АРХІТЕКТУРА САКРАЛЬНА на Полтавщині.

Перші споруди, які можна вважати культовими, з’явилися на Полтавщині наприкінці пізньопалеолітичної епохи. За формою та розмірами вони наближалися до круглих у плані жител, основу яких становили вкопані у землю кістки мамонта з дерев’яним каркасом конічної або наметової форми, який обтягувався шкурами. Розквіт первісного мистецтва у ті часи дозволяє припустити існування декоративних оздоблень інтер’єру подібних будівель.

А. с. трипільських святилищ відома в загальних рисах. Глиняні моделі культових споруд дають підстави припускати наявність круглих вікон, а також можливість апсидальних завершень будівель.

Чимало об’єктів А. с. зводилося в епоху бронзи. Такі культові будівлі існували на поселеннях і окремо від них. На поселеннях це були невеликі однокамерні споруди прямокутного або круглого плану, невеличкі вівтарі чи просто жертовні майданчики. Окремо розташовувалися святилища, пов’язані з будівництвом курганів. Загальною архітектурною особливістю курганних комплексів була відсутність критих приміщень. Залежно від складності побудови та місць розташування курганні святилища поділяються на кілька рангів.

У ранньозалізному віці племена степовиків – кіммерійців, скіфів, сарматів – зводили практично лише поховальні об’єкти (кургани). У лісостепу автохтонні землеробські племена будували величезні городища, на акрополях яких стояли поряд із житлами і культові споруди.

На поселеннях давніх слов’ян теж відомі культові будівлі, які влаштовувалися у критих однокамерних приміщеннях, наближених у плані до кола, або на відкритих майданчиках (капищах) із необробленого каменю, викладеного на глиняному розчині; в центрі стояла скульптура (ідол).

Після прийняття християнства гол. темою А. с. стали храми. Прикметно, що перші церкви зводилися на місцях язичницьких капищ. Зведений на такому місці храм мав утверджувати торжество нової релігії. Традиційно шановане місце ніби переосвячувалось.

Дерев’яна А. с.

Дерев’яні церкви на терені краю існували з 10 ст., оскільки це було зумовлено потребами обряду. Протягом 11–13 ст. сформувалася і набула поширення самобутня традиція дерев’яної А. с., що ґрунтувалася як на місцевих взірцях, так і на синтезі західних і південних зразків, спільних для дерев’яного і мурованого будівництва. Композиція перших церковних споруд походила від форми дерев’яних клітей. В подальшому від однокамерної кліті дерев’яна А. с. розвинулася до багатозрубної будівлі. Основу церковної споруди становив прямокутний зруб (четверик) з наметовим чи купольним перекриттям. Три зруби, витягнуті за віссю захід–схід, утворювали типову тридільну церкву (бабинець–нава–вівтар). При цьому середній зруб був більшим і вищим за бічні. Великі собори будували, збільшуючи кількість зрубів. При добудові південного і північного зрубів утворювався тип 5-дільної церкви з 1 або 5 верхами. Внутрішній простір храму завжди був відкритий на всю висоту верхів і освітлювався підбанниками. Така композиція надовго стала характерною для українського дерев’яного культового зодчества. Дерев’яній А. с. притаманні: спільність будівельної техніки та конструкцій, сувора симетрія компонування зрубів у плані, чітка координація верхів, наявність опасань, піддашшя, просвітів-вирізів для з’єднання усіх приміщень храму та заломів у верхах. Пірамідальні частини, особливо підбанники, надзвичайно високі, що надає спорудам вигляду велетенських струнких веж. Жодної з будівель 11–15 ст. на Полтавщині не збереглося. Лише одиниці за збереженими відомостями сягають глибини 16–17 ст.

У 2 пол. 16 – 17 ст. на Полтавщині поширення набули 3-дільні 3-верхі церкви (Різдва Богородиці у м-ку Вороньки, Миколаївська у м-ку Вереміївка) та 5-дільні 5-верхі (Покровська у с. Білики). У тризрубних будівлях середній зруб мав 8-кутну форму, вівтарний – 6-кутну, бабинець – 5- або 4-кутну. У п’ятизрубних церквах середній зруб був 4- або 8-кутним, бічні прибудови – 4- або 6-кутними. Прикметною рисою споруд була відсутність головного та другорядного фасадів. Усі фасади були рівноцінними за вирішенням, багатими й пишними. Храми вирізнялися своєю величністю й монументальністю. Для них характерні високий нижній об’єм, вузькі вікна, велика кількість заломів (від 4 до 6), відсутність декору, суворі та виразні форми. Прикметно, що українська церква виглядає вищою, ніж є насправді. Ця ілюзія досягалася поступовим зменшенням поверхів, ритмічним повторенням ліній і оздоб.

