СТАРІ САНЖАРИ с., Новосанжарський р­н. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ КП) громада. Успенська церква.

Найдавніші відомості про стару дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці в сотенному м­ку Старі Санжари (тепер с. Новосанжарського р­ну) належать до 1756. Того року на гроші «доброхотных дателей» до храму було куплено Октоїх московського друку 1753, сторінки якого зберегли вкладний запис: «Сей Октоих куплен в городе Старые Сенжары до храму Успения Пресвятой Богородицы за деньги, испрошенные дний Рождества Христова от доброхотных дателей за два рубля шестьдесят две копейки 1756 года февраля 9. Сего же всяк прихожанин должен смотрети, дабы на оном в школе не вчились дети». 1770 в запису, зробленому на сторінках Псалтиря (подарунок Єфимії Саранди), церква згадується як соборна. Проіснувала до 1811, коли згоріла під час пожежі. Нова церква на старому попелищі була збудована лише 1823. Це була мурована, однокупольна споруда т. з. візантійського стилю. У 1890 та 1902 згадується окремо збудована дерев’яна дзвіниця, яку після 1902 замінили на муровану з шатровим завершенням, увінчаним маківкою. З трьох боків храм мав дерев’яні, обкладені цеглою притвори. Крім основного вівтаря на честь Успіння Пресвятої Богородиці церква мала притвори в ім’я Іоанна Милостивого та св. вмц. Катерини.
Церква мала багате оздоблення. Зберігся опис п’ятиярусного іконостасу. Перший ярус мав чотири ікони: з південного боку від царських врат – «Спаситель» та «Успіння Божої Матері», з північного – ікони «Богоматір» та «Різдво Пресвятої Богородиці». Між кожною з цих пар розміщувалися одностулкові двері. Другий ярус складався з чотирьох ікон: «Свята Великомучениця Варвара», «Господь Саваоф», «Богоматір» (дві). Третій налічував шість ікон: «Успіння Божої Матері», «Вхід Господній до Єрусалиму», «Хрещення Господнє», «Стрітення Господнє», «Суд над Ісусом Христом», «Різдво Христове». Четвертий мав три ікони: «Таємна вечеря», «Вознесіння Христове», «Суд у Пілата». Останній, п’ятий ярус увінчувала ікона «Господь Саваоф». Усю цю композицію завершувало розп’яття. Притвор Іоанна Милостивого (південний) прикрашали ікони: «Богоматір», «Марія Магдалина», «Святий Миколай Чудотворець», «Святий Володимир», «Архістратиг Михаїл», «Кирило та Мефодій», «Богоматір», «Спаситель», «Патріарх Іоанн Милостивий», «Святий великомученик цілитель Пантелеймон», «Богоматір», «Покрова Пресвятої Богородиці», «Різдво Пресвятої Богородиці», «Святий Миколай Чудотворець», «Євангеліст Матвій», «Євангеліст Лука», «Євангеліст Іоанн Богослов», «Спаситель з Божою Матір’ю», «Таємна вечеря». У північному притворі св. вмц. Катерини були ікони: «Святий Йоасаф Білгородський (Горленко)», «Святий Афанасій Лубенський Чудотворець», «Святий Миколай Мирлікійський Чудотворець», «Преподобний мученик Макарій Переяславський», «Божа Мати з Миколаєм Чудотворцем», «Голова Іоанна Хрестителя», «Богоматір», «Спаситель», «Георгій Побідоносець», «Спаситель Ісус Христос Цар Слави», «Казанська Божа Матір», «Спаситель», «Архангел Гавриїл», «Коронування Пресвятої Богородиці», «Явлення Ісуса Христа жінкам-мироносицям», «Божа Мати», «Святий Микола Чудотворець», «Голова Іоанна Хрестителя на таці», «Благовіщення Пресвятої Богородиці», «Спаситель».
У 1902 володіла 17 дес. 1334 кв. саж. землі церковної, 41 дес. 141 кв. саж. ружної. Мала муровану сторожку, два будинки для квартир священика і псаломщика. Діяли б­ка, два земських училища.
До парафії входили хутори: Кунцевий, Балівка, Пузирівка, Вісичівка, П’ятибайраки. 1902 парафіян – 1095 душ чоловічої, 1065 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 18, міщан – 18, козаків – 1314, селян – 88.
Мала приписну Преображенську церкву.
Храмове свято відзначалося 15/28 серп. Служба проводилася безперервно до 1935, коли церкву було закрито радянською владою (офіційна мотивація – відсутність священика).
Богослужіння відновилися під час німецької окупації. Станом на 27.11.1943 громада У. ц. діяла як автокефальна. 1944, невдовзі після звільнення села від гітлерівських окупантів, церковна громада була заре-єстрована радянською владою як належна до РПЦ МП.
Закрито храм 1961 «как прекративший свою деятельность». Після ліквідації громади церква проіснувала до 1980-х, коли була зруйнована вибухівкою за вказівкою партійних органів та при активному сприянні місцевого керівництва. За переказами, однією з причин знищення став непривабливий вигляд храму.
У 1990-х релігійна громада відновила діяльність як громада УПЦ МП. Зареєстрована 14.11.2000 за № 493. Богослужіння проводилися у молитовному будинку. 19.11.2000 патріарх Київський і всієї Руси­України Філарет здійснив чин освячення фундаментів розпочатого будівництва нового храму.
Із священиків відомі: Євстафій Васильєв (пом. 1788), його зять Микола Ногаревський; Іоанн Мусійович Булдовський (1902, у сані священика з 1864, нагороджений камилавкою у 1895), Андрій Андрійович Геращенко (1912), Василь Артамонович Гусєв (01.1951); із псаломщиків: диякон Сергій Васильович Головченко (1902, у сані з 1894), Митрофан Стефанович Крем’янський (1902, на посаді з 1867, стихар 1873), Федір Митрофанович Крем’янський (1912); із церковних старост: козак Порфирій Васильович Скляр (1902), козак Яків Пантелеймонович Черняк (1912), Михайло Іванович Кушніренко (2008).
Літ.: Коломенский, 1890. – С. 82; Коломенский, 1895. – С. 75; Грановский, 1901. – С. 167; Клировая книжка…, 1902. – С. 13; Справочная клировая книга…, 1912. – С.238-239; РГПО, 2008.
В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт.