АФАНАСІЙ (Сахаров Сергій Григорович)

(02.07.1887 р., с. Царівка Кірсановського пов. Тамбовської губ., Росія – 28.10.1962, м. Владимир, Росія) – церковний діяч, єпископ, священномученик.

Навчався в Шуйському духовному училищі (1896–1902), Владимирській духовній семінарії (1902–1908), Московській духовній академії (1908–1912). Канд. богослов’я. З 06.10.1912 – викладач пастирських предметів у Полтавській духовній семінарії. У Полтаві 12.10.1912 прийняв чернечий постриг; 14.10.1912 висвячений у ієродиякона, а 17.10.1912 – у ієромонаха.

28.08.1913 призначений наглядачем Клеванського духовного училища Волинської єпархії. З верес. 1913 – викладач Владимирської духовної семінарії. 29.06.1917 нагороджений наперсним хрестом. У трав. 1917 на Владимирському єпархіальному з’їзді Олександро-Невського братства обраний членом Всеросійського з’їзду духовенства і мирян у Москві й членом Владимирської єпархіальної ради. На чернечому з’їзді, що проходив у Троїцькій лаврі, обраний канд. у члени Всеросійського Св. Собору. Працював у відділах богослужіння, чернецтва і церковної дисципліни. Розробляв правила канонізації святих у РПЦ. Після відновлення Собором свята Всіх Святих, що заясніли в руській землі, брав участь у складанні служби до нього. Після закриття Собору 1918–1919 працював у Владимирській єпархіальній раді. 1920–1921 – намісник Владимирського Різдвяного монастиря. 20.01.1920 висвячений на архімандрита. 17.06.1921 хіротонісаний на єпископа Ковровського, вікарія Владимирської єпархії. З 18.06.1921 – настоятель Боголюбового монастиря. Зайняв непримиренну позицію щодо ієрархів, які пішли на співробітництво з радянською владою, ввважаючи, що церква у підсумку опиниться в цілковитій залежності від атеїстичної держави. Однак коли управління церквою перебрав патріарх Алексій, визнав його права першоієрарха, незважаючи на продовження угодовської політики. Протягом 1921–1954 переслідувався комуністичною владою. 12 разів заарештовувався: 1922 (тричі), 1925, 1926, 1927, 1929, 1932, 1936, 1937, 1938, 1944. Перебував в ув’язненні й на засланні в Туруханському і Зирянському краях, Омській обл.; м.м.: Красноярську, Єнісейську, Туруханську, Станках, Мельничному, Селіванисі, Пунковому, Усть-Сисольську, Усть-Вимі, Корчемьї, Кемі; таборах Біломоро-Балтійських, Онезьких і Соловецьких; тюрмах: Владимирській, Московській (внутрішній і Таганській), Вятській, Красноярській (внутрішній і пересильній), Ленінградській (пересильній і Хрестах), Ярославській, Вологодській, Івановській (внутрішній і пересильній), Новосибірській. Працював на лісоповалі, на будівництві лежнєвої дороги, у бригаді, що плела личаки, сторожем, асенізатором. Неодноразово потрапляв до штрафного ізолятора, проходив пішки 400-км етапи, перехворів на тиф. Незважаючи на зміну офіційного курсу властей щодо церкви 1943, переслідування А. продовжувалися. Відправлений 1944 по етапу з Сибіру до Москви, переводився з однієї тюрми до іншої: Ішимської, Омської, Московських внутрішньої, Військової Лефортовської, Бутирської, Краснопресненської. Слідча справа А. була об’єднана разом зі справами ін. священнослужителів в одну під назвою «Антирадянське церковне підпілля». Слідство тривало до черв. 1944. А. звинувачували в проведенні таємних богослужінь, рукопокладень, чернечих пострижень, приписуючи йому керівництво стрункою і розгалуженою нелегальною церковною організацією. А. винним себе не визнав. Його сповідальна позиція зафіксована в протоколах допитів: «Я, як християнин, стою на позиціях захисту Православної Церкви і тому з безбожною владою примиритися не міг». Засуджений до 8 років виправно-трудових таборів, відбував термін спочатку в Сибірських, потім (з груд. 1946 до лип. 1947) у Темниківських таборах, а з лип. 1947 – у Дубровлазі. У трав. 1954 переміщений в Зубово-Полянський будинок інвалідів для ув’язнених, де перебував до берез. 1955. 27.06.1954 архієрейству А. виповнилося 33 роки. За цей час на єпархіальному служінні він перебував 33 місяці, на волі поза справами – 32 місяці, у вигнанні – 76 місяців, у кайданах і каторжних роботах – 254 місяці. З 1955 А., як знавець церковного богослужіння і православної агіографії, очолював Богослужебно-календарну комісію при вид-ві Московської патріархії, внісши чимало виправлень у місяцеслів святих. Останні роки життя провів у м. Пєтушки Владимирської обл. Незважаючи на похилий вік і перенесені знегоди та хвороби, трудився над дослідженням православного богослужіння, склавши ґрунтовну працю «О поминании усопших по уставу Православной Церкви» (1955, рукопис). Пом. у 85-річному віці. Похов. на Владимирському цвинтарі в м. Владимирі. Канонізований РПЦ 20.08.2000.

Літ.: Іменний Звід…, 2005. – С. 83-85.

О. А. Білоусько.