ПОЛТАВА м., обл. центр. Світових релігій громади:

Буддизму громади:

Буддизму громада.

Релігійна громада, що сповідує вчення Будди, зареєстрована 17.04.1992 за № 79 по вул. В. Тирнівська, 39 а. Кер. релігійної організації – Віталій Якович Бейлін (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 113.

Ісламу громади:

Мусульманська релігійна громада [б. н.].

Громада зареєстрована 30.03.2007 за № 134 по вул. Сінна, 20 а. Кер. релігійної організації і священик – імам Мамед (2008). Богослужіння проводяться у мечеті.

Літ.: РГПО, 2008.

Мусульманська релігійна громада [б. н.].

Громада зареєстрована 09.03.1993 за № 97 по вул. Кондратюка, 5, к. 12. Кер. релігійної організації – Віталій Іванович Третьяков (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Мусульманська релігійна громада «Аль-Года».

Громада зареєстрована 06.09.2001 за № 299 по пров. Гнідича, 8. Кер. релігійної організації і священик – імам Володимир Валентинович Глущенко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Християнства громади:

Католицизму громади:

Римо-Католицької Церкви (РКЦ) громада. Хрестовоздвиженський костел.

Збудований на замовлення католицької громади на розі вул. Стрітенської та Малосадової (тепер Комсомольської та Короленка) навпроти території богоугодних закладів. Освячений 12.06.1859. Мурований, базилікального типу. Головний вхід було оздоблено порталом із колонами композитного ордера.

1936 закритий, 1937 розібраний, на його фундаменті збудовано медичне училище.

О. А. Білоусько.

Римо-Католицької Церкви (РКЦ) громада. Воздвиження Хреста Господнього костел.

Після закриття 1936 і наступного знищення Хрестовоздвиженського костелу католики м. Полтава не мали свого храму до 1994, коли зусиллями харківського священика Юрія Зімінського було відновлено богослужіння спочатку в приватному приміщенні, а з лип. 1994 – у купленому й відремонтованому будинку на вул. Марата, 16.

З осені 2002 до берез. 2004 тривало будівництво нової каплиці та помешкання для священиків. Храм освячено 26.03.2004 єпископом Харківсько-Запорізької дієцезії Станіславом Падевським. У підвалі під помешканням знаходяться 2 кахетичних зали та б-ка для парафіян.

Релігійна громада зареєст­рована 17.03.1995 за № 29. Богослужіння проводяться в культовій споруді.

Із священиків відомі: Юрій Зімінський (1994), Валерій Фелінський (1990-і), Яцек Пиль (2001–2003), Ромуальд Опєлка (05.2003–08.2004), Павло Кубяк (з 08.2004); із дияконів: Віталій Подолян (2001 ?).

Літ.: РГПО, 2008.

О. А. Білоусько.

Української Греко-Като­лицької Церкви громади:

Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) громада. Троїцька церква.

Громада на честь Пресвятої Трійці зареєстрована 27.01.2003 за № 19 по вул. Колективна, 6. Засновниками стала група полтавських інтелігентів. Спочатку боголужіння проводилися у храмі римо-католиків, а після розширення парафії – в орендованому приміщенні по вул. Пушкіна, пристосованому під капличку. Кер. релігійної громади – Роман Зіновійович Верига (2008). У зв’язку з дальшим зростанням громади її керівництво у 2004 звернулося до міської ради з проханням виділити земельну ділянку під будівництво храму. Станом на трав. 2009 позитивної відповіді не одержано.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 114.

О. А. Білоусько.

Православ’я громади:

Православної Церкви громади:

Української Автокефаль­ної Церкви (УАПЦ) громади:

Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) громада. Троїцька церква.

Громада на честь Пресвятої Трійці зареєстрована 21.10.1996 за № 517 по вул. К. Лібкнехта, 13. Кер. релігійної організації – Тетяна Олександрівна Пімачова (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 101.

Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) громада. Юріївська церква (1).

Громада зареєстрована 20.07.2006 за № 210 по вул. Зіньківській, 16. Кер. релігійної організації і священик – протоієрей Ігор Литвин (2008). Богослужіння проводяться у типовій споруді (пам’ятка архітектури).

Див. також ПОЛТАВА м., обл. центр. Каплиця (2).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 101.

Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) громада. Юріївська церква (2).

Громада зареєстрована 23.12.1997 за № 482 по вул. Велика, 3. Кер. релігійної організації – Леся Анатоліївна Мірошниченко (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 100.

Православної Церкви громади (16):

Каплиця (1).

Збудована в пам’ять про царя Олександра II, убитого народовольцями. Рішення про спорудження пам’ятки було прийнято 09.07.1881 на зібранні Російського Полтавського ремісничого товариства. Освя­чення місця будівництва відбулося 16.08.1881 на площі, навпроти московських лавок, на розі вул. Протопопівської і Кузнецької (нині Котляревського і Пушкіна) у присутності губернатора та міського гол., після хресного ходу від Воскресенської церкви.

Споруджена 1883 за проектом арх. Ф. Животовського. Мурована, восьмигранна споруда з прибудованою вівтарною частиною. Мала три входи, що завершувалися напівциркульними вікнами. Площини стін, прикрашені високими арковими вікнами, завершувалися закомарами, у чотирьох тимпанах яких були вставлені круглі вікна – люкарни. Кути споруди прикрашали пілястри тосканського ордеру. Каплиця мала наметову восьмиплощинну покрівлю, що завершувалася гранчастим декоративним ліхтариком із позолоченою шоломоподібною маківкою з підхрестним яблуком та хрестом.

У каплиці знаходилася ікона св. блг. кн. Олександра Нев­ського. Кожного року 1 берез. проводилася панахида по царю Олександру ІІ.

Упродовж майже піввіково­го існування в залежності від політичної кон’юнктури назва каплички змінювалася: «Часовня в честь мученической кончины императора Александра ІІ», «Часовня в память императора Александра ІІ», «Часовня-памятник в честь освобождения крестьян от крепостной зависимости». Розібрана 1936.

Літ.: Мазанов П. Торжество русской любви к Царю-Мученику Александру ІІ-му // ПЕВ.ЧН. – 1881. – № 17. – С. 858-859.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Каплиця (2).

Збудована 1911–1914 на вул. Зіньківській на місці зустрічі представників Полтавщини з російським імператором Миколою II під час урочистостей 1909 з нагоди 200-річчя Полтавської битви. Проект – студента Петербурзького інституту цивільних інженерів, члена Українського архітектурного гуртка І. А. Кальбуса, який одержав другу премію на спеціальному конкурсі 1911 (першу здобув арх.-худ. С. П. Іванов, третю – арх. О. І. Линник). Всього було подано 12 проектів, у т. ч. В. К. Троценка, Д. М. Дяченка, Ф. І. Шумова, К. В. Мощенка та ін. У складі журі були: кн. Н. Б. Щербатов (гол.), Ф. І. Мельников, інж. Н. М. Боярський, арх. В. В. Городецький, О. В. Кобелєв. Каплиця мурована, стовпоподібна, квадратна в плані (4,1х 4,1 м). У середині двосвітловий простір перекрито замкнутим склепінням. Зовні являє собою башту на двоступінчастому гранітному стилобаті, увінчану 4 фронтонами та наметовим дахом із главкою. Цегляні стіни були обличковані керамічною плиткою, прикрашені трикутними полив’яними плитками, майоліковими вставками, квітчастими композиціями типу «вазон» біля наріжних кутів. На п’ятикутних фронтонах знаходилися панно із зображенням благословляючого Спасителя і двох схилених на колінах янголів. Наметовий із заломом дах було вкрито позолоченими мідними аркушами. Увінчувала споруду шоломоподібна главка з ажурним хрестом, барабан під нею був помережаним підкарнизною лиштвою, складеною з кольорових плиток подібно до плахти у шаховому порядку. Рожевий колір граніту, барвисті керамічні плитки і майолікові орнаменти на стінах, мозаїчна підлога, надфронтонні розписи та золочена покрівля створювали яскравий образ споруди, яка поєднала традиції народної архітектури з ідеями українського архітектурного стилю, а також мотивами північно-російської архітектури. Нині реставрується.

Див. також ПОЛТАВА м., обл. центр. Юріївська церква (1).

Каплиця (3).

Каплиця в ім’я архістрати­га Михаїла є складовою частиною меморі­алу пам’яті загиблих правоохоронців Полтавщини, який включає власне культову споруду та бронзову скульптуру святого. Меморіал відкрито і освячено 24.09.1999. В урочистостях взяли участь Президент України Л. Кучма, міністр внутрішніх справ України Ю. Кравченко, полтавські правоохоронці, родини тих, хто поклав своє життя, охороняючи закон і порядок у державі. Арх. комплексу – М. Карюк, автор скульптурної композиції – В. Білоус.

Літ: Анненкова А. Полтава, у генах твоїх ще пробудить гідність предків // Полтавська думка. – 1999. – 1 жовт. – № 40 (256).

Т. П. Пустовіт.

Православної церкви громада. Введенська церква (1).

Домова при Полтавському єпархіальному жіночому училищі на вул. Колонійській (тепер вул. Сковороди). Освячена 18.10.1868. 1894 перенесена у новий будинок училища.

Мурована, тепла. Діяла зразкова жіноча церковнопарафіяльна школа.

В. ц. ліквідована після 1917 у зв’язку із закриттям навчального закладу.

Із священиків відомі: прото­ієрей Олексій Іоаннович Капустянський (1902, інспектор класів училища, у сані з 1850, нагороджений наперсним хрестом із кабінету Його Імператорської Величності 1898); із псаломщиків: диякон Михайло Петрович Дараган (1902, у сані з 1894).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 9.

В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Введенська церква (2).

Громада зареєстрована 20.07.2006 за № 210 по вул. Кармелюка, 99. Кер. релігійної організації – В. І. Омеляненко (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 98.

Православної Церкви (УПЦ МП) громада. Віри, Надії і Любові церква.

Громада в ім’я св. мцц. Віри, Надії і Любові та матері їх Софії зареєстрована 24.04.2000 за № 17 по пров. Першотравневий, 23 а. Кер. релігійної організації – В. П. Кальник (2008). Для богослужінь використовує приміщення новозбудованої церкви. Священик – протоієрей Костянтин Оніпко (2008).

Ескізний проект храму виконав А. Чернощоков. 2000 розпочато будівництво храму. 14.08.2002 освячено дзвони загальною вагою 700 кг, найбільший має вагу 271 кг, найменший – 45 кг. Дзвони відлиті на українсько-грецькому підприємстві СП «Елада». Розписи «Тайна вечеря» виконали худ. П. Гуменюк та В. Трохимець-Милютін, розпис образу Богородиці – В. І Коркішко із синами Едуардом та Анатолієм, розпис купола – Є. Курбала з донькою. Позолоту хрестів здійснили А. та Т. Бойки. Центральний хрест має висоту 5 м 8см. Спонсорами будівництва виступили ГПУ «Полтавагазвидобування», Управління бурових робіт ДП «Укрбургаз», Полтавський національний технічний університет ім. Ю. В. Кондратюка та ін. Будівництво вела дільниця БМУ № 1 фірми Укргазпромбуд (нач. – А. Банник).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 96.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Вознесенська церква (1).

Унікальна пам’ятка монументальної мурованої архітектури 18 ст., належить до другого (пізнього) етапу розвитку архітектури українського відродження. Це єдиний на Полтавщині зразок класичного безбаштового тетраконха (без виділеного в об’ємах центрального четверика).

Розташована на території кол. с. Пушкарівка Полтавського полку (тепер у межах м. Полтава, неподалік від житлового масиву Половки).

Збудована 1762 на кошти полтавського полковника Івана Черняка як соборна церква Пушкарівського Вознесенського монастиря. Мурована, одноверха, тетраконхового типу. Центральне приміщення, яке завершувалося барабаном центральної глави, з чотирьох боків замикалося напівкруглими екседрами, з яких східна служила алтарною частиною, західна – притвором. Центральна баня, перекрита півсферичним склепінням з ярусним верхом, за допомогою трикутних сферичних парусів спиралася на ледь стрільчасті підпружні арки, що виходили з масивних пілонів у місцях прилягання екседр. Ек­седри мали півсферичні склепіння, площини стін розчленовані спареними пілястрами, які завершував розкрепований карниз. Характерною особливістю інтер’єру була відсутність переходу від прямокутного абрису в плані підкупольного простору до овального світлового барабану за допомогою парусів та наявність в нижній частині барабана 35 голосникових отворів. 1862 поряд із храмом спорудили дерев’яну двоярусну дзвіницю, 1875 – дерев’яний трикімнатний будинок для священика.

Після закриття монастиря В. ц. отримала статус парафіяльної. Дивом уціліла після руйнування монастирських споруд, яке тривало протягом 19 – поч. 20 ст., завершившись цілковитим їх знищенням у 1930-і. Тоді ж був знищений розташований поряд із церквою цвинтар, на якому, за переказами, була похована Мотря Кочубеївна.

За радянського часу пам’ят­ка була дуже поруйнована: провалено склепіння, обдерто тиньк, розбито дверні і віконні відкоси, знищено елементи декору, пошкоджено цегляне мурування.

В ост. десятиліття 20 ст. руйнації святині сприяли місцеві альпіністи, які використовували кол. храм для тренувань. У 1988 інститутом «Укрпроект­реставрація» була виготовлена проектно-кошторисна документація на відтворення церкви (авт. – В. І. Маркіз, В. І. Касьяненко), однак роботи з реставрації об’єкту розпочалися лише 1996 завдяки зусиллям настоятеля церкви о. Костянтина. На поч. 2000-х В. ц. відреставровано без кардинальних переробок просторово-планової структури.

У новітній час громада В. ц. зареєстрована 26.05.1992 за № 47 по вул. Зоряна, 2. Кер. релігійної організації – Андрій Федорович Пистряк (2008). Богослужіння проводяться у типовій споруді (пам’ятка архітектури). Священик – ієрей Максим Мінєєв (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 94.

О. А. Білоусько, В. О. Мокляк,
В. А. Павленко.

Православної церкви громада. Вознесенська церква (2).

Домова при Полтавському архієрейському домі. Влаштована на останньому поверсі будинку на вул. Архієрейській (тепер військовий госпіталь на вул. Козака). Освячена 1847, у день відкриття архієрейської кафедри. 1881 поновлено приміщення та іконостас.

Із псаломщиків відомі: Симон Іларіонович Кривошеєв (1902, на посаді з 1896), Іоанн Єфремович Гриценко (1902, на посаді з 1899), Іоанн Петрович Лисенко (1902, на посаді з 1900), Гаврило Андрійович Корнієвський (1902, на посаді з 1898), Григорій Петрович Білик (1902, на посаді з 1889), Василь Львович Смирницький (1902, на посаді з 1899), Семен Іоаннович Мирошниченко (1902, на посаді з 1897), Леонід Петрович Курдиновський (1902, на посаді з 1895), Петро Іоаннович Гербутенко (1902, на посаді з 1894), Микита Іоаннович Шкурупій (1902, на посаді з 1900), Федір Миколайович Попадич (1902, на посаді з 1900).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 12; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232-233.

Т. П. Пустовіт.

Православної церкви громада. Вознесенська церква (3).

Збудована 1908–1909 у передмісті Кобищани на міській площі в кінці вул. Трегубівської (тепер вул. Карла Лібкнехта). Закладена 04.05.1908, освячена 08.11.1909. Споруджена переважно на кошти місцевої громади та колезького асесора О. П. Чужинського (обраний першим церковним старостою). Пізніше значні пожертви на користь храму зробило подружжя Чекардіних. Церква мурована, тепла, в одному зв’язку з дзвіницею, хрестоподібна у плані, однопрестольна (є відомості, що з 1914 у храмі деякий час існував і другий престол, але який – невідомо). У 1911–1912 при церкві діяло Богородице-Казанське парафіяльне братство; у роки Першої світової війни – парафіяльний лазарет для поранених воїнів.

За кліровими відомостями, 1912 серед парафіян В. ц. налічувалося: міщан – 382 чол., козаків – 297 чол., селян – 289 чол., осіб привілейованих станів – 23 чол. За даними метричних книг, того ж 1912 тут було здійснено 97 хрещень, 18 поховань та 47 шлюбних обрядів.

У 1920-і причет В. ц. дотримувався екзархістської орієнтації. В. ц. закрита 1930, розібрана 1934.

Із священиків відомі: протоієрей Михайло Вікторович Романівський (1909–1910), Володимир Іванович Трипольський (1910–1930); із псаломщиків: Анатолій Іоаннович Титов (1912), диякон Григорій Кирилович Шарий (позаштатний 1912); із церковних старост: колезький асесор Авксентій Павлович Бужинський (1912).

Літ.: ЦДАВО України. – Ф.5. – Оп. 3. – Спр. 1637. – Арк. 144, 153; ДАПО. – Ф.1011. – Оп. 2. – Спр. 3. – Арк. 158-159, Спр. 4. – Арк. 154-155, Спр. 5. – Арк. 59 зв.; Ф.П. 9032. – Оп. 1. – Спр. 50. – Арк. 76; Ф.Р.3872. – Оп. 1. – Спр. 672. – Арк. 63, 79-81, Спр. 674. – Арк. 234-237; ПЕВ.ЧО. – 1908. – № 3. – С. 96; 1909. – № 33. – С. 854; 1911. – № 3. – С. 161; Памятная книжка…, 1912. – С. 47; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 231; Памятная книжка…, 1916. – С. 39; Більшовик Полтавщини. – 1930. – 27 лют. – С. 4; Робітник Полтавщини. – 1930. – 3 січ. – С. 3; 4 лют. – С. 4; Гужва Ю. Полтавська Свято-Вознесенська (Кобищанська) церква. Іст. нарис. – Полтава: Дивосвіт, 2007.

Ю. М. Гужва.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Володимирівська церква.

Громада зареєстрована 06.09.2001 за № 299 по вул. Жовтнева, 42. Кер. релігійної організації і священик – ієрей Степан Водяник (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 97.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Воскресенська церква.

Час будівництва першої дерев’яної церкви на честь Воскресіння господнього у м. Полтава невідомий. Вірогідно, вона була споруджена у 2 пол. 17 ст. Знаходилася в межах Полтавської фортеці на базарній площі. Позначена на плані Полтави 1722. Це була тридільна, триверха споруда.

Новий мурований, теплий храм спорудили на місці старого 1773–1775 з ініціативи та на кошти бунчукового товариша Полтавського полку, а пізніше бургомістра Полтавського міського магістрату Павла Яковича Руденка. Це була дев’ятикамерна у плані, чотиристовпна, із заокругленими зовнішніми кутами в стилі пізнього бароко будівля. Над кожною із дільниць за допомогою системи підпружних арок та парусів були встановлені восьмикутні світлові барабани, що мали аркові вікна. Над центральною дільницею знаходився великий восьмигранний світловий барабан. Усі фасади були рівноцінними за своєю насиченістю декоративними деталями і завершувалися напівкруглими фронтонами. Площини стін членувалися пілястрами та високими вікнами. Завдяки вигідному місцерозташуванню і виразному силуету В. ц. була однією з головних домінант Полтави.

10.10.1776 церкву передано із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час мала одного дяка та вісім церковнослужителів, священик відсутній. У церкві було три вівтарі: головний – на честь Воскресіння Христового і бокові – в ім’я св. Сампсонія Странноприїмця та Василія Великого. В стіну приділу св. Сампсонія було вмуровано мідну гравійовану дошку, яка колись прикрашала перший пам’ятник на честь Полтавської битви. У 1 пол. 19 ст. у північній бані храму облаштували муровану дзвіницю. У серед. 19 ст. територію церкви обнесено цегляною огорожею із кованими решітками.

У 1776 до церковної парафії входило 104 двори та 50 без­двірних хат. У 1902 володіла 200 кв. саж. землі церковної садибної, 7 дес. 1517 кв. саж. ружної лісової. Мала церковну муровану сторожку. Діяла б-ка. Парафіян – 177 душ чоловічої, 168 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 131, міщан – 89, козаків і селян – 83.

1936 церкву і дзвіницю розібрано. 1971 на цьому місці зведено корпус музичного училища ім. М. В. Лисенка.

