2006р. СПОДАРЕНКО Іван Васильович

(23.01.1931, с. Стольне Менського р-ну, тепер Чернігівської обл. – 17.12.2009, м. Київ) – журналіст, письменник, громадсько-політичний діяч, засл. журналіст України, член НСПУ (1984), член Національної спілки журналістів України, Герой України (2006).
Українець, із родини репресованого службовця, освіта вища.
Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (1957) за фахом журналіст.
У 1949–1951 працював у редакції газ. «Шлях перемоги» (м. Березна Чернігівської обл.) на посадах інструктора, літредактора, секретаря. У 1951 – літпрацівник у видавництві «Молодь» (м. Київ). У 1952–1953 – редактор управління прекліше РАТАУ (м. Київ). У 1956–1960 – літпрацівник газ. «Червоний прапор» (м. Рівне). З 1960 по 1965 – кореспондент РАТАУ у Волинській обл. У 1965–1971 – заст. редактора, редактор газ. «Радянська Волинь» (м. Луцьк).
З січ. 1971 по лист. 1973 редагував головну газету Полтавської обл. «Зоря Полтавщини». Попри те, що працював на цій посаді недовго, проявив себе з найкращого боку як талановитий організатор і журналіст. За спогадами полтавських колег, С. умів націлити творчого працівника на тему, підказував, як розробити її, відшукати в ній стрижень, розкрити характер людини. Неординарне мислення, сміливість, відкритість, організаторські та творчі здібності С. не залишилось непоміченими, і незабаром його запросили в одну із центральних республіканських газет – «Сільські вісті» (1973–2002, редактор, гол. редактор).
За редакторства С. «Сільські вісті» впевнено зайняли місце серед провідних друкованих ЗМІ республіки, а з початком горбачовської перебудови набули авторитету лідера гласності. Саме ця газета першою в Україні повідала правду про Чорнобиль, Голодомор; подала гострі публікації, спрямовані проти безгосподарності, партійно-державного бюрократизму. Коли передплатний наклад газети сягнув рекордної цифри – 2 млн. 600 тис. прим., у журналістських колах з’явився термін «феномен Сподаренка», а нинішня живучість «Сільських вістей» засвідчує всьому суспільству, що такий феномен стає надбанням історії – і не тільки журналістської, а й загальносуспільної. За гострі, безкомпромісні публікації компартійна (і не тільки) влада України неодноразово намагалася розправитися з С., але журналістський колектив відстояв свого редактора.
З 01.01.1991 під логотипом «Сільських вістей» замість підзаголовка «Газета Центрального Комітету Комуністичної партії України» з’явився інший – «Газета захисту інтересів селян України». Від 27.08.1996 видання стало колективним підприємством, а його колектив – засновником і правонаступником редакції газ. «Сільські вісті».
Газета під керівництвом С. упродовж останніх десятиліть здобула визнання насамперед як твердий, послідовний і безкомпромісний захисник села і селян. Серед розмаїття тематичних напрямків «Сільських вістей» на центральному місці – гострі, злободенні питання життя українського села, матеріали з актуальних проблем розвитку агропромислового комплексу. Газета узяла на озброєння найкращі надбання минулих років – народність, гумор, простоту стилістики, уміння працювати із листами, і додала до цього граничну правдивість і принциповість.
«Сільські вісті» ведуть видавничу, рекламно-видавничу, комерційну діяльність; колектив редакції самостійно визначає перспективи свого розвитку. За весь час перебування на ринку періодичних видань «Сільські вісті» не втратили великої популярності у масового читача – станом на 01.07.2011 наклад газети сягав 217276 прим.
С. – автор зб. оповідань «Таємниця» (1982), «Колодязь коло моєї хати» (1984).
Народний депутат України 4–6 скл. (2002–2006, від СПУ, з 06.2002 – голова підкомітету з питань міжнаціональних відносин Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин); (2006–2007, від СПУ, голова підкомітету з питань міжнаціональних відносин Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин); 6 скл. (з 2007, від блоку «Наша Україна–Народна самооборона», секретар Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин). Позаштатний радник Голови Верховної Ради України (1998).
Звання Героя України присвоєно Указом Президента України № 60/2006 від 23.01.2006 за визначні заслуги перед українською державою у розвитку журналістики, послідовне відстоювання принципів свободи слова, багаторічну активну громадську діяльність.
Нагородж. орденом Держави (2006), орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, «Знак Пошани», кн.. Ярослава Мудрого 5 ст. (2005), Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Лауреат журналістських премій «Незалежність» і «Журналістська честь».
Похов. у Києві на Байковому цвинтарі (дільниця №33).

За автографом – до Героя України, багаторічного редактора газети «Сільські вісті» І. В. Сподаренка. 2000-і. Фото.

 Могила подружжя Івана Васильовича та Ірини Іванівни Сподаренків на Байковому кладовищі в Києві. Фото.