СПОВІДНІ РОЗПИСИ

(книги, відомості) – документи церковного обліку населення.
Форма С. р. була визначена указом 1737. Формуляр складався з 1) преамбули, 2) власне розпису, впорядкованого у формі таблиці, 3) підтвердження достовірності поданих даних, скріплених підписом священика.
У преамбулі містилася інформація про церкву, за якою закріплена парафія села, та священнослужителя, який її очолював. Розпис містив такі складові: у першій графі визначався порядковий номер будинків чи дворів, у другій – кількість людей, які мешкали в них, окремо чоловіків і жінок. Якщо сім’я була повною, то прізвище найчастіше записувалося одне для всіх її членів, указувалися ім’я і по-батькові подружжя та лише імена їхніх дітей (спочатку фіксували імена хлопчиків, потім дівчаток). Двори розписували за становим принципом: спершу називали ті, що належали духовним особам, потім – військовим, державним селянам, поміщицьким селянам, посполитим. Окремо позначали бездвірні хати. Наступна графа фіксувала вік кожної особи.
У деяких С. р. колонка про осіб, що сповідались, але з певних причин не отримали причастя, опускалася. Таким чином, у розписі замість пропонованих Св. Синодом трьох колонок залишалося дві: до першої (сповідались і причащалися) вносили імена усіх без винятку дорослих парафіян, а до другої («не исповедались за малолітством») – дітей віком до 7 років. У випадку, коли хтось із подружжя вже помер, щодо того, хто лишився в живих, указувалося вдівство (це дозволяло перевірити факт смерті за відсутності запису в метричній книзі), потім фіксувався, окремо для чоловіків і жінок, вік кожного члена сім’ї у даному році. У С. р. вносили імена всіх дітей, старших одного року, але при цьому в графі про сповідь священик ставив прочерк. Закінчувалися С. р. екстрактом – підбиттям статистичних підсумків у формі таблиці. С. р. підписував не лише настоятель храму, але і його причет. Потім розписи надсилали спочатку в протопопію, потім у намісництво і, нарешті, в єпархіальну консисторію, де всі дані заносилися в таблицю, один примірник якої подавався до Св. Синоду.
Парафіяльні священики, боячись штрафу і звільнення з посади, змушені були конт-ролювати, щоб ніхто з мирян не ухилявся від сповіді і причастя. На мирянина, котрий не спові-дувався кілька років, накладали церковну єпитимію. Якщо це не допомагало, справу передавали на розгляд місцевої влади. За допомогою С. р. контролювалася політична лояльність підданих Російської імперії. Виявлені за їх допомогою розкольники мали сплачувати підвищені податки, а ті, хто не сповідалися, – штрафи. Водночас С. р. слугували для обліку податного населення Російської імперії.
Офіційно С. р. були скасовані 1917, але в деяких храмах священики продовжували їх вести, тому у фондах церков, духовних правлінь, єпархіальних управлінь і духовних консисторій збереглися С. р. за більш пізній період.
С. р. мають значні інформаційні можливості для вивчення великого комплексу іст.-демографічних проблем. Їхні дані при застосуванні кількісних методів історичних досліджень дають можливість з’ясувати кількісний склад і динаміку сім’ї, відновити її поколінну і статево­вікову структуру, встановити шлюбно­вікові особливості.
Літ.: Кабузан В. М. Народонаселение России в XVIII – первой половины ХIХ в. (по материалам ревизий). – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 230 с.; Миронов Б. Н. Исповедные ведомости – источник о численности и социальной структуре православного населения России XVIII – первой половины ХIХ в. // Вспомогательные исторические дисциплины. – Л.: Наука, 1989. – Вып. ХХ. – С. 102-117; Мордвинцев В. М. Церковно­статистическая документация как исторический источник по изучению социального развития городов и сел Левобережной Украины в XVIII веке // Перестройка в исторической науке и проблемы источниковедения и специальных исторических дисциплин / Тезисы докладов и сообщений V Всесоюзной конференции (30 мая – 1 июня 1990 г.). – К.: Киев. кн. типогр. научной книги, 1990. – С. 79-81; Мордвінцев В. Сповідальні книги // КС. – 1995. – № 3. – С. 84-87; Пелипенко Н. Сповідний розпис села Усівка Басанської сотні Переяславського полку за 1775 рік: сутність, структура, значення // Історія релігій в Україні. – Львів: Логос, 2005. – Кн. І. – С. 467-472; Гісцова Л. З. Сповідна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року як джерело до вивчення історії поселень вольностей військових // Січеславський альм. – Дніпропетровськ: Нац. гірнич. ун-т, 2006. – Вип. 2. – С. 20-27; Сакало О. Сповідний розпис як джерело дослідження форм сімейної організації // Історія релігій в Україні. – Львів: Логос, 2007. – Кн. І. – С. 781-785; Романова О. О. Сповідальні книги Київської митрополії XVIII ст. як спосіб церковного контролю за мораллю парафіян // УІЖ. – 2008. – № 4. – С. 122-148.
І. М. Петренко.