ЗОЛОТОНІСЬКИЙ КРАСНОГІРСЬКИЙ ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ монастир

Первісно чоловічий. Заснований у кін. 16 – на поч. 17 ст. в 4 верстах на північ від м-ка Золотоноша, на пагорбі, відомому здавна під назвою «Красна гірка», бо навесні ця місцевість вкривалася рожевим плющем. Початок обителі поклав невідомий чернець-пустельник, якому подарував гору її власник – козак Іван Шебета-Слюжка. Невдовзі навколо ченця зібралася численна братія. Першою церквою стала збудована з верболозу Георгіївська. Згодом в облаштуванні обителі дієву участь взяли запорозькі козаки. Після спорудження соборної церкви Преображення (1767–1771, арх. І. Григорович-Барський) монастир став називатися Преображенським. Піднесенню обителі сприяв відомий церковний діяч Софроній (Кристалевський), який прийняв тут іноцтво, потім був ігуменом, а 1753 призначений єпископом Іркутським і Нерчинським. Монастир мав дві церкви: холодну Преображенську з приділом на хорах в ім’я св. вмч. Георгія (збудована 1771 Софронієм) і теплу Покровську з приділом на честь Срітення Господнього (збудована 1860 коштом кол. полтавського єпископа Нафаніїла). За 1 версту від З. К. м., при трикласному духовному жіночому училищі, знаходилася ще одна монастирська церква – Іоанно-Богословська з приділом на честь Різдва св. Іоанна Предтечі.

1786 скасований і призначений для перебування позаштатних ченців. Указом 1789 в приміщення З. К. м. переведено Київський Богословський жіночий монастир.

До святинь належали: 1) ікона Богоматері, відома під іменем Дубицької, тому що у 17 ст. чудесно явилася на дубі; розміщувалася над царськими вратами, у спеціально влаштованому позолоченому крузі й у визначений час спускалася для поклоніння богомольців; 2) ікона Божої Матері Корецької, вирізаної засновником монастиря на корі дерева, яке росло на монастирській горі; пізніше зображення було знято з дерева, розписано фарбами, прикрашено срібною ризою з перлами і вставлено в кіот. Крім престольних свят, у монастирі святкувалося 10 лют., коли після літургії хресним ходом обносився навкруги соборної церкви ковчег з частинкою мощей св. Харлампія. 16 серп. Здійснювався хресний хід із Дубицькою іконою Богоматері в с. Антипівка на згадку порятунку жителів цього села від епідемії холери у 1860-х. 24 серп. ікона поверталася в монастир і на другий день, перед літургією, хресним ходом обносилася навкруги монастирської гори з читанням на чотирьох сторонах акафіста Богородиці «Всіх скорботних Радості».

Станом на 1908 монастир володів 91 дес. землі і одержував із казни 460 руб. 84 коп. Крім ігумені, схимонахинь –1, монахинь – 52, послушниць вказаних – 147, не вказаних – бл. 350.

При монастирі існувало училище. Станом на 1917 число насельниць м. зросло до 750.

У 1922 закритий і перетворений на інвалідний будинок, частину святинь передано до Черкаського міського музею. Відновив діяльність у роки Другої світової війни. У 2003 монастирю повернено землі, що належали обителі до 1922. На поч. 21 ст. число черниць і послушниць перевищило 100 осіб.

Із ігуменів відомі: Йосиф (Григорович) (31.01.1688), Йоіль, Гавриїл, Рафаїл, Герман, Софроній (Кристалевський) (1750-і), Дамаскін, Досіфей, Йоіль (1780-і); із ігуменей: Макрина (1789–1795), Стефанида, Теодосія, Тавіфа, Варсонофія, Клеопатра (1840–1851), Анатолія І (1852–1859), Анатолія ІІ, Олімпіада, Ангеліна, Нонна (1900–1917), Леонілла (1917–1922), Анатолія ІІІ (1941–1947), Філадельфа (1947–1961), Євфалія (1961–1962), Лідія (1962–1968), Іларі (1969–1989), Августа (1990–1996), Агнія (Міняйло) (з 01.1997).

Літ.: Строев, 1877. – С. 934; Зверинский, 1890. – С. 167-168.

О. А. Білоусько.