РУДИНСЬКИЙ Михайло Якович

(14/27.10.1887, м. Охтирка – 23.06.1958, м. Київ) – археолог, історик мистецтва, музейник, пам’яткоохоронець, поет.
Закінчив Охтирську гімназію, навчався у С.-Петер-бурзь-кому, потім у Харківському університетах. Викладав у середніх навчальних закладах Путивля, Переяслава, Києва і Петрограда. 1917 приїхав до Полтави, де очолив Педагогічне бюро Полтавського губ. земства (1917–1919), став ініціатором створення Історико-філологічного факультету, Українського університету, організував випуск бл. 1 млн. прим. україномовних книг для закладів освіти. Авт. відомої праці «Архітектурне обличчя Полтави» (1919), в якій вміщені опис та малюнки всіх церков міста 18 ст.
Фундатор Галереї мистецтв губ. музею (1919), створення пам’яткоохоронних органів в Полтаві (1919–1920), заст. директора, зав. археологічного відділу (1920–1924), директор Центрального музею Полтавщини (1922–1924). Разом із колегами-музейниками зібрав унікальну колекцію предметів мистецтва, архівну збірку, вберіг від розкрадання колекцію Єпархіального давньосховища, долучивши останню до музейного зібрання, врятував від знищення чимало культових споруд у Полтаві та окрузі. Проводив археологічні розвідки старожитностей епох мезоліту-неоліту, розкопки Мачуського курганного некрополя скіфського часу, аланських поховань у Нових Санжарах, Кантемирівці та ін.
Випроваджений 1924 більшовицькою владою з Полтави, працював у Києві. Учений секретар Всеукраїнського археологічного комітету (1924–1928), науковий співробітник Кабінету антропології ім. Ф. К. Вовка у Лаврському містечку (1928–1933), незмінний кер. ряду археологічних експедицій в Україні, авт. програми дослідження археологічних пам’яток на будівництві Дніпрогесу (1928).
1934 репресований, висланий за межі України. Працював у Котласі, Вологді до 1944, у т. ч. ст. науковим співробітником Вологодського КМ. На запрошення АН України 1944 повернувся до Києва на посаду вченого секретаря Інституту археології. Д-р іст. наук (1948). Зав. відділом первісної археології (1950–1956), проф.
Авт. понад 70 наукових праць, у т. ч. монографічних, 30 з яких присвячені проблематиці археології, стародавньої історії, мистецтвознавства, музейництва та організації освітнього процесу на Полтавщині.
Науковий ред. та один з авт. першого фундаментального оглядового наукового нарису стародавньої історії та археології України (1958). В останні роки життя займався вивченням унікальної пам’ятки первісного мистецтва, віддзеркалення релігійних та ідеологічних уявлень кам’яного, мідно-бронзового, раннього залізного віків – Кам’яної Могили під Мелітополем, за результатами якого видана посмертна монографічна праця вченого (1961).
Похов. на Байковому кладовищі в Києві. У Полтаві на будинку, де жив Р. (вул. Короленка, 1), встановлена меморіальна дошка (2002). Раніше ще одна дошка встановлена на Кам’яній Могилі (1997).
Пр.: Архітектурне обличчя Полтави. Рис. Ф. Рожанківського. – Полтава, 1919. – 35 с.; Вид. 2-е, репринт. / Передм. Вайнгорта Л. С., Супруненка О. Б. – Полтава: Метоп, 1992. – 48 с.; Музей мистецтва: Коротенький провідник. – Полтава, 1920. – 20 с.; передрук: Полтава: Археологія, 2002. – 16, 2 с.; Досліди на Полтавщині: Климівка. Розшуки на Кременчуччині // Короткі звідомлення ВУАК за 1926 р. – К.: Вид. ВУАК, 1927. – С. 144-153; Археологічні збірки Полтавського музею // Збірник, присвячений 35-річчю музею. – Полтава, 1928. – Т. 1. – С. 29-62; Кантамирівські могили римської доби // Зап. ВУАК. – Київ: Вид. ВУАК, 1930. – Т. 1. – С. 127-158; Мачухська експедиція Інституту археології в 1946 р. // Археологічні пам’ятки УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1949. – Т. 2. – С. 53-79; Кам’яна Могила: (Корпус наскельних малюнків). – К.: Вид-во АН УРСР, 1961. – 140 с.; Результати екскурсії в Кременчуцький та Кобеляцький повіти 20.ІХ–29.Х.1922 р. // АЛЛУ. – Полтава: Археологія, 2003. – № 2/2002–1/2003 (12–13). – С. 23-29.
Літ.: Нестуля О. О. Невтомний дослідник пам’яток України (М. Я. Рудинський) // Репресоване краєзнавство. – К.: Рідний край, 1991. – С. 275-278; Граб В. І., Супруненко О. Б. Доля М. Я. Рудинського // Археологія. – К.: Наукова думка, 1992. – № 4. – С. 89-96; Мезенцева Г. Дослідники археології України: Енц. слов.-довід. – Чернігів: Сіверян. думка, 1997. – С. 24-25; Михайло Якович Рудинський (1887–1958): Біобібліографічний покажч. / Укл. Шовкопляс І. Г., Супруненко О. Б., Удовиченко О. І. – К.-Полтава: Археологія, 2001. – 32 с.; АЛЛУ. – Полтава: Археологія, 2003. – № 2/2002–1/2003 (12–13): [Пам’яті М. Я. Рудинського]. – 234 с.; Супруненко О. Михайло Рудинський – 115 // Ант. – К., 2005. – № 13–15. – С. 77-79.
О. Б. Супруненко.

РИМАРІВКА с., Гадяцький р-н. Православної Церкви (УПЦ КП) громада. Покровська церква.