Принципових традиційних засад народної дерев’яної А. с. не зачепили жодні європейські художні стилі, які мали значний вплив на будівництво мурованих споруд. Навіть бароко вплинуло лише на зовнішні форми українських дерев’яних храмів, додавши витонченості маківкам, доповнивши композицію перехватами у нижній частині наметових покриттів, рідше – посадженням бічних бань на наметові зруби покриттів.

На поч. 19 ст. традиційне українське дерев’яне церковне будівництво було заборонене як невідповідне канонам Російської православної церкви (указ Св. Синоду 1827). У 2 пол. 19 – поч. 20 ст. в дерев’яній А. с. поширився т. зв. «єпархіальний стиль» з використанням типових проектів. Тому майже всі дерев’яні церкви у 2 пол. 19 ст. були перебудовані. Знімались опасання й піддашшя, а нерідко й верхи над бабинцем і вівтарем. Біля південної і західної стін влаштовувалися портики. Стіни обшальовувалися дошками. Змінилося розташування дзвіниць – їх стали зводити не відокремлено, а в одному зв’язку з церквою. При цьому впритул до притвору або за допомогою вузького переходу прибудовували зруби 3- і 4-ярусних дзвіниць з високим наметовим завершенням, яке домінувало над верхами церкви. Раніше зведені дзвіниці приписувалося перетягувати на нове місце.

За описами, до 1885 у Полтавській губ. налічувалося 110 дерев’яних церков. Найдавніші були у с.с. Заїчинці (1680), Макіївка (1699), Ціпки (1706), Тарандинці (1708), Нехристівка (1709), Гавронці (1710), Сорочинці (1713). Шедевром дерев’яної архітектури була церква Покрови в Ромнах, уфундована кошовим П. Калнишевським. Помітне місце в дерев’яній А. с. займають церкви Різдва Богородиці в Лохвиці, Покрови у Зінькові. До наших днів збереглися лише поодинокі зразки дерев’яної А. с. Серед них – Михайлівська церква у с. Повстин та Спаська церква в Полтаві.

Мурована А. с.

Поряд з архітектурно-буді­вельною традицією дерев’яних зрубних конструкцій лісостепових і степових племен у середні віки зявилася традиція мурованого культового будівництва античних міст Північного Причорномор’я, збагачена візантійськими впливами.

Під впливом християнської культури в старокняжу добу (10–13 ст.) при спорудженні храмів вперше використовується камінь. Фундаменти будівель укладалися з буту, стіни клали з тонких цеглин (плінфи). Зв’язуючим розчином служила терта цегла з вапном. Долівки вимощувалися з мармурових плит. Найстаріші типи мурованих церков були запозичені з Візантії. Православний храм вирізнявся з-поміж ін. споруд наявністю бані – сферичного даху, що нагадував шолом. Кількість бань могла бути різною, але в плані будова завжди мала форму хреста. Всередині храм був поділений на частини (нави), відокремлені колонами або аркадою. В умінні перекривати великі простори арками тогочасні майстри досягли великої досконалості. Усередині храми прикрашалися зображеннями, які слугували Біблією для неписьменних. Окрім справляння релігійних обрядів, у соборах відбувалися світські церемонії: вступ князів на престол, прийоми послів. Собори були скарбницями, б-ками, місцем поховання знатних осіб, а під час війни перетворювалися на фортеці. У будівництві соборів вбачаються ознаки керівної ідеї: вони присвячуються певним святим. На грунті візантійської традиції в А. с. виник тип закомарного храму, що став канонічним. Церкви будуються скрізь з одним верхом і хрестово-купольною системою простору. Вони лаконічні за об’ємом, зі спокійним і статичним силуетом. Краса церкви асоціювалася з її висотою, устремлінням до небес. Звідси домінування високої бані, уступчастість споруди, пірамідальний ритм, довгі вікна. У розвитку А. с. Київської Русі простежуються 4 періоди: 1) кін. 10 – 1 пол. 11 ст.; 2) 2 пол. 11 ст.; 3) 12 ст.; 4) 1 пол. 13 ст. На Переяславщині інтенсивне культове будівництво велося протягом 1098–1113. Артіль візантійських майстрів збудувала в столиці князівства не менше 9 цегляних будівель, серед них – величний Михайлівський собор.