У новітній час громада В. ц. зареєстрована 03.12.2002 за № 366 по вул. Рози Люксембург, 62 а. Богослужіння проводяться у культовій споруді, яка будується.

Із священиків відомі: Феодосій Федорович Гамалія (1902, 1912, у сані з 1889, нагороджений камилавкою 1899); із псаломщиків: диякон Володимир Васильович Зеленський (1902, 1912, у сані з 1895); із церковних старост: почесний громадянин Євфимій Євменович Фісун (1902), козак Микола Ілліч Захаров (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 4; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 231; Джерела…, 2004. – С. 161; РГПО, 2008. – Арк. 97-98.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з кін. 1990-х – УПЦ КП) громада. Всіхсвятська церква (1).

Громада зареєстрована 15.04.1999 за № 200 по вул. В. Тирнівська, 32. Кер. релігійної організації – Петро Григорович Колотій (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 100.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Всіхсвятська церква (2).

Кладовищенська, без парафії. Дерев’яна В. ц. відома з 1740, знаходилася на території центрального міського кладовища (вул. Новий Базар), 1808 у відповідності з ген. планом розвитку Полтави як губ. міста перенесена на територію нового кладовища, розбитого на вільній площі справа від вул. Кобеляцької (тепер парк ім. І. П. Котляревського).

1858–1864 збудовано нову церкву, муровану, п’ятибанну, теплу, в одному зв’язку з двома баштами-дзвіницями обабіч головного входу. Освячена 17.10.1864. У 1865 в церкві облаштовано другий вівтар в ім’я праведниці Єлизавети, 1890 – третій вівтар в ім’я св. рівноап. кн. Ольги. У 1903 храм відремонтували. Під храмом знаходилася велика усипальня, де містилися склепи з численними похованнями. Мала церковну сторожку, 2 будинки для квартир причту. Діяло церковнопарафіяльне попечительство. Церква орендувала нижній поверх одного із будинків для продажу домовин.

Розібрана 1960–1962. На цьому місці споруджено меморіальний комплекс Солдатської Слави. Місцезнаходження В. ц. можна визначити за гранітним каменем із написом «1941–1945».

У новітній час громада зареєстрована 14.07.1998 за № 342 по вул. Фрунзе, 152. Богослужіння проводяться у типовій споруді.

Із священиків відомі: Григорій Аполлонович Гапон (кін. 19 – поч. 20 ст.), протоієрей Іоанн Миколайович Галабутський (1902, 1912, у сані з 1863, нагороджений орденом св. Володимира 4 ст. 1901), Феофіл Іоаннович Булдовський (1902, 1912, у сані з 1887, нагороджений скуфією 1896), протоієрей Петро Іоаннович Мазанов (позаштатний 1902), Ілля Федорович Кущинський (позаштатний 1902), ієрей Кирило Яцухно (2008); із псаломщиків: диякон Василь Олексійович Цареградський (1902, в сані з 1895), диякон Микола Стефанович Міщенко (1912), Прокіп Федорович Савченко (1902, 1912, на посаді з 1897); із церковних старост: купець 2-ї гільдії Георгій Васильович Гайдаров (1902), Євфимій Афанасійович Скрипник (1912), Людмила Вікторівна Філоненко (2008).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 5; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 231; РГПО, 2008. – Арк. 96.

О. А. Білоусько, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Георгіївська церква.

Громада в ім’я вмч. Георгія Побідоносця зареєстрована 04.02.2001 за № 144 за адресою Полтава-4. Кер. релігійної організації – Микола Володимирович Сузима (2008). Священик – ієрей Георгій Сузима (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 97.

Православної церкви громада. Єлизаветинська церква.

Домова при Полтавському інституті шляхетних панн. Улаштована 1832 у правому флігелі будинку інституту, тепла. Мала окремо споруджену дзвіницю у вигляді каплиці, з трьома невеликими дзвонами, вагою до 16 кг кожен. 1866 проведено ремонт храму, встановлено новий іконостас.

1902 парафіян – 16 душ чоловічої, 232 душі жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 237, козаків – 1, селян – 9.

Є. ц. закрита 1921 зав. Полтавським губ. підзагсом М. Морозовим на підставі повноважень, наданих Полтавським губвиконкомом. Значна частина майна була передана релігійній громаді Миколаївської церкви.

Із священиків відомі: Петро Мазанов, Олександр Феодосійович Чернишевський (1902, 1912, у сані з 1899, нагороджений набедреником 1900); із псаломщиків: диякон Іоанн Васильович Михайловський (1902, у сані з 1883), Іоанн Леонтійович Дорошев (1912); із церковних старост: купець Аврам Савич Скринька (1902, 1912).

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-1503. – Оп. 1. – Спр. 28. – Арк. 159-161, 163; Ф. Р-3782. – Оп. 1. – Спр. 403. – Арк. 14-14 зв.; Клировая книжка…, 1902. – С. 7; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Знамення ікони Божої Матері церква.

Громада зареєстрована 23.12.1997 за № 482 по вул. Медична, 1. Кер. релігійної організації і священик – ієрей Валерій Мараховський (2008). Богослужіння проводяться у пристосованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 94.

Православної Церкви громада. Знамення Пресвятої Богородиці церква.

Домова при Полтавській губ. земській психіатричній лікарні. Відкрита 1886 в окремому будинку на території психіатричної лікарні. Освячена 28.01.1892. Мурована, тепла, функцію дзвіниці виконував навіс на двох стовпах. Діяла церковнопарафіяльна школа.

1902 парафіян – 79 душ чоловічої, 76 душі жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 49, міщан – 11, козаків – 23, селян – 30.

Із священиків відомі: Дмитро Антонович Чубов (1902, у сані з 1894, нагороджений скуфією 1900), Герасим Макарович Тарасенко (1912); із псаломщиків: Георгій Гаврилович Михайловський (1902, 1912, на посаді з 1891); із церковних старост: колезький радник Олександр Феліксимович Мальцев (1902), губ. секретар Григорій Якович Сукачов (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 11; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232; ВПЄ. – 2006. – № 11 (59). – Лист. – С. 15.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви громада. Ікони Божої Матері «Всіх Скорботних Радості» Церква.

Домова при Полтавській губ. тюрмі. Влаштована 1830 на території тюремного замку на вул. Кобеляцькій (тепер вул. Фрунзе, 49). Освячена 25.03. 1830. Мурована, з окремою одноярусною дерев’яною дзвіницею. Без парафії. Діяла школа грамоти для арештантів.

Із священиків відомі: Петро Євфимович Грудницький (1902, 1912, у сані з 1897); із псаломщиків: диякон Костянтин Дмитрович Плюта (1912), Микола Стефанович Міщенко (1902, на посаді з 1892); із церковних старост: міщанин Василь Кінд­ратович Педанич (1902), козак Олександр Афанасійович Бондарець (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 8; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 231-232.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (УПЦ КП) громада. Ікони Пресвятої Богородиці «Несподівана радість» церква.

Громада зареєстрована 21.05.2003 за № 150 по вул. Шевченка, 152, кв.1. Кер. релігійної організації і священик – протоієрей Євген Носенко (2008). Богослужіння проводяться у храмі, спорудженому 2004 за сприяння родин приватного підприємця Олександра Якимчука та Сергія Яроша. Освячена 20.02.2005 митрополитом Полтавським і Кременчуцьким Євсевієм.

Святині: ікона блж. Мотрони з частинкою її гробу; ікона прп. Агапіта Печерського з частинкою його мощей.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 99.

Г. Г. Пустовгар.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Іоанна Воїна церква.

Громада в ім’я св. Іоанна Воїна зареєстрована 20.07.2006 за № 210 по вул. Рози Люксембург, 62 а. Кер. релігійної організації і священик – ієрей Кирило Яцухно (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 98.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Іоанно-Богословська церква.

Громада зареєстрована 23.12.1997 за № 482 по вул. Шевченка, 128, к. 8. Кер. релігійної організації – Сергій Германович Проваторов (2008). Священик – ієрей Валерій Мараховський (2008). Культове приміщення відсутнє.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 95.

Православної церкви громада. Іоанно-Предтеченська церква.

Домова при Полтавському чоловічому духовному училищі на вул. Колонійській (тепер вул. Сковороди). Побудована 1876 коштом архієпископа Іоанна, мурована, тепла. 1912 парафіян-вихованців – 298. Припинила діяльність після встановлення радянської влади у зв’язку з ліквідацією навчального закладу.

Із священиків відомі: протоієрей Григорій Якович Лісов­ський (1902, 1912, доглядач училища, у сані з 1874, нагороджений орденом св. Володимира 4 ст. 1898); із дияконів: Олександр Миколайович Соколов (1902, вчитель церковного співу і регент церковного хору училища, у сані з 1899), Василь Миколайович Чернявський (1902, економ училища, у сані з 1899), Яків Федорович Тимошевський (1912); із церковних старост: учитель Лаврентій Вікторович Ілляшевич (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 9; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232.

Т. П. Пустовіт.

Православної церкви громада. Кирило-Мефодіївська церква.

Домова при Полтавському реальному училищі на вул. Кузнецькій (тепер приміщення Політехнічного коледжу по вул. Пушкіна). Побудована 1879, освячена 30.08.1879. Мурована, тепла. 1912 парафіян викладачів і вихованців – 541. Припинила існування після встановлення радянської влади.

Із священиків відомі: протоієрей Митрофан Іоаннович Базилевський (1902, у сані з 1880, нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 1896), протоієрей Георгій Стефанович Богацький (1912); із псаломщиків: Олександр Прокопович Орловський (1902, 1912, на посаді з 1888); із церковних старост: надвірний радник Федір Симонович Погребщиков (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 10; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ КП) громада. Ксенії Петербурзької церква.

Громада зареєстрована 20.07.2006 за № 210 по вул. Зіньківська, 36а.

Кер. релігійної організації і священик – Олександр Дедюхін (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 101.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Ксенії Петербурзької церква.

Громада зареєстрована 16.08.2000 за №357 за адресою: пров. Рибальський, 10. Виконує функції домової церкви при Полтавській дитячій міській лікарні. Для релігійних відправ використовує пристосоване приміщення. Кер. релігійної організації і священик – ієрей Богдан Марченко (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 97.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ КП) громада. Луки церква.

Релігійна громада в ім’я свт.  Луки Войно-Ясенецько­го в м. Полтава утв. в новітній час як громада УПЦ КП. Зареєстрована органами державної влади 24.04.2000 за № 174 по вул. Енгельса, 27в. Кер. релігійної організації і священик – Олександр Дедюхін (2009). Для релігійних відправ використовує пристосоване приміщення.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 100.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Макаріївська церква.

Церква в ім’я прмч. Макарія Канівського, архімандрита Овруцького та Переяславського чудотворця, у м. Полтава збудована 1901–1903 на міській околиці, що звалася Береківкою, заповідним коштом купця 2-ї гільдії Л. В. Колесникова. Власне будівництво храму здійснила після смерті благодійника його дружина – А. І. Колесникова.

В основу об’ємно-просто­ро­вої композиції споруди покладено традиційний в українській культовій архітектурі тип одноверхого, хрещатого у плані, п’ятикамерного храму. Будівля мурована, хрещата у плані, одноверха, з прибудованою двохярусною дзвіницею над видовженою західною частиною споруди із закритим тамбуром та невеликими приміщеннями ризниці й паламарні, прибудованими до східної вівтарної частини. Над центральною дільницею за допомогою парусів встановлено високий восьмигранний світловий барабан, який разом із дзвіницею завершується наметовою покрівлею, увінчаними елегантними грушоподібними маківками, що встановлені на високих, гранчастих, декоративних ліхтариках. У споруді поєднані стильові прийоми української дерев’яної архітектури – восьмерик на четверику, з офіційно прийнятими в культовому будівництві 2 пол. 19 ст. елементами російсько-візантійського стилю – великими напівциркульними вікнами та арками і закомарами. У пластичному вирішенні фасадів основними прийомами є вміле використання лекальної цегли, рядів поребрики, сухариків, бігунків, що були притаманні т. з. «кирпичному стилю», дуже популярному в провінційних містах на поч. 20 ст.

1912 М. ц. налічувала дворів парафіян привілейованих станів – 1, міщан – 60, козаків – 150, селян – 150. При церкві діяло місіонерське Макаріївське братство.

Після встановлення радянської влади горбанівський юродивий Кузьма Івишин прорік, що невдовзі всі храми м. Полтава будуть закриті й у більшості поруйновані, а невеличка М. ц. стане кафедральним собором. Так і сталося.

Протягом 1920-х – 1930-х М. ц. залишалась єдиною діючою святинею у Полтаві. Священики часто змінювались, особливо у 1937–1938, богослужіння відбувались несистематично. На поч. 1938 храм було закрито і перетворено на склад цукру. 14.10.1943, на свято Покрови, відправи відновились і відтоді не припинялися. У 1962 М. ц. стала кафедральною, до неї було перенесено Горбанівську чудотворну ікону. Протягом 1960-х – 1990-х М. ц. кілька разів ремонтувалася; 1996, 2008 оновлювався інтер’єр храму.

У новітній час громада М. ц. зареєстрована 26.05.1992 за № 47 по вул. Лялі Убийвовк, 2. Богослужіння проводяться у типовій споруді (пам’ятка архітектури).

Із священиків поч. 20 ст. відомі: Ілля Федорович Кущинський (1912); із псаломників: диякон Василь Гаврилович Запорожченко (1912); із церковних старост: міщанин Микита Федорович Височинський (1912).

Літ.: Справочная клировая книга, 1912. – С. 232-233; ВПЄ. – 2007. – № 1 (61). – Січ. –С. 10; РГПО, 2008. – Арк. 94.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт, Т. І. Черкасець.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ КП) громада. Миколаївська церква (1).

Час будівництва першої дерев’яної церкви в ім’я св. Миколая у м. Полтава на території «нової» фортеці в ур. Мазурівка невідомий. Документально підтверджено факт її існуван­ня 1669. Наступну церкву, вірогідно, було зведено на старому місці у 1880-х коштом полтавського полковника Павла Семеновича Герцика. Існувала до 28.05.1758, коли загинула під час пожежі. Невдовзі, поряд із місцем, де стояв старий дерев’яний храм, розпочалося спорудження нової мурованої церкви, яку освятили 08.05.1774. Це була хрещата у плані, тетраконхового типу, одноверха, тепла споруда. Згадується 10.10.1776 у зв’язку із передачею її із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час мала дев’ять церковнослужителів, священик і диякон – відсутні. 1784 поряд із церквою спорудили муровану двоярусну дзвіницю. 1794 під час проведення ремонтних робіт дерев’яну покрівлю на храмі і дзвіниці замінили на металеву, а 1828 до вівтарної частини прибудували паламарню. 1855 церква була реконструйована. Західну дільницю розібрали, а на її місці, на кошти купця М. В. Вакуленка звели двоповерхову споруду, на другому поверсі якої облаштували Георгіївську церкву, в пам’ять однойменного храму, що знаходився в 1 чв. 18 ст. поряд («в двадцати саженях»), на території перенесеного на Пушкарівку Покровського жіночого монастиря. Прибудована частина в плані мала вигляд прямокутника, бокові фасади якого прорізали два яруси – на першому прямокутні, на другому – високі аркові вікна. Головний, західний фасад мав елементи візантійської архітектури, що були характерними і обов’язковими для культової архітектури 2 пол. 19 ст. У такому вигляді церква існувала до 1938, коли дзвіниця та споруда 18 ст. були розібрані. Нині існує лише добудова 1855, в інтер’єрі якої збереглися сходи, які вели до Георгіївської церкви, та два ряди колон тосканського ордеру на першому поверсі. Збереглися також підмурки та частина однієї із стін дзвіниці.

У 1776 до церковної парафії входило 210 дворів та 68 бездвірних хат. У 1902 М. ц. володіла 713 кв. саж. землі під погостом в огорожі, 0,5 дес. навколо погосту, 135 кв. саж. садибної, 1 дес. 110 кв. саж. лісної. Мала будинки для квартир священиків та псаломщика. Діяли б-ка, жіноча церковнопарафіяльна школа.

1902 парафіян – 2072 душі чоловічої, 2216 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 114, міщан – 428, козаків – 500, селян – 84.

Церква та верхні поверхи дзвіниці були зруйновані в 1930-х. Приміщення М. ц. передали технікумові деревооб­робної промисловості. Під час Другої світової війни, з 19.12.1941, богослужіння у М. ц. відновилося. У цей період засобами віруючих храм був відремонтований. По війні була зареєстрована органами радянської влади. З 20.01.1945 до закриття в 1960 належав УАПЦ. У 1960 громада знята з державної реєстрації. Приміщення використовувалося як майстерні художньо-виробничого комбінату. 1993 храм передано Миколаївській громаді УПЦ КП. Проведено розкопки фундаменту зруйнованої дзвіниці, досліджено фундаменти храму.

Офіційно громада М. ц. як громада УПЦ КП зареєстрована 29.03.1994 за № 95 по пров. Першотравневий, 3. Для релігійних відправ використовує приміщення кол. церкви (пам’ятка архітектури).

Із священиків відомі: протопіп Лука (1669), Тимофій Безо­тосенко (1669), Феодосій Гамалія (1894), протоієрей Григорій Лукин Бєльський (1902, у сані з 1864, нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 1901), протоієрей Костянтин Олександрович Радзієвський (1912), Митрофан Прохорович Сулятицький (1902, у сані з 1888, нагороджений скуфією 1896), Гаврило Петрович Коваленко (1912), Павло Бойко (1942–1960), ієрей Олександр Дедюхін (2008); із псаломщиків: диякон Семен Григорович Масловець (1902, у сані з 1882), диякон Михайло Григорович Симонов (1912) Олександр Андрійович Каменецький (1902, 1912; на посаді з 1884), Михайло Тимофійович Грудницький (позаштатний 1902, 1912); із церковних старост: міщанин Іоанн Омелянович Кравченко (1902), Василь Павлович Воробйов (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 3; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232-233; Джерела…, 2004. – С. 161; РГПО, 2008. – Арк. 99.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Г. Г. Пустовгар, Т. П. Пустовіт.

Православної церкви громада. Миколаївська церква (2).

Домова 36-го піхотного полку. Діяла з 1896 у будинку по вул. Монастирській (тепер вул. Радянська).

Православної церкви громада. Олександро-Невська церква.

Домова при Полтавському арештантському відділенні. Мурована, тепла. Влаштована 1871 на останньому поверсі будинку арештантських рот на вул. Жандармській (тепер вул. Червоноармійська). Освячена 11.11.1871. Під час капітального ремонту будинку 1901–1903 перенесена у нове приміщення. Припинила діяльність після встановлення радянскої влади.

Із священиків відомі: Василь Костянтинович Черемхович (1912); із псаломщиків: Іоанн Гнатович Сильвестров (1912); із церковних старост: купець Олексій Петрович Кандиба (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 9; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 231.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ КП) громада. Пантелеймонівська церква (1).

Громада зареєстрована 24.04.2000 за № 174 за адресою: Полтава-4, буд. 1. Кер. релігійної організації – Любов Миколаївна Драбенюк (2008). Богослужіння проводяться у молитовному будинку. Священик – Григорій Кислий (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 100.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Пантелеймонівська церква (2).

Громада зареєстрована 16.02.1999 за № 61 по вул. Шевченка, 23. Кер. релігійної організації – протоієрей Володимир Шегера (2008). Богослужіння проводяться у пристосованому приміщенні. Священик – ієрей Богдан Марченко (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 96.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Пантелеймонівська церква (3).

Громада зареєстрована 27.12.2000 за № 564 по вул. Фрунзе, 64. Кер. релігійної організації – ієрей Георгій Звєрєв (2008). Богослужіння проводяться у типовій споруді. Священик – протоієрей Віталій Свирид (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 97.

Православної церкви громада. Петро-Павлівська церква (1).

