КЛИМІВКА с., Карлівський р­н. Православної Церкви (з 2002­х – УПЦ МП) громада. Вознесенська церква.

Церква на честь Вознесіння Христового у с. Климівка Костянтиноградського пов. (тепер Карлівського р­ну), «деревяная, на каменном фундаменте, в одной связи з такою же колокольнею» була збудована 1871. На поч. 20 ст. при ній: «церковная библиотека; в приходе женская церковно­приходская школа и земское народное училище; церковно­приходское попечительство <…> Прихожан 1457 д. м. п. 1468 д. ж. п. Священник Николай Емелианов Кудрявцев – в сане священника с 1896 г.».

Документи післяреволюційного періоду не відомі. Єдиним на сьогодні свідченням довоєнного періоду є «Нарис з історії с. Климівки, Климівської сільської ради, Карлівського району, Полтавської області», написаний 1964 за спогадами старожилів. У нарисі повідомляється: «В 1935 році головою сільської ради було обрано Григорія Івановича Кавунника. Сільська рада разом із комсомольською організацією та активом села організували антирелігійну роботу і добились закриття церкви в селі. Будівлю церкви розібрали і збудували з розібраного матеріалу комору в колгоспі «Червоний незаможник». Г. І. Кавунник 1937 перейшов на керівну роботу в район, а пізніше разом із Ф. Й. Баберею виступив як упорядник вищезгаданого нарису.

Однак релігійна громада не припинила свого існування і продовжувала діяти. Про це свідчать документи справи, що зберігається в ДАПО, але дещо більш пізнього періоду. Починаючи з 1945, є кілька документів (частина з них без дат), в яких повторюється, що богослужіння у с. Климівка на відміну від ін. парафій розпочалося під час війни, але ще до поч. німецької окупації – у серп. 1941 «в церковном здании т. е. в Священническом доме сооруженном на церковные средства Расположенном по улице Комсомольской, в котором Служение продолжалось до Октября Месяца 1944 г.». Підписка про час відкриття Вознесенського молитовного дому в с. Климівка, завірена підписами трьох членів громади – Івана Герасимовича Коржа, Архипа Ісидоровича Глуховері та Івана Митрофановича Павлова (документ не датований), називає більш пізній час початку богослужіння: 19.12.1941. Але більш достовірною виглядає перша дата – серп. 1941. З документів, які називають цю дату, найбільш цікавим та об’ємним за інформацією про період серп. 1941 – верес. 1946 є заява на ім’я уповноваженого у справах православної церкви по Полтавській обл., підписана членами церковної ради (управління) та священиком Федором Буніним 01.07.1946. З цієї заяви та деяких ін. документів стає відомо, що місцева влада за старою звичкою, відпрацьованою протягом двох попередніх десятиліть, у жовт. 1944 відібрала у громади її власність – молитовний дім. Оскільки будинок було використано під школу, парафіяни не стали цього оскаржувати. Натомість їм було виділено ін. приміщення «по улице Желтнева в Полуразрушенном Состоянии которое было обществом верующих приведено в надлежащий вид». Капітальний ремонт будинку, який раніше належав гр. Туменко, обійшовся громаді, згідно акту від 05.02.1946, у 6710 крб. (за тодішнім курсом). Богослужіння в новому приміщенні відновилося 01.11.1944. Але голову сільської ради Ларіона Євменовича Масленка такий стан справ не влаштовував, тож він змусив громаду скласти орендну угоду (перший термін – до 01.06.1945, другий – до 01.09.1946), згідно з якою орендна плата мала складати 250 крб. щомісячно. Попередні грошові витрати громади до уваги не бралися. Парафіяни ладні були погодитися і з такими умовами, але не було жодної гарантії, що орендна угода буде подовжена на новий термін. Власне, саме через такі побоювання вони й звернулися за допомогою до уповноваженого. Відповідь його не відома, але побоювання громади виявилися небезпідставними. 17.12.1946 було укладено нову орендну угоду терміном на 1 рік на половину будинку (36 кв. м), власницею якого була Іульянія Іванівна Артюшенко, орендна плата становила 50 крб. на місяць. Термін кілька разів поновлювався, останній мав закінчитися 01.06.1949. Остання згадка про молитовний дім відноситься вже до того періоду, коли готувався пакет документів для зняття громади В. ц. з державного реєстру. В заключній частині уповноважений у справах православної церкви по Полтавській обл. повідомляв: «Изучением этого вопроса установлено, что помещение под молитовные цели религиозной общиной орендувалось в частного лица». З цього приводу варте уваги рішення виконкому Карлівської районної ради: «3. Приміщення молитовного будинку в селі Климівка, після зняття з реєстрації (?), передати виконкому сільської Ради <…> для використання під дитячу установу (?). Нереальність виконання такого рішення полягала в тому, що молитовний дім не був власністю церковної громади.