Блискучий розвиток А. с. Київської Русі був обірваний монгольською навалою. Невдовзі, у серед. 15 ст., згас і видатний центр середньовічної культури – Візантія. Але візантійсько-давньоруські традиції зберігали своє значення в церковному будівництві 14 – 1 пол. 16 ст. Водночас конфесійні відмінності спричинили появу нових типів мурованих культових споруд – костелів, синагог, мечетей. У 2 пол. 16 – 1 пол. 17 ст. в А. с. поширилися стилі ренесанс і раннє бароко. В цей час з’являються монастирські ансамблі (Густиня, Мгар). Головним об’ємним акцентом православного монастиря був собор у центрі подвір’я, розрахований на всебічний огляд. Ін. споруди – келії, трапезні, дзвіниці – будували окремо. У католицькому кляшторі костел був розрахований на фронтальне сприйняття й об’єднувався з келіями, що прилягали до нього з боку або з тилу.

А. с. 2 пол. 17 – кін. 18 ст. поділяється на 3 періоди: 1) 1650–1720; 2) 1720–1750; 3) 1750–1770. Протягом першого періоду в А. с. відбулися найзначніші кількісні й якісні зміни. В той час виокремилися два типи споруд. Перший тип був пов’язаний з відродженням планово-просторових структур давньоруських храмів. Такі споруди були тринавові, шестистовпні, з виділеним трансептом, 3-, 5-, 7-баневі, з двоярусним західним нартексом. Прикладом цього типу споруд є Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря, створений за зразком Троїцького собору в Чернігові. За часів І. Мазепи цей тип став канонічним для великих соборів. Своєрідною трансформцією цього типу є собор Полтавського Хрестоздвиженського монастиря та Святодухівський собор у м. Ромни. Другий тип розвивав планово-просторові композиції, традиційні для народного будівництва. У ньому переважали хрещаті 5–9-дільні 5-баневі споруди (Троїцький собор Густинського монастиря), 9-дільні 1-баневі (Вознесенський собор у м. Переяслав). Відомі також проміжні типи (3-дільний 1-банний собор Різдва Богородиці у м. Пирятин) та безбаневі будівлі зального типу (Михайлівська церква у м. Переяслав). Протягом другого періоду відбулася зміна архітектурної стилістики від тектонічності до декоративності (козацьке бароко). Домінуючими стали собори державного (гетьманського) жанру з його винятковою пишністю і рокішністю. Найвизначнішою спорудою цього типу є Спасо-Преображенська церква у с. Великі Сорочинці – хрещата центрична 9-дільна будівля з чіткою пірамідальною композицією, ієрархічністю об’ємів, виразним домінуванням центральної бані. У третьому періоді домінувала стилістика пізнього бароко й рококо (Покровська церква в Ромнах). Останнім храмом державного жанру став 5-баневий Успенський собор у м. Полтава. З’явився новий тип мурованого храму – тетраконхи (Троїцька церква у смт Диканька, Миколаївська церква у м. Полтава, Вознесенська церква у с. Пушкарівка).