Споруджена всередині пагорбу над могилою російських воїнів. Приписна до Сампсоніївського храму. Влаштована під час реконструкції могили за пропозицією єпископа Полтавського і Переяславського Іоанна (Смирнова) на кошти з капіталу Й. С. Судієнка. Закладена 27.07.1906, освячена 02.09.1907. Роботи проводилися під керівництвом спеціально відрядженого в Полтаву від будівельного комітету при Св. Синоді проф. С.-Петербурзького інституту цивільних інженерів П. І. Дмитрієва та полтавського єпархіального арх. С. В. Носова. Всередині була розписана орнаментами в стилі петровської епохи. На стінах розміщувалися перенесені з Сампсоніївського храму ікони, у 1895 подаровані полками, що брали участь у Полтавській битві. Серед цих ікон були списки Каплунівського образу Божої Матері та свт. Миколая, що перебували у російському війську під час Полтавської битви. Між іконами знаходилися білі мармурові дошки з викарбуваними на них назвами всіх полків – учасників Полтавської баталії. Західна стіна храму прикрашувалася великою картиною «Спаситель рятує утопаючого в морі Петра». Біля її підніжжя лежала велика мармурова плита з викарбуваними іменами загиблих у бою воїнів. Невеликий одноярусний іконостас був зроблений із дерева під колір мармуру. 26.06.1909 під час урочистостей, пов’язаних із 200-річчям Полтавської битви, П. ц. відвідав імператор Микола ІІ. Сюди перенесли також численні дари, принесені у ці дні військовими частинами та ін. жертводавцями.

П. ц. припинила своє існування 1930 після закриття Сампсоніївської церкви. У склепі розмістили склад пально-мастильних матеріалів, внаслідок чого церква і могила зазнали значних руйнувань. На поч. 21 ст. розпочалися роботи з відновлення храму.

Літ.: Закладка нового памятника на поле «Полтавской битвы» // ПЕВ.ЧН. – 1906. – № 24. – С. 998-999; ПЕВ.ЧО. – 1907. – № 27. – С. 599; К двухсотлетию Полтавской победы. Предстоящее национальное русское празднество по случаю двухсотлетия со времени Полтавской битвы // ПЕВ.ЧН. – 1909. – № 18. – С. 802; Коропов М. К двухсотлетию Полтавской победы. Краткий исторический очерк войны России со Швецией (1708–1709 г.) с описанием исторических памятников на поле Полтавской победы. – Полтава: Электрич. Типо-Лит. Торг. Дома И. Л. Фришберг и С. Е. Зорохович, 1909. – С. 31-32; Полтавское торжество и пребывание Государя Императора Николая ІІ в Полтаве и Киеве в 1909 г. – К.: Типография «С. В. Куженко», 1910. – С. 18, 23.

Ю. М. Гужва.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Петро-Пав­лівська церква (2).

Громада зареєстрована 04.03.1994 за № 69 по вул. Низова, 38. Кер. релігійної організації – Катерина Петрівна Располова (2008). Богослужіння проводяться у типовій споруді. Священик – ієрей Андрій Симон (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 94.

Православної церкви громада. Покровська церква (1).

Перша церква Покрови Пресвятої Богородиці у с. Павленки, що на той час було окремим населеним пунктом Першої Полтавської сотні, збудована 1707–1708. Це була триверха, дерев’яна споруда в українському стилі. 1709 окремо від неї за дозволом митрополита київського Рафаїла (Заборовського) побудовано дзвіницю, яку 19.06.1822 було повністю зруйновано бурею. Споруда П. ц. перебудовувалася 1756, 1830. У 1864 парафіяни звернулися до полтавського архієпископа Іоанна з проханням порушити клопотання перед Св. Синодом про перенесення церкви на нове місце, мотивуючи це тим, що храм знаходиться на значній віддалі від села. Необхідну суму на перенесення і побудову храму, а також будинків для священика та причту з ділянками та городами парафіяни зобов’язалися виділити з власних коштів та громадських земель. Місце для спорудження нової будівлі було виділено на віддалі однієї версти від попереднього, на кол. Павленківській площі. Стару церкву розібрано «по ветхости», і в квіт. 1864 кафедральним протоієреєм Бутовським проведено закладку храму на новому місці. Через п’ять місяців будівництво було завершено, а 30.09.1864 Полтавський архієпископ Іоанн освятив новозбудовану церкву. Це була одноверха, в одному зв’язку з дзвіницею, споруда. Енц. довідник «Полтавщина» помилково наводить відомості, що церква була мурованою, а дзвіниця дерев’яною. Більш ранній довідник «Сборник необходимых сведений о всех приходах Полтавской губернии» Г. Коломенського, виданий 1895, фіксує, що і дзвіниця, і церква були дерев’яні.

Будівля проіснувала до 1902, коли була розібрана, а натомість побудовано муровану церкву, в одному зв’язку з дзвіницею. Закладка нової споруди відбулася 05.05.1902, а вже 28.09.1903 єпископ Полтавський Іларіон освятив новозбудований храм. Довідник «Полтавщина» визначає архітектурний стиль П. ц. як псевдоруський, а відомий полтавський історик Л. Падалка говорить про неї: «По своей архитектуре являет живой укор современному церковному зодчеству». Загалом архітектурний стиль можна визначити як еклектичний.

У 1902 П. ц. володіла 7 дес., 920 кв. саж. ружної землі, мала два будинки для квартир причту. Діяли церковна б-ка та жіноча церковнопарафіяльна школа. Неподалік, на розі пл. Павленківської та вул. Шведської, існувало парафіяльне кладовище. Одна із збережених світлин храму зафіксувала також поховання у межах церковної огорожі – неподалік східного притвору. 1912 парафіян привілейованих станів – 141, міщан – 693, козаків – 655, селян – 579.

П. ц. закрито 1931, розібрано 1946.

Із священиків відомі: Антоній Стефанович ?; Пилип Андрійович Хитровський (1895), Михайло Стефанович Філіпенко (1902, 1912, у сані з 1886, нагороджений скуфією 1897), протоієрей Андрій Петрович Базилевич (позаштатний 1912); із псаломщиків: диякон Антон Іоаннович Ільченко (1902, 1912, у сані з 1901); із церковних старост: козак Власій Савин Божко (1902), козак Григорій Іоаннович Поставний (1912).

Літ.: Коломенский, 1895. – С. 69; Грановский, 1901. – С. 156; Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. – 2-е изд., испр. и перераб. – Полтава: Типо-литогр. Губ. Правл., 1902. – С. 250; Клировая книжка…, 1902. – С. 233; ПЕВ.ЧО. – 1903. – № 23. – С. 480-481; № 29. – С. 680; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232-233; Падалка Л. В. Полтава в исторической обстановке, ее заселение и памятники. – Полтава, 1917. – С. 43; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 687.

В. О. Мокляк.

Православної церкви громада. Покровська церква (2).

Споруджена 1764–1770 у м. Ромни останнім кошовим Запорізької Січі Петром Калнишевським та Давидом Чорним, про що свідчив різьблений напис на одвірку західних дверей: «…устроена коштом и стараніем войск Запорожских Кошевого Благородного Господина Петра Калнишевского и Давида Чорного в лето от создания міра 7272, от воплощенія Бога слова 1764 г.». Однак в листі П. Калнишевського до київського митрополита Гавриїла від 30.09.1772. з приводу відсутності в П. ц. священика-настоятеля можна прочитати наступну фразу: «при церкві Покрова Богоматере, которая моїм єдинственно коштом сооружена». Від імені замовників нагляд за будівництвом здійснював роменський міщанин Василь Кривошея.

Будівництво П. ц. тривало 6 років і проходило не завжди гладко. С. А. Таранушенко, посилаючись на документи архівного «Дела о Церкви Покрова в Ромне коштом Калнишевского построеной», пише, що «В. Кривошея в окремих випадках рішуче заперечував П. І. Калнишевському. Так, запропонований Калнишевським проект «обмалювання» церкви (зовні), Кривошея відхилив і заявив, що таким обмалюванням затрачені на будування кошти будуть «приведены в презрение» і додав, що «так думають всі городяни Роменські, та й приїзжі такої ж думки». Цей додаток свідчить, що Кривошея висловлював не лише свою особисту, а колективну думку Роменської громади і навіть приїжджих, а це ще раз переконує, що кожна дерев’яна монументальна пам’ятка 18 ст. була виявом колективної народної естетики.

Церкву збудували на схилі Покровської гори при в’їзді до Ромен з боку Засулля, після чого вона стала однією з головних домінант міста. На унікальність споруди вказує також той факт, що різьблення іконостасу замовили осташківському різьбяру Сисою Шалматову, «сніцерскою» майстернею якого на той час вже були виготовлені іконостаси для Успенської церкви м. Охтирка (1728–1738), собору Спасо-Преображенського Мгарського монастиря (1762–1765), собору Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1762). Майстер працював над виготовленням іконостасу для П. ц. протягом 1768–1777, втіливши в ньому всю свою майстерність та всі ті кращі прийоми та зразки, які він використав у попередніх роботах.

Після півстолітнього періоду існування 1827 споруду відреставрували, про що свідчить напис на закладній дошці, яка зараз експонується в ПКМ. Сама дошка являє собою пластину свинцево-олов’яного сплаву розміром 19,2х25,6 см, товщиною 4 мм, на якій різцем зроблено написи і рисунки: на лицевому боці – зображення Голгофи, нижче напис: «Во имя Отца и Сына, и Святого Духа! Аминь! В благополучное царствование благочестивейшей самодержавнейшей великой государыни императрицы Екатерины Алексеевны Второй и наследника ее всероссийского престола благородном государе и великом»; на зворотному боці: «князе Павле Павловиче, с благославлением святейшего правительствующего Синода и преосвященейшего Арсени, митрополита Киевского и Галицького и Малыя Руси, храм сей во имя Покровы Пресвятой Богоматері сооружен коштом и старанием Войск Запорожских кошевого Петра Калнышевского и Давида Черного в лето от сотворения мира 7672, от воплощения спасителя нашего Иисуса Христа 1764. В благополучное же царствование благочестивейшего самодержца, великого государя императора Николая Павловича Всея Руси и наследника его всероссийского престола, благоверного государя и великого князя Александра Николаевича за благославлением преосвященнейшего Георгія, епископа Полтавського и Переяславського, старанием и коштом прихожан сей церкви и других доброхотных дателей храм сей возобновлен и освящен в лето от сотворения мира 7335, от воплощения Спасителя Господа нашого Иисуса Христа 1827. Месяца октомбрия 1 дня. В бытности священика из церкви Андрея Пархоменка и старосты Андрея Шумка». За твердженням відомого полтавського археолога О. Б. Супруненка, ця закладна дошка є «копія 1827 р., виконана за оригіналом ХVІІІ ст. простим малограмотним роменським ремісником під час реставрації споруд».

Під час наступної реставрації у 1850-х зі сходу до вівтаря була прибудована ризниця, а пізніше, з північного боку на відстані 8 м споруджена дерев’яна дзвіниця, яка завершувалася високим гранчастим шпилем із хрестом. 1894 П. ц. змалював видатний український худ. О. Г. Сластьон.

Пропорції окремих складових частин і самої споруди П. ц. у цілому знайдені бездоганно, з неабиякою мистецькою логікою. Детальний опис П. ц. залишив С. А. Таранушенко, який бачив споруду на власні очі.

«За планом Покровська церква в Ромнах належала до хрещатих з невиділеним центром церков, тобто складалася з двох пересічених під прямим кутом довгих чотирикутників зі зрізаними зовнішніми кутами. Ширина гранчастого хрещатого плану будівлі була дещо менша за його довжину.

Зовні зруби стін рукавів – високі, з помітним звуженням граней догори. Гладь корпуса зрубів стін оживляють лише віконні отвори. Завершує будівлю граціозна мальовнича група верхів. З великою майстерністю знайдено гармонійне співвідношення маси стін і маси верхів, динаміка яких виявлена без підкресленого напруження.

Перші заломи рукавів полегшують масу зрубів стін і створюють враження, що восьмерик кожного верху в плані дорівнює чверті плану центральної дільниці. Висота восьмерика така, що об’єм восьмерика, його пропорції «пригальмовують» поривання мас догори.

Другі заломи енергійно в такій же мірі, як і перші, переводять маси верхів в стримано стрункі за пропорціями ліхтарі; їх завершують чітко прорисовані грушоподібної форми глави з візерунчастими кованими хрестами. Зруб стін центральної дільниці вищій від зрубів стін рукавів. Він починає переходити в залом на рівні, де перші заломи рукавів уже завершуються і переходять у восьмерики. Верх центральної дільниці також підноситься над верхами рукавів; він домінує в групі верхів, але виявлено це м’яко, без натиску.

Восьмерик центральної дільниці в плані дещо більший за восьмерики рукавів, але він вищий, стрункіший за них і становить вузловий елемент композиції групи верхів. Завершення центрального верху масою й розмірами майже не відрізняється від завершень верхів рукавів. Для зовнішнього вигляду пам’ятки характерна стриманість. Зруби стін дільниць, заломи, восьмерики і ліхтарі верхів позбавлені елементів, які могли б подрібнити їх форми, в них домінують риси, що підкреслюють єдність архітектурної ідеї і монументальність архітектурного образу пам’ятки.

В інтер’єрі в побудові архітектурних об’ємів чільне місце посідає експресія, динаміка розгортання архітектурних форм. Внутрішня висота центральної дільниці досягає 25,5 м, а висота кожного з рукавів перевищує 21 м. Зруби стін кожної дільниці майстер виводить вдвоє вищими за довжину їх плану, тобто центральний зруб підіймає на висоту 14,5 м, а рукави – на висоту 12 м. До того ж він повною мірою використовує засоби ілюзорного збільшення висоти (нахил граней зрубів, стін і восьмериків, характер побудови архітектурних форм, систему освітлення та ін.).

План церкви складався з центрального квадрата (точніше – довжина дорівнює ширині плюс товщина одного бруса) і чотирьох шестигранних рукавів. Ширина бабинця й вівтаря дорівнює ширині центра, а довжина їх – апофемі рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює ширині центра. Довжина вівтаря, центра і бабинця (тобто довжина плану цілої будівлі) дорівнює подвійній діагоналі плану центральної дільниці. Довжина бокових рукавів дорівнює довжині центральної дільниці. Ширина кожного з бокових рукавів дорівнює половині діагоналі плюс ширина плану центральної дільниці. Західна грань бабинця (розмір всередині) дорівнює східній грані вівтаря (розмір всередині) і кожна з них дорівнює половині повної».

Свою головну функцію сакральної споруди разом із 6 ін. церквами Ромен П. ц. виконувала до 1905, доки поряд із нею не звели теплу муровану, п’ятибанну з дзвіницею однойменну церкву. При споруд­женні нової частково використали деякі деталі старої церкви. Так, були зняті 5 старовинних кованих хрестів, розібрані добудовані в 19 ст. ризниця та дзвіниця. На світлині, яку можна орієнтовно датувати 1905–1906, видно дерев’яну П. ц. у досить непривабливому вигляді з напівзруйнованими завершеннями. І тільки після особистого втручання архієпископа Іоанна церкву частково відремонтували, а замість кованих хрестів встановили дерев’яні. Але питання, що робити зі старою дерев’яною церквою, не було вирішене.

Дослідники споруди М. О. Макаренко та Л. В. Падалка в своїх статтях «На родине последнего гетмана запорожского П. И. Калнышевского» (1901) та «О старинном Покровском храме казацкой поры и его строителе» (1905) відзначали унікальність пам’ятки, привернувши до споруди загальну увагу як до пам’ятки монументальної архітектури доби українського Відродження.

Долею П. ц. заопікувався щойно відкритий Полтавський церковний іст.-археологічний комітет. Виписки з його засідань свідчать:

09.11.1906 – «Слушали: предложение Преосвященнейшего Председателя о мерах по сохранению ценного иконостаса Покровской церкви г. Ромен»;

10.01.1907 – «Слушали: предложение Преосвященнейшего Председателя о постановке вопроса относительно сохранения Покровской церкви г. Ромен на более практическую почву, именно о желательности приобретения этой церкви Комитетом и перенесении ее в Полтаву. Постановили: озаботиться перенесением церкви на площадь против Архиерейского дома, изысканием к тому средств, а также своевременно войти с ходатайством в городскую думу об отводе места для церкви»;

31.10.1907 – «Слушали: предложение Преосвященнейшего Председателя о том, что является надобность послать в г. Ромны К. В. Мощенко для осмотра Покровской церкви, определения стоимости ее иконостаса и переговоров с прихожанами об уступке иконостаса и церкви Комитету. Постановили: командировать г. Мощенко с означенной целью в г. Ромны, выдав ему на покрытие расходов 25 руб.»;

15.10.1907 – «Слушали: доклад К. Мощенко о поездке в г. Ромны для переговоров с прихожанами Покровской церкви относительно уступки Комитету старой церкви этого прихода, причем им было заявлено, что прихожане соглашаются уступить церковь с иконостасом в общей стоимости за 4800 руб. Постановили: просить присутствовавшего в заседании церковного старосту означенной церкви Т. И. Скорохода оказать воздействие на прихожан в смысле обнаружения ими большей уступчивости и благодарить г. Мощенко за поездку.

Слушали: предложение Преосвященнейшего Председателя о необходимости обратиться к монастырям, церквям и духовенству епархии и благотворителям с просьбою прийти к Комитету на помощь денежными пожертвованиями в деле приобретения Роменской Покровской церкви.

Слушали: предложение Преосвященнейшего Председателя о том, что удобнее в случае перенесения Роменской Покровской церкви в Полтаву устроить ее не на площади против Архирейского дома, как предполагалось раньше, а во дворе, принадлежащем означенному дому, а самое дело отложить до мая сего 1907 года, когда выяснятся все соответствующие обстоятельства».

У берез. 1907 помер полтавський купець Л. В. Колесников, який заповів Комітету 4000 руб. на перенесення П. ц. із Ромен до Полтави. З цих коштів 3000 руб. було сплачено парафіянам П. ц. м. Ромни, а на решту в черв. 1907 під наглядом єпархіального арх. С. В. Носова та К. В. Мощенка розпочато роботи з демонтажу храму. Роботи з демонтажу іконостасу виконував «иконостасных дел мастер» Давиденко. Одночасно з цим у Полтаві розпочалися роботи на подвір’ї архієрейського дому: було закуплено 70,5 тис. штук цегли на закладку фундаментів та цоколю для майбутньої споруди. У жовт. 1907 демонтажні роботи були частково призупинені, тому що «подрядчики за означенные работы назначили слишком высокую цену». Після цього роботи велися господарським способом під наглядом економа архієрейського дому монаха Діонісія. До кін. 1907 роботи з демонтажу церкви були закінчені, і залізницею будівельний матеріал перевезли до Полтави.

Роботи зі спорудження церкви на новому місці велися протягом 1908. Це був перший на Україні приклад наукової музеєфікації пам’ятки народної архітектури. У зв’язку з тим, що церква проіснувала в Ромнах бл. 150 років, багато деталей і конструкцій довелося замінити новими. У купця Сандомирського було придбано деревини на 916 руб. Залізо на покрівлю придбали в магазині Азрієлевича, заплативши за це 520 руб. Слюсар Чуй відремонтував хрести. На кін. 1908 будівельно-монтажні роботи були закінчені. Влітку 1909 фасади церкви пофарбували. Худ.-реставратор Гажієнко виконав реставрацію живопису іконостасу, причому при реставрації ікон першого ярусу, при допомозі члена Імператорської Вченої Архівної Комісії П. П. Покришкіна, був відкритий чудово збережений нижній шар живопису 18 ст. «27 іюля, понедельник, отслужено всенощное бдение в старинном храме, что перенесен из г. Ромен в Полтаву в усадьбу Архиерейского дома. 28 іюля, вторник, совершено освящение того храма во имя Покрова Пресвятая Богородицы и Божественная литургия». Заснов­ник Полтавського Церковного Історико-Археологічного Комітету єпископ Іоанн 1910 перерахував на адресу Комітету 5519 руб. 19 коп. особистих коштів для покриття заборгованостей, що виникли під час перенесення та спорудження церкви.