Час будівницва першої дере-в’яної церкви на честь Покрови Пресвятої Богородиці в с. Римарівка Гадяцького полку (тепер Гадяцького р-ну) невідомий. Найдавніша згадка про її існування засвідчена наявними на поч. 20 ст. в церковному архіві метричними книгами за 1741 та дзвоном вагою в 4 пуди 35 фунтів, придбаним значковим товаришем Лубенського полку І. Ющенком у 1751. Церква згоріла 1782. Згадується 1773 у зв’язку з призначенням нового священика. 1783 на кошти поміщика, колезького асесора Герасима Євстафійовича Станіславського з дозволу Чернігівського архієпископа Віктора була збудована нова дерев’яна церква. 1799 до неї прибудували дзвіницю. Знищена пожежею 1903.
На її місці відставним майором Віктором Юр’євим 1906 закладено нову церкву у візантійському стилі (висота 35 м), муровану, в одному зв’язку з дзвіницею, холодну. Могила жертводавця збереглася поряд із церквою, а під вівтарною стіною знаходиться прах парафіяльного священика Віктора Назаревського.
У 1902 володіла 52 дес. 1745 кв. саж. землі ружної. Мала церковну сторожку. Діяли б-ка; у парафії – 2 школи грамоти, поч. народне училище ім. Маслова, земське народне училище, церковнопарафіяльне попечительство.
До парафії входили хутори: Змагиний, Дядечковий, Мельниковий, Забродом, Голоборщий, Митрофанівка, Гречанівка, Малинівщина, Миколаїв, Ясиновий, Новий, На Глибокій Долині, Кулебиний, Ситенський, Тригубівщина.
1902 парафіян – 1930 душ чоловічої, 1871 душа жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 54, міщан – 46, козаків– 939, селян – 139.
1958 храм зачинений і суттєво поруйнований, знищено церковну огорожу і каплицю. 1992 церкву передано УПЦ КП, тоді ж відновлено богослужіння. Релігійна громада зареєст-рована 18.05.1993 за № 254. Стараннями настоятеля прот. Леоніда Василенка відновлено іконостас, проведено ремонтні роботи, споруджено церковну огорожу.
Із священиків відомі: Буковський (1773), Віктор Герасимович Назаревський (1902, позаштатний 1912, у сані з 1854, нагороджений орденом св. Анни 2 ст. 1898), Євграф Іоаннович Ордановський (1902, у сані з 1849), Іоанн Вікторович Назаревський (1912), прото-ієрей Леонід Василенко (з 1990-х); із псаломщиків: диякон Іоанн Космин Зимбалевський (1912), Іоанн Михайлович Крамаровський (1902, 1912, на посаді з 1879), Михайло Іоаннович Крамаровський (1902, на посаді з 1839, нагороджений золотою медаллю за 50 років служби 1890), Микита Петрович Дубницький (1902, на посаді з 1876); із церковних старост: козак Потап Микитович Голоборщий (1902), козак Стефан Ілліч Ковтун (1912), Олександр Миколайович Шостак (2008).
Літ.: ЦДІУАК. – Ф. 127. – Оп. 1076. – Спр. № 141; Клировая книжка…, 1902. – С.66; Справочная клировая книга…, 1912. – С.12; РГПО, 2008. – Арк. 9.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

ПРАВОБЕРЕЖНА СОКІЛКА с., Кобеляцький р-н. Православної церкви громада. Богоявленська церква.

Дерев’яна, на честь Святого Богоявлення церква в сотенному м-ку Сокілка Полтавського полку (тепер с. Правобережна Сокілка Кобеляцького р-ну) збудована 1772. Згадується 10.10.1776 у зв’язку із передачею з відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. В той час мала одного священика, одного дяка та трьох церковнослужителів. 1884 перебудована.
Дерев’яна, в одному зв’язку з дзвіницею, холодна.
У 1773 до церковної парафії належало 46 дворів і 28 бездвірних хат; 1776 – 50 дворів і 98 бездвір-них хат. У 1902 володіла: 0,25 дес. церковної землі під погостом, 0,5 дес. садибної, 33 дес. 166 кв. саж. ружної землі. Мала 2 будинки для квартир священика та псаломщика. Діяли церковна б-ка, церковнопарафіяльна школа.
До парафії входили с.с. Василівка, Іванівка, Суриківка; хутори: Компанійцеві, Титаренкові, Про-скурені, Миколенкові, Клименкові, Лісні, Яринині, Лосеви.
1902 парафіян – 1979 душ чоловічої, 1881 душа жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих ста-нів – 20, міщан – 99, козаків– 2165, селян – 1533.
14.06.1922 органами радянської влади зареєстровано статут і списки релігійної громади.
Із священиків відомі: Павло Якович Ткаченко (23.09.1874–?), Федір Іоаннович Гамалій (1902, у сані священика з 1884, нагороджений набедреником 1901), Георгій Миколайович Якубовський (1902, 1912, у сані священика з 1901), Костянтин Михайлович Холявин (1912); із псаломщиків: Стефан Олексійович Чаловський (1902, 1912, на посаді з 1857, стихар 1862), Григорій Іоаннович Іваницький (1902, 1912, на посаді з 1857); із церковних старост: фельдфебель Никифор Арсенійо-вич Лісний (1902), козак Павло Даміанович Геращенко (1912).
