ІМШЕНЕЦЬКИЙ Яків Кіндратович

(21.03.1858, с. Баба Сосницького пов. Чернігівської губ., тепер Сосницького р-ну Чернігівської обл. – 02.06.1938) – громадський і політичний діяч, статистик, публіцист.

Нар. в сім’ї священика. По закінченні 4 кл. Чернігівської духовної семінарії склав екстерном екзамени за гімназичний курс і вступив на медичний факультет Московського університету, з якого у квіт. 1881 був виключений за участь у студентських заворушеннях. Навчання продовжив на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. По закінченні студій (1885) служив у Чернігівській казенній палаті. 1887 перейшов на службу до Полтавської губ. земської управи, працював статистиком, податковим інспектором (з 1893), начальником відділу (з 1902). Брав активну участь у громадському житті. Підтримував тісні зв’язки з родиною В.Г. Короленка. Після утворення конституційно-демократичної партії увійшов до її полтавського осередку (1905), на VІ з’їзді партії (1906) обраний до складу ЦК, а також до складу редакцій газ. «Народная Свобода–Думский Листок» і журн. «Вестник Партии Народной Свободы». Член І Державної Думи (від Полтавської губ.), виступав на думських засіданнях з аграрних питань. Після розпуску Думи підписав Виборзьку відозву, що закликала до громадянської непокори. За це був засуджений до тримісячного ув’язнення з наступною поразкою в правах. У 1909 повернувся до Полтави, очолив кадетську партійну організацію. Після Лютневої революції виступив 16.03.1917 у Полтаві на зборах, улаштованих відділенням партії кадетів, де виклав основні пункти програми партії, у т. ч. й свободи совісті. Обраний гласним Полтавської міської думи. На VІІІ з’їзді партії (11.05.1917) зробив доповідь з національного питання. Жовтневі події в Петрограді зустрів вкрай негативно. 12.11.1917 на засіданні Полтавської міської думи підтримав ІІІ Універсал УЦР. Після саморозпуску кадетської партії сприйняв нові реалії, працював статистиком у радянських установах. У 1919–1920 переслідувався радянською владою за протести проти порушень прав людини, репресій за політичними мотивами. У 1922 взяв активну участь у масових акціях протесту парафіян ряду храмів Полтави проти вилучення церковних цінностей. У наступні роки виступав проти закриття радянською владою церков і молитовних будинків. У берез. 1938 заарештований за сфальсифікованим звинуваченням у створенні «фашистсько-повстанської організації церковників». За постановою Особливої трійки УНКВС по Полтавській обл. від 23.04.1938 був засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано 02.06.1938. Реабілітований Прокуратурою Полтавської обл. 22.06.1990.

Літ.: Политические деятели России 1917. Биографический слов. – М.: Изд-во БСЭ, 1993. – С. 125; Єрмак О. Реабілітовані посмертно // ПЄВ. – 1997. – Ч. 4. – С. 81-90; Нестуля О. О. До характеристики громадського руху кін. ХІХ – поч. ХХ ст. на Полтавщині (автобіографія Я. К. Імшенецького) // АЛЛУ. – 1997. – № 1–2. – С. 39-45.

О. А. Білоусько, О. П.Єрмак.