Протягом ост. третини 18 – 1 пол. 19 ст. барокові форми поступилися класицистичним. Церкви набули кубічних чи хрещатих обрисів, завершень у формі масивних півсферичних куполів на циліндричних барабанах, фасади ускладнилися колонними портиками. Новим явищем в А. с. стали висотні багатоярусні муровані дзвіниці, що прийшли на зміну дерев’яним (дзвіниці Переяславського Вознесенського, Полтавського Хрестоздвиженського, Мгарського Лубенського монастирів, Успенського собору в м. Полтава). Православні храми, зведені в цей час, поділяються на 4 типи: 1) хрестово-купольні (Успенський собор у м. Кременчук, Благовіщенська церква у с. Федорівка, Всіхсвятська церква у м. Гадяч); 2) безстовпні (Троїцька церква у с. Вишняки); 3) центричні – тетраконхи (Іоанно-Предтеченська церква у с. Марківка) і ротонди (Вознесенська церква в м. Ромни, Миколаївська церква у с. Веприк, церква Різдва у с. Вергуни, Миколаївська церква у смт Диканька); 4) базилікальні (Успенська церква у с. Веприк). Водночас з’явилося багато споруд, які у стильовому плані становлять проміжні типи між бароко і класицизмом (Троїцька церква у с. Вишняки) або є місцевими модифікаціями загальновживаних стильових канонів (Успенська церква у м. Хорол). За деякими даними, станом на 1865 у межах Полтавської губ. налічувалося 49 мурованих храмів, споруджених до поч. 19 ст. З них 5 збудовано у 17 ст., 6 – у 1 чв., 5 – у 2 чв., 11 – у 3 чв., 22 – в ост. чв. 18 ст. Серед них були твори відомих арх. І. Б. Зауера, М. Томашевського, С. Стабанського, І. Г. Григоровича-Барського.

У серед. й ост. третині 19 ст. А. с. намагалася неухильно дотримуватися історичних традицій. Звідси відродження стильових форм періоду становлення й розвитку релігій. Православні храми зводились у російсько-візантійському стилі (футляр Спаської церкви у м. Полтава), псевдоросійському (Георгіївська церква у с. Білоцерківці) та псевдовізантійському (Троїцька церква у с. Бреусівка) стилях; католицькі – в романському й готичному стилях (Петро-Павлівська кірха у м. Полтава). На поч. 20 ст. А. с. продовжувала користуватись просторовими й об’ємними вирішеннями хрестово-купольної системи. Офіційно культивувалися псевдо- (церква Різдва Богородиці у м. Полтава) і неоруський (Сампсонїївська церква у м. Полтава, собор Різдва Богородиці у смт Козельщина) стилі. Водночас зводилися культові споруди, в яких відбилися пошуки українського національного стилю на основі візантики, бароко і народної архітектури (Покровська церква у с. Плішивець, меморіальна каплиця у м. Полтава).

Подальшому розвиткові А. с. поклало край встановле

ння радянської влади. Велика кількість культових споруд, включаючи архітектурні шедеври, була зруйнована.

Пам’ятки А. с. Полтавщини (*включені до Державного реєстру національного культурного надбання):

*Благовіщенська церква Мгарського Лубенського Спасо-Пре­ображенського монастиря, муров., 1904;

*Благовіщенська церква у с. Федорівка, тепер Карлівського р-ну, муров., 1828;

Богоявленська церква у с. Обознівка, тепер Глобинського р-ну, муров. 1896–1901;

*Борисо-Глібська церква у м. Переяслав, тепер м. Переяслав-Хмельницький Київської обл., муров., 1839;

Варваринська церква у с. Матяшівка, тепер Лубенського р-ну, дерев., 1890;

*Василівська церква у м. Ромни, тепер Сумської обл., муров., 1751–1867.

Вознесенська церква у м. Полтава, муров.,  1762;

*Вознесенська церква у м. Ромни, тепер Сумської обл., муров., 1795–1895, дзвіниця 1753–1805;

*Вознесенський собор у м. Переяслав, тепер м. Переяслав-Хмельницький Київської обл., муров., 1700, дзвіниця 1770–1776;

Воскресенська церква у м-ку Переволочна, дерев., 1726 (1784 перевез. до м. Берислав, тепер Херсонської обл.);

Воскресенська церква у м. Полтава, муров. 1773 (знищ. 1933);

*Воскресенська церква у с.  Снітин, тепер Лубенського р-ну, муров., 1805;

Воскресенська церква у м. Хорол, муров., 1821 (не зберегл.);

*Всіхсвятська церква у м. Гадяч, муров., 1830–1836;

Всіхсвятська церква у м. Полтава, муров. 1858–1864 (знищ. 1960–1962);

Георгіївська церква у с. Білоцерківці, тепер Пирятинського р-ну, муров., 1848;

Георгіївська церква у с. Нижні Млини, тепер Полтавського р-ну, муров. 1907;

*Іоанно-Богословська церква у с. Плавинище, тепер Роменського р-ну Сумської обл., дерев., 1776;

