ЛЮТЕНЬКА с., Гадяцький р­н. Православної Церкви (з 20.03.1992 – УПЦ МП) громада. Успенська церква (1).

Церква на честь Успіння Пресвятої Богородиці церква в м­ку Лютенька Гадяцького полку (тепер с. Гадяцького р­ну) була збудована 1686 на кошти гадяцького полковника Михайла Бороховича як родинна усипальня.

Мала приписну кладовищенську Всіхсвятську церкву, побудовану 1860, дерев’яну, холодну, без дзвіниці.

У. ц. відноситься до етапних творів архітектури українського Відродження. Мурована, дев’ятидільна, хрещата, п’ятибанна, холодна. Гранчасті рукави просторового хреста увінчані двозаломними верхами. Такий самий і центральний верх, лише з набагато ширшою банею. Одноярусні приміщення у міжрукав’ях квадратні у плані, їх понижені обсяги підкреслюють стрункість і масштабність бічних компартиментів, пірамідальність центричної композиції. Одна з найдосконаліших за пропорціями дев’ятидільних споруд. Відзначалася гармонійністю частин, оригінальністю архітектурного рішення кожної грані, порталів, віконних обрамлень, карнизів тощо. З західного боку був невисокий, оригінальний за формою, двоярусний ґанок у вигляді гранчастої ротонди. У. ц.– одна з рідкісних пам’яток, що у муруванні стін мала внизу дерев’яні бруси – зв’язки, а також залізні затяжки у п’ятах підпружних арок. Церква була трипрестольна, з приділами в ім’я архангела Михаїла і св. Трійці, мала різьб­лений п’ятиярусний іконостас, один із найошатніших на Лівобережній Україні (знищений у 1 пол. 20 ст.). На поч. 19 ст. із заходу споруджено чотириярусну дзвіницю. 1887–1890 її розібрано і натомість збудовано муровану двоярусну дзвіницю в архітектурних формах історизму. Обабіч дзвіниці зведено дві брами, 1­й ярус – прямокутний тридільний, 2­й – двоповерховий восьмерик із верхнім арочним ярусом дзвону, увінчаним восьмигранним куполом з переломом і ліхтариком.

У 1902 володіла 9 дес. 800 кв. саж. церковної, 34 дес. ружної землі. Мала муровану церковну сторожку, нежитловий будинок, муровану лавку. Діяли б­ка, церковнопарафіяльна школа (містилася у власному будинку, де розміщувалася також квартира для диякона). 1902 парафіян – 1526 душ чоловічої, 1511 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 8, міщан – 44, козаків – 1978, селян – 748.

1954 У. ц. поставлена під охорону держави як пам’ятка архітектури. 1955 під керівництвом арх. П. Захарченка розроблено проект реставрації, що передбачав відновлення гіпотетичних первісних форм п’яти верхів, спотворених перебудовою 1890. Через некваліфіковане виконання реставраційних робіт 1974 пам’ятка розвалилася. 1983 розібрана дзвіниця.

У новітній час громада зареєстрована 20.03.1992 за № 60. Богослужіння проводяться у молитовному будинку. Приміщення надане колгоспом ім. Т. Шевченка. На даху встановлено купол із хрестом.

Із священиків відомі: Мирон Сулименко, Петро Цуцмай, Василь Курдиновський (пом. 1782), Данило Засядько (пом. 1800), Манасія Васильович Курдиновський (пом. 1809), Григорій Микитович Кирієв (1902, у сані з 1868, нагороджений наперсним хрестом 1898), Андрій Миколайович Войтенко (1912), Іоанн Новосад (1990­і), ієрей Андрій Наклюцький (2008); із дияконів: Костянтин Іоаннович Тимошевський (1902, у сані з 1896); із псаломщиків: Стефан Ілліч Чабановський (1902, на посаді з 1899), Кирило Семенович Рогозянський (1902), Василь Іоаннович Сутулинський (1912), Симон Іоаннович Рогозянський (позаштатний 1902, 1912); із церковних старост: селянин Іоанн Григорович Бездудний (1902), козак Паладій Григорович Коваленко (1912), Павло Степанович Трикоз (2008).

Літ.: Архів ПЄУ УПЦ МП; Клировая книжка…, 1902. – С. 54­55; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 8­9; РГПО, 2008. – Арк. 7.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.