Влітку 1917 у Полтаві створено Комітет охорони пам’яток на чолі з К. В. Мощенком. Незважаючи на відсутність підтримки з боку органів влади, Комітет у 1917–1918 відіграв суттєву роль у збереженні іст.-культурної спадщини Полтавщини. Зокрема, в лип. 1918 гол. Комітету К. В. Мощенко та учений секретар В. О. Щєпотьєв писали в листі до відділу охорони пам’яток Гол. управління мистецтв та національної культури (ГУМНК):

«У 1908 р. з м. Ромни було перенесено і поставлено на архиєрейському дворищі Покровську церкву, збудовану останнім кошовим Калнишевським. Це цікавий пам’ятник історії української архітектури. Зараз дах на церкві проіржавів, вода від дощів тече в середину, кутки гниють, фарба на стінах облазить. В самій церкві колись правилась служба, а тепер зроблено склад речей церковних і не церковних. Так що коли б хто захотів відправити панахиду по Калнишевському, то й цього зробити було б ніяк неможливо. А єпархіальна влада ставиться до всього цього цілком недбало, хоч церква й стоїть у дворі у архієрея перед його вікнами. Довідавшись про це, комітет подав прохання Полтавському єпископові Феофану, щоб той зробив розпорядження про негайний ремонт Покровської церкви і повідомив про це комітет, аби він міг за ремонтом доглядати, і щоб єпископ звелів, аби в церкві було відновлено церковну благоліпність».

Однак єпископ ніяк не відреагував на прохання пам’яткоохоронців. У зв’язку з цим вони були змушені звернутися за допомогою до відділу охорони пам’яток. Зазначивши «попередню недбайливість єпархіальної влади до української пам’ятки», К. В. Мощенко та В. О. Щепотьєв просили посприяти у виділенні коштів на ремонт унікальної архітектурної споруди, своєрідного символу слави українського народу.

Слід віддати належне співробітникам відділу охорони пам’яток. Вони не забарилися з тим, щоб вжити необхідних заходів. Уже в серед. 1918 М. Ф. Біляшівський звернувся до єпископа Феофана та Міністерства віросповідань, що відало питаннями культового життя в Україні, з офіційними запитаннями відділу, в яких цілком поділялася стурбованість полтавських пам’яткоохоронців станом П. ц. церкви та порушувалося питання про виділення на її ремонт необхідних коштів.

Зусилля подвижників справи збереження іст.-культурної спадщини не були марними. 09.08.1918 єпископ Полтавський і Переяславський Феофан повідомив відділ охорони пам’яток про те, що ним «зроблені належні розпорядження відносно ремонту перенесеної у Полтаву в 1908 р. з м. Ромен Покровської церкви». Щоправда він зазначав, що «ремонт буде зроблено в межах необхідного, щоб лише уберегти церкву від спустошення, через те, що капітальний ремонт тепер неможливий у зв’язку з відсутністю коштів та матеріалів». Однак, навіть побіжного ремонту виявилось достатньо, щоб підтримати пам’ятку та відвернути її загибель.

На поч. 1920-х, за визначеними Центральним Пролетарським музеєм Полтавщини пам’яткоохоронними умовами, П. ц. перебувала на утриманні релігійної громади. Щоправда, «згідно з наказом голови Полтавського губвиконкому від 01.11.1921 передбачалося забрати церкву у віруючих, передати її у відання органів народної освіти, відремонтувати і відчиняти «в певні години для огляду, як пам’ятки мистецтва». Наказ цей, однак, не був виконаний і за церквою продовжувала доглядати релігійна громада.

У відповідності з декретом ЦВК РСФСР «Про вилучення церковних цінностей в фонд допомоги голодуючим» від 23.02.1922, за повідомленням місцевої преси, «в Покровской церкви изъято разных вещей 26 фунтов 21 зол. Оставлено впредь до замены другими (из менее ценного метала) 2 полных прибора, т.е. чаши, дискосы, ковшики, лжицы, дароносицы, дарохранительницы».

02.01.1923 проблему охорони П. ц. розглядала губ. ліквідаційна комісія. В її рішенні зазначалося: «Комісія вважає, що іншого виходу з ситуації, що склалася, немає, ніж залишити цю церкву в користуванні тієї громади, з якою нині існує договір». Секретар комісії отримав доручення «виробити за сприяння Центрального пролетарського музею Полтавщини додаткові умови і обставини для громади до договору, який укладено з нею, як на археологічну і історичну цінність».

Рішення губліквідкому опротестувала губ. партійна школа, яка займала приміщення колишнього архієрейського дому і консисторії біля церкви. Навіть за умови обнесення церкви парканом із виходом на сусідню вулицю партшкола наполягала на закритті храму.

У зв’язку з цим М. Я. Рудинський у лют. 1923 звернувся до НКО УСРР, Археологічного комітету ВУАН, Укрголовполіт­освіти, Наукового комітету, Полтавського губвиконкому та губпарткому з листом, в якому виклав свої міркування про заходи щодо охорони П. ц. Зокрема, він уважав необхідним виділення губвиконкомом коштів на ремонт та охорону церкви, а також просив відповідні органи відкласти припинення дії договору ліквідкому з громадою Покровської церкви до асигнування необхідних для охорони пам’ятки коштів. «Покровська церква, – наголошував пам’яткоохоронець, – дивно витримана і в цілому, і в деталях, можливо «лебедина пісня» тої чудової народної творчості архітектурної, яка провела свої традиції від Х–ХІ ст. до кінця століття ХVІІІ, не підкоряючись і переборюючи вплив візантійського і західно-європейського архітектурних стилів… Ось чому усіляке порушення спокійного «життя» пам’ятки є актом неприпустимим. Дивом Покровська церква пережила всі страшні моменти громадянської війни, які пережили з нею полтавські жителі, і тепер, коли ми вступили в епоху мирного будівництва, було б злочином і перед історією, і перед світлим нашим майбутнім не підійти серйозно до питання про збереження цієї виключної пам’ятки».

Позицію пам’яткоохоронців Полтавщини повністю підтримав Археологічний комітет, гол. якого акад. Ф. І. Шміт 17.02.1923 у листі до наркома освіти України В. П. Затонського писав: «У нас і так їх вціліло занадто мало і не можна припустити загибелі такої пам’ятки».

Відповідь В. П. Затонського від 09.03.1923 на клопотання пам’яткоохоронних органів і наукової громадськості промовляє сама за себе: «Наркомос, за станом своїх ресурсів, не лише капітальним ремонтом, але, навіть, і обстеженням Софійського собору в Києві і Покровської церкви в Полтаві зайнятися не може. Якщо дійсно стан їх складає небезпеку в розумінні повного руйнування, пропоную залучити до обслідування місцеві губвиконкоми, в розпорядженні яких маються відповідні технічні сили. Можливо, з’ясується необхідним в результаті прийняти які-небудь заходи; але якщо буде хоча б найменша можливість відкласти витрату коштів на ремонт згаданих храмів до кращих часів, доведеться це зробити. Життя висуває перед нами багато завдань, ще більш важливих і невідкладних, ніж врятування пам’яток старовини». Президія Укрголовпрофосвіти 10.03.1923 передала клопотання Археологічного комітету на висновок місцевого губвиконкому. Той, як і слід було очікувати, грошей на ремонт будівлі не знайшов. На поч. 1923 Полтавський губ­ліквідком прийняв рішення закрити церкву при архієрейському домі в Полтаві, пристосувавши приміщення для «культурно-освітніх потреб». Єдине, чого вдалося добитися пам’яткоохоронцям, – згоди губпартшколи передати їм внутрішнє начиння церкви. Однак, до того часу, доки музей знайшов кошти, щоб перевезти культові речі архієрейської церкви до своїх приміщень, значна частина їх, у т. ч. сім великих створок від унікального іконостасу, була використана губпартшколою для опалення своїх приміщень.

1924–1929 споруду П. ц. орендувала релігійна громада.

Восени 1929 Полтавський окрвиконком розпочав підготовку до закриття церкви. Якихось конкретних планів її використання у виконкомі не було – очевидно, там уважали достатнім приводом до вилучення у релігійної громади визначної пам’ятки архітектури 18 ст. те, що вона знаходилась на території військового госпіталю. Розуміючи, що залишена напризволяще пам’ятка може загинути, директор Полтавського державного музею І. Іофе та його заст. Я. Риженко 26.10.1929 звернулися до адмінвідділу Полтавського окрвиконкому з листом, в якому просили: «зважаючи на виняткову вагу цієї церкви, як архітектурно-мистецької пам’ятки українського стилю ХVІІІ віку, <…> передати її у безпосереднє відання крайової комісії охорони пам’яток культури, що її органом на Полтавщині є Державний музей». Президія Полтавського окрвиконкому підтримала прохання музею. 13.01.1930 було ухвалено рішення передати П. ц. під його догляд та використання для експозиції «Красного музею охорони пам’яток культури». З таким рішенням у кін. січ. 1930 погодились й у відділі культів НКВС України.

На поч. 1930-х країною прокотилася нова антирелігійна хвиля. Тільки у Полтаві були зруйновані унікальні культові споруди 18–19 ст. – Успенський собор, Стрітенська, Вознесенська, Миколаївська, Троїцька церкви, а в Хрестовоздвиженському монастирі було відкрито колонію ім. П. П. Постишева для малолітніх порушників закону. Всі ін. культові споруди міста (окрім однієї) були зачинені або пристосовані під складські приміщення.

Ця доля не обійшла і П. ц. – у ній розмістився склад військового госпіталю. Технічний стан споруди журн. «Архітектура Радянської України» (1940, № 12) описував так: «В <…> Полтаві не сьогодні – завтра може завалитися чудова дерев’яна церква, <…> яку сюди було перенесено з Ромен ще в 1908 р. Її теж використовують для господарських потреб, але ніхто не дбає про те, щоб відремонтувати її».

Під час німецької окупації 1941–1943 у П. ц. були відновлені богослужіння. 21.09.1943 церкву було знищено.

Літ.: Труды Полтавского церковного историко-археологического комитета. – Полтава, 1908. – Вып. 1, 2. – С. 5, 13, 14, 16, 18, 22, 23, 27, 28, 30-32, 34, 39-45, 59, 60; ПЕВ. – 1909. – № 22–23. – 1-10 авг. – С. 1582; Изъятие церковных ценностей в Полтаве // Голос Труда. – 1922. – 20 апр., 28 апр.; Про охорону пам’яток архітектури на Україні // Архітектура Радянської України. – 1940. – № 12. – С. 39-41; Таранушенко, 1976. – С. 202-207; Андрусяк М. Щедрою десницею вашою… // ПУ. – 1991. – № 6. – С. 27, 28; Архів коша Запорозького. Листування Петра Калнишевського // КС. – 1992. – № 3 (294). – С. 21; Апанович О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. – К.: Либідь, 1993. – С. 267; Супруненко О. Б. Закладна дошка Покровської церкви Петра Калнишевського // Козацькі старожитності Полтавщини: Зб. наук. праць. – Ч. 1. – Полтава: Криниця, 1993. – С. 73-79; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні: 1917–1941 рр. – Ч. 1. 1917 р. – середина 20-их років. – К., 1995. – С. 36, 37, 123, 126, 127, 129, 162; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні: 1917 – 1941 рр. Ч. 2. Кін. 20-х – 1941 рр. – К., 1995. – С. 6, 90, 169.

П. В. Павленко.

Православної церкви громада. Покровська церква (3).

Домова при Полтавській богадільні. Улаштована 1823 коштом Малоросійського ген.-губернатора кн. Миколи Григоровича Рєпніна у будинку Полтавського благодійного закладу (тепер обл. лікарня на вул. Шевченка). Освячена 26.10.1823. Мурована, з окремою дерев’яною дзвіницею на 4 стовпах. Діяла б-ка. Без парафії. Припинила діяльність у зв’язку з ліквідацією богадільні після встановлення радянської влади.

Із священиків відомі: протоієрей Василь Іоаннович Глинський (1902, 1912, у сані з 1864, нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 1897); із псаломщиків: диякон Олександр Кирилович Іванов (1902, 1912; у сані з 1893); із церковних старост: надвірний радник Михайло Федотович Максимов (1902, 1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 8; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 233.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ КП) громада. Покровська церква (4).

Перший новозбудований за період 1918–1996 в Полтаві православний храм. Розташований на землях кол. Покровського монастиря. Проект будови у стилі українського бароко розроблено Валерієм Трегубовим та Сергієм Шпікою.

У 1993 зусиллями парафіян, організацій «Полтаважитлобуд», «Укрбургаз», представників української діаспори Петра Зінченка, Галини і Дмитра Грушецьких, Лесі Кочман, Олексія Шевченка, родин Воскобійників, Тищенків та ін. збудовано каплицю. Пізніше через брак коштів для будівництва великого храму рішенням керівництва єпархії каплицю перетворено на невелику церкву. Її було освячено 06.10.1996 патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. 22.06.2002, в Троїцьку поминальну суботу, побл. храму освячено хрест-пам’ятник українцям, загиблим від Голодомору 1932–1933.

Святині: ікона св. вмц. Варвари (написана Петром Гуменюком) із частинкою її мощей; ікона свчм. Макарія, митрополита Київського, із частинкою його мощей; ікона влкм. і цілителя Пантелеймона, що прославилася непоодинокими випадками зцілення за молитвою перед цим образом; ікона блж. Ксенії Петербурзької з капсулою з піском із могили угодниці; образ свт. Луки Войно-Ясенецького із частинкою його єпитрахилі.

У новітній час громада зареєстрована 19.02.1993 за № 72 по вул. Зелений Яр, 10. Для релагійних відправ використовує приміщення новозбудованої церкви. Настоятель – прото­ієрей Миколай Храпач (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 99.

Г. Г. Пустовгар.

Православної церкви (з 1990-х – УПЦ КП) громада. Покровська церква (5).

Громада зареєстрована органами державної влади 29.01.1998 за № 45 по вул. Шведська, 22. Культова споруда відсутня. Кер. релігійної організації – Людмила Петрівна Кожушко (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 100.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Покровська церква (6).

Громада зареєстрована 25.05.1998 за № 243 за адресою: майдан Незалежності, 1а.

Кер. релігійної організації – Людмила Володимирівна Половина (2008). Культова споруда відсутня. Священик – ієрей Валерій Мараховський (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 96.

Православної Церкви громада. Преображенська церква (1).

Церква на честь Преображення Господнього в м. Полтава збудована 1859–1870 на Базарній площі коштом купця Панасенка, С. Андрієвича, титулярного радника М. Данчича та колезького радника П. Трегубова. Це був мурований, хрещатий у плані, п’ятибанний храм з прибудованою до західного притвору триярусною дзвіницею. Над кожною дільницею за допомогою парусів було встановлено світлові барабани, аркові вікна яких орієнтувалися на сторони світу. Усі вони, разом із дзвіницею мали наметову покрівлю. 1897 церква перетворена на тривівтарну – були облаштовані бокові вівтарі в ім’я св. ап. Андрія Первозваного та пророка Осії.

Мала церковну сторожку, яка знаходилася внизу під церковним притвором. Діяли б-ка, церковнопарафіяльна школа для хлопчиків, церковнопарафіяльне попечительство.

1902 парафіян – 676 душ чоловічої, 718 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 234, міщан і купців – 224, козаків – 40, селян – 265.

У середині 1930-х дзвіницю та бічні бані було розібрано.

Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації 1942. Після війни була зареєстрована органами радянської влади 08.12.1947. Для релігійних відправ використовувала приміщення старої церкви площею 425,60 кв. м. Після відкриття вважалася соборною. У 1961 була капітально відремонтована із поновленням внутрішніх розписів. Того ж року знята з державної реєстрації. Начиння передане до Макаріївської церкви. У берез. 1962 храм підірвали, після чого його рештки були розібрані. До 2007 ділянка, на якій знаходилася церква, не була забудована.

Із священиків відомі: протоієрей Григорій Іоаннович Гамалія (1902, 1912, у сані з 1881, нагороджений наперсним хрестом 1897), Яків Олександрович Костецький (1902, у сані з 1882, нагороджений скуфією 1895), Леонід Якович Костецький (1912); із дияконів: Іоанн Олександрович Терлецький (1902, 1912, у сані з 1897), Самуїл Антонович Коломійцев (1912); із псаломщиків: Петро Олександрович Шереметинський (1902, на посаді з 1901), Григорій Якович Паліоха (1902, 1912; на посаді з 1890, стихар 1891), Костянтин Дмитрович Плюта (1902, на посаді з 1901); із церковних старост: купець Іоанн Євстафійович Шкурін (1902, 1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 5; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 233; РГПО, 2008.

В. А. Павленко, Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Преображенська церква (2).

Громада зареєстрована 30.10.1997 за № 418 по пров. Добролюбова, 20. Кер. релігійної організації – Олена Михайлівна Устименко (2008). Священик – ієрей Євгеній Кузема (2008). Для релігійних відправ використовує культову споруду.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 94.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Преображенська церква (3).

Громада зареєстрована 20.07.2006 за № 210 по вул. Бірюзова, 64б. Кер. релігійної організації – П. Передерій (2008). Богослужіння проводяться у культовій споруді.  Священик – ієрей Олег Трофімов (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 98.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ КП) громада. Різдвяно-Бого­родицька церква (1).

Точна дата будівництва першого дерев’яного храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці в передмісті Полтавської фортеці точно не встановлена. Документально підтверджене її існування 1692. Це була невелика тридільна, однобанна дерев’яна споруда, що знаходилася на Подолі за межами фортечних укріплень форштадту. 1722 церква мала пасіку з 10 вуликів та бражний шинок. На поч. 1730-х поряд із нею існувала дзвіниця «о четырёх столбах» і дзвоном вагою в 1 пуд. У 1771 (за ін. даними 1764) церква і дзвіниця згоріли «от громового удара».

1775 на місці, де стояв старий храм, клопотаннями почесного громадянина Луценка та дворянина Лаврентієва зведено нову, однобанну, хрещату в плані церкву «в греческом стиле». На той час церковну парафію складали мешканці м. Полтава, що проживали в 51 дворі та 16 бездвірних хатах. 1796 у церкві облаштовано другий вівтар на честь Вознесіння Господнього. 1845 будівлю поставили на мурований фундамент, а «фасади дала новейшая архітектура». 1864 триярусна дерев’яна дзвіниця, що знаходилася поряд із церквою, була сполучена з нею коридором. Церква існувала до 1896, коли була перенесена до с. Новопарафіївка Костянтиноградського пов.

Протягом 1896–1899 поряд з існуючим дерев’яним храмом була зведена нова мурована церква «в русско-византийском стиле». Одноверха, хрещата у плані, з прибудованою дзвіницею. Південні і північні рамена завершені півкруглими ек­седрами. Між ними і апсидою вбудовано невеликі прямокутні у плані об’єми. Масивний центральний четверик увінчано світловим куполом на круглому барабані. Із західного боку сполучалася з багатоярусною дзвіницею.

У 1902 володіла 722 кв. саж. землі під погостом, 2 дес. 1204 кв. саж. ружної сінокісної. Мала 2 будинки для квартир причту. Діяли б-ка, двокласна церковнопарафіяльна змішана школа. Парафіян – 498 душ чоловічої, 509 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 98, міщан – 328, козаків – 240, селян – 431.

У 1929 споруду розібрали, а матеріали використали на будівництво механічних майстерень залізничного депо.

У новітній час громада зареєстрована 22.05.2000 за № 212 по вул. Богдана Хмельницького, 36. Богослужіння проводяться у типовому приміщенні.

Із священиків відомі: Михайло Мануїлович Орда (1902, 1912, у сані з 1893, нагороджений скуфією 1899), ієрей Михаїл Бабич (2008); із дияконів: Феофіл Михайлович Писаренко (1902, у сані з 1896), Федір Захарович Романченко (1912); із псаломщиків: Іоанн Симонович Челебій (1902, 1912, на посаді з 1901, стихар 1901); із церковних старост: міщанин Мусій Омелянович Добродієнко (1902), міщанин Захарія Миколайович Пелипенко (1912), Наталія Андріївна Панова (2008).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 4; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 233-234; РГПО, 2008. – Арк. 97.

В. А. Павленко, Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви ( з 1990-х – УПЦ КП) громада. Різдвяно-Богородицька церква (2).

Громада зареєстрована 29.01.1998 за № 45 по вул. Головка, 4. Кер. релігійної організації – Ігор Іванович Панасенко (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 100.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Різдвяно- Богородицька церква (3).

