ЙОАСАФ св. (Горленко Іоаким Андрійович)

(08.09.1705, м. Прилуки, тепер м., райцентр Чернігівської обл. – 10.12.1754, с. Грайворон Курської губ., Росія) – церковний діяч, єпископ.

Належав до відомого козацько-старшинського роду. Дід Дмитро був Прилуцьким полковником, батько Андрій – бунчужним при гетьмані Данилові Апостолі, з донькою якого був одружений.

Родина відзначалася релігійністю і благодійністю. Дід збудував у Троїцькій Пус­тин­но-Гус­тинській обителі дві церкви – в ім’я свв. апп. Петра і Павла та св. Миколая. Виховуючись у такій сім’ї, І. замолоду був релігійно налаштований. На восьмому році життя став учнем Київської духовної академії. Там благочестива настроєність розвинулася і зміцніла. До закінчення навчання у нього остаточно сформувалося бажання стати монахом. Два роки перебував послушником у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі, там 27.10.1725 прийняв рясофор. 21.11.1727 у Києво-Братському монастирі був пострижений у мантію, 06.01.1728 висвячений у сан ієродиякона. Після трирічного послушенства учителем Київської духовної академії 13.09.1734 призначений екзаменатором при Київській кафедрі, 08.11.1734 висвячений у сан ієромонаха. Служив у Києво-Братському монастирі, Києво-Софійському кафедральному соборі, був членом Київської духовної консисторії.

1737 призначений ігуменом Мгарського Лубенського Преображенського монастиря. Зарекомендував себе працелюбним, справедливим і дбайливим управителем. Чимало потрудився над відновленням господарства обителі, що зазнало збитків через пожежі 1728 і 1736. Замість дерев’яних вибудував корпус кам’яних келій, звів господарські будівлі, відновив головний монастирський храм. З метою зібрати пожертвування на побудову соборної церкви відвідав Москву і С.-Петербург. Був прийнятий імператрицею Єлизаветою, яка наказала видати 2000 руб. За царським наказом 1744 уведений у сан архімандрита. Невдовзі після повернення до Лубен, 29.01.1745 викликаний до Москви і призначений намісником Троїце-Сергієвої лаври із залишенням настоятелем Лубенського монастиря.

15.03.1748 височайшим повелінням був призначений єпископом Білгородським і Обоянським. Хіротонія відбулася 02.106.1748 у С.-Петербурзько­му Петро-Павлівському соборі в присутності імператриці.

На Білгородській кафедрі зажив слави подвижника і провидця. У побуті дотримувався суворої простоти. За свідченням біографа, «Жизнь святителя была непрестанной борьбой с мягкотелостью и теплохладностью, и эта борьба поражала своей смелостью и размахами. Святитель не смешивал христианского милосердия с сентиментальностью; не заботился о том, что скажет свет, как будут относиться к нему лично; не покупал популярности и любви к себе ценою измены долгу и правде. Он был чист и безупречен и ничего не должен был миру и, кроме Бога, никого не боялся. В этом был источник его прямолинейности и строгости». Аскет у особистому житті, святитель був милосердним до вірних. Перед великими християнськими святами зазвичай посилав келійника до бідняків, наказуючи покласти гроші біля вікна чи дверей оселі і, тричі постукавши в стіну, поспішно відійти. Мав вигляд «постнический, облик несколько строгий, с выражением вдумчивой кротости, седые волосы и седую небольшую бороду».

Незадовго до смерті відвідав рідне місто, побачився з пристарілими батьками. Прощаючись із білгородською паствою, сказав, що вона вже не побачить його живим. Дійсно, на зворотному шляху Й. тяжко захворів і помер у с. Грайворон, де була його архієрейська вотчина. Тіло померлого перевезли для поховання до Білгорода. Два з половиною місяці воно перебувало у домовині відкритим, не піддаючись розкладу. Похов. 28.02.1755 у власноруч улаштованому склепі Білгородського Троїцького собору. Два роки потому труну відкрили, тіло залишилося нетлінним. Слух про це поширився і став притягувати до поховання багатьох недужих, які надіялися на зцілення. За святительські подвиги 04.09.1911 причислений ло лика святих.

Літ.: Житие св. Иоасафа. – 1836 (неодноразово перевидавалося); Св. Иоасаф Горленко, епископ Белгородский и Обоянский (1748–1754) // ПЕВ.ЧН. – 1883. – № 12; Лотоцкий А. Святитель Белгородский Иоасаф // Странник. – 1905. – № 9; Титов Ф. И. Святитель Иоасаф Горленко, епископ Белгородский и Обоянский, бывший ученик и учитель Киевской Академии. – К., 1909; Чудеса при гробе Святителя Иоасафа // Светочь. – 1911. – Окт.; Титов Ф. И. Св. Иоасаф, еп. Белгородский, как архипастырь // Тр. Киев. Дух. Академии. – 1911. – Нояб.; Грачев Б. Г. Св. Иоасаф, еп. Белгородский // Богословский Вест. – 1911. – Дек.; Св. Иоасаф Горленко // Русский Архив. – 1911. – № 10; Титов Ф. И. Святитель Иоасаф, епископ Белгородский, как архиепископ Белогородский. Актовая речь в Киевской Духовной Академии. – К. 1912; Павловский, 1914. – С. 177-179.

О. А. Білоусько.