536 рік: чому вчені називають його найгіршим в історії людства

Причиною катастрофи стали не війни чи хвороби. Ймовірним тригером — потужні вулканічні виверження, які викинули в атмосферу величезну кількість частинок. Вони заблокували частину сонячного світла, спричинили різке похолодання та запустили ланцюг подій, наслідки яких відчувалися роками.

Візантійський історик Прокопій Кесарійський писав, що протягом року Сонце світило без звичної яскравості, нагадуючи світило під час затемнення. Сучасна наука пояснює це тим, що під час виверження у верхні шари атмосфери потрапляє діоксид сірки, який перетворюється на сульфатні аерозолі. Вони відбивають частину сонячного випромінювання назад у космос — так настає так звана вулканічна зима.

Перші масштабні кліматичні зміни почалися приблизно у 536 році. Дослідники пов’язують їх із потужним виверженням, сліди якого знайшли в льодових кернах — своєрідних архівах атмосфери минулого. Але 536 рік був лише початком. Приблизно у 540 та 547 роках сталися нові великі виверження, тож кліматична криза затягнулася.

Дослідження деревних кілець та льодових кернів свідчать про надзвичайно холодний період у середині VI століття. Для суспільств, які залежали від урожаю, це означало коротше літо, довші зими, неврожаї та голод.

Наче цього було недостатньо, приблизно у 541 році Середземноморський світ зіткнувся з Юстиніановою чумою. Пандемія почалася в Єгипті та поширилася територіями Візантійської імперії, охопивши значну частину Європи, Північної Африки та Близького Сходу. Її збудником була бактерія Yersinia pestis — та сама, що пізніше спричинила Чорну смерть у XIV столітті.

Офіційного наукового рейтингу «найгірших років» не існує. Однак Маккормік та інші дослідники використовували 536 рік як приклад того, наскільки руйнівним для суспільства може бути поєднання природних катастроф, кліматичних змін, голоду та хвороб. Якщо Чорна смерть була насамперед пандемією, а Друга світова війна — антропогенною катастрофою, то криза VI століття була ланцюговою реакцією.

Люди того часу не знали про аерозолі чи стратосферу. Вони просто бачили, що Сонце стало тьмяним, літо не приносить звичного тепла, а врожаї не визрівають. Похолодання та наслідки наступних вивержень розтягнули кризу на роки — цей період дослідники називають пізньоантичним малим льодовиковим періодом.

Попри весь масштаб катастрофи, людські суспільства не зникли. Вони адаптувалися, відновлювали сільське господарство та торгівлю. Деякі дослідження льодових кернів дозволяють простежити збільшення концентрації свинцю приблизно у VII столітті — можливий сигнал відновлення видобутку та виплавки срібла.

Історія 536 року показує, наскільки вразливою може бути цивілізація, коли кілька криз накладаються одна на одну. Вулканічне виверження саме по собі не знищило людство, чума — також. Але їхнє поєднання створило кризу, наслідки якої відчувалися десятиліттями.