ДИКАНЬКА смт, райцентр. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Миколаївська церква.

Час будівництва першої дерев’яної церкви в ім’я св. Миколая у с. Диканька Полтавського полку (тепер смт, райцентр Полтавської обл.) невідомий. Опис церкви 1912 засвідчує, що вона разом із дерев’яною дзвіницею була споруджена з благословіння Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, отож, можна припустити, що її збудували у період між 1657 і 1684. Те ж джерело згадує два дзвони 1722 вагою 8 пудів і 2,5 пуди. Церква була «малою и деревянною». За ін. версією, перша церква в ім’я св. Миколая, дерев’яна, збудована Л. А. Кочубеєм 1722, закрита 1754.

Друга М. ц. зведена В. П. Кочубеєм за рекомендацією київського митрополита Тимофія (Щербацького) 1751 (1754 ?), дерев’яна, проіснувала до 1794 (1797?).

Третя М. ц., мурована, збудована П. В. Кочубеєм 1794–1797 на території родового маєтку в стилі класицизму за проектом арх. М. О. Львова. За типом – однобанна ротонда. Головний вхід оздоблено чотириколонним портиком доричного ордера з трикутним фронтоном.

1810 (1827 ?) на відстані бл. 100 м від М. ц. і з матеріалів розібраної церкви Різдва Пресвятої Богородиці збудовано відокремлену двоповерхову дзвіницю. Авт. проекту дзвіниці вважається арх. Л. Руска. Збудована у вигляді давньоруських «звонниц», мурована, прямокутної форми, в плані двоярусна споруда. Перший ярус – цокольне приміщення, де розміщувалося житло для охорони, другий ярус – відкрита трьохпрогінна аркада, що завершувалася зі сходу і заходу трикутними фронтонами. Кути аркади підкреслені пілястрами.

1851–1852 коштом В. В. Кочубея та кн. О. П. Білосельської-Білозерської М. ц. реконструйовано: зовні збудовано терасу, всередині встановлено опалення та різьблений дубовий іконостас роботи місцевих майстрів-кріпаків, які спеціально навчалися в Італії, у підвалі влаштовано родинну усипальницю-склеп Кочубеїв. 1852 М. ц. вдруге освячена.

М. ц. мала приписний домовий храм в маєтку кн. Кочубея в ім’я св. Марії Єгипетської та вмц. Софії.

У 1862 та 1867 проведено ремонтні роботи. По їх завершенню церква набула сучасного вигляду: цегляна, майже кругла в плані, однобанна, з виступаючою прямокутною вхідною лоджією, прикрашеною чотирьохколонними портиками доричного ордеру із трикутним фронтоном. Споруда скомпонована у вигляді двох циліндричних об’ємів. Зовнішній перекритий лучковим склепінням, внутрішній – системою подвійного куполу. Обидва куполи спираються на кільце стін, полегшене вісьмома арковими прорізами. Стіни мають двоповерхове членування.

У храмі зберігалася чудотворна ікона св. Миколая. Під омофором М. ц. з материнського лона перебував М. В. Гоголь.

В усипальні під храмом похов.: кн. Сергій Вікторович Кочубей (05.12.1820–05.12.1880), кн. Софія Олександрівна Кочубей (02.08.1825–05.03.1875), кн. Леонтій Сергійович Кочубей (04.05.1864–08.08.1865), кн. Василь Вікторович Кочубей (01.01.1812– 10.01.1850), кн. Олена Павлівна Кочубей (09.09.1812–15.02.1888), кн. Марія Василівна Дурново (уродж. Кочубей) (17.09.1848–15.02.1894), кн. Сергій Васильович Кочубей (14.10.1884–26.07.1909), кн. Василь Сергійович Кочубей (09.02.1862–07.07.1911). Поховання здійснені у саркофагах із білого італійського мармуру, за винятком М. В. Дурново та С. В. Кочубея, які захоронені нижче рівня підлоги усипальні, а над могилами положено камінні плити; могила М. В. Дурново має також невеличкий надгробний пам’ятник під стіної усипальні, виконаний у вигляді прямокутної тумби. Одна із стін усипальні оздоблена іконами, виконаними у техніці мозаїки. За деякими відомостями, після 1917 частина саркофагів відкривалася з метою пошуку дорогоцінностей.

У 1890 М. ц. володіла 1,5 дес. садибної та 44 1/3 дес. ружної землі, мала три будинки для причту, утримувала будинок для прочан. 1895 володіла 1,5 дес. садибної і 44 1/3 дес. ружної землі, має три будинки для причту, будинок для паломників, діяли земське училище і жіноча церковнопарафіяльна школа. 1901 володіла 44 1578 кв. саж. дес. ружної землі, мала три будинки для причту, будинок для прочан, діяли жіноча церковнопарафіяльна школа і школа грамоти. 1902 володіла 1 дес 1366 кв. саж. садибної та 44 дес. 1578 кв. саж. ружної землі, мала три буднки для квартир причту, будинок для паломників, церковну сторожку, діяли церковна б-ка, жіноча церковнопарафіяльна школа, школа грамоти. 1912 володіла 44 дес. ружної землі, мала квартири для священика і псаломщика, діяли церковнопарафіяльна школа і школа грамоти.