Літ.: ДАПО. – Ф. Р-1503. – Оп. 2. – Спр. 106. – Арк. 7; Клировая книжка…, 1902. – С. 187; Пирс-кий Н. Исторический очерк поселений Кобелякского уезда вообще и исторический и церковно-статистический очерк поселений Кобелякского уезда, расположенных по реке Ворскле в частнос-ти. – Кобеляки: Типогр. З. Иога и М. Золотаревского, 1908. – С. 169; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 78-79; Джерела…, 2004. – С. 163.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

«ПОЛТАВСКИЕ ЕПАРХИАЛЬНЫЕ ВЕДОМОСТИ»

Журн. Полтавського єпархіального управління. Виходив протягом 1863–1919.
Робота над вид. розпочалася у 1862. 20 груд. перше число пройшло цензуру і було підписано до друку. У світ часопис вийшов 01.01.1863.
Передмова до читачів «О задачах и значении епархиальных ведомостей» формулювала завдання, що ставилися перед новим вид.: об’єднання пастирської діяльності; допомога в справі проповіді Слова Божого; допомога духовенству в справі навчання та розповсюдження грамоти й розвитку народної освіти; знайомство з розпорядженнями та намірами єпархіального керівництва стосовно різних сторін діяльності духівництва; надання морального й релігійного читання для віруючих шляхом публікації різноманітних матеріалів з історії церкви на Полтавщині, іст.-релігійних розпо-відей, біографій визначних діячів церкви та ін. подібних матеріалів; знайомство зі становищем мі-сцевої пастви і, нарешті, публікація найрізноманітніших матеріалів богословського характеру.
Завдяки такій широкій програмі вид. досить швидко стало популярним не лише в колі священиків, але й серед ін. верств населення. Це можна прослідкувати, проаналізувавши періодичність його виходу у світ. У 1863–1895 «ПЕВ» виходили з періодичністю двадцять чотири числа на рік (тобто двічі на місяць), у 1896–1913 – тридцять шість чисел, у 1914–1919 – п’ятдесят два (щотижнево).
На перших порах свого існування вид. друкувалося в типографії М. Пігуренка, згодом в типо-літографії Л. Фрішберга та типографії Г. І. Маркевича.
Від початку «ПЕВ» були розділені на дві частини: офіційну та неофіційну. Офіційна частина вмі-щувала документи уряду та Св. Синоду; розпорядження єпархіального керівництва; найрізномані-тнішу інформацію з життя єпархії: відомості про перехід церков з одного благочиння до іншого, про відкриття шкіл, народних читань, різноманітні об’яви, списки вільних місць при храмах губе-рнії, списки студентів духовних училищ та семінарій, матеріали спрямовані на допомогу виклада-чам духовних навчальних закладів, річні звіти про діяльність різних єпархіальних установ, матері-али про з’їзди єпархіального духівництва і т.п.
Якщо основним завданням офіційної частини було донесення оперативної офіційної інформації до низових структур церкви та до вірян, то не-офіційна частина мала сприяти підвищенню освітнього рівня священиків, іншого духовного кліру та мирян. У першу чергу тут публікувалися богословсь-кі матеріали: статті догматичного та полемічного змісту, статті в яких роз’яснювалося Святе Пи-сьмо, твори Святих Отців та Вчителів Церкви, слова, бесіди, повчання, промови, що виголошува-лися з різних нагод духовенством у храмах Полтавської єпархії під час богослужінь. Серед авт. – єпископи полтавські Іларіон та Іоанн, священики І. Майфет, П. Діателович, Ф. Булдовський, М. Уралов, І. Ольшевський, П. Мазанов, І. Бельговський. Г. Лісовський, М. Гаврилков, Д. Юзефович та ін. Частина цих матеріалів не підписана або підписана криптонімами, як то Д. О., В. Гр., Ал. В-въ.
Цілий ряд матеріалів спрямований на вивчення історії церкви. До цієї групи відносяться статті іст.-біографічні, іст.-статистичні, біографії та автобіографії. Ряд матеріалів опубл. вперше з вико-ристанням невідомих раніше джерел, які на сьогодні вже втрачені. Це значно підвищує їх цінність для сучасного дослідника: «Полтавщина в XVI веке» та «Полтавщина в первой четверти XVII века» А. Пясецького, «Генеральное размежевание епархий малороссийского края в конце прошлого (18) столетия» В. Курдиновського, «Возникновение и первоначальная история монастырей Полтавской епархии: Густынского Свято-Троицкого, Ладинского Покровского и Лубенского Мгарского Спасо-Преображенско-го» И. Юзефовича, «Иерархия Переяславско-Полтавской епархии» Д. Юзефовича, «Евгений Булгарис, первый архиепископ Славянский и Херсонский» В. Скворцова, «Русские иерархи 18 и начала 19 столетий, уроженцы нынешней Полтавской епархии» І.Яновського, «Гедеон, архиепископ Полтавский и Переяславский» А. Матченка, «Сказание о явленной чудотворной иконе села Горбаневки Полтавского уезда» та «Спасская церковь в г. Полтаве» П. Мазанова, «Церковь Святителя Николая в селении Диканьки Полтавской губернии» П. Затворницького, «Село Жуки Полтавского уезда» та «Село Ивашки Полтавского уезда» І. Курдиновського. Ряд матеріалів підготовлено відомими Полтавськими істориками І. Павловським, В. Бучневичем, І. Пирським, М. Терлецьким, І. Матченком.
Ряд публікацій вид. спрямовані на пошанування пам’яті визначних особистостей, сучасників – як мирян, так і духовних осіб. Саме тому у неофіційній частині з’явився розділ «Некрологи», де часто вміщувалася досить цікава інформація з історії Полтавського краю. Частина її не повторюється у жодному іншому вид., тому публікації «ПЕВ» є єдиним джерелом інформації про багатьох визначних особистостей краю.
