АФАНАСІЙ ІІІ (Пателарій/Птелар)

(1597, м. Ретимне, Крит – 05.04.1654, м-ко Лубни Полтавського полку, тепер м., райцентр Полтавської обл.) – релігійний і церковний діяч, патріарх Константинопольський.

Належав до знатного грецького роду, спорідненого з царською династією Палеологів. Батько Григорій Пателарій був відомим ученим, філософом, граматиком і публіцистом. Старший брат Євстахій – лікар, знаний далеко за межами Греції. А. до 26 річного віку жив на Криті. Освіту одержав в школі знаменитого Аркадійського монастиря. Став знавцем вищого богослов‘я, математики, риторики, граматики, піїтики, астрології, музики та ін. наук. Перед здібним юнаком відкривалася блискуча світська кар’єра, але він прийняв постриг у Сінайському монастирі. Незабаром А. прославився як проповідник і богослов. 1626 А. розпочав місіонерську діяльність у Молдавії. Невдовзі був висвячений у сан митрополита Фессалонікського (Солунського), а 1634 обраний патріархом Константинопольським.

А. став церковним ієрархом, коли Східна церква перебувала в складних умовах. Патріарший престол став предметом пошукування й спорів людей владолюбних, честолюбних і сріблолюбних, які для досягнення своєї мети не гребували ніякими засобами. Патріархія перетворилася на місце інтриг і розбрату. Такий стан речей охоче підтримувався турецьким урядом, зацікавленим як у послабленні фактичного значення патріаршої влади, так і в можливості одержати з частої зміни патріархів матеріальну вигоду, оскільки претенденти купували престол ціною золота. Сума внеску постійно зростала – від 1000 золотих у 1472 до 100000 дукатів у 1612. Врешті патріархи зробилися іграшкою в руках султанів і візирів. Ситуацією, що склалася, в однаковій мірі хотіли скористатися партії православних, католиків і протестантів. Після того, як 1586 Москва заснувала свою патріархію, східна половина руської митрополії відпала з-під впливу Константинополя (позбавивши разом із тим патріарха величезних доходів), а західна опинилася в полоні войовничого католицизму. В 17 ст. фактично щороку в Московію прибували прохачі зі Сходу в надії одержати милостиню для себе особисто і для потреб регіону, звідки прибули. Нерідко самі митрополити й єпископи полишали свої єпархії й їхали за милостинею в Москву (деякі там і залишалися). В результаті стало постійним явищем, що патріарх, сідаючи на престол, через деякий час зміщався з кафедри, а у випадку опору висилався на якийсь із о-вів Егеїди, або й спускався на дно Босфору. З 1598 по 1654 змінилося 54 патріархи. Майже кожний наступний піддавав попередника анатемі (афорисмосу). В часи життєдіяльності А. Османська імперія перебувала під управлінням султанів Мурада IV (1623–1640) й Ібрагіма І (1640–1689), а патріарший престол поперемінно заміщували Кирило Лукаріс (6 разів) і Кирило Контаріс – обидва були задушені й кинуті в море.

Ще перебуваючи в Фессалоніках, А. відчув на собі складність ситуації. Ця митрополія була найбільшою в Константинопольському патріархаті (охоплювала весь Балканський п-ів), але вкрай розореною діями турецької влади (борг складав 5000 єфимків). Попередній митрополит Паїсій 1631 виїхав до Москви за грошовою допомогою й не поспішав повертатися. А., за традицією, теж звернувся до московського царя за матеріальною підтримкою; той прислав 30 руб.

Обраний патріархом Константинопольським, А. перебував на патріаршому престолі тільки 8 днів. Внаслідок інтриг конкурентів він змушений був залишити патріаршу кафедру й податися на Афон. Звідти, рятуючись від нових переслідувань недругів, 1635 виїхав до Італії, де добивався заступництва в папи Урбана VIII. У відповідь отримав від папи пропозицію прийняти латинський символ віри й стати одним зі кандидатів у кардинали. Відкинувши цю пропозицію, А. поселився у Венеції. Вів приватне життя, зай­маючись улаштуванням своїх небожів. У 1636 закликаний до Константинополя своїми прихильниками, спробував повернути патріарший престол. Зазнавши невдачі, повернувся на фессалонікську митрополію, обумовивши право здійснювати богослужіння й управляти нею на правах патріарха. Однак 1639 це право було відібрано. Борги митрополії на цей час склали 10000 єфимків. Не в змозі їх покрити, А. ще двічі звертався за допомогою до царя – з Москви надійшло 40 руб. Коли борг сягнув 15 тис., А., за прикладом попередників, 1643 покинув митрополію й подався до Москви. По дорозі заїхав до господаря Молдавії Василя Лупула. Гостини затяглися до 1652. У Молдавії А. зустрівся з патріархом Єрусалимським Паїсієм, котрий повертався з Москви після відвідин 1649. Від нього А. запалився ідеєю вигнання з Європи турків об‘єднаними силами православних держав під егідою царя Московії. Скориставшись підтримкою В. Лупула, 1652 А. знову посів константинопольський престол. Цього разу протримався на ньому 40 днів. Коли виявилося, що нічим заплатити туркам за обрання, зрікся влади. Хотів знову поселитися в Молдавії, але ця країна вже стала ареною боротьби між Польщею та Україною. В. Лупул порадив А. їхати до Москви, попередньо заручившись підтримкою Б. Хмельницького. В Чигирині А. зустрів теплий прийом. На сповідь до «свого патріарха» приходило багато козаків. З України А. щасливо дістався Москви, де мав зустріч із царем Олексієм Михайловичем. Однак виплекана патріархом ідея об‘єднаного московсько-козацького походу на турків із метою визволення Христової Церкви від мусульманського іга не знайшла схвалення у московських політиків.

Повертаючись на батьківщину, А. на поч. 1654 зупинився в Чигирині. Гетьман Б. Хмельницький запропонував патріарху перечекати воєнну негоду в Мгарському Лубенському Спасо-Преображенському монастирі. 25.02.1654 високого гостя урочисто зустріли архімандрит Андроник (Левкович) з братією. А. прибув до Лубен тяжко хворим і через місяць помер. Його поховали в храмі Преображення згідно з правилами, прийнятими для східних патріархів: покійного посадили в крісло й сидячого помістили в кам‘яну гробницю. Коли через вісім років гробницю відкрили, тіло А. виявилося нетлінним. Мощі переклали в нову раку, яку виставили для поклоніння богомольців. Відтоді А. зробився відомим як Чудотворець Лубенський Сидячий. Численні паломники з різних місць Російської імперії визнавали його святим. 1818 полтавський преосвященний Мефодій клопотався перед Св. Синодом про внесення імені А. в церковне коло святих, однак це клопотання було відхилено. Після закриття Мгарського монастиря мощі А. перевезли в Харків, де вони досі перебувають у Благовіщенському кафедральному соборі. У Мгарі зберігається ікона св. А.

Літ.: Пичета И. Х. Св. Патриарх Афанасий Пателарий, Лубенский чудотворец, и современное ему состояние церкви Константинопольской // ПЕВ.ЧН. – 1883. – № 21–23; Ильминский Я. Святитель Афанасій ІІІ, патриарх Константинопольський, Пателарий: Историко-биографическое исследование. – К.: Типография 1-й Киевской Артели Печатного Дела, 1915. – 160 с.; Іменний Звід…, 2005. – С. 85-88.

О. А. Білоусько.