Втратив 300 гектарів на Харківщині — і вирощує ягоди на Волині: історія Сергія Ковшаря

Сергій Ковшарь народився у 1977 році в селі Тавільжанка Куп'янського району на Харківщині. До землі його привчила родина: батьки працювали в сільському господарстві, а він підлітком допомагав у полі. У 14 років був помічником комбайнера.

Після школи закінчив Харківський державний аграрний університет за спеціальністю агронома. Повернувся на малу батьківщину, працював у місцевому колгоспі, займався насінництвом і захистом рослин. Згодом, після розпаювання, разом із батьками отримав землю і почав працювати самостійно — спершу з приблизно 20 гектарів. Люди охоче віддавали йому паї в оренду, і земельний банк зріс до близько 300 гектарів.

Так з'явилося фермерське господарство «АСК Агро». Вирощували пшеницю, соняшник, кукурудзу та ячмінь. Техніку спершу орендували, першим власним трактором став МТЗ-80, згодом купували новіші машини, зокрема українського виробництва, вартість яких держава компенсувала на 25 відсотків. У господарстві працювали п'ятеро постійних працівників, у сезон — до десяти.

У 1998 році Сергій одружився, у подружжя народилися доньки Анна та Катерина. У 2020 році дружина померла через хворобу, і молодшу доньку він виховував сам.

Після початку повномасштабного вторгнення Тавільжанка, що за 20 кілометрів від російського кордону, швидко опинилася в окупації. Сергій бачив, як окупанти перевіряли місцевих, шукали людей із проукраїнською позицією, а знайомих забирали й утримували в підвалах. Попри небезпеку, він деякий час продовжував працювати — підживлював озиму пшеницю, готувався до посівної. Наприкінці травня 2022 року вирішив виїжджати з молодшою донькою. Безпечного коридору не було, тож маршрут проліг через росію, Балтію та Польщу. На російській території Сергія допитували близько десяти годин, перевіряли телефон. Через п'ять днів він із донькою дістався Польщі, а звідти — на Волинь, у Городок, звідки родом була його покійна дружина. Техніку, землю й усе господарство він залишив.

У Городку Сергій оселився, згодом познайомився з Ольгою, яка також сама виховувала двох дітей. Майже чотири роки він працював агрономом у місцевому ягідному господарстві «Біо Беррі» — це був новий досвід після роботи із зерновими.

Наприкінці 2023 року Сергій та Ольга вирішили започаткувати власну справу. У Прилісненській громаді взяли в оренду занедбану землю, зарослу чагарниками, і зупинилися на ягідництві. Спершу було майже два гектари, згодом площу збільшили до дев'яти. У 2024 році посадили перші полуницю та малину, частину саджанців придбали в господарстві, де Сергій працював раніше.

Від початку родина працює за органічними стандартами: землю сертифікували, пройшли перехідний період і перевірки. Гербіциди та пестициди тут не використовують. Перші ягоди продавали на місцевому ринку в Маневичах, поступово сформувалося коло постійних покупців. Основну ставку роблять на заморожування.

У 2025 році площі під ягодами збільшили: малина зайняла майже гектар, полуниця — близько 80 сотих, ще сім гектарів підготували та сертифікували. Господарство працює як сімейне, до роботи залучають дітей і друзів. У родині четверо доньок — Анна, Катерина, Маргарита й Тамара, а також спільна з Ольгою донька Ярина. На її честь і назвали справу — «Яра Беррі». Офіційно господарство зареєстрували 18 лютого 2026 року.

Про колишнє господарство Сергій говорить без ілюзій: техніку розікрали, село значною мірою зруйноване, поля заміновані. Повертатися туди найближчим часом не планує, хоч і стежить за ситуацією на Харківщині та спілкується із земляками.

«Не треба опускати руки, треба працювати. Я вдячний нашим захисникам за те, що сьогодні ми можемо спокійно працювати та розвивати свою справу», — підсумовує Сергій.