Деякі матеріали мають педагогічне спрямування. Досить цікавим є розділ бібліографії, де даються критичні огляди нової л-ри, що виходила як у центральних, так і місцевих вид-вах. Щоденне жит-тя єпархії відображає єпархіальна хроніка, а «Известия и заметки» містять інформацію про життя церкви за межами Полтавської єпархії.
Не обмежуючись рамками самого вид., ред. досить часто поміщали досить об’ємні праці в додат-ках: різноманітні списки л-ри, звіти про діяльність церковно-приходських шкіл, єпархіальних учи-лищ та свічних заводів які належали єпархії. Серед додатків «Руководственные указания воспи-танникам Семинарии, занимающимся дома», «Сведения о лицах состоящих на службе в духовно-учебных заведениях Полтавской епархии», коментарі до книги пророка Даниїла. 1909 у додатку до «ПЕВ» вийшов «Проповеднический листок», завданням якого було висвітлення проповідницької діяльності духовенства на території Полтавської єпархії та публікація матеріалів, які б сприяли проповідництву.
У кін. 19 ст. редакція часопису знаходилася при духовній семінарії. Офіційну частину редагував кафедральний протоієрей М. Уралов, неофіційну – Д. Орлов. Наприкінці 19 ст. – поч. 20 ст. у своїй неофіційний час-тині часопис традиційно розміщував церковно-краєзнавчі студії. У 1890 з’являються статті, присвячені першим рокам існування Переяславсько-Полтав-ської семінарії. Їх авт. були викладачі семінарії П. Попов і В. Щеглов. Праці містили архівні джерела, що мало не-абияку наукову значимість, оскільки архів семінарії був знищений пожежею 1854. В. Щеглову на-лежало авторство біографічної примітки, присвяченої євангелію 1709 на грузинській мові, яке збе-рігалось у б-ці Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Науковцю вдалося здійснити пер. євангелія. Пізніше пер. був використаний упор. історії Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря протоієреєм П. Мазановим у його праці з історії обителі. 1892 ректором Полтавської семінарії І. Х. Пічетою оприлюднюються відомості з історії монастирів у межах єпархії. Авт. по-містив рапорти Київського, Словенського і Переяславського преосвященних до Св. Синоду, у яких наводилися стислі дані про монастирі Полтавської єпархії у 17–18 ст. У тому ж році І. Х. Пічета оприлюднив біографії перших викладачів Переяславської семінарії: І. Рисевича, І. Журавського.
У розвиток ініціативи єпархіального керівництва щодо запровадження церковно-парафіяльних літописів, 1892 на сторінках часопису була надрукована «Програма для церковно-приходской летописи в Полтавской епархии». Парафіяльне духівництво розпочало публікацію літописів у «Полтавских епархиальных ведомостях», але кількість цих статей була незначною: впродовж 1893–1895 було опубл. бл. 8 церковно-краєзнавчих нарисів. Зокрема, світ побачили літописи храмів с. Грабарівка Пирятинського пов., м. Костянтиноград. Також священством були описані церкви: Воскресенська м. Полтава, Спасо-Преображенська м. Кременчук, Спасо-Преображенська м-ка Переволочна Кобеляцького пов., Покровська с. Сулимівка Переяславського пов., Покровська с. Дмитрівка Кременчуцького пов. У цей час були опубл. життєписи Переяславських святителів: Макарія і Єфрема Печерського.
1896 редагування неофіційною частиною почали здійснювати викладачі духовної семінарії: В. Те-рлецький і А. Леонтьєв. У 1897 посаду ред. неофіційної частини часопису обійняв викладач духо-вної семінарії В. Конопатов (замість А. Леонтьєва).
Редакція звернулася з закликом до духовенства єпархії «принять деятельное участие в сотрудни-честве». Увазі читачів була запропонована нова «Программа церковно-исторического и статисти-чес-кого описания церкви и при-хо-да Полтавской епархии», яка була адаптованим варіантом про-грами, надрукованої у «Волынских епархиальных ведомостях». Діяльність редакції активізувала підготовка до святкування сторічного ювілею єпархії. Протягом 1896–1899 на сторінках «Полтав-ських епархиальных ведомостей» публікувались церковно-історичні студії І.Яновського, присвя-чені давній Переяславській єпархії та двохсотріччю з дня її відновлення. Краєзнавцем досліджува-лась також історія свічної справи в межах єпархії у 18 ст. Тема історії Полтавської єпархії знайшла продовження у студіях священиків В. Курдиновського і А. Пясецького. Парафіяльним священи-ком М. Пирським упорядковуються іст.-статистичні відомості про поселення Кобеляцького пов. Краєзнавець описав також церкви: Покровську м-ка Ханделіївка, Івано-Богословську, Покровську, Миколаївську, Богоявленську і Кладовищенську м-ка Сокілка Кобеляцького пов. Г. Прихожим публікується нарис з історії храмів с. Іванівка Хорольського пов.