У 1895 службу відвідувало 3014 душ парафіян обох статей. 1901 до церковної парафії належало 460 дворів. 1902 у парафії – частина с. Диканька, с. Василівка, хутори Нелюбів, Говтва, Трипольський, Олійникова Балка, у яких нараховувалося 3544 душ парафіян обох статей; 1912 – 3258 душ парафіян різних станів.

Позаду вівтаря церкви знаходиться старе кладовище, на якому збереглися поховання священиків, що правили у храмі. За церковною огорожею розміщується сучасний, діючий цвинтар. Неподалік від входу на церковну територію зберігся вітряк кін. 19 – поч. 20 ст.

М. ц. вистояла після революції. 1930 вирубано ліс навколо церкви, знято огорожу, вивезено кам’яні плити з бруківки. У 1932–1933 пограбовано склепи.

Постановою РМ УРСР № 970 від 24.08.1963 споруду М. ц. взято під охорону держав як пам’ятку архітектури державного значення (охоронний № 370).

1963 в приміщенні церкви було відкрито музей атеїзму, який до 1972 діяв як музей на громадських засадах, а згодом, до 1989, як відділ Диканського ІКМ. Багато цінного начиння (ікони 17–18 ст., хрести, підсвічники, книги) зникло.

У 1981–1982, враховуючи незадовільний стан пам’ятки, за рахунок коштів державного бюджету проведено ремонтно-реставраційні роботи, які виконувалися силами Полтавської дільниці Чернігівської міжобласної спеціальної науково-реставраційної майстерні (нач. дільниці Ф. А. Безус).

1989 споруду М. ц. передано віруючим. Релігійна громада зареєстрована органами державної влади 30.06.1992 р. за № 106 як громада УПЦ МП. Релігійні відправи здійснюються в культовому приміщенні (пам’ятка архітектури). У вівтарній частині храму знаходиться давній пеньок, на якому сталося чудотворне явлення Миколаївської ікони.

Із священиків відомі: Іоанн Рудий, Косьма/Кузьма Безрідний (до 1754), Іоанн Житинський (1755–1789), Кіндрат Матушевич/Матусевич (1789–1803/1804), протоієрей Павло Житинський (1803/1804–1831), протоієрей Платон Корольов (06.1831–09.1831), Йосип Шепітковський (1831–1833), Андрій Осипів (1833–1837), благочинний протоієрей Йосип Зеленський (1863–1870), Олександр Виноградов (1869), Федір Кривусьов (1869–1871), Юхим Іванович Корольов (1890, 1895), Федір Васильович Засядько (1890–1894), Стефан Федорович Попов (1902), Іоанн Галактіонович Лазурський (1912), Данило Опанасович Квітковський (1912), протоієрей Василій Молнар (з 1989); із дияконів: Людоговський (1869), Яків Григорович Писаревський (1890), Іван Іванович Житний (1895, 1902), Петро Кіндратович Кириченко (1912); із псаломщиків: Федір Петрович Шаковицький (1890, 1895), Порфирій Петрович Кулик (1902), Олександр Євстафійович Коваленко (1902), Василь Максимович Костенко (1912); із церковних старост: селянин-власник Василь Павлович Калініченко (1902), селянин Андрій Степанович Легенький (1912), Микола Степанович Артюр (2008).

Літ.: Архів ПЄУ УПЦ МП; Затворницкий П., свящ. Церковь Святителя Николая в селении Диканьки Полтавской губернии // ПЕВ.ЧН. – 1869. – № 6. – С. 159; Коломенский, 1890. – С. 96-99; Коломенский, 1895. – С. 78; Грановский, 1901. – С. 200-201; Клировая книжка…, 1902. – С. 32-33; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 224; Швець Т. За крутими поворотами життя // Трудова слава. – смт Диканька. – 1989. – 16 лист. – № 137. – С. 4; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 531; Скрипка О. Православні храми Диканьки // Християнські старожитності Лівобережної України. – Полтава: Археологія, 1999. – С. 117-118; Кішик В. Диканька православна // ПЄВ. –2002. – Ч. 8. – С. 99-109; РГПО, 2008. – Арк. 23; Приватний архів В. В. Кішика; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. В. Кішик, В. О. Мокляк,
В. А. Павленко.

1 коментар до запису “ДИКАНЬКА смт, райцентр. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Миколаївська церква.”

  1. Александр коментує:

    Цитата: “За ін. версією, перша церква в ім’я св. Миколая, дерев’яна, збудована Л. А. Кочубеєм 1722″
    Якщо мається на увазі, що церкву побудував батько Василя Леонтієвича (1640-1708) – Леонтій Андрійович, тоді дата будівництва церкви повинна бути в XVII ст., а 1722 – це XVIII ст. ;-)