Релігійна громада на честь Різдва Пресвятої Богородиці в с. Рибці Полтавського р-ну (тепер у межах м. Полтава) утв. в новітній час як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 09.06.1997 за № 210 по вул. Черкаська № 14. Для релігійних відправ використовує пристосоване приміщення. Священик: ієрей Георгій Сузима (2008); церковний староста: Микола Володимирович Сузима (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 94.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Сампсоніївська церква (1).

Збудована на полі Полтавської битви на виконання заповіту Петра І про спорудження на місці «славної вікторії» 1709 храму-пам’ятника. Первісний проект споруди виконав арх. Й. І. Шарлемань, будівельні роботи проводилися підрядчиком О. Л. Ворожейкіним. Закладення церкви відбулося 1852, освячена 15.05.1856 на честь св. Сампсонія Странноприїмця. Будувалася на кошти Й. С. Судієнка. Мурована, прямокутна у плані, чотиристовпна, увінчувалася центральною банею та чотирма декоративними главками по кутках.

У 1890 було прийняте рішення про розширення існуючої споруди. Проект реконструкції підготував арх. М. М. Никонов, нагляд за будівельними роботами здійснював арх. І. Ф. Ней­ман. Будівництво велося за проектом та під безпосереднім наглядом арх. Полтавської єпархії С. В. Носова. Споруда вирішена у формах московського зодчества 15–17 ст. У плані має вигляд рівнокінцевого хреста (довж. і ширина – 20,2 м, висота до зеніту бані – 14,2 м). Мурована, п’ятиверха, триапсидна. Під час створення образу церкви широко використані арки, барокові портали вікон, колонки та ін. декоративні деталі із лекальної цегли.

До 200-річчя Полтавської битви за проектом арх. С. В. Носова із західного боку добудовано дзвіницю (розібрана 1930); встановлено мармуровий іконостас із різьбленими орнаментами і кольоровими мозаїками, виготовлений фірмою Менціоні у Москві; під керівництвом худ. О. Я. Сокола розписано інтер’єр; на східному фасаді церкви, зверненому до братської могили, у ніші встановлено картину із зображенням Петра І під час молитви напередодні битви (не збереглася), нижче укріплено мармурову дошку з текстом наказу військам.

У 1930-х релігійна громада С. ц. ліквідована органами радянської влади, а церква закрита.

Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації 1942. По війні була зареєстрована органами радянської влади 08.12.1947 за № 5. Знята з державної реєстрації 1949 у зв’язку зі створенням іст.-культурного заповідника «Поле Полтавської битви», після чого споруда використовувалася як складське приміщення. Через незадовільний стан покрівлі, вибиті вікна та систематичне потрапляння вологи всередину церкви в післявоєнні роки було втрачено частину внутрішніх розписів храму. Перші реставраційні роботи, метою яких було відновлення іконопису та живопису, були проведені лише 1988–2000. У 2001 клопотаннями настоятеля церкви протоієрея Костянтина Оніпка відбудовано дзвіницю.

У новітній час релігійна громада зареєстрована органами державної влади 31.03.1993 за № 118 по вул. Шведська могила, 32. Богослужіння проводяться у типовій споруді (пам’ятка архітектури).

Із священиків відомі: протоієрей Костянтин Оніпко (2008); із псаломщиків: Михайло Андрійович Храпач (1902, на посаді з 1901), Сергій Григорович Васюта (1902, на посаді з 1900).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 12; Справочная клировая книга…, 1912; РГПО, 2008. – Арк. 94.

В. А. Павленко, Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви громада. Сампсоніївська церква (2).

Домова при Петровському Полтавському кадетському корпусі. Освячена 06.12.1840 під час відкриття корпусу. Мурована, без дзвіниці, тепла.

1902 парафіян – 545 душ чоловічої, 92 душі жіночої статі.

Закрита 1919 після встановлення радянської влади у зв’язку із припиненням діяльності навчального закладу. 2007 приміщення кол. церкви повністю вигоріло під час пожежі, що виникла в будинку кол. кадетського корпусу

Із священиків відомі: протоієрей Євфимій Іларіонович Ісаєнко (1902, у сані з 1856, нагороджений орденом св. Анни 1 ст. 1901), протоієрей Сергій Іоаннович Четвериков (1912); із дияконів: Георгій Андрійович Левитський (1902, у сані з 1874, нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 1892); із псаломщиків: Андрій Георгійович Дручевський (1902, на посаді з 1863, стихар 1871); із церковних старост: надвірний радник Яків Петрович Козинець (1902).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 7; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 234.

В. А. Павленко, Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Сампсоніївська церква (3).

Громада зареєстрована 30.07.1998 за № 374 по вул. Шведська, 12а. Кер. релігійної організації – Олександр Борисович Унковський (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 96.

Православної церкви громада. Сергіївська церква.

Домова при Полтавській Другій чоловічій гімназії. Влаштована 1909 у будинку гімназії на вул. Інститутській (тепер старий корпус Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка по вул. Остроградського). Мурована, тепла. 1912 парафіян викладачів – 20, учнів – 300. Закрита після встановлення радянської влади.

Із священиків відомі: Олек­сій Іоаннович Петровський (1912); із псаломщиків: Володимир Андрійович Варгулевич (1912); із церковних старост: колезький реєстратор Сергій Олександрович Дамаскін (1912).

Літ.: Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232-233.

Т. П. Пустовіт.

Симеонівська церква Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.

Збудована 1887 неподалік від Троїцької церкви, з південного боку. Мурована, однобанна, довж. – 39,5 арш., ширина – 14,4 арш. Споруджена коштом купця І. С. Котельникова в пам’ять про свого єдиного сина Семена, який помер у Полтаві. Споруджувалася спеціально для братської трапези, тому в західній частині була влаштована хлібопекарня, кухня і келія для монаха, який завідував трапезою.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ КП) громада. Собору Пресвятої Богородиці церква.

Громада зареєстрована 28.11.2007 за № 453 на Яківцях. Кер. релігійної організації – Іван Олексійович Перелюк (2008). Богослужіння проводяться у пристосованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 101.

Православної Церкви (з 1990-х – УМЦ МП) громада. Спаська церква.

Час будівництва першої дерев’яної, на честь Спаса Нерукотворного Образу церкви у м. Полтава невідомий. Вірогідно, це був перший православний храм міста. Найдавніша письмова згадка про нього в актових книгах Полтавського городового уряду датується 1669. Взимку 1704 храм згорів, і на його місці 1705 священиком Іоанном Світайлом за допомогою І. Іскри з матеріалів старого дерев’яного собору Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря було збудувано нову церкву побл. Курилівської брами Полтавської фортеці.

Це була дерев’яна, тризрубна, одноверха, з притвором із західного боку, крита гонтом споруда. Над квадратною у плані центральною дільницею за допомогою парусів встановлено восьмигранне завершення. Бабинець з’єднано з центральною частиною напівкруглим арковим вирізом. Стіни ізсередини та ззовні пофарбовано олійною фарбою в білий колір.

У такому вигляді церква проіснувала лише кілька років, під час яких пережила облогу Полтави військом шведського короля Карла ХІІ і набула меморіального значення, оскільки в ній було відправлено подячний молебень за перемогу над шведами у присутності царя Пет­ра І; на площі біля церкви 1709 поховали загиблих захисників фортеці.

Пізніше, поряд зі С. ц. звели дерев’яний Преображенський собор, який проіснував до 1810, після чого був розібраний, а отриманий будівельний матеріал використали для ремонту меморіального храму.

У 1837 Полтаву відвідав спадкоємець престолу цесаревич Олександр. З його ініціативи та на гроші, які він пожертвував, а також кошти, зібрані шляхом підписки, 1845 за проектом арх. А. К. Тона над дерев’яною будівлею звели мурований футляр у вигляді однобанної церкви, а для підтримки його покрівлі всередині церкви встановили чотири цегляні стовпи.

1847 перед західним входом спорудили муровану двоярусну дзвіницю. 1890 територію обведено огорожею з мурованими стовпчиками і кованими ґратками.

Вважалася приписною до Успенського кафедрального собору. Богослужіння здійснювали штатні соборні священик і псаломщик.

У С. ц. зберігалися старовинні книжки, зокрема, євангелія друку 1644, 1698, «Апфологіон…» Львівського видання 1651 та ін. Серед ікон було сім, написаних 1676 іконописцем Герасимом Німим. При С. ц., по лінії огорожі містилися дві муровані каплиці. До С. ц. була приписана також мурована каплиця, збудована у пам’ять імператора Олександра ІІ, на розі вул. Протопопівської та Ковальської (тепер вул. Котляревського і Пушкіна).

У 1930-х С. ц. закрита, дзвіниця та огорожа розібрані.

Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації. По війні була зареєст­рована органами радянської влади і більше не закривалася.

У новітній час релігійна громада зареєстрована органами державної влади 20.03.1992 за № 60 по вул. Жовтнева, 9. Богослужіння проводяться у типовій споруді (пам’ятка архітектури). Поряд із фундаментами старої дзвіниці споруджено нову, виконану із відтворенням форм попередньої, споруду.

Із священиків відомі: Стефан (1669), протоієрей Іоанн Корнієнко (2008); із церковних старост: козак Миколай Ілліч Захаров (1902), протоієрей Іоанн Корнієнко (2008).

Див. також ПОЛТАВА м., обл. центр. Ус­пен­ський кафед­ральний собор.

Літ.: ВПЄ. – 2006. – № 4 (52). – Квіт. – С. 5; РГПО, 2008. – Арк. 94; Особистий архів авт.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви громада. Стрітенська церква.

Точна дата будівництва першої, дерев’яної, на честь Стрітення Господнього церкви у м. Полтава на сьогоднішній день не встановлена. Знаходилася за межами Полтавської фортеці. Історики кін. 19 ст. стверджують, що її парафія існувала вже у 1684–1689 і складалася із жителів, що населяли передмістя, а сама церква знаходилася «перед гласисом» на узбіччі шляху, який вів до фортечних Київських воріт.

Узимку 1695 околиці Полтави спустошили кримські татари. Ймовірно, тоді С. ц. була зруйнована і пограбована. Проте невдовзі після цих подій вона відновила свою діяльність. Під час оборони Полтавської фортеці влітку 1709 церковна споруда, яка знаходилася за межа­ми міських укріплень, була пошкоджена і пограбована шведськими військами.

1710 С. ц. відновила діяльність, але вже як кладовищенська, «на предградии обретающаяся». Стояла на розі головної міської вулиці та еспланади Полтавської фортеці, перетвореної на торгову площу (тепер ріг вул. Жовтневої та Комсомольської).

1715 церкву перебудували, після чого вона стала триверхою, та повернули їй статус парафіяльної. Тоді ж у ній встановлено другий вівтар в ім’я св. Іоанна Богослова. Водночас поряд із церквою спорудили триярусну дзвіницю. 10.10.1776 церкву передано із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час вона мала п’ять священиків, одного дяка та десять церковнослужителів. У 1781 «от ветхости храм разрушился».

На його місці 1782–1787 у стилі пізнього бароко споруджено нову С. ц., муровану, потиньковану, кубічну, п’ятибанну, теплу. У плані мала рівнокінцевий грецький хрест із округленими зовнішніми кутами. Рамена хреста мали циліндричні склепіння, яким відповідали півкруглі фронтони на фасадах. Усередині 4 потужних пілони за допомогою системи підпружних арок несли центральну і 4 бічні світлові бані. 1794 з південного боку в храмі встановили 3-й вівтар в ім’я первомученика архідиякона Стефана. 1853 із заходу до храму прибудовано мурований двоповерховий притвор і триярусну чотиригранну дзвіницю з восьмигранним куполом і шпилем. Завдяки цьому і активному силуету верхів пам’ятка була одною з важливих архітектурних домінант міста.

У 1776 до церковної парафії входило 200 дворів та 47 бездвірних хат. У 1902 володіла 0,25 дес. землі під погостом. Мала церковну сторожку (містилася у приміщенні дзвіниці), два будинки для квартир двох священиків, диякона та псаломщика. Діяли б-ка, церковнопарафіяльна школа.

1902 парафіян – 426 душ чоловічої, 469 душ жіночої статі; 1912 парафіян міщан, дворян купців – 397, козаків – 120, селян – 259.

С. ц. існувала до 1929, коли релігійна громада була знята з реєстрації, а приміщення зачинено. 1932 із застосуванням вибухівки храм зруйновано, руїни розібрано.

У 1955–1957 за проектом арх. В. А. Пасічного на місці С. ц. споруджено будинок Полтавської міської ради, який пізніше зайняло об’єднання «Полтавпромбуд».

Із священиків відомі: Матвій Колосовський (1776), прото­ієрей Миколай Якович Уралов (1902, 1912, у сані з 1868, нагороджений орденом св. Володимира 4 ст. 1901), Олександр Ананійович Шереметинський (1902, у сані з 1868, нагороджений орденом св. Анни 2 ст. 1901), Іоанн Іоаннович Петровський (1912); із дияконів: Григорій Іоаннович Житний (1902, 1912, у сані з 1882); із псаломщиків: диякон Порфирій Петрович Кулик (1912), Захар Іоаннович Дегтярьов (1902, на посаді з 1995), Никифор Корнилович Рудик (1902, 1912, на посаді з 1901); із церковних старост: купець Федір Максимович Греков (1902), почесний громадянин Іоанн Йосипович Труховський (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 3; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 234; Джерела…, 2004. – С. 161, 165.

В. А. Павленко, Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 200-х – УПЦ МП) громада. Тихонівська церква.

Громада зареєстрована 15.08.2007 за № 323 за адресою: вул. Низова, 38. Кер. релігійної організації – ієрей Стефан Водяник (2008). Богослужіння проводяться у культовій споруді. Священик – ієрей Андрій Симон (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 98.

Троїцька церква (1) Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.

Споруджена 1750 поряд із соборною. Мурована, одноверха. Вважалася трапезною. Під час перебудови 1864 спорудили два придільних престола: св. вмц. Варвари (1864) і архістратига Михаїла (1866, розібраний 1894).

Зруйнована під час Другої світової війни. 1999 відновлена на попередньому місці на кошти Олександра Сабка.

Громада зареєстрована 08.02.96 за № 75 по вул. Свердлова, 2а. Богослужіння проводяться у типовій споруді.

Із священиків відомі: ієрей Віктор Патерило (2008); із церковних старост: Олександр Андрійович Собко (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 94.

Православної Церкви громада. Троїцька церква (2).

Домова при Полтавській духовній семінарії. Відкрита 1877 у будинку духовної семінарії на вул. Колонійській (тепер Полтавська державна аграрна академія по вул. Сковороди, 1/3), освячена 13.10.1877. Мурована, тепла. Діяла зразкова церковнопарафіяльна школа.

Ліквідована після встановлення радянської влади у зв’язку із припиненням діяльності навчального закладу.

Із священиків відомі: протоієрей Іоанн Христофорович Пічета (1902, ректор семінарії, у сані з 1888, нагороджений палицею 1901), Михайло Федорович Тимошевський (1902, духовний вчитель семінарії, у сані з 1884, нагороджений камилавкою 1900), Василь Андрійович Каменецький (1902, пом. інспектора семінарії, у сані з 1888, нагород­жений набедреником 1894); із дияконіві: Інокентій Іоаннович Мачуговський (1902, економ семінарії, у сані з 1895).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 10.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Троїцька церква (3).

Збудована 1894 на кошти дружини купця Анастасії Іванівни Колесникової на Сінній пл. навпроти вул. Загородньої (тепер вул. Зигіна). Мурована, в одному зв’язку з дзвіницею, тепла, одноверха, хрещата в плані, мала три престоли. Поєднувалася на західному боці з багатоярусною дзвіницею, на 1-му ярусі якої знаходився головний вхід. Була обведена мурованою огорожею з кованими ґратками.

У 1902 володіла 700 кв. саж. землі під церковними будинками, 0,25 дес. під церковним погостом. Мала сторожку під дзвіницею, 3 будинки (один – для квартири причту, другий – для квартири причту та чоловічої школи, третій – для жіночої школи). Діяли б-ка, чоловіча і жіноча церковнопарафіяльні школи, у парафії – Свято-Троїцьке церковнопарафіяльне братство.

1902 парафіян – 759 душ чоловічої, 783 душі жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 285, міщан – 357, козаків – 181, селян – 201.

У 1930-х закрита і розібрана. На її місці – будинок корпусу № 2 Держархіву Полтавської обл.

Із священиків відомі: протоієрей Іоанн Іоаннович Захаржевський (1912), Георгій Стефанович Богацький (1902, у сані з 1888, нагороджений камилавкою 1900), Лев Кирилович Кирилов (1902, у сані з 1800, нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 1896), Володимир Андрійович Щитинський (1912), Георгій Олександрович Левицький (позаштатний 1912); із дияконів: Павло Георгійович Вишегородський (1902, у сані з 1892), Микола Павлинович Пашков (1912); із псаломщиків: Андрій Павлович Базилевський (1902, на посаді з 1899), Євген Іоаннович Мячин (1912); із церковних старост: купець Павло Дмитрович Колесников (1902), Микола Дмитрович Колесников (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 6; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 234; РГПО, 2008.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви громада. Троїцька церква (4).

Домова 33-го Єлецького полку. Влаштована 1898 у будинку Панасенка на розі вул. Ново-Полтавської і Стрітенської (тепер вул. Шевченка і Комсомольська).

Православної Церкви громада. Троїцька церква (5).

Релігійна громада на честь Святої Живоначальної Трійці у м. Полтава утв. під час німецької окупації 1943. По війні була зареєстрована органами радянської влади 08.12.1947 за № 7. Для релігійних відправ використовувала цегляний будинок побудови 1917, площею 40 кв. м.

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп. 16. – Спр. 205. – Арк. 146.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Православної церкви громада. Трьохсвятительська церква.

Домова при Полтавській Першій чоловічій гімназії. Влаштована 1862 на верхньому поверсі гімназії (тепер на цьому місці ЗОШ № 3) на вул. Ново-Полтавській (тепер вул. Куйбишева) в ім’я свв. Іоанна Золотоустого, Василія Великого та Іоанна Богослова. Освячена 23.02.1862. Мурована, тепла. Іконостас роботи худ. Є. Крендовського.

Припинила діяльність після встановлення радянської влади.

Із священиків відомі: протоієрей Дмитро Олександрович Щедродаров (1902, у сані з 1878, нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 1895), Платон Михайлович Лук’янов (1912); із псаломщиків: Петро Іоаннович Смирнов (1902, на посаді з 1899), Федір Миколайович Попадич (1912); із церковних старост: козак Онисим Павлович Юриченко (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 7; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 234.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Успенська церква.

Громада зареєстрована 19.12.2002 за № 401 за адресою: Соборний Майдан, 10. Кер. релігійної організації – Сергій Леонідович Дяченко (2008). Культова споруда відсутня.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 98.

Православної Церкви (з 1992 – УПЦ КП) громада. Успенський собор.

Перший, дерев’яний, багатозрубний, багатоповерховий «градський собор» споруджено у центрі старої фортеці у 17 ст. На планах Полтави 1 трет. 18 ст. будівля У. с. позначена на стрілці мису Городища (тепер Червона пл.), поруч – двох’ярусна дзвіниця. 1748 поряд із дерев’яним, трохи південніше від нього, закладено мурований У. с. За зразок правив Хрестовоздвиженський собор у Полтаві. Ініціаторами будівництва виступили: полковник Андрій Горленко, обозний Андрій Рунівський, полковий суддя Григорій Сахновський, бунчуковий Димитрій Білуха, міський отаман Ілля Волховський, представники церковної громади Максименко, Таринтенко, Білушенко, Кирилов та ін. 08.11.1748 фундатори уклали договір з відомим на той час арх. з Нової Сербії Стефаном Стабанським (Степаном Стобенським). Через різні організаційні та фінансові проблеми до роботи приступили лише 1751. Через відсутність достатнього фінансування та ін. причини будівництво тривало до 1770, коли У. с. був освячений.

Монументальний тринефний, шестистовпний храм (32 м в довж. і 17 м в ширину) мав три бані, по обидва боки розташовувалися ризниця та паламарня. 1780 добудували ще два куполи над вівтарною частиною, і храм став п’ятибанним. На висоті другого поверху були облаштовані хори (до цього містилися всередині храму), для цього було обладнано сходи нагору та перебудовано ризницю та паламарню. Підлога спершу була зроблена із гончарної цегли, згодом її замінили на чавунну, а 1856 облаштовано дерев’яну.