На поч. 20 ст. редакція часопису не зазнала кадрових змін. Часопис згуртував навколо себе нових дослідників – краєзнавців: І. Юзефовича, І. Пясецького, В. Романова, В. Пархоменка. Продовжу-вали співпрацю з вид. І. Павловський, В. Курдиновський, А. Пясецький. До сторічного ювілею єпархії (1903) на сторінках «Полтавских епархиальных ведомостей» продовжують публікуватись численні краєзнавчі студії. Протягом 1900–1902 публікується ґрунтовна праця І. Юзефовича з іс-торії Густинського, Ладинського і Мгарського монастирів. Авт. дослідив історію виникнення Гус-тинського монастиря, піддав критиці Густинський монастирський літопис, вказавши на неточності у викладенні історії заснування обителі, впорядкував історію Ладинського монастиря, встановив імена перших ігуменів Мгарського монастиря: Варлаама, Коментарія, Никифора, Філарета, висунув гіпотезу про заснування Мгарського монастиря на місці більш давньої обителі. Священиком В. Романовим було досліджено рукописне євангеліє, створене для Михайлівського храму Мгарського монастиря у 17 ст. «усердием игумена Ипатия Горбачевского». В. Романов припускав, що євангеліє потрапило до сільського храму після пожежі. Місцевим духівництвом продовжувалось оприлюднення нарисів з історії храмів і парафій єпархії. Були описані храми м-к Опішня, Великі Будища Зіньківського пов., Успенський храм м-ка Лютенька Гадяцького пов., Кладовищенська церква і Успенський собор м. Полтава. Ці та ін. публікації, надруковані у «Ведомостях», лягли в основу «Краткой исторической записки о прошлом Полтавской епархии и ее Архипастырях минувшего первого столетия», підготовленої ред. неофіційної частини часопису В. Терлецьким. Ця історична записка була виголошена на ювілейному зібранні з приводу сторіччя єпархії.
1902 преосвященний Іларіон запропонував відкрити в Полтаві давньосховище. Цей заклик знай-шов багато прихильників серед місцевого духівництва.
У 1905 з часописом почав активно співробітничати викладач духовної семінарії В. Пархоменко. У 1905–1912 краєзнавцем було опубл. бл. п’ятнадцяти нарисів з історії Переяславсько-Полтавської єпархії. Науковець досліджував історію Переяслава, створив нарис з історії Густинського монас-тиря, вивчав церковне життя Лівобережної України у 18 ст., минуле Переяславської семінарії. Окрім того, В. Пархоменко упорядковував біографії церковних ієрархів: патріарха Константино-польського Серафима, єпископів Сильвестра (Ольшевського), Іоасафа (Горленка), Арсенія (Берло). Вчений також опублікував низку бібліо-графічних приміток, у яких висвітлював вид. Полтавської вченої архівної комісії.
Підготовка до святкування 200-річчя перемоги у Полтавській битві пожвавила церковно-історичну й краєзнавчу діяльність редакції. У часопису була запроваджена рубрика «К двухсотлетию Полтавской битвы». Священиком В. Романовим був ініційований збір матеріалів «по течению церковно-исторической … жизни». Краєзнавець звернувся до духівництва з проханням повідомити назви храмів, скопіювати написи на церковних предметах, «при этом все титла, сокращения препинания и орфографию не изменять». Він же виступив за видання нової «Мировой книжки», яка б змогла виправити усі неточності попередніх довідкових видань з історії храмів єпархії. В. Романов зазначив, що з 1250 храмів лише 300 змогли назвати своїх засновників. Авт. пропонував надіслати до Консисторії від кожного храму єпархії прізвища своїх засновників, які будуть включені до ювілейного вип. «Мировой книжки». 1908 І. Павловський звернувся з закликом до читачів часопису надіслати матеріали для майбутнього музею Полтавської битви. У своїй статті краєзнавець описав експонати і відділи музею. 1909 у «Полтавских епархиальных ведомостях» з’являється «Исторический очерк Полтавской битвы» невідомого авт. Нарис містив детальний опис пам’ятників на полі Полтавської битви, розповідь про спорудження Сампсоніївського храму. Окрім того, невідомий дослідник виклав стислу історію Північної війни.
У 1910–1912 в неофіційній частині вид. вміщено велику кількість публікацій богословського хара-ктеру. Із церковно-історичних статей слід відзначити працю І. Павловського «Из переписки Пол-тавских епископов с Малороссийским генерал-губернаторами». Всього було надруковано 13 лис-тів з коментарем ученого. Привертає увагу студія В. Романова, присвячена храму св. Варвари с. Буланове Полтавського пов. Історик навів напис на іконі Богородиці: «Сия икона на лице желез-ным орудием ранена шведами во время Полтавской осады в 1709 г. по нахождению ее тогда в Полтавском монастыре». Також краєзнавець описав стародруки храму: євангелія 1644, 1757, книгу Трифологій 1766.
У 1911 Св. Синод увів до курсу закону божого в церковно-парафіяльних школах ознайомлення з місцевими святинями. Відповідно на сторінках часопису стали з’являтись оновлені життєписи місцевих святих та передруки сказань про чудотворні ікони. Так, священик М. Михайлов закликав до «отыскания архивных данных» про Афанасія, Лубенського чудотворця, для включення його імені до синодального місяцеслова. Ідея систематизації відомостей про місцеві святині була виголошена на сторінках часопису священиком В. Романовим. 1912 він запропонував програму збору інформації про святині єпархії. До відомостей про ту чи ін. святиню мав додаватись опис документального підтвердження чудотворінь та світлина.
1913 офіційну частину вид. редагував секретар консисторії А. Грабенко. У наступному році реда-кція часопису переводиться до духовного училища. Наприкінці 1914 ред. неофіційної частини став В. Терлецький. З 44 номера того ж року посаду ред. неофіційної частини обійняв ієромонах Йоасаф. У 1914 «ПЕВ» виходили щотижнево, з 1915 – двічі на місяць.
Початок Першої світової війни, революційні події в Україні наклали відбиток на вид. діяльність. У цей період значно скорочується неофіційна частина «Ведомостей». Переважна більшість матеріа-лів, опубл. у неофіційній частині, носила богословський характер, значна кількість статей присвя-чувалась місіонерській діяльності. Незначним був і обсяг церковно-краєзнавчих студій. Серед тих, що публікувались на сторінках вид., слід визначити низку публікацій І. Павловського з історії Полтавської єпархії. Авт. описав спорудження храму Марії Магдалини у м. Кобеляки, назвавши до цього невідоме ім’я благодійника – ген. Василя Черткова. Краєзнавець оприлюднив архівні уривки з історії Хрестовоздвиженського монастиря, пастирської діяльності преосвященного Гедеона. Пізніше ці матеріали увійшли до його монографії «Из прошлого Полтавской епархии».
