«Краще воювати, ніж сидіти в підвалі»: історія загиблого добровольця Романа Панкратова
15 серпня 2025 року на Харківщині загинув доброволець Роман Панкратов. Він пройшов шлях від тероборони Чернігова до командира взводу ударних дронів у 3-й штурмовій бригаді.
«А як би ти зі мною жила? Як би ти мене сприймала? Якщо б я — 40-річний чоловік, фізично розвинений і два метри зростом — сидів би з тобою в підвалі?» — ці слова Роман Панкратов сказав дружині Марині, коли та вмовляла його не йти до війська. Відповідати їй було нічого, тож жінці лишилося прийняти вибір чоловіка.
Роман зустрів повномасштабну війну не вдома. Він працював в «Епіцентрі» й був у відрядженні в Запоріжжі. Коли дружина подзвонила йому вранці 24 лютого, він одразу сказав, що повертається. Автобуси скасували, потяг довіз лише до Києва. Далі — попутки до Козельця, а відтам Роман пішки йшов на Чернігів. Вдома був 23 лютого ввечері. Марина вже тоді розуміла: чоловік піде воювати.
Після конфлікту з дружиною Роман разом із братом Марини Андрієм поїхав у справах. Жінка ще не знала, що замість повернення чоловіки підуть у військкомат. За дві години вони повернулися вже з автоматами.
Спочатку Роман служив у 119-й бригаді тероборони Чернігова. Коли бойові дії на Чернігівщині вщухли, перевівся в новостворену 47-му бригаду «Магура». Пройшов навчання в Німеччині. Під час контрнаступу на Запоріжжі були важкі бої біля Нової Токмачки. Тоді Роман зазнав важкої контузії: на очах загинув побратим, у самого бійця зупинялося серце, лікарям довелося запускати його тричі. Через стрес у Романа заблокувало пам'ять — він не пам'ятав, як телефонував дружині з лікарні в Запоріжжі. Марина домоглася переведення чоловіка до Чернігова.
Історія позивних Романа пов'язана з цивільним життям. У 119-й бригаді він був «Садістом» — бо керував відділом сад-город в «Епіцентрі», і з підлеглими вони жартома називали себе «садістами». У 47-й бригаді вирішили, що для контрнаступу таке прізвисько не дуже підходить, тож скоротили до «Сада». А під час одного зі штурмів напарник крикнув йому: «Рамашка, крий ліву сторону!» Так у Романа з'явився бойовий позивний, який він згодом обрав для служби в 3-й окремій штурмовій бригаді.
У 3-тю штурмову Роман потрапив не одразу: поки він лікувався, його заочно перевели в 4-ту танкову бригаду. Допоміг Андрій Білецький, який дізнався про ситуацію й наказом повернув бійця. Восени 2023-го Роман став командиром взводу ударних безпілотників-бомберів. Воював під Покровськом, у Курдюмівці біля Бахмута, був в Авдіївці. Загинув на Харківщині від ворожих дронів.
Останню відпустку Роман провів удома з 17 липня до 4 серпня. На службу повернувся 5 серпня, а вже 15 серпня загинув. Увечері того дня вони з Мариною востаннє говорили по телефону о 19:25 — він виїжджав на позиції, працював зазвичай уночі. Зранку жінка не дочекалася повідомлення від чоловіка.
Незадовго до загибелі Романа нагородили медаллю «Хрест доблесті». У січні 2026 року президент підписав наказ про орден, але родина його ще не отримала. Поховали військового 21 серпня 2025 року в Чернігові.