Спочатку в соборі було п’ять престолів: головний – во ім’я Успіння Пресвятої Богородиці; праворуч – престол ап. Петра і Павла, ліворуч – престол пророка Іллі (освячені 17.09.1774). На хорах з правого боку – престол св. архістратига Михаїла (освячений 30.12.1776), ліворуч – престол св. вмц. Варвари (освячений 10.06.1777). Згодом, 1856, вівтар було перебудовано, залишилось два престоли – Успіння Божої Матері та ап. Петра і Павла. Престол пророка Іллі та обидва на хорах були демонтовані. Перебудовано було також сходи на хори, розширено ризницю і паламарню, барокові грушоподібні двох’ярусні бані з ковнірами замінено куполами спокійніших півсферичних обрисів з глухими ліхтариками, побілено стіни, замінено панікадила, реставровано іконопис, обладнано опалення, адже до цього собор був холодним.

1899–1900 собор розширено: із заходу добудовано притвор, над входом прибудувано дві невеличкі бані та аркове перекриття, демонтовано два стовпи, хори пересунуто до західної стіни. Храм став світлішим, просторішим, площа зросла майже на 170 кв. м, вмістимість досягла 10 тис. чол. Територію було обнесено мурованою огорожею з кованою залізною граткою і двома невеличкими купольними капличками з західного боку обабіч дзвіниці (до 1827 огорожа була дерев’яною).

В образі будови домінував масивний, слабо розчленований основний обсяг; з яким контрастували бані і вишукані фронтони. Характерним був і естетично осмислений конт­раст лапідарних білих стін з хрещатими та прямокутними вікнами, розміщеними у два яруси і обрамленими тонкими наличниками з сандриками. У формуванні образу важлива роль належала чотирьом бароковим фронтонам примхливих силуетів. Ними вінчалися західний фасад храму, широка півкругла апсида та ризаліти бічних фасадів, що відповідали трансепту. Завдяки композиційно активному завершенню, собор грав визначну роль у силуеті міського центру. Ця роль зросла, коли перед західним фасадом звели 44-метрову, чотириярусну чотиригранну муровану дзвіницю у стилі класицизму, увінчану куполом із високим шпилем.

В інтер’єрі собору домінував величний чотириярусний різьблений іконостас у стилі класицизму з іконами візантійського письма. За переданням, ікони Спасителя, Богоматері, Успіння та Трійці були написані в Італії. Іконостас був прикрашений коштом кн. В. М. Долгорукого, за що вдячні сучасники зберегли пам’ять про благодійника – під намісними іконами іконостаса було зображено князівський родовий герб. 1893 іконостас замінили на одноярусний, позолочений, різьблений з чудовим письмом і особливо шанованою іконою «Тайна Вечеря».

Шанованою іконою у храмі була ікона «Утоли моя печали», «старинная, прекрасной живописи», перша згадка про неї датується 1770. У церковних описах 1827 було занотовано: «кіот по правую сторону за вторым столбом небольшой, старинной работы; в нем икона Божей Матери, в двух серебряных коронках». Перед цією іконою, згідно зі знайденими записами, «в воскресные и праздничные дни после литургий принято совершать молебствіе и чтение акафіста». 1900 ікона була прикрашена срібною позолоченою ризою. Не менш шанованою була ікона «Всех скорбящихъ радости» в різьбленому кіоті й срібних шатах із прикрасами, подарована собору ключарем Петром Діаталовичем 1888.

1845 собор і садибу І. П. Котляревського змалював Т. Г. Шевченко.

Будівництво дзвіниці, розпочате 1774, через відсутність коштів затяглося на 27 років і було завершено 1801. На другому ярусі розміщалися дзвони. Один із них – 350-пудовий із написом «во славу Свят ыя Единосущныя и Нераздельныя Троицы сделан сей колокол к Соборной Полтавской церкви Успения Пресвятой Богородицы с меди, даровано Его Сіятельством князем Василем Михайловичем Долгоруковым, весу 350 пудов, року 1780, генваря 25 въ городе Полтаве». На ньому вилиті барельєфи Успіння Божої Матері, ап. Петра і Павла, свт. Миколая.

На третьому ярусі було встановлено дзвін із назвою «Казикерманъ», на ньому – барельєфи Успіння та Хреста в терновому вінці, а на дзвоні напис «В року тысяча шестьсот девятидесять пятом; Пославномъ Кизикермане от христян взятом; за царств а Росскихъ царей, Петра Іоанна; За Гетьмана Мазепы Богомь дарованна; Сооружень звонь сей к Божей славе; До Храму Успения во граде Полтаве; Изъ штук Кизикерманских, Арминских здобычных; З придатком матерій до звона приличных; Коштом Его милости войск Полтавских вожи; Павла Семеновича Украины строжи. Делаль Афанасій Петрович». Цей дзвін у зв’язку із тріщиною було перелито в Москві на заводі М. Фінляндського, напис на дзвоні був частково змінений, 08.12.1890 дзвін встановили на третьому ярусі дзвіниці.

З 1847 після перенесення архієрейської кафедри з Переяслава в Полтаву «градський собор» став кафедральним.

У 1902 У. с. володів 880 кв. саж. землі під погостом, 2296 кв. саж. під садибами, 7 дес. 276 кв. саж. орної, сінокісної, з лісовими насадженнями землі. Мав церковну сторожку (містилася у приміщенні дзвіниці), 4 будинки для квартир причту. Діяли б-ка, жіноча церковнопарафіяльна школа (заснована на честь 50-річчя служіння у священицькому сані єпископа Полтавського і Переяславського Іларіона, містилася в одному з церковних будинків). 1902 парафіян – 549 душ чоловічої, 637 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 378, міщан – 974, козаків – 284, селян – 246.

Величний У. с. знищено 1934. Дзвіниця дивом збереглася. Після зруйнування собору вона стояла пусткою. Під час війни у 1941 у ній було відновлено храм Іоанна Предтечі, який діяв тут ще з 27.02.1787 – дня його освячення. 1946 храм закрили. Приміщення довгий час не використовувалося, перетворившись на руїну. Згодом тут розміщувалися різні майстерні. До 800-річчя Полтави (1974) було вирішено реставрувати дзвіницю та обладнати в ній музей міста з оглядовим майданчиком на верхньому ярусі. У цей період в приміщенні знайшла прописку виставка самодіяльних художників міста.

З початку відновлення релігійного життя 1990 в Полтаві було створено братство ап. Андрія Первозваного, 1991 – Покровська релігійна громада (офіційно зареєстровано 18.05.1993 за № 255), які стали домагатися передачі дзвіниці її законним власникам. Опонентом у праві на дзвіницю стала РПЦ. Майже після дворічної боротьби дзвіниця була передана Покровській громаді УПЦ КП, і вже 07.04.1992 відбулося перше богослужіння. Було створену нову Успенську громаду, настоятелем церкви призначено ієрея Миколая Храпача. З того часу громада почала порушувати питання про відбудову головної споруди Успенського кафедрального собору. Цю справу благословив патріарх Мстислав, який перебував на запрошення громади в Полтаві 02–04.05.1991 та в груд. 1992.

24.02.1993 виконком Полтавської міськради прийняв рішення і дозволив «громаді Свято-Успенської церкви розробити проект реконструкції Свято-Успенського собору на Соборній площі, 1 у м. Полтаві». 02.09.1994 було засновано громадський комітет із відродження Собору. Гол. комітету обрали В. Трегубова, заст. – Миколая Храпача та Юрія Самойленка.

В. Трегубов провів комплексні розкопки, обміри та дослідження історичних фундаментів храму та огорожі. Велася також велика пропагандистська компанія в ЗМІ про необхідність відбудови святині.

28.08.1994 на храмове свято Успіння Пресвятої Богородиці з благословення патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відбулося урочисте освячення настоятелем собору протоієреєм М. Храпачем наріжного каменю, в який вмуровано меморіальну мідну дошку та акт про цю подію. Невдовзі комітет з відбудови собору було реорганізовано в обл. фонд відтворення видатних пам’яток іст.-архітектурної спадщини. Вагомими важелями у подальшій роботі громади та фонду стали Указ Президента «Про заходи щодо відтворення видатних пам’яток іст.-архітектурної спадщини України» від 05.12.1995 та аналогічна Постанова Кабміну від 05.04.1999. Згідно з останньою Полтавський Успенський собор було включено до списку 12 будівель, що підлягали першочерговій відбудові.

У верес. 1999 під час святкування 1100-річчя Полтави патріарх Філарет освятив пам’ятний знак із написом «25 вересня 1999 року Божого у дні 1100-літнього ювілею Полтави Президент України Леонід Кучма започаткував відтворення видатної національної пам’ятки XVIII ст. сторіччя – Свято-Успенського кафедрального собору».

Рішенням від 13.10.1999 за № 283 було створено штаб відтворення Успенського кафед­рального собору. Гол. штабу став ректор Полтавського національного технічного університету О. Г. Онищенко. До штабу увійшли: гол. арх. проекту В. Трегубов, міський арх. М. Юхименко, настоятель протоієрей Миколай Храпач, відповідальні працівники міськвиконкому та техуніверситету. З квіт. 2000 почалися підготовчі роботи, а 20.06.2000 із благословіння настоятеля почались роботи з відбудови. Тривала розчистка фундаментів, паралельно з цим велися значні археологічні розкопки і дослідження під керівництвом канд. іст. наук О. Б. Супруненка. У зв’язку з тим, що на прохання громади було запроектовано підвальну частину храму, розкопки велися в усьому котловані на глибині понад 4 м. При цьому було виявлено понад 90 індивідуальних та колективних поховань знатних полтавців, а також духовних осіб, яких хоронили навколо собору, відкрито 7 цегляних склепів. Ідентифікувати поховання через давність захоронень, а також через пограбування під час руйнування собору не вдалося. Всі останки (бл. 200) ретельно зібрано і перепоховано спершу поруч у парку в загальній могилі, на якій було встановлено хрест, а по закінченні будівництва зовнішньої частини собору у верес. 2004 – у церковній огорожі храму. Духовенство перепоховано у нижньому храмі собору.

Генпідрядник – акціонерне товариство ПМК-64 – до серп. 2000 виконав значні об’єми робіт, практично було закінчено першу частину фундаменту, і вже 20.08.2000 патріарх Філарет освятив наріжний камінь собору в присутності представників влади, духовенства та чисель­ної пастви. Наприкінці січ. 2001 завершено спорудження цокольної частини собору та перекрито підвальну частину. 20.01.2001 настоятель прот. Миколай Храпач відслужив молебень у новобудові і запалив лампаду як символ відродження святині.

На цьому через брак коштів будівництво зупинилося майже на два роки. Консервацію фундаментів на зиму 2002 громада виконала власними силами. Підрядник зупинив роботи та подав позов до суду на громаду у зв’язку з неоплаченою роботою. Судова тяганина завершилася мировою угодою, за якою громада мала сплачувати 25% надходжень на рахунок колективу АТ ПМК-64.

У берез.-квіт. 2003 у міськ­виконкомі відбулося декілька нарад за участю зацікавлених сторін, присвячених відбудові собору. Було виділено кошти для продовження будівництва. Ген. підрядником міськрада визначила будівельне управління «Полтаватрансбуд» (нач. – О. М. Ландар). На будові майже щоденно запрацював штаб з будівництва, засідання якого проводив перший заст. міського гол. М. Юхименко, а періодично – гол. міської ради, народний депутат України Анатолій Кукоба. Будівництво, в основному цегляна кладка стін, тривало все літо, осінь та зиму. В берез. 2004 стіни першого поверху виведено на 7–8-метрову висоту. Вікна оздоблювали декоративними деталями, відлитими з бетону та вапняно-гіпсової суміші, які виготовляв підприємець Станіслав Московченко. Закінчено загально-будівельні роботи у підвальній частині, де з благословіння патріарха Філарета планується розмістити нижній храм св. преп. Паїсія Величковського, приміщення недільної школи, музей православ’я, лекційну залу, підсобні приміщення.

Тим часом міська влада подбала і про надходження коштів від благодійників. Було виготовлено металеві каркаси для облаштування хорів. Темпи будівництва зростали – будівельники працювали повний світовий день, а потім – у дві і три зміни. Щоденно, навіть у вихідні, двічі на день засідав штаб з будівництва, вирішуючи безліч нагальних питань .

За сприяння влади і особисто А. Т. Кукоби ВАТ «Полтавський тепловозоремонтний завод» виготовив благодійно сім дзвонів, які 09.05.2004 були освячені і встановлені на дзвіниці собору.

Проектні роботи вела група «Храм», гол. арх. проекту був В. Трегубов. Сталося так, що його думки щодо подальшого проекту собору розійшлися з владними пропозиціями. Через брак коштів міськвиконком і народний депутат А. Т. Кукоба наполягали на здешевленні будівництва шляхом зменшення товщини стін та заниження висоти будівлі. З цим категорично не погодився арх. В. Трегубов. Дискусія переросла в конфлікт. Непоступливість обох сторін призвела до того, що А. Кукоба відсторонив В. Трегубова від подальшого проектування, передавши роботи Інститутові «Міськбудпроект» (дир. – Б. М. Петтер). Інститут виготовив новий ескізний проект собору та розробив креслення вище відмітки 7.9 м. Висота собору за проектом В. Трегубова становила 44.07 м., а за проектом інституту «Міськбудпроект» – 37.5 м.

Наприкінці серп. 2004 практично завершено мурування стін, виготовлення бань та хрестів. У верес. 2004 пофарбовано фасади, вкрито дах, встановлено й пофарбовано бані та хрести (останні вкрито сусальним золотом). До Дня міста закінчено обличкування фундаментів червоним гранітом, благоустрій навколишньої території та парку: реконструйовано газони, тротуари, алеї, зроблено нове освітлення, встановлено понад 20 лавок. Залишилися великі обсяги робіт із влаштування інтер’єрів.

26.09.2004 у присутності багатьох полтавців, народних депутатів, представників місцевої влади, духовенства відслужено подячний молебень. За заслуги перед УПЦ КП та за особистий внесок у будівництво У. с. патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив орденом Андрія Первозваного народного депутата Анатолія Кукобу, орденами св. Володимира – гол. правління ВАТ «Полтаватрансбуд» Олексія Ландаря та першого заст. міського гол. Михайла Юхименка. Патріарші грамоти одержали гол. штабу з будівництва собору В’ячеслав Халецький та багато будівельників. Понад 60 будівельників отримали єпархіальні грамоти.

Попри всі розходження, відбудований У. с. стоїть на тому самому місці, де стояв його попередник, і знову є однією з архітектурних домінант міста.

Святині: ікона сщмч. Макарія з частинкою його мощей; ікона св. вмц. Варвари з частинкою її мощей; частинки мощей Києво-Печерських святих: прп. Никона, ігумена Печерського, прп. Агапіта Цілителя Печерського, прп. Авраамія Трудолюбивого, прп. Мойсея Угрина.

Із священиків поч. 20 ст. відомі: кафедральний протоієрей Федір Давидович Лазурський (1902, 1912, у сані священика з 1865, нагороджений орденом св. Володимира 4 ст. 1901), ключар Володимир Андрійович Щитинський (1902, у сані священика з 1891, нагороджений скуфією 1899), Михайло Іоаннович Корольов (1902, у сані священика з 1868, нагороджений наперсним хрестом 1894), ключар Петро Іоаннович Тарасевич (1902, 1912; у сані священика з 1896, нагороджений набедреником 1900), Устин Львович Ольшевський (1902, у сані священика з 1892, нагороджений наперсним хрестом 1899), Михайло Афанасійович Кирієнко-Волошин (1902, у сані священика з 1899), Григорій Іоаннович Горянов (1902, у сані священика з 1901), Михайло Михайлович Чубов (1912), Антоній Григорович Пащенко (1912), Іоанн Андрійович Тарасевич (позаштатний 1912), Олексій Антонійович Іваненко (позаштатний 1912), Лев Никифорович Ольшевський (позаштатний 1912); із дияконів: протодиякон Данило Григорович Гайдамакін (1902, у сані протодиякона з 1870, нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 1900), протодиякон Іоанн Григорович Постніков (1912), Ілля Герасимович Ходня (1902, у сані з 1897), Василь Захарович Дараганов (1902, у сані з 1897), іподиякон Павло Давидович Моргуль (1902, 1912; у сані з 1897), Іоанн Леонтійович Дорошев (1902, у сані з 1900), Карпо Григорович Матвієнко (1912), Євфимій Федорович Срібний (1912), ієродиякон Іоасаф; із псаломщиків: Андрій Онисифорович Ілляшевич (1902, на посаді з 1893), Спиридон Герасимович Лукаш (1902, на посаді з 1884, стихар 1889), Василь Петрович Кулик (1902, 1912, на посаді з 1890, стихар 1897), Іоанн Михайлович Корольов (1902, на посаді з 1895), Пилип Григорович Іваненко (1902, на посаді з 1895, стихар 1899), Василь Васильович Мухін (1902, на посаді з 1897), Федір Васильович Бєльський (1912), Данило Кирикович Яременко (позаштатний 1912); із церковних старост: почесний громадянин Василь Петрович Таранушенко (1902, 1912).

Див. також ПОЛТАВА м., обл. центр. Спаська церква.

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 1; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 235; РГПО, 2008.

Протоієрей М. Храпач.

Православної церкви громада. Феодосія Чернігівського Чудо­творця церква.

Домова при Свято-Володи­мирському жіночому притулкові свт. Феодосія. Влаштована 1898 на території свічного заводу на хут. Огнівка (тепер р-н вул. Тімірязєва). Дерев’яна, тепла. Парафіян – 20 душ жіночої статі (вдови та сироти).

Ліквідована після встановлення радянської влади у зв’язку із припиненням діяльності притулку.

Із священиків відомі: Георгій Ілліч Федоренко (1902, 1912, у сані з 1892, нагороджений набедреником 1898); із псаломщиків: Йосиф Максимович Шрамко (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 11; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 232-233.

Т. П. Пустовіт.

Православної Церкви (УПЦ МП) громада. Хрестовоздвиженський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.

Собор на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господня споруджений як головний храм Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря 1689–1709 коштом ген. судді В. Л. Кочубея та його сина, полтавського полковника В. В. Кочубея. За деякими даними, освячений 1756. Пам’ятка архітектури українського бароко.

Масивний тринефний семибанний собор, розташований на стрілці високого мису, є не лише домінантою монастирського ансамблю, але й домінує у ландшафтній ситуації Полтави й околиць. Мурований, потинькований, має 6 опорних пілонів, які несуть систему циліндричних склепінь з 7 банями, з яких 5 розташовані над основним тринефним дев’ятидільним обсягом, причому поставлені хрестоподібно за сторонами світу, як в українських дерев’яних п’ятиверхих церквах. Дві бані вінчають вежі, які фланкують двоярусний західний притвор. Вівтарна апсида гранчаста, трансепт і західні. вежі виступають на фасадах невеликими ризалітами. Довж. храму 30 м, висота до зеніту центральної бані 28 м, загальна площа – 366 кв. м. В інтер’єрі поєднано глибинно-осьовий і висотний принципи організації простору. Храм мав 4 престоли. Крім головного, у 1-му ярусі був ще Благовіщенський престол (улаштований 1756), а на хорах – приділи св. Миколая (1761) та Усікновення глави св. Іоанна Предтечі (1795). Х. с. має оригінальну систему декору фасадів; кути архітектурних форм підкреслено профільованими пілястрами, що по висоті перебиваються горизонтальними імпостами; на рівні хорів собор оперізує горизонтальна тяга. Площини стін оживляють розташовані у 3 яруси вікна і ніші різноманітних форм і розмірів з вигадливими фігурними наличниками. Унікальними є північний, південний і західний портали з трилопастевим завершенням двірного отвору, облямовані профільованими тягами, фланковані гранчастими півколонками, увінчані розірваними фронтончиками з ліпним рослинним орнаментом. У структурі і архітектурному образі Х. с. синтезовано впливи західноєвропейського бароко, традиційних планових структур давньоруських храмів 12 ст. та улюблених об’ємних композиційних побудов народної дерев’яної монументальної архітектури.