Іоанно-Предтеченська церква у с. Марківка, тепер Кобеляцького р-ну, муров.,  1814;

Каплиця у с. Горбанівка, тепер Полтавського р-ну, 1888 (не зберегл.);

Каплиця у с. Жуки, тепер Полтавського р-ну, 1881 (не зберегл.);

Каплиця у м. Полтава, 1883 (знищ. 1936);

Каплиця у м. Полтава, 1911–1914;

Каплиця у м. Хорол, 1895 (не зберегл.);

Макаріївська церква у м. Полтава, муров., 1901–1903;

Миколаївська церква у с. Білики, тепер Кобеляцького р-ну, дерев., 1903 (знищ. 1934);

*Миколаївська церква у с. Веприк, тепер Гадяцького р-ну, муров., 1823;

*Миколаївська церква у с. Глинськ, тепер Роменського р-ну Сумської обл., муров., 1791–1794;

*Миколаївська церква у смт Диканька, муров., 1794, дзвіниця 1810;

*Миколаївська церква у с. Драбівці, тепер Золотоніського р-ну Черкаської обл., дерев., кін. 18 ст.;

Миколаївська церква у с. Ковалівка, тепер Шишацького р-ну, дерев.,  1891 (знищ. 1974);

Миколаївська церква у м. Лубни, дерев., 1774 (не зберегл.);

Миколаївська церква у м. Полтава, дерев., 1774 (розібр. 1938);

Миколаївська церква у м. Хорол, муров., 1779–1790 (не зберегл.);

*Михайлівська церква у м. Переяслав, тепер м. Переяслав-Хмельницький Київської обл., муров., 1646–1666, дзвіниця 1666;

*Михайлівська церква у с. Повстин, тепер Пирятинського р-ну, дерев. 1775;

Петро-Павлівська церква у м. Гадяч, дерев., 1777–1779 (не зберегл.);

*Петро-Павлівська церква у с. Мойсівка, тепер Золотоніського р-ну Черкаської обл., муров., 1808;

Петро-Павлівська кірха у м. Полтава, муров., 1877–1881 (не зберегл.);

Покровська церква у с. Березоточа, тепер Лубенського р-ну, дерев.,  1886;

Покровська церква у м. Зіньків, дерев., 1790 (не зберегл.);

*Покровська церква Золото­ніського Красногірського Спа­со-Преобра­жен­ського монастиря,  муров., 19 ст.;

Покровська церква у с. Мальці, тепер Миргородського р-ну, дерев., 1876;

*Покровська церква у с. Плішивець, тепер Гадяцького р-ну, муров., 1902–1906;

Покровська церква у м. Полтава, муров., 1903 (знищ. 1946);

Покровська церква у м. Ромни,  тепер Сумської обл., дерев. 1764–1770, перевез. до м. Полтава 1906 (знищ. 1943);

Преображенська церква у м. Полтава, муров., 1859–1870 (знищ. 1962);

*Різдвяна церква у с. Вергуни, тепер Хорольського р-ну, муров., 1801–1807;

Різдвяно-Богородицька церква у м. Лохвиця, дерев., 1763 (не зберегл.);

Різдвяно-Богородицька церква у м. Полтава, муров., 1896–1899  (знищ. 1931);

Різдвяно-Богородицький собор у смт Козельщина, муров.,  1882, 1900–1906;

*Різдвяно-Богородицький собор у м. Пирятин, муров., 1781;

Різдвяно-Іоанно-Предтечен­ська церква у м.  Лубни, муров., 18 ст. (не зберегл.);

Сампсоніївська церква у м. Полтава, муров., 1852–1856;

*Святодухівський собор у м. Ромни, тепер Сумської обл., муров., 1689;

*Спасо-Преображенська церква у с. В.-Сорочинці, тепер Миргородського р-ну, муров., 1732–1734;

*Спасо-Преображенський собор Золотоніського Красногірського Спасо-Преобра­жен­ського монастиря, муров., 1767–1771;

*Спасо-Преображенський собор Мгарського Лубенського Спасо-Преображенського монастиря, муров., 1682–1754, дзвіниця 1785–1844;

*Спаська церква у м. Полтава, дерев. 1705–1711, муров. футляр 1845;

Стрітенська церква у м. Полтава, муров., 1782–1787 (знищ. 1932);