Про настоятелів В. ц. документальних свідчень збереглося дуже мало. Невідомо навіть імені священика, який опікувався парафією під час війни. Найдавнішим з відомих на сьогодні документів є клопотання від 01.08.1945 ієрея Федора Івановича Буніна до єпископа Полтавського та Кременчуцького Стефана про переведення на посаду настоятеля «свободного прихода села Климовки». Останній документ, що міститься в справі ДАПО, датовано 29.10.1947. Згодом Ф. І. Бунін отримав призначення на посаду настоятеля Різдвяно­Богородицької церкви с. Жирківка Нехворощанського р­ну, звідкіля повернувся до Климівки згідно з указом єпископа Полтавського і Кременчуцького Палладія за № 64 від 10.07.1951. Новим указом від 03.06.1953 Ф. І. Бунін був переведений в с. Білики Кобеляцького р­ну. На його місце настоятелем В. ц. 09.06.1953 указом єпископа Полтавського і Кременчуцького Серафима за № 67 був призначений священик Максимівської Симеонівської церкви Єміліан Ананійович Маляренко.

Події довкола питання про зняття з державного реєстру громади В. ц. с. Климівка яскраво висвітлюють силові методи роботи тодішніх партійних та державних владних структур щодо нищення церковних парафій на Карлівщині. Ця справа взагалі виглядає як сфабрикована. По­перше, відсутня хоча б формальна згода з боку церковної громади. По­друге, справа містить аж два варіанти «Заключения» уповноваженого Ради у справах РПЦ при РМ СРСР по Полтавській обл. М. Я. Базавлука, але в жодному з них не міститься навіть формальної підстави щодо зняття цієї зняти з обліку. По­третє, в одному з варіантів «Заключения», на відміну від ін., міститься свідчення про активний спротив із боку членів громади: «Служба в молитвенном доме прекратилась еще в октябре 1963 года по причине распада религиозной общины и двадцатки, за исключением одной кликуши, которая об’явила себя церковным старостой, писала и посещала уполномоченного Совета и епархиальное управление по вопросу возобновлении деятельности молитвенного дома». На жаль, ім’я цієї достойної жінки не відоме. В одному з варіантів повідомлялося, що дохід молитовного дому складав у 1962 2371 крб., у 1963 – 2127 крб. (для порівняння: місячна заробітна плата інженера складала трохи більше 100 крб.). А це якраз свідчило про активність та життєздатність громади.

Про те, що спротив чинився, свідчить і затримка на 1 рік, 2,5 міс. з відправкою документів до Москви (рішення виконкому районної ради за № 111 було прийнято 02.04.1964, а пакет документів за № 380 відправлено тільки 16.07.1965). Нарешті, М.Я. Базавлук писав відверту неправду, коли повідомляв, що віруюче населення с. Климівка мало можливість легко задовольнити свої релігійні потреби у с. Варварівка, «которое находится на расстоянии 8 км, куда регулярно курсируют рейсовые автобусы». Бо насправді відстань складала понад 30 км, прямого транспортного зв’язку між цими селами не існувало та й гарної дороги в ті часи ще не було. Релігійна громада В. ц. стала останньою, що була закрита для богослужіння у Карлівському р­ні: протокол № 4 від 21.07.1965, підписаний на засіданні Ради у справах РПЦ при РМ СРСР.

У новітній час релігійна громада В. ц. зареєстрована 23.04.2002 за № 130. Ініціатор відродження парафії і кер. релігійної організації – Петро Миколайович Білошицький. Богослужіння проводяться у молитовному будинку (приміщення кол. поштового відділення). Освячений 13.06.2002.

Із священиків відомі: Микола Омелянович Кудрявцев (поч. 20 ст.), ієрей Федір Іванович Бунін (1945–1947, 1951–1953), Омелян Ананійович Маляренко (1953–?).

Літ.: ДАПО. – Ф. P­ 4085. – Оп. 16 – Спр. 70. – Арк. 1, 3­10, 13, 14, 14 зв., 15, 18, 26, 27, 29, 30, 34­38.; Спр. 209. – Арк. 1, 3, 4, 6; Архів ПЄУ УПЦ МП; Клировая книжка…, 1902. – С. 242; РГПО, 2008.

В. А. Пилипець.