Величний чотириярусний бароковий різьблений з липи позолочений іконостас виконав у серед. 18 ст. осташківський різьбяр Сисой Шалматов (знищено 1933). Іконостас відновлено 2008.

Собор має крипту, у якій було поховано архієпископа Сло­в’янського Амвросія (Серебренникова), єпископа Могилівського Афанасія (Вольховського). На північний схід від собору знаходиться могила черниці Антоніни (Жартовської).

В. А. Павленко.

Протестантизму громади:

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громади:

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Існувала з 1910. Зареєстрована 10.05.1946 за № 1 по вул. Пушкіна, 82, у приватному будинку гр. М. М. Клейник. У період з 1910 до 1917 налічувала 12, у 1946 – 33 особи. У серп. 1951 у зв’язку з вимогою власника будинку звільнити приміщення громада перейшла до будинку по вул. Войкова, 12. Припинила діяльність за даною адресою у серп. 1951.

Із пресвітерів відомий Адам Васильович Лікаренко.

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп. 15. – Спр. 8. – Арк. 1, 3-4, 59.

В. О. Мокляк.

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Існувала з 1943. Зареєстрована 1946 по вул. Красногвардійська, 16, у приватному будинку гр. В. Г. Волни. Налічувала 33 особи. Припинила діяльність у кін. 1950-х.

Із пресвітерів відомі: Іван Євдокимович Макарський (1946), Роман Іванович Степанищев (1957).

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп. 15. – Спр. 8. – Арк. 2.

В. О. Мокляк.

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Існувала з 1943. Первісно була зареєстрована по вул Пушкіна, 82. У серп. 1951 у зв’язку з вимогою власника будинку звільнити приміщення громада перейшла у приватний будинок, що належав гр. Серафимі Іванівні Міняйло за адресою: вул. Войкова, 62. 1959 громада налічувала 59 осіб. У жовт. 1959 громаді було знову відмовлено в оренді приміщення. Спроба громади та її пресвітера придбати на підставну особу приміщення за адресою вул. Театральна, 9-а закінчилася невдачею і передачею справи до прокуратури, а згодом – до суду, рішенням якого від 20.11.1958 була прийнята постанова про розірвання договору купівлі-продажу. Протягом 1954–1958 обряд хрещення пройшло 16 осіб.

Згідно з рішенням Полтавського міськвиконкому від 14.05.1960 № 321 громада була знята з реєстрації. Затверджено рішенням Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР (Протокол № 17с від 21.06.1960). Офіційна підстава для закриття – розпад громади та відсутність з 15.10.1959 приміщення для молитовного будинку.

Із пресвітерів відомі: Адам Васильович Лікаренко, Роман Іванович Степанищев (1952).

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп. 15. – Спр. 8. – Арк. 12, 59, 61, 79-107.

В. О. Мокляк.

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Громада зареєстрована 11.05.1992 за № 47 по вул. В.-Тирнівська, 42. Кер. релігійної організації і пресвітер – Іван Ярославович Ношин (2008). Богослужіння проводяться у культовій споруді.

Літ.: РГПО, 2008.

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Громада зареєстрована 17.03. 1995 за № 29 по вул. Калініна, 2. Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Громада зареєстрована 27.08.1997 за № 332 по вул. Сурикова, 24. Кер. релігійної організації і пастор – Володимир Михайлович Дубовенко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Громада зареєстрована 24.04.2000 за № 174 по вул. 9 Травня, 21. Кер. релігійної організації і пастор – Олександр Михайлович Скібельський (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Громада зареєстрована 05.06.2001 за № 196 по вул. Ю. Побєдоносцева, 3. Кер. релігійної організації пастор Валерій Веніамінович Звєрєв (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Адвентистів Сьомого Дня (АСД) громада.

Громада зареєстрована 04.06.2002 за № 171 по вул. Довженка, 78. Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) громади:

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) громада.

Громада зареєстрована 31.05.1995 за № 54 по вул. Корчагінська, 6. Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) громада.

Громада зареєстрована 05.03.1996 за № 126 по пров. Депутатський, 5. Кер. релігійної організації і пресвітер – Павло Сергійович Шкаровський (2008).

Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) «Благодать» громада.

Громада зареєстрована 15.04.1999 за № 201 по вул. Комінтерну, 13. Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) «Божа сім’я» громада.

Громада зареєстрована 24.11. 2006 за № 349 по вул. Колективна, 8. Кер. релігійної організації і пастор – Степан Васильович Спиридонов (2008). Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) «Відродження» громада.

Громада зареєстрована 19.07.2004 за № 215 по просп. Миру, 26/13. Кер. релігійної організації і пресвітер – Олег Іванович Овсій (2008). Богослужіння проводяться у культовій споруді.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) громада «Відкриті небеса».

Громада зареєстрована 22.03.2004 за № 80 по просп. Миру, 24. Кер. релігійної організації і пастор – Андрій Юрійович Худяков (2008). Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) «Віфлеєм» громада.

Громада зареєстрована 09.02.2004 за № 34 по вул. Ракова, 19. Кер. релігійної організації – В’ячеслав Кузьмич Кузьмич (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) «Жива Вода» громада.

Громада зареєстрована 11.06. 2007 за № 207 по вул. Огнівська, 10. Кер. релігійної організації – Владислав Якович Власенко (2008). Богослужіння проводяться у пристосованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) «Надія» громада.

Громада зареєстрована 17.12. 2001 за № 432 по вул. Зоряна, 19а. Кер. релігійної організації і пресвітер – Яків Михайлович Власенко (2008). Богослужіння проводяться у храмі.

Літ.: РГПО, 2008.

Євангельських Християн Баптистів (ЄХБ) «Спасіння» громада.

Громада зареєстрована 24.11. 2006 за № 349 по просп. Миру, 24. Кер. релігійної організації і пастор – Андрій Юрійович Худяков (2008). Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

П’ятидесятників громади:

Всеукраїнського Союзу Церков Християн Віри Євангельської П’ятидесятників (ВСЦ ХВЄП) «Нове життя» громада.

Громада була утв. з ініціативи ст. пресвітера Степана Івановича Павлуся, який приїхав до Полтави з Карелії у трав. 2000. Разом із ним прибула група місіонерів церкви «Віфанія» із Сакраменто (США) на чолі з пастором Сергієм Івановичем Пунком. Невдовзі на запрошення С. І. Павлуся прибули місіонери церкви «Голос надії» Михайло і Галина Романів та ін. Організаційні питання коригував місцевий брат Георгій Олексійович Нужний. За допомогою церкви «Віфанія» та її пастора Адама Бондарука було придбано і відреставровано молитовний будинок на бульв. Б. Хмельницького, 19.

Релігійна громада зареєст­рована 26.04.2001 за № 144. Кер. релігійної організації і пастор – Михайло Роман (2008). Богослужіння проводяться у молитовному будинку. Громада (бл. 120 чол.) опікується дітьми-сиротами та дітьми без належної батьківської опіки Ленінського р-ну м. Полтава, двічі на тиждень влаштовуються благодійні обіди. Діє центр реабілітації кол. наркоманів і алкоголіків. Проводиться місіонерська діяльність.

Літ.: РГПО, 2008.

Незалежної Християнської Церкви Повного Євангелія «Слава Христа» громада.

Громада зареєстрована 29.07.1999 за № 428 по вул. Боровиковського, 16. Кер. релігійної організації і пастор – Ігор Григорович Шаденко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Незалежної Християнської Церкви Повного Євангелія Харизматів «Воскресіння й Життя» громада.

Громада зареєстрована 31.07.2002 за № 243 по пров. Тімірязєва, 15. Кер. релігійної організації і пастор – Микола Миколайович Следь (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Незалежної Християнської Церкви Повного Євангелія Харизматів «Прапор Христа» громада.

Громада зареєстрована 29.09.2000 за № 428 по вул. Косіора, 2. Кер. релігійної організації і пастор – Олександр Олександрович Біляк (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Новоапостольської Церкви «Новоапостольці» громада

Громада зареєстрована 30.09.1994 за № 41 по вул. Коцюбинського, 37/2. Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

Об’єднаної Методистської Церкви громада.

Громада зареєстрована 18.11. 2004 за № 368 по вул. Яценка, 9. Кер. релігійної організації і пастор – Віктор Андрійович Запорожець (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри (СВЦ ХЄВ) «Благодать» громада.

Громада зареєстрована 14.03. 2000 за № 98 за адресою: Яківці, вул. Молодіжна, 66в. Кер. релігійної організації – Людмила Сергіївна Циганюк (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри (СВЦ ХЄВ) «Голос Істини» громада.

Громада зареєстрована 30.10.1997 за № 418 по вул. С. Ковалевської, 47. Кер. релігійної організації – Віктор Савелійович Паук (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри (СВЦ ХЄВ) «Полтавська християнська церква» громада.

Громада зареєстрована 29.01. 1998 за № 45 по вул. Б. Хмельницького, 34. Кер. релігійної організації і єпископ – Олексій Васильович Сиркін (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри (СВЦ ХЄВ) «Слава Христа» громада.

Громада зареєстрована 14.03. 2000 за № 98 за адресою: Рибці, пров. Бойовий, 8. Кер. релігійної організації – Анатолій Анатолійович Герасименко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри (СВЦ ХЄВ). «Сяйво Божої Слави» громада.

Громада зареєстрована 02.12. 2003 за № 373 по вул. Сінна, 40/2. Кер. релігійної організації і пастор – Ігор Станіславович Убийвовк (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри (СВЦ ХЄВ) «Філадельфія» громада.

Громада зареєстрована 02.06.2005 за № 141 по пров. Грабинівський, 19. Кер. релігійної організації і пастор – Олександр Григорович Любарчук (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри (СВЦ ХЄВ) «Христос для всіх» громада.

Громада зареєстрована 23.09.2003 за № 271 по вул. Р. Люксембург, 48. Кер. релігійної організації – Андрій Сергійович Зібров (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Християнської Церкви «Нове покоління» громада.

Громада зареєстрована 11.06. 2007 за № 207 по вул. Пушкіна 66а. Кер. релігійної організації і пастор – Андрій Валерійович Меркулов (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Християнської Церкви Віри Євангельської «Відкрита Біблія» «Благовістя» громада.

Громада зареєстрована 19.07. 2004 за № 215 по вул. Героїв Сталінграду, 13. Кер. релігійної організації і пресвітер – Вадим Валерійович Ігнатенко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Християнської Церкви Віри Євангельської «Відкрита Біблія» «Братська любов» громада.

Громада зареєстрована 27.01. 2006 за № 22 по пров. Грабинівський, 19. Кер. релігійної організації – Тамара Миколаївна Ніколенко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні. Пресвітер – С. В. Деркач (2008).

Літ.: РГПО, 2008.

Християнської Церкви Повного Євангелія «Світло життя» громада.

Громада зареєстрована 16.11. 2004 за № 368 по вул. Маршала Бірюзова, 63. Кер. релігійної організації і пастор – Дмитро Анатолійович Лаптєв (2008). Будується храм.

Літ.: РГПО, 2008.

Християнської Церкви Повного Євангелія «Слово Життя» громада.

Громада зареєстрована 14.06.2000 за № 247 за адресою: Івонченці, вул. Пирятинська, 20. Кер. релігійної організації – Олена Володимирівна Крицька (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні. Пастор – Олександр Вікторович Беспалов (2008).

Літ.: РГПО, 2008.

Християнської Церкви Повного Євангелія «Слово життя» громада.

Громада зареєстрована 29.09.2000 за № 428 по вул. Маршала Бірюзова, 82. Кер. релігійної організації – Володимир Володимирович Коршун (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні. Пастор – Олександр Вікторович Беспалов (2008).

Літ.: РГПО, 2008.

Християнської Церкви Повного Євангелія «Слово життя» громада.

Громада зареєстрована 04.06.2002 за № 171 за адресою: Рибці, вул. Лавчанська. Кер. релігійної організації і пастор – Олег Миколайович Карачинський (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Євангельських Християн «Церква в Полтаві» громада.

Громада зареєстрована 23.04.2002 за № 130 по вул. Калініна, 14. Кер. релігійної організації – Віктор Авелійович Паук (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Євангельських Християн «Церква Голгофи» громада.

Громада зареєстрована 03.03.2006 за № 59 по вул. Головка, 14/11. Кер. релігійної організації – Павло Юрійович Коваль (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Євангельських Християн. «Світло Євангелія» громада.

Громада зареєстрована 29.01.2001 за № 23 по вул. Калініна, 14. Кер. релігійної організації – Олександр Миколайович Рябко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Євангельських Християн «Об’єднаної» громада.

Громада зареєстрована 11.03.2008 за № 74 по вул. Ціолковського, 33/18. Кер. релігійної організації – Олександр Олександрович Зімовець (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Повного Євангелія «Полтавська Християнська Церква» громада.

Громада зареєстрована 28.11. 2007 за № 453 по пл. Павленка, 1 (ПК ПТМЗ). Кер. релігійної організації і пастор – Андрій Олександрович Руднєв (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Євангельської Віри Повного Євангелія «Перемога» громада.

Громада зареєстрована 14.06.2000 за № 247 по вул. Зелений Острів, 7. Кер. релігійної організації і пастор – Сергій Анатолійович Смірнов (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Євангельської Віри Повного Євангелія «Церква останнього часу» громада.

Громада зареєстрована 30.03.2007 за № 134 по вул. Кагамлика, 28. Кер. релігійної організації і пастор – Олександр Григорович Любарчук (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Христової громада.

Громада зареєстрована 21.10.1996 за № 517 по вул. Панянка, 36. Кер. релігійної організації – С. М. Щербак (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Віри Євангельської Незалежних громада.

Громада зареєстрована 31.05.1995 за № 54 по вул.В. Тирнівська, 39а. Кер. релігійної організації і пресвітер – Петро Іванович Антонік (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Віри Євангельської Незалежних громада.

Громада зареєстрована 03.10.2002 за № 300 по пров. Войкова, 9. Кер. релігійної організації і ст. пресвітер – Леонід Антонович Полюхович (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Віри Євангельської Незалежних «Блага вістка» громада.

Громада зареєстрована 27.01.2006 за № 22 по вул. В. Тирнівська, 39. Кер. релігійної організації і пресвітер – Петро Іванович Антонік (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Віри Євангельської Незалежних «Єрусалим» громади.

Громада зареєстрована 21.06.2004 за № 171 по вул. Калініна, 5. Кер. релігійної організації і пресвітер – Олег Миколайович Карачинський (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Віри Євангельської Незалежних «Ісход» громада.

Громада зареєстрована 31.07. 2002 за № 243 по пров. Глибокий, 68. Кер. релігійної організації і пастор – Галина Іванівна Кібець (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Віри Євангельської Незалежних «Ковчег Спасіння» громада.

Громада зареєстрована 22.03.2004 за № 80 по пров. Стешенка, 1. Кер. релігійної організації і пастор – Мануель Варужанович Варданян (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Віри Євангельської Незалежних «Любов Христа» громада.

Громада зареєстрована 02.06.2005 за № 141 по вул. Фрунзе, 171. Кер. релігійної організації – Микола Юрійович Старушко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Церкви Християн Віри Євангельської Незалежних «Серце Бога» громада.

Громада зареєстрована 27.01. 2003 за № 19 по вул. Примакова, 12. Кер. релігійної організації і ст. пресвітер – Олександра Леонідівна Храбрих (2009). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Свідків Єгови громади.

Свідків Єгови громада.

Громада зареєстрована 22.09.1993 за № 246 по вул. Яценка, 1. Кер. релігійної організації – Іван Іванович Хавренко (2008). Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

Свідків Єгови громада.

Громада зареєстрована 05.06.2001 за № 196 по вул. 8-го Березня, 37. Кер. релігійної організації – Володимир Іванович Кудря (2008). Богослужіння проводяться у культовій споруді.

Літ.: РГПО, 2008.

Національних
і новітніх релігій громади:

Багаї Віри громада.

Громада зареєстрована 16.02.1999 за № 61 по вул. Боровиковського, 16. Кер. релігійної організації – Юлія Анатоліївна Онуччина (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 114.

Вірменської Апостольської Церкви громада.

Релігійна громада зареєстрована 09.02.2007 за № 53 по вул. Котляревського, 1/27. Кер. релігійної організації – Міасник Азнивович Айрапетян (2008). Богослужіння проводяться у пристосованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Мормонів (Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів) громада.

Громада зареєстрована 23.09.1999 за № 550 по вул. Фрунзе, 119. Кер. релігійної організації – Олександр Костянтинович Лєбєдєв (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

Німецької Євангелійно-Люте­ранської Церкви громада. Пет­ро-Пав­лівська кірха.

Громада створена 1810 з виходців із Моравії, Богемії, Ельзасу та Саксонії, запрошених російським урядом 1809 для налагодження суконного виробництва і поселених у Полтаві (т. з. Німецька колонія). Загалом громада нараховувала 249 осіб. Незабаром на території колонії зведено першу дерев’яну лютеранську церкву (кірху Петра і Павла). Церква була перебудована із старого складського приміщення. Закладена 13.06.1830, освячена 25.06.1832.

Після збільшення чисельності громади до 1200 осіб виникла потреба в будівництві просторішого культового приміщення. Нову церкву на 200 місць збудовано 1877–1881 на купленій громадою земельній ділянці у центрі міста, на розі вул. Кобеляцької (тепер вул. Фрунзе) і Монастирської (тепер сквер ім. М. Ярошенка) за проектом арх. С. Г. Григораша у псевдоготичному стилі (первісний проект – арх. Б. Г. Михайловський). Мурована (стіни цегляні, купол, дах, дзвіниця – дерев’яні), прямокутна у плані (пересічно 27х17 арш.), однонефна, з восьмикутною апсидою. Над головним входом, орієнтованим на схід, розміщувалася триярусна наметова дзвіниця, перший ярус якої був оформлений вишуканим порталом, що одночасно слугував як головний вхід до храму. По обидва боки від порталу знаходилися службові приміщення і сходи на дзвоновий ярус. Головний дзвін мав вагу 34 пуди. Богослужіння супроводжувалося органною музикою.

Нерухомість парафії, окрім церкви, станом на 1917 складали: цегляний пасторат (перша будівля – 1829, друга, цегляна – 1849, збудована на кошти купця Генріха Кюпа) з дерев’яним сараєм на земельній ділянці 1093,6 кв. саж.; дерев’яний будинок на цегляному фундаменті з дерев’яними службами на церковній землі.

Релігійна громада припинила діяльність 1932. Кірха була закрита, 1933 розібрана.

Із пасторів відомі: Christian Weber 1768–1809, Karl August Limmer 1809–1818, Franz August Flittner 1820–1825, Karl Heinrich Dieckhoff 1829–1843, Karl Guerich 1843–1863, Wilhelm Gustav Albrecht Remy 1863–1877, Adam Moritz Straus 1878–1901, Hugo Karl Gottfried Stamm 1904–1919, Eugen Emil Berg 1919–1932.

Літ. див. до ст. ЛЮТЕРАНСЬКОЇ ЦЕРКВИ ГРОМАДИ на Полтавщині.

В. А. Павленко, Т. П. Пустовіт.

Німецької Євангелійно-Люте­ран­ської Церкви громада. [?] кірха.

Громада зареєстрована 09.02.2007 за № 53 по вул. Коцюбинського, 54а. Кер. релігійної організації – Катерина Василівна Кива (2009). Богослужіння проводяться у молитовному будинку.

Літ.: РГПО, 2008.

Рідної Української Національної Віри (РУН Віри) громада [б. н.].

Громада зареєстрована 20.03.1992 за № 58 по вул. Маршала Бірюзова, 58. Кер. релігійної організації – Володимир Іванович Гнітько (2008).

Літ.: РГПО, 2008.

Рідної Української Національної Віри (РУН Віри) громада ім. І. П. Котляревського.

