МАКАРЕНКО Микола Омельянович

(04.02. 1877, с. Москалівка Роменського пов. Полтавської губ., тепер Роменського р­ну Сумської обл. 1938, м. Томськ, Росія) – археолог, мистецтвознавець, музейний діяч, пам’яткоохоронець.
Дійсний член Петербурзького археологічного інституту (1905–1919), член-співробітник Російського археологічного товариства (1907–1919), член Полтавської вченої архівної комісії та Полтавського церковно-археологічного комітету (1908–1919), дійсний член УНТК (1917–1921), проф. (1919–1929), дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету (1924–1929), директор Музею західного та східного мистецтва ім. Б. І. Ханенка (1920–1924), проф. Київського університету.
Закінчив у С.-Петербузі Центральне училище технічного малювання барона А. Л. Штиглиця (1902), археологічний інститут (1905). Працював у Ермітажі (1902–1919), викладав на Вищих жіночих курсах, у школі М. К. Реріха. Протягом 1902–1919 щорічно проводив археологічні дослідження на Україні. Першовідкривач і дослідник відомого Маріупольського могильника доби пізнього неоліту-енеоліту на будівництві «Азовсталі». На Полтавщині здійснив обстеження околиць Опішні, дослідження поселення скіфського часу поблизу с. Головач, городищ і могильників слов’яно-руської доби в Роменському пов. Вивчав слов’яно-руські старожитності, зокрема, городище «Монастирище», поховальний обряд племен скіфського часу (Броварки), першовідкривач роменської археологічної культури. 1929 переїхав до Києва, де продовжив активно займатися культурно­мистецькою, педагогічною, музейною і громадською діяльністю.
Авт. понад 170 наукових праць. Серед них значне місце займають теми, пов’язані з релігійним культом, церковною старовиною. Вчений досліджував Покровську церкву у Ромнах, споруджену гетьманом П. Калнишевським, втілив у життя перший в Україні пам’яткоохоронний проект її демонтажу в Ромнах, перевезення і реставрації унікальної дерев’яної культової споруди в Полтаві (1908), вивчав залишки будівель Старогородської божниці в Острі на Чернігівщині (1098), Десятинної церкви у Києві (989–996), будівлі й мистецького оздоблення Софії Київської (1036), храма Спаса в Чернігові (1024–1034), Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (1093–1113), Спасо-Мирозького монастиря в Пскові (1156), Новгородського кремля (1045) та ін. Боровся проти знесення культових пам’яток. У 1934 єдиний з членів державної комісії не підписав акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору для будівництва урядової площі, за що був репресований. 1936 заарештований і висланий до Казані. 1937 засуджений до 3 років таборів. Розстріляний 1938. Реабілітований 1969.
Пр.: На родине последнего гетмана запорожского П. И. Калнышевского // Искусство и художественная промышленность. – СПб., 1901. – Май. – № 8. – С. 253-257; Материалы по археологии Полтавской губернии // Тр. ПУАК. – Полтава, 1908. – Вып. 5. – С. 201-212; Памятники украинского искусства ХVІІІ века // Зодчий. – СПб. 1908. – № 24. – С. 211-215, № 25. – С. 219-222; О разрушающемся памятнике Переяславского зодчества // Зодчий. – СПб., 1909. – № 8. – С. 82-84; Перещепинский клад (предварительное сообщение) // Изв. император. Археолог. комиссии. – СПб., 1912. – Доп. к вып. 46. – С. 207-211; Художественные сокровища императорского Эрмитажа: Путеводитель. – СПб., 1916; Серебряный ритон случайной находки в «Кропивянской сотне Переяславского полку» // Тр. ПУАК. – Полтава, 1916. – Вып. 14. – С. 16-24; Городища и курганы Полтавской губернии. – Полтава: изд. ПУАК, 1917. – 124 с.; Городище «Монастирище» // Наук. зб. за рік 1924. – К.: Держвидав України, 1925. – С. 3-23; Найдавніша стінопись княжої України // Україна. – К., 1924. – Кн. 1–2. – С. 7-13; Старогородська «божниця» та її малювання // Чернігів і Північне Лівобережжя. – К., 1928. – С. 205-223; Чернігівський Спас: Археологічні досліди року 1923. – К.: Друкарня ВУАН, 1929. – 90 с.; Скульптура й різьбярство Київської Русі передмонгольських часів // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. – Зб. 1. – К., 1931. – С. 27-96; Маріупольський могильник. – К., 1933. – 152 с.
Літ.: Цвейбель Д. С. Микола Омелянович Макаренко: До 40-річчя відкриття Маріупольського могильника // УІЖ. – К., 1970. – № 8. – С. 128-130; Білодід О. І. Про Макаренка М. О. // Археологія. – К.: Наукова думка, 1989. – № 1. – С. 120-131; Макаренко Д. О. Микола Омелянович Макаренко. – К.: Наукова думка, 1992. – 168 с.; Супруненко О. Б. Закладна дошка Покровської церкви Петра Калнишевського // КСП. – Полтава: Криниця, 1993. – Вип. 1. – С. 73-79; Ханко, 2002. – С. 118; РІ-5, 2007. – С. 332-335.
О. Б. Супруненко, В. М. Ханко.

1 коментар до запису “МАКАРЕНКО Микола Омельянович”

  1. Валентина коментує:

    Дякую за інформацію. 4 лютго в день народження М.О.Макаренка відбудуться пам”ятні урочистості на честь нашого земляка. Десята виставка живопису, тема 2015 року – “Артефакти в натюрморті”. Київ, Український фонд культури (Липська 16) 4.02.2015 о 16.00 Ласкаво просимо….