освоєння задніпровських маєтностей енергійний князь з успіхом суміщав із зовнішньополітичними авантюрами в Молдавії. «Підсадивши» на молдавський трон Ієремію Могилу, князь у 1605 р. одружився з його старшою донькою Раїною Могилянкою. Породичавшись з представниками господарського дому Могил, князь Михайло заявив претензії на успадкування молдавського трону і разом з Іншими магнатами вів бої проти антимогилянської опозиції. В1616 р. під час чергової інтервенції до Молдавії князя Михайла отруїв монах. З великою мірою вірогідності, убивця був підісланий або протурецькою партією в Молдавії або католицькою партією у Варшаві, однаково зацікавлених у смерті занадто самостійного претендента в монархи сусідньої держави. Факт отруєння батька пізніше використали єзуїти, доказуючи молодому князю, що це зробив православний чернець. Але ж князь Михайло був, за висловом М. Смотрицького, «вірним сином і стовпом православної церкви», засновником (разом із дружиною) відомих на Задніпров’ї православних монастирів – Густинського і Підгірського (Ладинського).

Від батька Ієремія успадкував величезні маєтки на Волині, Поліссі, Лівобережжі. Проте через два роки після смерті М. Вишневецького польська влада засудила вдову покійного з дітьми Ієремією та Ганною на баніцію (вигнання з країни) – ніби за несплату князем старого боргу (1200 злотих) королівському коморнику С. Мишці. Очевидно, справа була не в борзі, смішному для мільйонерів Вишневецьких-Могил, – королівська влада поспішала прибрати з дороги вірогідного спадкоємця молдавського престолу.

Втративши у 4-річному віці батька, а у 7-річ-ному віці – матір, Ієремія рано зостався сиротою. Його опікуном став батьків брат у других князь Костянтин Вишневецький – ревний католик, котрий віддав хлопця на виховання до Львівського єзуїтського колегіуму. Отці-єзуїти доклали немало зусиль, аби їх родовитий учень засвоїв вершки чужої культури і втратив питоме духовне коріння, одірвався від інтересів своєї батьківщини і знайшов свій ідеал у Польщі й привілеях польської шляхти. Посіяна в душі гордого князя зневага до непривілейованих станів переросла в палке прагнення будь-що зажити слави серед польського шляхетства й добути королівську корону. По закінченні студій в єзуїтів І. Вишневецький вивчав військову науку в Італії й Голландії, маючи намір стати полководцем. У 1631 р. Ярема офіційно прийняв католицтво.

В 1632 р. 20-літній князь повернувся додому. Брав участь у війнах із Москвою (1632-1634 pp.) та козаками (в 1630-х pp.) Одержав кілька перемог над татарами (в 1643-1644 pp.). У боях виявив особисту хоробрість, мужність і героїзм. У 1638 р. взяв вигідний шлюб із донькою великого коронного канцлера Речі Посполитої Гризельдою Замойською. Весілля відіграв з такою пишністю та розкішшю, з якою не справляли своїх весіль навіть королі. Перебравшись в 1639 р. на завсідне життя на Полтавщину, проводив послідовну політику колонізації території Лівобережної України. Розширюючи свої володіння, не зупинявся ні перед чим. Напавши в 1646 р. на Га-дяч, де оселився Олександр Конєцпольський, надвірне військо І. Вишневецького атакувало його, неначе вороже місто. Оселя О. Конєцполь-ського була спалена, це місце було виоране й засіяне житом. За ці дії князь був засуджений на баніцію. Але він несподівано з’явився у Варшаві як сеймовий посол від волинської шляхти і вчинив небувалий демарш: увірвавшись з 4 тис. озброєних людей до зали засідань, Ярема погрозив порубати впень усіх депутатів і самого короля, якщо гадяцька справа не буде вирішена на його користь. Переляканий король зняв із князя баніцію і ледве ублагав його мирно покинути столицю. Після цього випадку польські магнати зненавиділи І. Вишневецького, а король всерйоз підозрював князя в намірі посісти престол. У той же час дрібна шляхта й військо любили енергійного і войовничого князя, вбачаючи в ньому справжнього вождя.

І. Вишневецький був талановитим воєначальником. У битвах не раз важив своїм життям, виказуючи зразки мужності й героїзму. В походах твердо переносив усі поневіряння солдатського життя: спав проти неба, споживав просту їжу, дотримувався правила: «ні вина, ні жінок». Дружелюбно ставлячись до своїх воїнів, підтримував у війську зразковий порядок, нещадно карав за боягузтво. До ворогів, особливо козаків, був невблаганний, знищуючи їх без милосердя. Вступати в переговори з «ребеліантами» вважав негідним. Відкритий у ворожнечі й дружбі, не терпів дволикої політики. Постійно підкреслював свою готовність пожертвувати власним життям заради блага Речі Посполитої. В скрутній ситуації повторював: «Горе вітчизні, плач, Ієре-міє!». Перед залізною волею і величчю полководця відступали найнесприятливіші обставини, а люди мимохіть схиляли голову. Гордий з рівними, ласкавий з покірними, князь був безмірно жорстокий з ослушниками і бунтарями, вигадуючи для них страхітливі кари.

Свідчення 10. Проспер Меріме:

«То була цілеспрямована людина, герой Середньовіччя, сповнений непохитних переконань. Ніщо не могло звернути його з обраної дороги і від того, що він вважав своїм обов’язком. Був немилосердний до своїх нещасних підданих. Руські селяни завжди бачили його суворим, часто жорстоким. Він хотів бути справедливим (вважав, що є таким) до підлого роду, який ненавидів, зневажав як рід огидний і єретичний. Поступитися вважав полохливістю та безумством, так, немовби мав поступитися примхам норовистого коня. Ніколи б на це не погодився, навіть якби мав пролити море крові. Більше того, кров простого люду для нього була ніби водою, а свою власну завжди радо проливав за свій гонор, свій край і свої шляхетські права».