У 1917 редакція часопису переводиться до Першої чоловічої гімназії. Рішенням з’їзду духовенства і мирян було обрано редакційну раду, яка здійснювала видання часопису. Планувалось скорочення офіційної частини. До програми неофіційної частини додавався український відділ. Завідування редакцією покладалось на двох ред., які обирались на трирічний термін. Гол. редакційної ради став А.Каменський. Фінансова частина доручалась А.Чубову. Протоієрей С. Четвериков займався загальноцерковними питаннями. Протоієрей Ф. Булдовський очолював український відділ. Священик О. Петровський вів рубрику іншоєпархіальних відомостей. Часопис надсилався кожному притчу окремо. У період 1913–1917 офіційна і неофіційна частина вид. друкувалися в електротипографії Г. Маркевича. У 1917 редагування офіційною і неофіційною частинами часопису здійснювалось наступним чином: офіційна частина, №№ 1–6: Ф. Андрієвський; №№ 7–8: А. Гречулевич; № 9: тимчасовий редакційний комітет; №№ 10–11: посаду ред. скасовано; №№ 13–17: невідомо; №№ 18–20: протоієрей А. Каменський; неофіційна частина, №№ 1–8: ієромонах Іосааф; № 9: тимчасовий редакційний комітет; №№ 10–12:протоієрей А. Каменський; №№ 13–17: священик О. Петровський; №№ 18–20: протоієрей А. Каменський.
Нова політична ситуація 1917, фінансова криза змусили «ПЕВ» припинити своє існування.
Загалом «ПЕВ» виходили протягом п’ятидесяти семи років. Останні його числа побачили світ у 1919.
Після тривалої перерви часопис було відновлено у січ. 1994. Перше його число, як вид. УПЦ КП, вийшло накладом 5000 прим. Видання стало можливе завдяки спільним зусиллям о. Миколая Храпача, що став його гол. ред., Г. Антипович, Т. Дениско, М. Кульчинського, А. Ротач та ряду ін. З часом редакційна колегія змінювалася, частина людей із різних причин відходила від вид., на їх місце приходили нові. На жаль, відновити періодичність вид. не вдалося. Тому «ПЄВ» фактично стали щорічником. За період з 1994 по 2009 вийшло одинадцять досить солідних за обсягом чисел. Відновлене вид. стало науковим зб., який висвітлює не лише внутрішнє життя церкви, а й грунтовні нау-кові дослідження, що стосуються історії церкви та релігійної думки на Полтавщині, відомих діячів Церкви, рядових громадян, які тим чи ін. чином мають відношення до її життя. Однак така періодичність не могла заповнити нагальну потребу парафій у отриманні оперативної інформації. Тому 2002 відновлено видання офіційної частини вид. з періодичністю виходу один раз на місяць, перше число отримало № 8.
Бібліографія: Мазанов П. Указатель статей, помещенных в неоффициальной части Полтавских епархиальных ведомостей за 25 лет издания их с 1863 по 1888 год. – Полтава: Типогр. наследн. Пигуренко, 1888. – ІІІ+200с.; Пясецкий И. Указатель статей, помещенных в неоффициальной час-ти «Полтавских Епархиальных Ведомостей» за последние 25 лет издания их, с 1888 по 1913 год. – Полтава: Электрич. типогр. Г. И. Маркевича, 1913. – 392 с.; Мокляк В. О. ПЄВ: Зміст неофіційної частини №№ 1–9 1994–2003 рр. // ПЄВ. – 2004. – Ч. 10. – С. 307-318; Мокляк В. О. Покажчик зміс-ту до офіційної частини Полтавських єпархіальних відомостей. Ч. 8–18 2002 р. Б. // ПЄВ. –2003. – Ч. 9. – С. 279-284; Мокляк В. О. Покажчик змісту до офіційної частини Полтавських єпархіальних відомостей. Числа 18–38 2003–2004 р. Б. // ПЄВ. – 2004. – Ч. 10. – С. 297-306.