*Трапезна церква Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря, муров., 1886;

*Троїцька церква у с. Вишняки, тепер Хорольського р-ну, муров., 1794–1799;

*Троїцька церква у смт Гельмязів, тепер Золотоніського р-ну Черкаської обл., муров., 1841;

*Троїцька церква у смт Диканька, муров., 1780;

*Троїцька церква у с. Драбівці, тепер Золотоніського р-ну Черкаської обл., дерев., 1794;

*Троїцька церква у смт Котельва, муров., 1812;

*Троїцька церква у с. Пустовійтівка, тепер Роменського р-ну Сумської обл., дерев., 1773.

*Троїцький собор Густинського Троїцького Прилуцького монастиря, муров., 1672;

*Успенська церква у с. Веприк, тепер Гадяцького р-ну, муров., 1821;

*Успенська церква у с. Лютенька Гадяцького р-ну, муров., 1686, знищ. 1974;

*Успенська церква у с. Піски, тепер Лубенського р-ну, муров., поч. 19 ст.;

Успенський собор у м. Кременчук, муров., 1804–1806 (знищ. 1943);

*Успенський собор у м. Полтава, муров., 1748–1770 (знищ. 1934, віднов. 1994 у формах, близьких до первісних), дзвіниця 1774–1801;

*Хрестовоздвиженський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря, муров., 1699–1709, дзвіниця 1786;

*Христоріздвяна церква у с. Ріпки, тепер Роменського р-ну Сумської обл., дерев., 1764.