Заснована 1998, зареєстрована 27.05.1999. Гол. – Віталій Миколайович Орловський (Ра­домир). З весни 1998 обряди проводилися у приміщенні виставкової зали ПХМ, з осені 1998 до січ. 2001 – в актовій залі Полтавської обл. організації НСПУ, з 2001 – на природі, в межах Полтавського р-ну. У 1999 при громаді створено вид. центр «Світлиця Велеса»; щорічно випускався календар «Сонячне Коло», а також щоквартальник «Світлиця Велеса» (до серед. 2001); у 2000. видано зб. рідновірських молитов.

У 2007 громада об’єдналася із Полтавською громадою українських язичників «Православ’я» і юридично припинила своє існування. Кількість рідновірів, членів та симпатиків громади сягала 30. Діяльність громади висвітлювалася міськими газ. «Довір’я», «Полтавська Думка», «Цілком відверто», на полтавському радіо.

Див. також ПОЛТАВА м., обл. центр, РУН Віри громада «Православ’я».

Літ.: Відродження Української Рідної Віри на Полтавщині Сіверській: Буклет. – Полтава: ВЦ «Світлиця Велеса», 2009.

Є. С. Калашник.

Рідної Української Національної Віри (РУН Віри) «Оріяна» громада.

Громада зареєстрована 14.06.1993 за № 290 по вул. Луначарського, 4. Кер. релігійної організації – Тамара Іванівна Цвєткова (2008).

Літ.: РГПО, 2008.

Рідної Української Національної Віри (РУН Віри) «Православ’я» громада.

Діяльність громади розпочалася у кін. 1990-х. Зареєстрована 21.06.2004 за № 171 за адресою: вул. Колективна, 6. Входить до Релігійного Центру Об’єднання Релігійних Громад Рідновірів України (ОРУ), очолюваного канд. філософ. наук Г. С. Лозко (волхвинею Зореславою). Громада продовжує вчення В. П. Шаяна, викладене у книгах «Віра Предків наших», «Повстань Перуне» та ін. Обрядовість громади ґрунтується на Велесовій Книзі та фольклорних джерелах.

З 24.05.2004 полтавська громада «Православ’я» є колективним членом Світового конгресу етнічних релігій. У 2003 громадою видавався вісник «Сварожич», відомості про діяльність громади неодноразово з’являлися у місцевій пресі, зокрема, в газ. «Полтавська Думка». Філія громади діяла у м. Кременчук. Загалом нараховувала бл. 20 рідновірів. До 2007 громаду очолювала Олеся Михайлівна Обревко-Годзенко (жриця Ведана). У 2007 до «П.» увійшли рідновіри з громади ім. І. П. Котляревського, релігійну організацію очолив Віталій Миколайович Орловський (Радомир).

Традиційні місця зборів, проведення богослужінь: Іванова Гора (м. Полтава), Стовбувата Могила (побл. с. Дмитрівка Кременчуцького р-ну), Пожарна Балка (с. Полтавського р-ну). Святилище з 2005 знаходится у дубовому гаї с. Гора Полтавського р-ну. Громада активно співпрацює з язичниками Росії, Бєларусі, Польщі, Словаччини, Болгарії.

Див. також ПОЛТАВА м., обл. центр, РУН Віри громада ім. І. П. Котляревського.

Літ.: Відродження Української Рідної Віри на Полтавщині Сіверській: Буклет. – Полтава: ВЦ «Світлиця Велеса», 2009; Калашник Є. С. Купальське свято на Ворсклі // Полтавська Думка – 2005. – № 26. – С. 8; Калашник Є. С. З історії неоязичництва в Україні // Зб. матеріалів Х студентської наукової конференції іст. факультету. Квіт. 2007 року. – Полтава: АСМІ, 2007. – С.74-76; РГПО, 2008.

Є. С. Калашник,
О. М. Обревко-Годзенко.

Рідної Української Національної Віри (РУН Віри) «Родобожіє» громада.

Зареєстрована 21.05.2003. Гол. (радар) – Володимир Філатов. Громада нараховує бл. 10 рідновірів. Капище прихильників громади, орієнтоване за сторонам світу, знаходиться на території Кротенківської сільської ради, неподалік кладовища с. Яківці. Ідоли передають образ бога Триглава, зображуючи Рода, Родину та Перуна. У культовий комплекс капища також входять дерев’яні скульптури міфологічних персонажів – симарглів, вогнища та кам’яний вівтар посередині. Відомий інцидент підпалу капища християнами.

Літ.: Курочка В. Таємниця Яківчанського капища // Коло. – 2007. – № 31. – С. 5.

Є. С. Калашник.

Рідної Української Національної Віри (РУН Віри) «Світовид» громада.

Громада зареєстрована 15.08.2007 за № 323 по бульв. Побєдоносцева, 5. Кер. релігійної організації – Володимир Миколайович Пізик (Володимир) (2008).

Кількість прибічників бл. 10. Громада є членом Об’єднання Рідновірів України (ОРУ). Культові споруди відсутні, обряди проводяться на природі: у «Священному гаю» (Тамаринський ліс), на вівтарі біля с. Тернівщина та у святилищі поблизу с. Гора Щербанівської сільської ради. Обрядовість та ритуали громада наслідує за ОРУ. При громаді діє вид. центр «Світлиця Велеса», який щорічно випускає календар «Свята Сонячного кола», проповідницькі брошури.

Літ.: РГПО, 2008; Відродження Української Рідної Віри на Полтавщині Сіверській: Буклет. – Полтава: ВЦ «Світлиця Велеса», 2009.

Є. С. Калашник.

Юдаїзму громади:

Юдейська релігійна громада.

Існувала з поч. 19 ст. На поч. 20 ст. у Полтаві діяло 9 синагог, 2 молитовні школи. Єврейське населення міста налічувало 5379 душ чоловічої, 5575 душ жіночої статі.

У повоєнний час Ю. г. зареєстрована 29.12.1945 за № 1. Під молитовний будинок орендувала дерев’яний, обкладений цеглою приватний будинок Лазаря Абрамовича Богуславського площею 35 кв. м по вул. Фрунзе, 50. 1945 громада налічувала 57, 1950 – 30 осіб. Обов’язки рабина виконував різник Залман Шмаєвич Закашанський, 1880 р. н. 20.10.1950 подав заяву на ім’я уповноваженого у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по Полтавській обл. Алексєєва про складення повноважень через хворобу. 08.12.1950 Алексєєвим було заборонено проведення богослужінь у зв’язку з відсутністю рабина. Згідно з рішенням виконкому Полтавської облради № 31 від 16.01.1953 Ю. г. знята з реєстрації «в связи с тем, что в деятельности синагоги г. Полтавы отмечались неоднократные случаи грубых нарушений законов, предусмотренных для религиозных культов, а также отсутствие на протяжении длительного времени зарегистрированных служителя культа и исполнительного органа. Деятельность синагоги фактически определяется небольшой группой дельцов и жуликов, нашедших синагогу как доходное место». Рішення затверджено на засіданні Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР, протокол № 1 від 30.01.1953. Спроба групи віруючих на чолі з Х. Б. Вайнером запобігти закриттю громади закінчилася невдачею.

Літ.: ДАПО. – Ф.Р-4085. – Оп. 15. – Спр. 6. – Арк. 1-52.

В. О. Мокляк.

Юдейська релігійна громада. Велика Хоральна синагога.

Побудована на кол. Іванівській вул. (нині вул. Гоголя, 10) 1856 невдовзі після перенесення з Ромен у Полтаву знаменитого Іллінського ярмарку (1852), третьої за товарообігом в Російській імперії. Участь у ярмарковій торгівлі стала важливим стимулом для розвитку Полтавської Ю. г., яка вже через кілька років змогла збудувати для себе нове велике культове приміщення. Вартість будівлі за тогочасними цінами склала бл. 40 тис. руб. Мурована, двоповерхова, квадратна в плані. Архітектура вирішена в неокласицистичному стилі. Головний фасад мав стриманий декор і пластику. Пілястри корінфського ордера підтримували ліпний фриз і багатопрофільний карниз значного виносу. Двосвітня молитовна зала перекривалася сферичним куполом великого радіусу. Одне лише чоловіче молитовне відділення вміщало понад 1 тис. чол. Стіни, стеля, купол були прикрашені священними емблемами і написами. Особливо пишно був розписаний святий кіот (арон-кодеш), який займав значний простір у східній стіні. До нього вели широкі, з різьбленими перилами і позолотою сходи. Завіса кіоту виблискувала золотом і сріблом, а всередині лежали численні сувої Тори з багатими срібними прикрасами.

Обабіч В. х. с. розташовувалися два одноповерхових будинки: ліворуч – синагога «Миснагдим» (діяла до 1935, тепер використовується під заклади громадського харчування), праворуч – одне з відділень талмуд-тори (тепер житловий будинок).

У 1911 В. х. с. згоріла, але згодом була відбудована. Під час пожежі згоріло 46 сувоїв Тори, залишки яких було поховано на Єврейському кладовищі. 02.03.1923 президія Полтавського губвиконкому ухвалила рішення загальноміської єврейської безпартійної конференції щодо передачі приміщень двох синагог, у т. ч. В. х. с., єврейським робітникам для створення культурно-просвітніх установ. 05.04.1923 В. х. с. було закрито. Згідно з рішенням малої президії Полтавського губвиконкому від 25.06.1924 приміщення кол. В. х. с. закріплено за губ. відділом народної освіти для створення єврейського «Будинку Просвіти». Водночас губфінвідділу доручено розглянути кошторис щодо ремонту синагоги. Речі релігійного вжитку поверталися єврейській громаді. Під час Другої світової війни будівля була зруйнована. У 1945 почалася відбудова приміщення, вже як Будинку культури промкооперації. Загальний кошторис вартості будівельних робіт за тогочасними цінами склав 911 тис. крб. Будівельні роботи виконувалися облпромрадою господарським способом і були завершені у лист. 1950. Пізніше приміщення належало Будинку культури профспілок Облміжколгоспбуду. Нині тут міститься Полтавська обл. філармонія.

2007 міська влада м. Полтава виділа Ю. г. земельну ділянку в центрі міста, на поч. вул. Шолом-Алейхема для будівництва нової хоральної синагоги. Будівля, задумана як точна копія зруйнованої під час Другої світової війни Вашавської хоральної синагоги, включатиме микву, молільну залу, громадський центр.

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С. 23, 30-32.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. Зеленського синагога (синагога ім. А. М. Зеленського).

Приватна синагога на кол. вул. Мало-Петровській (нині вул. Леніна, 13а). Збудована 1870 нащадками міського гол. м. Полтава А. М. Зеленського в його пам’ять на ділянці площею 1075 кв. м в дворі кол. готелю «Континенталь». Будівля прямокутна у плані (14х24 м), одноповерхова, з потинькованими цегляними стінами. В декорі переважали елементи і форми мавританського стилю. Аркові вікна були обрамлені наличниками з розвинутими підвіконними карнизами, пілястри в площині стін у перестінках і на кутах завершені стилізованим антабліментом. Входи з трьох боків вирішені у вигляді порталів, карниз невеликого виносу спирався на стіни, завершені ліпним орнаментальним фризом.

Після закриття і націоналізації у 1930-х будинок перепрофільовано під кооперативне студентське кафе. У молитовній залі, на місці біми, влаштовано буфет. У повоєнні роки в приміщенні було обладнано спортзал. З боку вул. Леніна синагогу прикривав одноповерховий пасаж, де з 1945 містилося відділення проектного інституту та кравецького ательє військ­торгу. На поч. 1970-х у зв’язку з спорудженням на вул. Леніна Будинку побуту будівлі синагоги й пасажу знесено.

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С. 41-42.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. Кравецька синагога.

Збудована в кін. 19 ст. у Карповому пров. (тепер пров. Піонерський). У цьому р-ні мешкало багато євреїв-ремісників кравецького цеху, а також діяло два ательє мод, в яких чимало євреїв працювали закрійниками. Це була найменша синагога в місті, площа забудови складала менше 200 кв. м. будівля мала двосвітню молитовну залу. Жіноче відділення знаходилося на внутрішньому балконі на рівні другого поверху, куди вели сходи з передньої біля бічного входу. Над головним входом, оформленим у вигляді порталу, знаходилося кругле вікно, а над молитовною залою – сферичної форми купол. Прямокутні вікна на торці приміщення розташовувалися на рівні другого поверху, вікна у бічних стінах були маленького розміру і закінчувалися на рівні торцевих. Декор стін був відсутній, за винятком горизонтальної тяги простого профілю, що розділяла поверхи будівлі.

У 1930-х синагогу закрито. В приміщенні спочатку розміщувалася майстерня з виготовлення корзин із лози, згодом – ремонтна майстерня музичних інструментів. 1943 синагога разом із розташованим поряд житловим будинком була підірвана відступаючими німецькими окупантами. Нині на цьому місці знаходяться сараї жителів кварталу.

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. Лікарняна синагога.

Споруджена в кін. 19 ст. на кол. вул. Кобеляцькій (нині вул. Фрунзе, 34) у зв’язку з будівництвом на цій вулиці єврейської лікарні. В архітектурі будівлі застосовано мотиви раннього романтичного модерну. Вікна мають різну величину, центральна і бічна розкріповки зроблені у вигляді пілонів, завершених масивними парапетами, стіни завершуються розвиненим фризом з аркатурним поясом.

Після закриття у 1930-х, будинок використовувався під механічні майстерні. У 1943 будівля була зруйнована, збереглася лише фасадна стіна з боку вул. Фрунзе. Після відбудови, з цілковитою зміною внутрішнього планування, приміщення протягом тривалого часу використовувалося як дитячий садок, в останні роки тут розміщувалися майстерні підриємства «Ремпобуттехніки».

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С. 45.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. «Миснагдим» синагога.

Розміщувалася з лівого боку Великої Хоральної синагоги на кол. вул. Іванівській (нині вул. Гоголя, 12). Відома з серед. 19 ст. Спершу була дерев’яною, до поч. 20 ст. перебудована в муровану. Архітектурне вирішення головного фасаду складав ритм шести пілястр, що розділяли п’ять аркових вікон, обрамлених наличниками і завершених сандриками; псевдоризаліти, створені на боках фасаду, завершувалися на покрівлі невисокими парапетами. Кольорова гама будувалася на контрасті червоних цегляних стін і білих елементів декору.

За радянської влади 1935 синагогу було закрито, будинок націоналізовано, певний час він використовувався для господарських потреб. У повоєнний період будинок кол. синагоги пристосували під їдальню-чебуречну, в 1970-х – під молодіжне кафе. Внаслідок реконструкції пробито додатковий вхід з вулиці, зовнішні стіни облицьовано керамічною плиткою. Всередині кол. молитовної зали знаходилися залишки біми – підвищеної платформи, оточеної колонами, з якої віруючим читали Тору та проголошували благословення.

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С. 33-35.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. Молдавського синагога.

Приватна синагога, збудована 1873 на кол. пров. Різдвяному (нині пров. Кооперативний) купцем 1-ї гільдії, підприємцем Д. М. Молдавським для зай­нятих на його підприємствах євреїв-мешканців Подолу (до цього молитовний будинок містився у приватному будинку міщанина Черіковера). Одноповерхова, прямокутна в плані будівля площею 255 кв. м споруджена в еклектичному стилі з елементами ренесансу.

Після закриття у 1930-х використовувалася млинкомбінатом в якості господарського приміщення. У період Другої світової війни була зруйнована, зберігся тільки західний фасад із трьома групами спарених вікон, обрамлених доричними пілястрами. Центральна група оформлена у вигляді псевдо портика, підвіконники об’єднані по периметру будівлі пояском простого профілю. На решті стін архітектурні деталі відсутні. Наприкінці 1950-х тут містилися класні приміщення 69-ї російської школи, нині у будинку містяться виробничі майстерні ЗОШ № 2.

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С. 43-44.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. Синагога [б. н.].

Перша, дерев’яна, синагога в м. Полтава на кол. вул. Іванівській (нині вул. Гоголя, 6) значиться на плані міста 1847. Зведена на придбаній Ю. г. земельній ділянці площею 1924 кв. м. У 1850 на її місці споруджено першу в місті муровану синагогу. Будівля прямокутна в плані, 1,5-поверхова, головним фасадом виходила на вулицю, входи розташовувалися з двору. Авт. проекту, вірогідно, був один із архітекторів губ. креслярні, заснованої 1802. У зовнішньому оформленні будівлі використано елементи і форми класицистичного стилю: рустовані пілястри, аркові вікна, завершені псевдосандриками, карнизи з модульйонами тощо.

Після спорудження на сусідніх ділянках ще трьох культових будівель (Великої хоральної синагоги, будинку рабина, синагоги «Миснагдим») перша синагога до 1917 використовувалася як молільний будинок. Після встановлення радянської влади будинок деякий час належав відомому кіноактору В. В. Гайдарову. У 1930-х приміщення було націоналізовано і перебудовано відповідно до смаків нових власників. До 1941 у кол. синагозі знаходилися палац піонерів та аероклуб. Станом на 05.03.1944 будівля (загальною площею 440 кв. м.) знаходилася у підпорядкуванні Полтавської міської ради, використовувалася для розквартирування військових частин та установ Полтавського гарнізону. Станом на 01.11.1945 належала Нацфонду Полтавської міської ради, була зайнята під госпіталь Народного комісаріату Оборони СРСР. 13.01.1949 будинок передано для тимчасових потреб МЗС СРСР, як «житловий будинок, пристосований під госпіталь, що потребує капітального ремонту». Нині у будинку міститься відділення Полтавського медичного училища.

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С. 29.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. Солдатська синагога.

Збудована на поч. 1860-х на кол. вул. Поштамській (нині вул. Куйбишева, 13), населення якої складали переважно єврейські торгівці, а також демобілізовані солдати-євреї та їхні діти-кантоністи. Одноповерхова, прямокутна в плані, з куполом над молитовним залом.

Після закриття синагоги у 1930-х будинок було націоналізовано, деякий час у ньому знаходилися складські приміщення, з 1945 – молокозавод. Згодом, після прибудови трьох поверхів, будівлю було перепрофільовано під житловий будинок.

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С. 37-38.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. Хабадська синагога.

Збудована на поч. 1870-х на придбаній ділянці площею 2680 кв. м в кварталі кол. вул. Поштамської (нині вул. Куйбишева, 18), що примикав до Новоселівського ринку. Місце приваблювало багатьох єврейських торгівців, що й зумовило будівництво тут синагоги. Одноповерхова, прямокутна споруда займала площу 345 кв. м. Фундаменти, стіни, перегородки – цегляні, перекриття і крокви – дерев’яні, покрівля – залізна. Стіни потиньковано. Ритм головного фасаду складали розділені перестінками прямокутні віконні прорізи, обрамлені наличниками, пілястри на кутах підтримували карниз із модульйонами невеликого виносу. П’єдестали пілястр із квадратними нішами завершувалися тягами на рівні підвіконних карнизів, виконаних із невеликими кронштейнами.

Після закриття синагоги у 1930-х націоналізований будинок використовувався для різноманітних господарських потреб, до основного приміщення було прибудовано двоповерхову частину з боку дворового фасаду. У повоєнний час у будинку містилися різні промислові артілі промкооперації, тривалий час приміщення займав картонажно-поліграфічний цех Полтавської фабрики хім­пластмас.

Літ.: Гладыш К. В., Цирульник Е. З. Полтава. Памятники еврейской культуры: Историко-архитектурный очерк. – Полтава, 1995. – С. 38-40.

О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт.

Юдейська релігійна громада. Прогресивного Юдаїзму громада «Бет Ам».

Громада зареєстрована 27.06.2000 за № 273 по вул. Героїв Сталінграду, 17/24, корп. 1 (фактична адреса: вул. Леніна, 13, оф. 507). Кер. релігійної організації – Анатолій Мусійович Мучник (з 2000). Духовні лідери: Аліна Фулівна Трейгер, Алла Ігорівна Магас. При громаді існує молодіжний клуб (Нецер); кер.: Вікторія Дида (з 2006), мадрихи: Анастасія Фоміна, Юлія Жорник. Діяли б-ка, танцювальний колектив «Майселе». Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.

А. М. Мучник.

Юдейська релігійна громада. «Хабад Любавич» громада.

Громада зареєстрована 06.04.1993 за № 162 по вул. Паризької Комуни, 18. Кер. релігійної організації і священик – рабин Йосиф-Іцхак Сегал (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.

Літ.: РГПО, 2008.