Із діркою в голові — і знов на фронт: історія водія «Сталевої Сотки»

19 грудня 1976 року в родині Трубіїв народився хлопчик. Батьки хотіли назвати його Сергієм, але медсестра, яка приймала пологи, наполягла: син сам собі ім’я вибрав — бути Миколою. Цю родинну історію він тепер з усмішкою розповідає побратимам.

Микола виріс у Горохові на півдні Волині, вивчився на тракториста-машиніста, відслужив строкову. У 1990-ті з роботою в місті було складно, тож він сів у маршрутку до Ковеля. На вокзалі побачив оголошення «Потрібні водії» — і вже наступного ранку вийшов на роботу. Там же зустрів і свою майбутню дружину Людмилу.

У 2015-му, під час АТО, чоловік пішов до ЗСУ. Служив у ремонтно-відновлювальному полку, а потім підписав контракт із батальйоном «Волинь». Позивний «Кіля» з’явився випадково: під час радіопередачі командир хотів сказати «боєприпаси підвезе Коля», але вимовив «Кіля». Ім’я приклеїлося назавжди.

Під час служби під Станицею Луганською Микола дістав важке поранення голови. Медикам довелося видалити частину кісток черепа — якийсь час чоловік жив із відкритою ділянкою мозку під шкірою. Пізніше зробили краніопластику: цілісність черепа відновили спеціальними пластинами.

У 2019-му «Кіля» звільнився, отримав групу інвалідності та був знятий з військового обліку. Але вранці 24 лютого 2022 року прийшов до ТЦК одним із перших. Каже, намагався не привертати уваги, та тоді добровольців і не роздивлялися.

Тепер Микола — старший водій мінометної батареї 2-го механізованого батальйону 100-ї окремої механізованої бригади. Його фірмова «фішка» — музика в бронеавтомобілі «Гюрза». Якщо везуть поранених чи загиблих — музику не вмикає. А коли всі живі, хлопці самі просять: «Миколо, врубай на повну!».

Військовий переконаний: психологія на війні — велика справа. Якось він уперше віз на позицію молодого бійця. Той сидів поруч і помітно нервував. Микола заспокоїв: мовляв, у нього найкращі РЕБи у ЗСУ, навіть дрони на оптоволокні падають. Хлопець повірив, заспокоївся — а водій зізнається, що трохи прикрасив.

За плечима «Кілі» — чотири роки АТО/ООС і п’ятий рік повномасштабної війни. Він не втрачає оптимізму: «Перемога точно буде за нами! Головне не падати духом і завжди бути на позитивчику! Орків більше, але ми — козаки!».