МОРГУН Федір Трохимович. Герой Соціалістичної Праці (1976).

(12.05.1924, хут. Ново-Олександрівський Червоноармійського р-ну, тепер Донецької обл. – 07.07.2008, м. Полтава) – державний і політичний діяч, письменник, агроном, доктор сільськогосподарських наук (1995), еколог, акад. УААН, чл.-кор. Міжнародної Слов’янської академії, Герой Соціалістичної Праці (1976).
Українець, із селян, освіта вища.
Учасник Великої Вітчизняної війни, тричі поранений. У 1949 із відзнакою закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут. З 1949 по 1954 працював на Полтавщині: агрономом, директором радгоспу. З 1954 по 1966 – на цілині в Казахській РСР: директор радгоспу, перший секретар Ленінградського РК КПРС Кокчетавської обл., начальник Кокчетавського управління заготівель, перший заст. голови Павлодарського облвиконкому, другий секретар Павлодарського обкому КПРС, перший заст. голови Цілинного крайвиконкому, начальник Цілинного крайового управління сільського господарства.
У 1966–1969 – зав. сектором Сибіру сільськогосподарського відділу ЦК КПРС, 1969–1973 – перший заступник голови Ради Міністрів Киргизької РСР, 1973–1988 – перший секретар Полтавського обкому КПУ. Обіймаючи посаду керівника області, рекомендував агрономам і селянам відмовитися від обробки землі плугом, пропагував і впроваджував безвідвалку, маловитратну технологію. За ініціативою М. із Казахстану на Полтавщину завезено понад 10 тис. безвідвальних знарядь (плоскорізів, голчастих борін, протиерозійних культиваторів тощо) та налагоджено виробництво плоскорізів на заводі «Одесагрунтомаш», на підприємствах Міністерства внутрішніх справ. Ґрунтозахисний обробіток було впроваджено практично на всій площі ріллі Полтавської обл. У 1980-і Полтавська обл. вийшла у лідери на Україні за урожаями сільськогосподарських культур, рівнем будівництва житла, шкіл, лікарень, шляхів. Перебував у резерві кадрів на заміщення посади секретаря ЦК КПРС по сільському господарству. У 1978 відмовився від пропозицї Л. І. Брежнєва очолити цю посаду, котру згодом обійняв М. С. Горбачов.
У 1988 за ініціативою М.С. Горбачова та В.В. Щербицького призначений головою Державного комітету СРСР з охорони природи. Виступив із критикою прийнятої Політбюро ЦК КПРС і Радою Міністрів програми будівництва економічно витратних і екологічно шкідливих заводів з виробництва штучного кормового білка з парафінів нафти, наполягав на розв’язанні білкової проблеми за рахунок вирощування гороху, сої, ріпака, соняшнику та кормів з бобових і багаторічних трав. З 1989 – пенсіонер. У 1995–2001 – радник глави адміністрації Бєлгородської обл. РФ. З 2001 – беззмінний радник голови Полтавської облдержадміністрації. 1998 за високі результати у науковій та практичній діяльності удостоєний звання «Людина року» в Росії.
Член Спілки письменників СРСР (1974). Автор книг: «Думы о целине» (1968, 1969), «Хлеб и люди» (1973, 1975, 1979), «На землі – господарем» (1976), «Обработка почвы и урожай» (1977, 1981), «Поле без плуга» (1981, 1982, 1984), «Расскажи поле…» (1981, 1984?), «Безсмертна душа України. Задовго до салютів: Правда про генерала Кирпоноса» (1994, 1995, 1996), «Уроки Мальцева» (1988), «Перепаханные поколения» (1998, 1999, 2001), «Селянин – Світова Душа» (1998-1999), «Прокляття війні» (2001–2004), «Куди йдеш, Україно?» (2003), «Керівники держав, не бійтеся бути святими» (2003), «Плугом по… долях дітей» (2003), «Проклятие войне. По следам сфальсифицированной истории» (вид. 6-е, Полтава, 2005), «Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу. Факти і наслідки» (вид. 2-е, Полтава, 2008) та ін.
Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 8–10 скликань, член ЦК КПРС і ЦК КПУ (з 1976).
Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.12.1976.
Нагородж. 4 орденами Леніна, 2 орденами Вітчизняної війни 1 ст., 4 орденами Трудового Червоного Прапора, орденом кн. Ярослава Мудрого 5 ст. (2004), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004), орденом Миколи Чудотворця «За примноження добра на землі».

Пом. від наслідків травми, отриманої в автомобільній аварії, похов. у Полтаві.
Ім’ям М. у Полтаві названо вулицю, на якій він проживав.
Літ.: УРЕ. – Т. 7. – С. 121; Білоусько О. А., Киридон П. В., Пустовіт Т. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини. ІІ половина ХХ століття. Підруч. для 11 кл. – Полтава: Оріяна, 2007. – С. 288-289; Неїжмак В. Вулиця Федора Моргуна // Україна Молода. – 2008. – 10 лип. – № 125; Неїжмак В. Дев’яте травня Федора Моргуна, який довів, що Гітлер і Сталін з однаковою затятістю знищували українців // Україна Молода. – 2009. – 7 трав.; http://www.obladmin.poltava.ua/ua

Герой Соціалістичної Праці, перший секретар Полтавського обкому КПУ Ф. Т. Моргун знайомить українських письменників із безплужним обробітком землі. Зліва-направо: О. Ф. Коломієць, П. М. Пустовіт; Ф. Т. Моргун, П. А. Загребельний, Герой Соціалістичної Праці О. Т. Гончар, Б. І. Олійник, Герой Соціалістичної Праці М. Т. Юрченко. 1980-і. Фото.

Герой Соціалістичної Праці, перший секретар Полтавського обкому КПУ Ф. Т. Моргун вручає перехідний Червоний Прапор ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР першому секретареві Лохвицького РК КПУ О. Т. Тарасенку за отримання районом у 1984 високих врожаїв та збільшення виробництва зернових культур. м. Лохвиця. 06.03.1985. Фото Б. П. Левченка.

Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький на полі колгоспу ім. Леніна Пирятинського р-ну (зліва-направо): перший секретар Пирятинського РК КПУ Г. Ф. Возний, В. В. Щербицький, ветеран колгоспу С. М. Галян, перший секретар Полтавського обкому КПУ Ф. Т. Моргун. Пирятинський р-н. 08.1973. Фото.

Могила подружжя Федора Трохимовича та Олександри Єлизарівни Моргунів на єврейському кладовищі в Полтаві.