В Лубнах І. Вишневецький збудував бернардинський монастир та католицький костел св. Михайла, освячений на честь небесного патрона свого первістка. За деякими даними, були засновані костели також у Ромнах, Хоролі, Лохвиці. В той же час князь обдаровував православний Мгарський монастир, хоча його ченці під впливом агітації скинутого П. Могилою митрополита І. Коптського взяли участь у т. зв. «кизимівсь-кому» погромі Лубен 1637 р. (виготовляли порох для повстанців). Під час повстання бернардинський монастир був зруйнований. Князь його відбудував, а православних ченців помилував.

Свідчення 11. М. Костомаров:

«Він показував у поводженні гордовитість, пихатість і роздратовувався через найменшу ознаку невеликої до себе поваги і був добрий тільки з тими, кому був необхідний, сам не мав потреби ні в кому. І якщо показував іноді приклад поступливості, то не інакше як з неприхованою зневагою до тих, кому робив поступки».

У Лубнах І. Вишневецький жив як імператор, утримуючи 12-тисячне наймане військо (витрачав для цього 180 тис. злотих річно) і не визнаючи над собою ніякої влади (одна з влучних характеристик називає його слов’янським Нероном). На високому горбі вибудував чудовий палац, схожий на готичні лицарські замки. Триста кімнат містили незліченні скарби: килими, картини, статуї. «Тронна» зала увінчувалася куполом, на якому зображено було небесне склепіння із сузір’ями. Тут господар приймав іноземних послів, численних гостей і підлеглих. У підземеллі зберігалася княжа скарбниця. Підземні тунелі з’єднували замок із бернардинським монастирем і виходили за межі міста до Сули. Горішній парк, що терасами спускався до річки, прикрашали фонтани, статуї, гроти. Поряд знаходилися монастирські сади з фруктовими деревами, виноградниками й плантаціями лікарських рослин.

Лубенська держава князя Ієремії Вишне-вецького не поступалася багатьом європейським королівствам. Напередодні Української національної революції князь володів на Лівобережжі 56 містами, містечками та іншими населеними пунктами, одержуючи щорічно 600 тис. злотих прибутку. Деякі дослідники небезпідставно вбачають у Вишневеччині зародок майбутньої незалежної української католицької держави, знищеної повстанням Б. Хмельницького.

Свідчення 12.

Окрім Лубенщини Вишневеньким належало 72 поселення і ЗО фільварків на Волині; Брагин з округою на Поліссі; Немирів, Бершадь, Ладижин із навколишніми селами на Поділлі; Збараж з округою в Галичині (перейшов у власність після смерті останнього з князів Збаразьких); 7,6 тис. дворів на Київщині.

З початком Хмельниччини І. Вишневецький одразу почав боротися проти повстанців і фактично очолив непримиренне («воєнне») магнатсько-шляхетське угруповання, яке відкидало саму думку про переговори з повсталими й робило ставку на силу, як на єдиний спосіб розв’язання «козацької проблеми». На війну проти власного народу князь витратив 10 млн. злотих. І. Вишневецький був серйозним противником. На думку багатьох авторів, у ньому Річ Посполита не побачила свого вождя-рятівника. Змушений залишити родинне гніздо у 1648 p., князь надзвичайно жорстоко розправлявся з повстанцями на Правобережжі, знищуючи цілі населені пункти. Брав участь зі своїми загонами у кровопролитних боях під Махнівкою, П’яткою та Старокостянтино-вом, де змагався з загонами Максима Кривоноса. Після поразки в Пилявецькій битві, де І. Вишневецький разом із В. Заславським очолював центр польського війська, втік до Львова, а звідти, не зумівши організувати оборону міста від військ Б. Хмельницького, відступив до Замостя. В1649 р. призначений великим коронним гетьманом (після укладення перемир’я з козаками гетьманська булава була відібрана королем для М. Потоцько-го). У військовій кампанії 1649 р. очолював оборону Збаража. Перебував в опозиції до Зборівського договору. Зі своїми хоругвами відзначився в нещасливій для українців Берестецькій битві. По її закінченні наполіг на продовженні наступу, під час якого несподівано помер на 40-му році життя в таборі під Наволоччю. Лубенський замок після відступу князя з Лівобережжя був дощенту зруйнований, а його польське та єврейське населення вирізане.

І. Вишневецький мав двох синів. Старший Міхал (31.VII.1640-10/20.XI.1673) став польським королем (1669-1673 pp.). В 1670 р. одружився з австрійською архікняжною Елеонорою. Намагаючись утримати під контролем Речі Посполитої Правобережну Україну, вів війну проти гетьмана П. Дорошенка. Програвши її, змушений був укласти Бучацький мирний договір, за умовами якого Україна ставала незалежною державою під протекторатом Туреччини. Помер у Львові під час походу на Хотин проти турків. За те, що перебував під впливом магнатів та за несприятливу для Польщі зовнішню політику визнаний бездарним правителем. Молодший син Дмитро після смерті батька боровся далі з козаччиною. Під час зимової каральної акції 1655 р. перебував у війську польного гетьмана С. Лянц-коронського. В 1655-1656 pp. служив шведському королеві Густаву, очолював кварцяне військо, яке воювало польську Пруссію. Зрадивши шведів, перейшов на бік конфедератів, брав участь у розгромі війська Д. Ракочі під Чорним Островом.

У 40-х pp. XVIII ст. рід Вишневецьких перестав існувати, а їхні володіння перейшли до польських магнатів Замойських.