МІНОР (Залкінд) Соломон (Шломо-Залман)

(1826, м. Ромни Полтавської губ., тепер райцентр Сумської обл. – 1900, м. Вільно, тепер м. Вільнюс, Литва) – священнослужитель, публіцист, громадський діяч.
Здобув традиційну єврейську релігійну освіту. Закінчив Віленське рабинське училище, в якому потім викладав талмуд. За підтримкою послідовників ідей Гаскали 1859 обраний мінським казенним рабином, ініціатор створення в місті суботньої школи і громадської б­ки. Першим у Російській імперії став виступати в синагозі з проповідями російською мовою (зібрані в книгах: «Глас радости», Мінськ, 1862 і «Речи», М., 1895). У 1869 на запрошення московської єврейської громади став московським казенним рабином. За виступи проти виселення євреїв із Москви та закриття хоральної синагоги 1892 усунений з посади і висланий з міста із забороною проживати поза смугою осілості. Повернувшись у м. Вільна, зайнявся літ. діяльністю: публікував у єврейській пресі (російською і на івриті) статті про єврейське життя і становище євреїв (гол. чином під псевд. Ремез). Підтримував дружні відносини з багатьма діячами російської культури, у т. ч. з Л. М. Толстим, якому допомагав вивчати іврит і П’ятикнижжя.
Тв.: После погромов. – М., 1882; Рабби Ипполит Лютостанский и его «Талмуд и євреи». – М., 1889.
Літ.: Мучник, 2005. – С. 65.
А. М. Мучник.