ДИКАНЬКА смт, райцентр. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Троїцька церква.

Мурована церква на честь Святої Трійці в м-ку Диканька Полтавського полку (тепер смт, райцентр Полтавської обл.) збудована 1780 у родовому маєтку Кочубеїв на кошти надвірного радника Павла Васильовича Кочубея на місці дерев’яної церкви.

Деякі дослідники вважають авт. будівлі відомого російського арх. М. О. Львова. 1781 із дозволу архієпископа Слов’янського Никифора Феотокі поряд з церквою збудували двох’ярусну дерев’яну дзвіницю. 1872 на місці дерев’яної дзвіниці була зведена мурована. 1902 церкву відремонтовано. Тоді ж поверх дерев’яної підлоги покладено чавунні плити.

Під правим крилосом поховано фундатора храму з дружиною Уляною Андріївною. У 1902 це місце було обгороджене металевою решіткою. За ін. даними, Уляну Кочубей похов. в Миколаївській церкві. Компромісна точка зору: після спорудження в Миколаївській церкві склепу, в якому почали ховати членів Кочубеївського роду, прах Уляни перенесено туди. Згідно з місцевими переказами, саме Троїцьку церкву у Диканьці згадує М. Гоголь у повісті «Ніч перед Різдвом».

Споруда зведена у стилі пізнього бароко. Однобанна, відноситься до полтавського типу тетраконхів із зменшеним четвериком і розвиненими екседрами, які мають посклепінчасте покриття. Стіни розчленовані напівколонами і завершені розкрепованим карнизом, над вікнами та дверима – ліпні карнизи та наличники складного профілю. Північний, південний та західний входи прикрашені спареними колонами коринфського ордеру. Поставлений на підпружні арки високий світловий четверик увінчаний масивним восьмериком, грані якого, обернені за сторонами світу, завершувалися півкруглими фронтонами типу кокошників. Восьмерик вінчався ярусним верхом складної конструкції, що не зберігся.

У 1890, 1895 володіла 3 дес. ружної землі, діяло земське училище. 1901 володіла 3 дес. 222 кв. саж. ружної землі, мала будинок для священика, діяли міністерське училище відомства Державних маєтностей, земське училище, дві школи грамоти. 1902 володіла 10 дес. 222 кв. саж. ружної землі, мала церковну сторожку, будинок для квартири священика, діяли церковна б-ка, дві школи грамоти, земська школа. 1912 володіла 10 дес. ружної землі, мала квартиру для священика, діяли церковнопарафіяльна школа та школа грамоти.

1895 службу відвідувало 2165 душ парафіян обох статей. 1901 до церковної парафії належав 201 двір. 1902 у парафії – частина м-ка Диканька, с.с. Василівка, Яковенщина, Герасимова Балка, хутори Говтва, Вільхова Говтва, Марченки, у яких нараховувалося 2410 душ парафіян обох статей; 1912 – 2108 душ парафіян різних станів.

У 1930-х було розібрано дзвіницю, а від церкви залишено лише перший ярус. Над четвериком встановили чотирьохскатну покрівлю, а саму споруду використовували як магазин.

Постановою РМ УРСР № 970 від 24.08.1963. споруда була взята під охорону держави як пам’ятка республіканського значення (охоронний № 591).

У 1980-х інститутом «Укр­про­ектреставрація» була виготовлена проектно-кошторисна документація на відтворення пам’ятки (авт. проекту – І. О. Іваненко, Л. Габдрахімов). Від­нов­лювально-реставраційні роботи було виконано протягом 1983–1993 силами Полтавської дільниці Чернігівської міжобласної спеціальної науково-реставраційної майстерні.

У новітній час релігійна громада відновила діяльність як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 26.09.1992 за № 92. Ініціатор відродження парафії – уродж. Диканьки, відомий філокартист, доцент Чернігівського педінституту І. В. Бугаєвич. Богослужіння відбуваються в культовій споруді (пам’ятка архітектури).

Із священиків відомі: Семен Зеленський (пом. 1804), Василь Зеленський (1804, пом. до 1880), Іван Зеленський (після 1804, пом. до 1882), Григорій Зеленський (пом. до 1880), Хрисанф Бєлінський (1863, пом. до 1880), Леонід Туницький (1864), Петро Савич Яновський (1880, 1890), Петро Андрійович Зеленський (1890), Пилип Степанович Зеленський (1890), Костянтин Іванович Корольов (1891–1895, 1902, 1912), Іоанн Прокопчук (1993), протоієрей Павло Ілліч Сверлович (2003); із дияконів: Пилип Зеленський (1891–1895); із псаломщиків: Іван Петрович Мільгевський (1895, 1902, 1912), Петро Кіндратович Кириченко (1902), Мойсей Савич Раков (1912); із церковних старост: козак Мойсей Кирилович Жовноватий (1902), козак Іван Олексійович Андренко (1912), Юрій Григорович Мороховець (2008).

Літ.: ДАПО. – Ф. 1071. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 147; Архів ПЄУ УПЦ МП; Курдиновский В., свящ. Столетие Диканской Троицкой церкви // ПЕВ.ЧН. – 1880. – № 24. – С. 1185-1186; Коломенский, 1890. – С. 96-97; Коломенский, 1895. – С. 78; Грановский, 1901. – С. 199-200; Клировая книжка…, 1902. – С. 32; Модзалевский, 1910. – С. 534; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 224; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 910; Кішик В. Диканька православна // ПЄВ. –2002. – Ч. 8. – С. 99-109; РГПО, 2008. – Арк. 23; Приватний архів В. В. Кішика; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. В. Кішик, В. О. Мокляк,
В. А. Павленко.