РОТАЧ Петро Петрович

(літ. псевд. і крипт.: П. Самотній, Петро Самотній, П. Чатор, Микола Гомін, Олександр Лоцвенко, Дідусь Петрусь, П. Р., П. Ч. та ін.; 24.01.1925, хут. Калениківщина/Каленівщина Роменського пов. Полтавської губ., тепер с. Слобідка Талалаївського р-ну Чернігівської обл. – 13.06.2007, м. Полтава) – письменник, критик, поет, прозаїк, публіцист, енциклопедист, літературознавець, педагог, просвітянин, громадський діяч.
Нар. в селянській сім’ї, репресованій 1932. Навчаючись у старших класах Сильченківської СШ, почав писати вірші й друкувати їх у районній газеті (1940). Під час Другої світової війни – остарбайтер у Німеччині (1942–1945). У 1943 друкував поетичні й прозові твори в еміграційному журн. «Пробоєм» (Прага), 1944–1945 – у газ. «Земля» (Плауен, Саксонія, ред. Г. О. Костюк). Після служби в армії (1945–1946) протягом 40 років перебував під наглядом і моральним тиском КДБ. Долаючи перепони, 1954 здобув вищу освіту – закінчив іст.-філологічний факультет Полтавського педагогічного інституту (нині університет) ім. В. Г. Короленка. До 1969 працював у культурно-освітніх закладах, відтоді до виходу на пенсію (1985) – ст. викладачем на підготовчому відділенні Полтавського інженерно-будівельного інституту (нині – Національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка). У 1990-х брав активну участь у відродженні національної культури, став одним із фундаторів відновленого товариства «Просвіта», провідником ідей національно свідомої інтелігенції м. Полтава. Ім’я Р. стало символом незламності українського духу та національної гідності.
За понад 60 років літ. праці Р. опублікував у багатьох українських, російських та закордонних українських періодичних вид. понад 1000 статей, досліджень, рецензій, краєзнавчих розвідок, частина яких увійшла до книг «По духу брат Тараса» (1992), «Біля гнізда соловейка» (1993), «Іван Котляревський у листуванні» (1994), «І слово, і доля, і пам’ять…» (2000), «Рядки за рядками, літа за літами…» (2005) та ін. Авт. зб. віршів «Мить і вічність» (1996), «Що збулось, що не збулося…» (1998), «Крізь роки болю і надій» (1999), «Дух минувшини» (1999) та ін., довідника «Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції» (1998), календаря «Колоски з літературної ниви» (1999), зб. поетичних пер. «Струн поетичних дивні звуки» (2001), зб. літ.-краєзнавчих нарисів «Талалаївські етюди» (2001) та ін. Особливе місце в творчій діяльності Р. займав Т. Г. Шевченко; дослідженням життєво-твор-чих зв’яз-ків поета з Полтавщиною авт. займався бл. 50 років, опублікувавши сотні статей, розвідок, рецензій, оглядів, заміток, а також книги: «Від Удаю до Орелі: Сторінки полтавської Шевченкіани» (2000), «Під кроною Шевченкового дуба» (2002), «Від Яготина до Полтави: Тарас Шевченко і Полтавщина» (2002). Підсумковою працею стала енциклопедія «Полтавська Шевченкіана» у 2-х кн. (кн. 1 – 2005). Брав участь як упор., авт. передмов, приміток тощо у вид. ПЗТ Л. Бо-ровиковського (1967), «Оповідань з історії України» Гр. Коваленка (1992), романів Ол. Ізарського «Полтава» (1999), «Столиця над Іза-ром» (2002), його ж «Висмиків» з щоденників» (2006), спогадів М. Кононенка (1998) та ін. Авт. понад 1500 енц. статей, зокрема, в «Шевченківському словнику» (Т. 1. – 1976; Т. 2. – 1977), Українській літературній енциклопедії (Тт. 1–3. – 1988–1995), Енциклопедії сучасної України (Тт. 1–6. – 2001–2006) та ін. Уклав біобібліографічний словник «Літературна Полтавщина» (журн. «Архіви України». – 1965–1971).
З 1994 – постійний авт. відновлених «ПЄВ», де було надруковано матеріали з історії видання часопису та про його першого ред. М. Д. Думитрашка (1994. – Ч. 1), розвідки «Демид Бурко, церковний діяч і літератор» (1997. – Ч. 4), «Церковні святині Полтавщини і Тарас Шевченко» (2004. – Ч. 10), ліричний етюд про Покровську церкву в с. Слобідка «Мов блакитний птах» (2001. – Ч. 7), уривок із спогадів «Віщий знак Богородиці» (2002. – Ч. 8).
Дійсний член НТШ (2006). Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993) та Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка (1998). Нагороджений грамотою Полтавського фонду ім. С. Петлюри (1995), медаллю НСПУ «Почесна відзнака» (2006). Лауреат обл. літ.-мистецької премії ім. Панаса Мирного (2000), премії ім. П. Чубинського Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (2001), премії Фонду Т. Шевченка (2006).

 Літ.: Ротач Петро Петрович: Біобібліографічний покажч. / Укладачі Т. Ю. Соломоненко, О. І. Щербініна, Т. П. Пустовіт, О. П. Ротач, І. В. Безлюдна. Відп. ред. С. І. Білокінь. – К., 2007. – 244 с.; РІ-5, 2007. – С. 494-506.
О. П. Ротач, М. І. Степаненко.

1 коментар до запису “РОТАЧ Петро Петрович”

  1. Наталя Околітенко коментує:

    Вражаюча постать…