24.3 Монастирі

У литовську добу на території краю існувало лише два монастирі. Найстарішим на Полтавських землях вважається Крас-ногірський Гадяцький Свято-Миколаївський монастир. Його початки губляться у XV ст. Найдавніші повідомлення про його існування датуються 1442 р. Виник він на горі Красній, за б верст на південь від Гадяча як скит, у якому знайшли притулок два монахи. В 1482 р. на території скиту споруджено першу дерев’яну церкву.

Ще один монастир – Пивогірський (Пивгородський) Миколаївський – виник у 1515 р. на схилі гори Пивиха, за версту на південь від Городища (Градизька). На місці монастиря віднайдено залишки цегляного будівництва, зокрема, рештки кладки з кількох шарів плінфи ХП-ХІП ст. На сьогодні ці залишки фундаментів розмиті водами Кременчуцького водосховища.

Напевне, у буремну епоху XIV-XV ст. мали поширення й інші печерні скити та невеликі монастирі, проте у межах краю вони ще не вивчалися дослідниками.

 

1 коментар до запису “24.3 Монастирі”

  1. оксана коментує:

    З дозволу шановних авторів зроблю допис.
    Як відомо, козаки-запорожці були не тільки вояками, але й активними захисниками православної християнської віри, про що свідчать історичні факти спрямування їх політики щодо заснування монастирів, церков та пожертви, тощо. Цікавим фактом є свідчення про існування Сокільского Преображенського чоловічого монастиря, який було засновано у 1714 р. ігуменом Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря біля гори Д’ухової на березі річки Ворскла (тепер територія села Правобережна Сокілки Кобеляцького району Полтавської області). У 1737 р. монастир було зруйновано кримськими татарами, а у 1738 р. відновлено. У 1777 р. будівлі були перенесені на гору, з чим іноді також пов’язують виникнення назви Сокологорського монастиря. Серед них було дві церкви: Преображенська та Георгіївська. У 1786 р. монастир, як і багато інших у Полтавській стороні, з ліквідацією Запорізької Січі (1775 р.), було закрито з політичних міркувань з метою обмеження прав та послаблення впливу козацької верстви у суспільстві і церковній сфері. У 1797 р. за наказом губернатора Хорвата та за дозволом митрополита Гавриїла будівлі було розібрано і перевезено до Катеринослава (теперішнього Дніпропетровська), де вони довгий час слугували Успенським собором міста (з інтерв’ю отця Миколая В. Какубової DNEPR INFO, http://dnepr.info/experts/yspenskie_sobor).
    У церковних джерелах знаходимо згадку про Сокольську чудодійну ікону Різдва Пресвятої Богородиці, яка явилася у 1172 р. і знаходилася у монастирі. Ікона вважалася дуже шанованою у народі і мала відмітини на тлі після татарської навали. Днями святкування ікони є 23 лютого / 8 березня. Серед інших секуляризованих речей після ліквідації монастиря вона була передана до собору у Єльці (Росія). Подальші відомості про ікону відсутні.