«Не можу віддати Красуню на м’ясо»: як живе господиня з прифронтової Степанівки

Ніна тримає корову на прізвисько Красуня та тримісячного бичка Мартина. Кілька разів на тиждень вона долає п’ять кілометрів до Новодонецького, аби продати молоко. Зазвичай жінка їде на попутках, адже дорога небезпечна: російські військові полюють на автомобілі за допомогою FPV-дронів.

«Буває, що таксі наймаю. На машині, звісно, страшнувато. Літають ці FPV-дрони. Але на Бога надіємося, що пронесе і все буде добре. Люди багато корів уже продали, а ми ще чекаємо. Чоловік свариться, каже: "Коли вже будемо продавати?". А мені шкода Красуню віддавати на м'ясо», — розповідає Ніна.

Минулого року російський обстріл пошкодив будинок, де жінка живе з чоловіком. Тоді Красуня ледь не загинула.

«Улітку був приліт з того боку сараю, сарай пошкодило. Добре, що корова випасалася, і це було вдень. Повилітали вікна. Було дуже страшно», — згадує господиня.

У будинку із забитими вікнами залишається ще одна родина, але й вона незабаром виїжджатиме. Переселенці з Білицького, які нещодавно евакуювалися, віддали Ніні курей, качок та індиків.

«Люди отримали сертифікат за будинок, бо він постраждав, і поїхали у Криворіжжя. Хочуть там купити дім. Молодих курей забрали, а цих залишили нам. Там три качечки, курочок, мабуть, п'ять чи шість і півник», — каже жінка.

Саме господарство, за її словами, і тримає її у Степанівці, яка дедалі частіше потерпає від атак. Жінка зізнається: через постійні польоти дронів навіть до магазину не завжди можна спокійно дійти.

«Бувало — летять без кінця і краю ці FPV-дрони. Не можна навіть до магазину пройти — чуєш, як гудить і кудись летить. Усе думаєш: "Господи, допоможи нам вижити". Допомагає, звісно, Бог, тільки Божа сила. Усі чекають миру. І звірі, і люди, і кури — усі хочуть миру, усі хочуть спокою», — додає Ніна.

За словами старости Валерія Давиденка, у Степанівці наразі залишаються близько трьохсот жителів.