СОРОЧИНСЬКИЙ МИХАЙЛІВСЬКИЙ МОНАСТИР

Чоловічий. Заснований 1670 заходами й коштом миргородського полковника Павла Єфремовича Апостола на землях Миргородського полку, у відлюдному місці за 6 верст на схід від сотенного м­ка Сорочинці, на правому березі р. Псел, при впадінні в неї р. Грунь-Ташань (нині це територія Куйбишевської сільської ради Шишацького р­ну).
Монастир діяв із 1670 до 1786. Першим будівничим і начальником монастиря, а згодом і його ігуменом був православний священик Попович, виходець із Правобережної України. Бл. 1720–1738 ігуменом був Серапіон Дорофійович, 1739 – намісник Софроній, 1740 – ігумен Назарій Тополя, 1742 – намісник Інокентій Язборовський, з 1742 до 1745 – Ієзекіїль Тонконіг (згадується також як Ієзекіїль Григор’єв, тобто син Григорія), із квіт. 1750 – ігумен Пафнутій. Найдовшим (з 1751 до 1774) було правління ігумена Гавриїла (Григорія Павловича Ґіновського), у минулому – викладача Переяславської семінарії й Київської духовної академії. У 1774–1783 С. М. м. очолював ігумен Досифій Ґаляхівський, виходець із знатного козацько-старшинського роду. Він єдиний з усіх ігуменів монастиря мав чин архімандрита; пом. у монастирі 19.07.1783. Останнім ігуменом у 1783–1786 був Йоасаф Ґершун. Із рядового чернецтва відомі: у 1740-х – ієродиякон Варлаам Густовський, Ісайя Іванов; у 1780-х – еклезіарх ієромонах Афанасій, ієродиякон Каліст, ієрей Стефан Симоновський (монастирський писар). Протягом часу існування С. М. м. у ньому діяли кілька церков: у 1720-х – церква Різдва Пресвятої Богородиці, у 1780-х – соборна церква Архангела Михайла, Нікольська церква й церква преп. Марфи. При монастирі була б­ка. Територія монастиря була огороджена, мала рів, наповнений водою, з розсувним містком і вартою. За переказами, до монастиря вели підземні ходи. С. М. м. перебував під опікою династії миргородських полковників – діда Павла, батька Данила й сина Павла Апостолів, які дарували монастиреві «ґрунти» та ін. маєтності. Монастир володів кількома невеликими хуторами й слобідками, водяними млинами, винницями, численними землями, лісами, луками, садками, ставками, риболовними рівчаками. До монастиря постійно надходили «доброхітні подаяння» від козацтва й місцевого населення. Монастир був власником значного числа посполитих. Ченці займалися хліборобством, риболовлею, винницьким промислом, вирощували виноград, утримували пасіки. С. М. м. був опорою місцевого козацтва, мав тісні зв’язки з козацькою старшиною Миргородського полку, із м­ком Сорочинці. Особливої ваги монастиреві додавало особисте покровительство з боку гетьмана Д. Апостола. В обителі знаходили прихисток старі, самітні, немічні козаки.
С. М. м. було ліквідовано 1786 за указом імператриці Катерини ІІ. Монастирські маєтності секуляризовано, частину церков і рухомого майна передано до сусідніх сіл і храмів. До сьогодні не збереглося жодної з монастирських споруд, територія монастиря заросла лісом. 2005 на місці кол. монастиря Миргородським районовим ко-зацьким товариством «Миргородський полк Українського Козацтва» встановлено хрест із меморіальною дошкою.
Літ.: ЦДІАУК. – Ф. 990. – Оп. 1. – Спр. 1710. – Арк. 2, 13-14; Указы и правительственные распоряжения, принадлежащие […] за 1736 год по 1746 год: Рукописний збірник XVIII ст. – Миргородський КМ. – Бібліотечний фонд. – № 2072. – Арк. 157 зв., 220, 223; Левицкий П. Исторические сведения об имущественных владениях монастырей Полтавской епархии, упраздненных в прошлом столетии. III. Сорочинский Михайловский монастырь // ПЕВ.ЧН. – 1883. – № 23. – С. 1145-1157; Упраздненные и прекратившие свое существование православные монастыри в преде­лах нынешней Полтавской епархии (Краткий ист. очерк). // ПЕВ.ЧН. – 1897. – № 20-21. – 10-20 июл. – С. 788-800; Пархоменко В. Очерк истории Переяславско­Бориспольской епархии (1733–1785): Опыт церковно-исторического исследования. – Полтава, 1908. – С. 75; Розсоха Л. Сорочинський Свято-Михайлівський монастир: Історико­краєзнавча розвідка. – Миргород, 2008. – 44 с.
Л. О. Розсоха.