Літ.: Думитрашко Н. О задачах и значении епархиальных ведомостей: (Вместо предисловия) // ПЕВ.ЧН. – 1863. – № 1. – С. 3-12; Щеглов В. Материалы, относящиеся к первым временам исто-рического существования Переяславско-Полтавской семинарии (1738–1745 г.г.) // ПЕВ.ЧН. –1890. – №10. – С. 388-404; Попов П. Материалы для истории Переяславско-Полтавской семинарии, за время от 1832–37 г.г. // ПЕВ.ЧН. – 1890. – № 9. – С. 357-371; Щеглов В. Библиографическая заметка о грузинском Евангелии, находящемся в Полтавском Крестовоздвиженском мужском монастыре // ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 6. – С. 299-302; Пичета Х. Материалы для истории монастырей Полтавской епархии в ХVІІ–ХVІІІ столетиях // ПЕВ.ЧН. – 1892. – № 23. – С. 907-926; Пичета Х. Известие о первых двух учителях Переяславской семинарии // ПЕВ.ЧН. – 1892. – № 22. – С. 811-851; Программа для церковно-приходской летописи в Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1892. – № 24. – С..864-880; Щитинский А.М. Летопись приходской церкви, во имя св. Архистратига Михаила, с. Грабаровки Пирятинского уезда // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 16. – С. 609-630; Щитинский А.М. Летопись города Константинограда и его церквей // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 19. – С. 705-721; № 20. – С. 733-736; Тарасенко И. К истории Воскресенской церкви в г. Полтаве // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 8. – С. 372-385; Клепачевский А. Спасо-Преображенская церковь г. Кременчуга // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 4. – С. 73-96; № 5. – С.109-133; Пирский Н. Историко-статистические сведения о местечке Переволочне Кобелякского уезда и находящейся в нем Спасо-Преображенской церкви // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 15. – С. 535-551; Пирский Н. Спасо-Преображенская церковь в м. Переволочне // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 15. – С. 574-590; В. К. Покровская церковь села Сулимовки Переяславского уезда // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 10. – С. 274-313; Мойспяха А. Летопись Дмитриевской Покровской церкви Кременчугского уезда, составленная в 1889 году // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 10. – С. 350-377; Яновский И. Святой Преподобномученик Макарий, Архимандрит Овручский, Переяславский Чудотворец // ПЕВ.ЧН. – 1893. – № 1–2. – С. 3-29; Сагарда Н. К житию св. Ефрема Печерского епископа Переяславского // ПЕВ.ЧН. – 1895. – № 20. – С. 693-729; Вниманию духовенства Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1897. – № 2. – С. 82-83; Программа церковно-исторического и статистического описания церкви и прихода Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1897. – № 2. – С. 84-98; Яновский И. Епископы Переяслава Русского и пределы их епархии, со времени учреждения в г. Переяславле кафедры в г. Сарай (с.ХІ–ХІІІ ст.) // ПЕВ.ЧН. – 1899. – № 22. – С. 851-870; Яновский И. Двухсотлетие со времени восстановления Переяславской епархии (1698–1898) // ПЕВ.ЧН. – 1898. – № 9. – С. 331-338; Яновский И. Заботы гражданской правительственной власти и преосвященных архи-пастырей в прошлом и в начале настоящего столетия об утверждении дела по продаже церковных восковых свеч в пределах нынешней Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1897. – № 11. – С. 417-426; № 12–13. – С. 470-484; Курдиновский В. Генеральное размежевание епархий малороссийского края в конце прошлого (восемнадцатого) столетия // ПЕВ.ЧН. – 1899. – № 24. – С. 933-947; Пясец-кий А. К истории Полтавской епархии. Время Варлаама Ванатовича, епископа Киевского и Галицкого (1722–1730) // ПЕВ.ЧН. – 1897. – № 9. – С.331-338; № 8. – С. 304-310; № 10. – С. 378-383; Пирский Н. Историко-статистический очерк села Ханделеевки, Кобелякского уезда, и находившейся в нем Покровской церкви // ПЕВ.ЧН. – 1897. – № 1. – С. 12-22; № 2. – С. 61-74; Пирский Н. Местечко Соколка и находившиеся в ней церкви: Иоанно-Богословская, Покровская, Николаевская, Богоявленская и Нерукотворная Образа Господа нашего Иисуса Христа Кладбищенская церкви // ПЕВ.ЧН. – 1899. – № 14. – С. 517-534; № 15. – С. 573-580; № 18. – С. 731-741; Пирский Н. Исторический очерк поселений Кобелякского уезда вообще и исторический очерк поселений Кобелякского уезда, расположенных по реке Ворскла, в частности // ПЕВ.ЧН. – 1896. – № 19–20. – С. 604-616; Прихожий Г. Село Ивановка и его храмы // ПЕВ.ЧН. – 1899. – № 25. – С. 975-988; № 28. – С. 1014-1026; Юзефович И.Возникновение и первоначальная история монастырей Полтавской епархии: Густынского Свято-Троицкого, Ладынского Покровского и Лубенского Мгарского Спасо-Преображенского // ПЕВ.ЧН. – 1900. – № 19. – С. 886-922; № 20. – С. 956-964; № 23–24. – С. 1051-1060; № 30. – С. 1899-1906; № 31. – С.1949-1958; 1902. – № 20–21. – С. 910-919; № 22. – С. 985-993; № 25. – С.1114-1122; Романов В. Мгарское рукописное Евангелие // ПЕВ.ЧН. – 1901. – № 12. – С. 590-598; № 13. – С. 672-681; Курдиновский В. Местечко Опошня Зеньковского уезда Полтавской губернии // ПЕВ.ЧН. – 1901. – № 3. – С. 119-124; Костенко И. Николаевская церковь местечка Великих Будищ Зеньковского уезда 1801–1901 г.г. // ПЕВ.ЧН. – 1901. – № 18. – С. 831-838; Мазанов П. Православные христианские кладбища в г. Полтаве и Кладбищенская церковь // ПЕВ.