КАЛЬЧЕНКО Никифор Тимофійович. Герой Соціалістичної Праці (1976).

(27.01/09.02.1906, с. Тагамлик Тагамлицької вол. Костянтиноградського пов. Полтавської губ., тепер с. Кошманівка Кошманівської сільради Машівського р-ну Полтавської обл. – 14.05.1989, м. Київ) – державний і політичний діяч, Герой Соціалістичної Праці (1976).
Українець, із селян, освіта вища.
З 1921 по 1924 навчався у Полтавській школі садівництва, закінчив Полтавський сільськогосподарський технікум, Полтавський сільськогосподарський інститут (1928).
Трудову діяльність почав агрономом-інструктором Конотопської окружної колгоспспілки. З верес. 1929 – агроном, з січ. 1930 – член правління Полтавської окрплодспілки, з груд. 1930 – заст. голови Полтавської районної коопспілки, з серп. 1930 – кер. міжрайонною конторою «Союзнасінник» у Полтаві, з серп. 1933 – ст. агроном Полтавської МТС. У берез. 1935 призначений директором Кононівської МТС Ковалівського р-ну Харківської обл. З верес. 1937 – нач. управління в Харківському обласному земвідділі.
У 1938–1941 працював головою Одеського облвиконкому. Під час Великої Вітчизняної війни входив до Військових рад 56-ї (1941), 16-ї (1943) армій, Воронезького (1943) та 1-го Українського (1943) фронтів, ген.-лейтенант (1944). З черв. 1945 – член військової ради Центральної групи військ. У повоєнний час обіймав високі посади в уряді УРСР: міністр технічних культур (1946–1947), міністр радгоспів (1947–1950), міністр сільського господарства (1950 –1952). У 1952–1954 – перший заступник, у 1954–1961 – голова Ради Міністрів УРСР. Після того, як республіка не виконала плану виробництва і закупівель основних сільськогосподарських продуктів, К. був розкритикований М. С. Хрущовим на січневому (1961) пленумі ЦК КПРС як «горе-керівник» і переміщений на посаду заступника голови уряду, міністра заготівель (1961–1965). За правління Л. І. Брежнєва ще понад 10 років зберігав посаду першого заступника голови Ради Міністрів УРСР (1965–1976), після чого вийшов на пенсію.
Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1, 3–9 скликань, Верховної Ради УРСР 1–9 скликань, членом ЦК (1940), Президії Політбюро КПУ (1966–1976), членом ЦК КПРС (1956–1966).
Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР 1976.
Нагородж. 8 орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, 2 орденами Богдана Хмельницького 1 ст., 3 орденами Червоної Зірки.
Похов. на Байковому цвинтарі.
Літ.: УРЕ. – Т. 4. – С. 529; Никифір Тимофійович Кальченко [Некролог] // Радянська Україна. – 1989. – 16 трав.; Уряди України у ХХ ст. – К., 2001; Государственная власть СССР. Высшие органы власти и управления и их руководители. 1923–1991 гг. / Сост. В. И. Ивкин. – М.: Рос. полит. энциклопедия, 1999; Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б): Ист.-биографич. справочник / Сост. Ю. В. Горячев. – М.: Изд. дом «Парад», 2005; Білоусько О. А., Киридон П. В., Пустовіт Т. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (ІІ половина ХХ століття): Підручник для 11 кл. – Полтава: Оріяна, 2007. – С. 240; ПЕД. – С. 396; http://histpol.narod.ru/person

Могила подружжя Никифора Тимофійовича та Марії Павлівни Кальченків на Байковому кладовищі в Києві.