Літ.: Алеппский П. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном архидиаконом Павлом Алеппским / Пер. с араб. Г. Муркоса. – М.: Изд. Императорского общества истории Древней Руси, 1898. – Вып. 1. – VI, 202 с.; Вып. 4. – X, 196 с.; Макаренко Н. На родине последнего гетмана Запорожского Петра Ивановича Калнышевского // Искусство и художественная промышленность. – 1901. – № 8 (32). – С. 252-257; Павлуцкий Г. Г. Деревянные и каменные храмы // Древности Украины. – К., 1905. – Вып. 1. – 124 с.; Макаренко Н. Памятники украинского искусства XVII века // Оттиск из журн. «Зодчий» за 1908 г. – СПб., 1908. – 9 с.; А. Л. Украинский архитектурный стиль // Украинская жизнь. –1912. – № 9. – С. 32-43; Павлуцкий, 1911. – С. 37-40; Варяницын А. Об украинском архитектурном стиле // Украинская жизнь. – 1913. – № 1. – С. 27-32; Модзалевський В. Будування церков у Лубенському Мгарському монастирі в роках 1682–1701 // Наше минуле. – 1918. – № 3. – С. 49-80; Рудинський М. Архітектурне обличчя Полтави. – Полтава, 1919. – 36 с.; Касьянов О. М. Про проект реконструкції м. Полтави // Архітектура Радянської України. – 1938. – № 3. – С. 22-27; Сімікін М. І. Забудова і планування Полтави (іст. нарис) // Архітектура Радянської України. – 1939. – № 1. – С. 18-28; Січинський, 1956. – 180 с.; Логвин Г. С. Украинское искусство. X–XVII вв. – М.: Искусство, 1963. – 292 с.; Полтава: Іст.-архітектурний нарис / І. О. Ігнаткін, Л. С. Вайнгорт. – К.: Будівельник, 1966. – 104 с.; Цапенко М. П. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII веков. – М.: Стройиздат, 1967. – 234 с.; Логвин Г. Н. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки. – К.: Мистецтво, 1968. – 462 с.; Асєєв Ю. С. Архітектура Київської Русі. – К.: Будівельник, 1969; Пам’ятники і архітектура Полтави: Фотоальбом / Авт.-упоряд. С. І. Сазонова, К. В. Гладиш, Н. С. Турчина. – К.: Мистецтво, 1974; Таранушенко, 1976. – 336 с.; Асєєв Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К.: Мистецтво, 1980. – 214 с.; Гладыш К.В. Архитектура и памятники Полтавщины: Путеводитель. – Харьков: Прапор, 1982. – 104 с.; Степовик Д.В. Українське мистецтво І половини ХІХ ст. – К.: Мистецтво, 1982. – 192 с.; Памятники градостроительства…, 1983–1986; Вагнер Г. К. Византийский храм как образ мира // Византийский временник. – 1986. – Т. 47. – С. 163-181; Геврик Т. Дерев’яні храми України: Шедеври архітектури. – Нью-Йорк: Український музей, 1987. – 112 с.; Памятники истории и культуры Украинской ССР. – К.: Наукова думка. – 1987. – 736 с.; Літопис Руський (за Іпатським списком) / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – XVI, 592 с.; Мистецтво Київської Русі: Альбом / Авт.-упор. Ю. С. Асєєв. – К.: Мистецтво, 1989; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – 1024 с.; Митці України: Енц. довід., 1992. – 848 с.; Вечерский В. В. Градостроительное развитие Полтавы в XVII–XVIII вв. // Архитектурное наследство. – 1992. – № 39. – С. 139-147; Вержбицкий Ж. М. Идеальное и материальное в системе исторического города. Храм в структуре городского организма // Программа «Храм». – СПб.: Наука, 1993. – С. 18-22; Пам’ятки архітектури Полтавщини // Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та іст.-економічний нарис. – Полтава: Обл. управління по пресі, 1993. – С. 267-268, 295-299; Україна: Путівник / О. Зінкевич, В. Гула. – К.-Балтимор: Смолоскип, 1993. – Полтавська обл. – С. 273-289; Вечерський В. В. До питання про національний стиль в архітектурі України XVII–XVIII ст. // Архітектурна спадщина України. – 1994. – Вип. 1. – С. 102-113; Вечерський В. В. Тетраконхи України в контексті світової архітектури // Архітектурна спадщина України. – 1995. – Вип. 2. – С. 89-98; Тимофієнко В. І. Енциклопедія архітектурної спадщини України: Тематичний словник. – К.: УАА, 1995. – 366 с.; Вечерський В. В. Плани міст Лівобережної України XVII–XVIII ст. як джерела вивчення містобудівного розвитку // Архітектурна спадщина України. – 1996. – Вип. 3. – Ч. 1. – С. 105-121; Говденко М. Дві споруди зодчого Йоганна Баптиста // З історії української реставрації / За ред. В. І. Тимофієнка. – К.: Українознавство, 1996. – С. 244-251; Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава: Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава: Полтавский краеведческий музей, 1996. – 88 с.; Улицами старого Кременчука / А. Н. Лушакова, Л. И. Евселевский. – К.: Техніка, 1997. – 136 с.; Державний реєстр національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури України) / Упоряд. М. М. Кучерук, В. В. Вечерський, О. Б. Ткаченко // ПУ. – 1999. – № 2–3. – Полтавська обл. – С. 121-124; Тимофієнко В. І. Зодчі України кін. XVIII – поч. ХХ ст.: Біографічний довід. – К.: НДІТІАМ, 1999. – 478 с.; Пам’ятки архітектури та містобудування України: Довід. Державного реєстру національного культурного надбання / За ред. А. П. Мардера, В. В. Вечерського. – К.: Техніка, 2000. – 664 с.; Білецький П. Коли будувалася Преображенська церква в Сорочинцах // Українська АМ. – К.: НАОМА, 2000. – Вип. 7. – С. 49-54; Вайнгорт Л. С. Записки провинциального архитектора. – Полтава-Таллинн, 2001. – 96 с.; Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини: формування, дослідження, охорона. – К.: Головкиївархітектура, 2001. – 350 с.; Вечерський В. В. До питання типології української церковної архітектури доби Гетьманщини // Українська АМ. – К.: НАОМА, 2001. – Вип. 8. – С. 129-136; Вечерський В. В. Історіографія архітектури й містобудування доби Гетьманщини // Зап. НТШ. – Львів: НТШ, 2001. – Т. 241. – С. 18-53; Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. – К.: НДІТІАМ, 2002. – 592 с.; Підгірняк С. Стиль бароко та прояви його рис в архітектурі сучасних храмів України // Особняк. – 2002. – № 3 (22). – С. 29-32; Історія української архітектури / За ред. В. І. Тимофієнка. – К.: Техніка, 2003. – 472 с.

Див. також літ. до статей, присвячених культовим спорудам Полтавщини, їх творцям та фундаторам.

О. А. Білоусько.

Іл. на с. I–XVII.