ІЛАРІОН (Юшенов Іван Юхимович)

(22.02.1824, с. Нове В’яземського пов. Смоленської губ., Росія – 18.01.1904, м. Полтава) – церковний діяч, єпископ.

Нар. в сім’ї священика. Закінчив Вяземське духовне училище і Смоленську духовну семінарію (1844). Після закінчення навчання, підкорившись волі архієпископа Смоленського Тимофія, взяв у дружини його племінницю і був призначений священиком у глухе село. Пройшовши там добру життєву школу, 1846 переведений до Смоленського Вознесенського жіночого монастиря. 1859 І. затверджено на посаді благочинного міських церков Смоленська і переведено до кафедрального собору. Водночас протягом 30 років І. був штатним членом консисторії (1849–1879), протягом 23 років – членом і гол. ради жіночого єпархіального училища, 17 років – членом єпархіального семінарського правління, 10 років – законовчителем жіночої гімназії. 1856 І. став удівцем, а наступного року під час епідемії холери втратив і 7-річну доньку. Овдовівши, І. хотів прийняти чернецтво, але йому було відмовлено з огляду на необхідність виховувати малолітніх дітей. Після смерті старшого сина, випускника С.-Петербурзького університету (1868) зв’язок І. зі світом став зовсім нетривким. 04.03.1873 він прийняв чернечий постриг, 11.04.1873 уведений у сан ігумена, а два місяці потому призначений настоятелем Смоленського Троїцького монастиря зі зведенням у сан архімандрита і затвердженням на посаді благочинного Рославльського і Преображенського монастирів та Красно-Городищенської пустині. Після втрати 1878 останнього сина, випускника морського корпусу, флотського офіцера І. прийняв пропозицію митрополита Київського Філофея перейти на службу до Київської єпархії і 24.12.1878 був призначений намісником Києво-Печерської Успенської лаври. На цій посаді виявив себе здібним адміністратором. Його зусиллями збудовано готель, будинок намісника, влаштовано іконописну школу, відновлено типографію і водопровід, відремонтовано дзвіницю та Велику церкву та ін. Своєю діяльністю та бездоганним чернечим життям І. звернув на себе увагу не лише монастирської братії, але й вищого начальства. 31.03.1884 І. був призначений єпископом Прилуцьким, вікарієм Полтавської єпархії з перебуванням у Полтавському Хрестоздвиженському монастирі. За короткий час покращив господарську частину, оновив храми, збудував муровану теплу церкву (трапезну), влаштував странноприїмний дім, кам’яниці для келій і готелю, упорядкував усипальницю свтт. Амвросія і Афанасія. 03.07.1886 І. призначено керуючим Полтавської єпархією, а 14.11.1887 він став самостійним єпископом Полтавським і Переяславським. За час управління єпархією зробив багато корисного. Постійно опікувався церковнопарафіяльними школами, особливо школами для дівчаток. За його ініціативою та безпосередньою участю в Полтаві відкрито відділення Православного Всеросійського Місіонерного товариства (1888), Сестринське братство «Троєручиця» при Сампсоніївській церкві (1897), відділення попечительства про сліпих зі школою для сліпих дівчаток (1894), відділення Православного Палестинського товариства (1899), Свято-Макаріївське єпархіальне братство (1900), притулок для вдів і сиріт священнослужителів. З метою поліпшення матеріального становища єпархіального духовенства було створено емеритальну касу, збудовано свічковий завод. Під керівництвом І. було оновлено кафедральний собор, здійснено капітальний ремонт Хрестової церкви архієрейського дому, збудовано нове приміщення єпархіального жіночого училища, облаштовано Сампсоніївський храм і пам’ятник російським воїнам на полі Полтавської битви та ін.

Помираючи, залишив своїй пастві заповіт такого змісту: «Прости, Богом дарованная Полтавская паства! Простите все, кого оскорбил словом и делом, ведением и неведением. Се уже не молюсь я с вами в сем храме, сего ради прошу и молю вас, возлюбленные братие мои, сестры и чада, паче же иереи Божии, не забывайте мя, егда молитеся ко Господу, но поминайте мя и молите Бога, да презрит, яко благ, согрешения моя, я же, яко человек смертный, – жизни содела, и да молитвами вашими обряду, в день судный, милость на судищи оном страшном. Дети дорогие, помяните любившего вас до конца жизни!».

Літ.: Посещение Преосвященным Илларионом, епископом Полтавским и Переяславским Вели­ко-Будищанского монастыря и церковных школ при нем // ПЕВ.ЧН. – 1895. – № 22. – С. 817-824; Пичета И. Х. Памяти преосвященнаго Иллариона, епископа Полтавскаго // Вера и Разум – 1913; Павловский, 1914. – С. 18-19; ВПЄ. – 2007. – № 8 (68). – Серп.

О. А. Білоусько.