ЧН. – 1901. – № 26. – С. 1045-1064; № 27. – С. 1769-1789; Успенская каменная церковь местечка Лютеньки Гадячского уезда // ПЕВ.ЧН. – 1903. – № 22–23. – С. 998-1002; П. Ф. Л. Летописная заметка о Полтавском Кафедральном Успенском соборе, относящаяся к 1899–1902 годам // ПЕВ.ЧН. – 1903. – № 4. – С. 202-206; № 14. – С. 635-638; № 15. – С. 684-688; № 19. – С. 879-884; Терлецкий В. Речь в юбилейном собрании по случаю столетия Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1904. – № 2. – С. 60-73; № 3. – С. 123-140; № 5. – С. 221-242; Орлов К вопросу об устройстве в гор. Полтаве церковного древлехранилища // ПЕВ.ЧН. – 1905. – № 8. – С. 277-278; Пархоменко В. Церковно-историческое значение г. Переяслава // ПЕВ.ЧН. – 1907. – № 23. – С. 1031-1039; Пархоменко В. Краткий исторический очерк Густинского Свято-Троицкого монастыря // ПЕВ.ЧН. – 1909. – № 7. – С. 263-277; Пархоменко В. Из церковной жизни Левобережной Украины в XVIII ст. // ПЕВ.ЧН. – 1911. – № 13. – С. 837-842; № 15. – С. 1015-1020; № 16. – С. 1078-1082; Пархоменко В. Переяславская семинария в конце 18 века (1785–1800) // ПЕВ.ЧН. – 1906. – № 12. – С. 584-585; Пархоменко В. Серафим ІІ. Патриарх Константинопольский // ПЕВ. – 1906. – № 31. – С. 1255-1268; Пархоменко В. Переяславский епископ Сильвестр (1118–1123) – автор «Начальной летописи» // ПЕВ.ЧН. – № 1908. – № 15. – С. 645-649; Пархоменко В. Святитель Иоасаф Горленко // ПЕВ.ЧН. – 1909. – № ??? – С.186-190; Пархоменко В. А. Берло // ПЕВ.ЧН. – 1911. – № 9. – С. 562-568; Пархоменко В. Софроний, епископ Иркутский, уроженец Полтавско-Переяславской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1911. – № 13. – С. 805-807; Романов В. К духовенству епархии // ПЕВ.ЧН. – 1908. – № 4. – С. 171-175; Романов В. Крупный пробел // ПЕВ.ЧН. – 1908 № 5. – С. 213-214; Павловский И. Музей Полтавской битвы // ПЕВ.ЧН. – 1908. – № 27. – С. 1078-1082; Предстоящее национальное русское празднество по случаю двухсотлетия со времени Полтавской битвы // ПЕВ.ЧН. – 1909. – № 17. – С. 744-763; № 18. – С. 788-804; Павловский И. Из переписки Полтавских епископов с Малороссийским генерал-губернатором // ПЕВ.ЧН. – 1911. – № 19. – С. 1396-1403; № 21–22. – С. 1621-1626; Романов В. Ва-рваринская пустынь и нынешняя церковь д. Булановой Полтавского уезда // ПЕВ.ЧН. – № 30. – 1911. – С. 2081-2087; Клименко В. Ознакомление с житиями местночтимых Святых и с местными святынями // ПЕВ.ЧН. – 1915. – № 1; Михайлов М. Памяти Святителя Афанасия, Лубенского чу-дотворца // ПЕВ.ЧН. – 1911. – 3 16. – С. 1044-1046); П. Ф. Л. Сказания о чудотворной Горбанивс-кой иконе Божьей Матери // ПЕВ.ЧН. – 1912. – № 16. – С. 1023-1030; Романов В. Местные святы-ни // ПЕВ.ЧН. – 1912. – № 10. – С. 654-656; Павловский И. Из прошлого Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1913. – № 27. – С. 1938-1944; № 36. – С. 2683-2691; Петровский А. О реорганизации редакционного дела «Полтавских Епархиальных Ведомостей» // ПЕВ.ЧН. – 1917. – № 15. – С.1248-1252; Мокляк В. О. Джерело з історії Полтавщини // ПЄВ.ЧН. – 2003. – Ч. 9. – С. 75-82.
О. В. Колесник, В. О. Мокляк.

ПІСКИ с., Козельщинський р-н. Православної Церкви громада. Троїцька церква.

Церква на честь Святої Живоначальної Трійці в с. Піски Кременчуцького пов. (тепер Козельщин-ського р-ну) збудована 1909. Дерев’яна, в одному зв’язку із дзвіницею, холодна. Приписна до Ус-пенської церкви с. Піски.
Із церковних старост відомий: козак Ананій Лук’янович Корецький (1912).
Див. також ПІСКИ с., Козельщинський р-н. Успенська церква.
Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 288; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 119-120.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

ПЕТРО (Ромоданів)

Церковний діяч, архієпископ.
Єпископ Лохвицький і правозаступник УАПЦ у Харкові (1923–1926), голова Президії ВПЦР (1926–1927), офіційний представник від УАПЦ при уряді УСРР. За деякими даними, був більшо-вицьким провокатором, який видав владі українську конспіративну комісію УАПЦ, очолювану архієпископом Олександром (Ярещенком). 1930 зрікся сану.
Літ.: Власовський І. Історія Української православної церкви. – Т. 4. – Ч. 1. – С. 359-360; Марти-рологія українських церков, 1987. – С. 941; http://www.edrus.org/content/view/247/70/; http://www.klikovo.ru/db/msg/15065.
О. А. Білоусько, В. О. Мокляк.

ПАЩЕНКО Василь Іванович

(бл. 1875, м. Полтава – 1914, там само) – малювальник образів, артист-маляр.
Виходець із дворянського стану. Учився в Полтавському Олександрівському реальному училищі (малювання викладав Ф. Погребщиков), відвідував студію Г. Мясоєдова, був вільним слухачем Вищого художнього училища при С.-Петербурзькій АМ. На творчості П. значний вплив мали ек-лектичні уподобання доби з її пізньоакадемічним трактуванням і псевдоросійським стилем в іко-номалюванні. Серед його робіт: ікони у псевдоросійському стилі для Преображенської, Троїцької й Архієрейської церков у Полтаві (знищено), портрети, картини на біблійні сюжети «Відвернення страти», «Ігор у пустелі», «Чудесне визволення святого апостола Петра з темниці», «Самсон і Да-ліла». Кілька творів П. зберігаються у ХМ СШ № 6 м. Полтава.
Літ.: Коваленко А. И. Иван Мясоедов – художник Серебрянного века. – Севастополь: Изд-во «МИР», 1998. – С. 106; Ханко, 2002. – С. 148.
В. М. Ханко.