Комбат "Оса" з Полтавщини: про лідерство, людяність і точку рівноваги

Історія комбата, якого побратими називають "безбашеним у хорошому сенсі", розпочалася ще до повномасштабного вторгнення. Дмитро Васильченко, у цивільному житті інженер-будівельник, відчував, що війна насувається, тому записався до лав територіальної оборони. З перших днів повномасштабної війни він став командиром взводу 4-ї роти 128-го батальйону 112-ї бригади ТрО. Саме з цієї роти згодом виріс один із перших безпілотних підрозділів, який перетворився на бригаду "Ахіллес".

Позивний "Оса" Дмитро обрав невипадково. У дитинстві в нього був родич із гострим язиком, який міг "ужалити" словом, за що односельці прозвали його Осою. "Оса — це той, хто жалить, той, хто злий, а я хотів жалити, хотів бути злим, тому згадав свого родича і обрав такий позивний", — усміхається комбат. Втім, побратими кажуть, що злим він не став. Навпаки — зберіг людяність і здатність до співпраці навіть у найскладніших умовах.

Командир інженерно-саперного взводу Даніель Шевчук на позивний Аль-Каїда згадує спільну розвідку під Сватовим узимку 2023 року. Тоді вони вдвох пройшли крізь зеленку, пересиділи обстріл касетними боєприпасами, а місцева собака налетіла на розтяжку. За день їм пощастило кілька разів — кілька нерозривів, кілька чудес. "Бойову задачу ми відпрацювали. Як вижили — взагалі незрозуміло. Але ми цими "чудесними випадками" не переймалися. Навіть легкість якась була. До речі, саме слово "легкість" підходить для характеристики Дмитра: легко йде в будь-яку страшну дупу", — розповідає Аль-Каїда.

Головний сержант 2-го батальйону Роман Журавель на позивний Дяк згадує, як уперше зустрів Осу на вокзалі в Краматорську. Дорогою до Костянтинівки він зрозумів: вони сходяться по всіх питаннях. А враження на нього справило те, що командир роти разом із солдатами копав "бекарню" — мінібліндаж для зберігання боєкомплектів. "Темрява, мряка падає. Копаєш, над тобою щось літає, неподалік щось прилітає... І так майже всю ніч", — ділиться спогадами Дяк.

Оса розповідає про своїх бійців із теплотою: "Я розумію, що вони не випадково до мене потрапили. Кожен з них унікальний, кожен має якусь таку якість, якої нема в інших". Він зізнається, що вірить у вищу силу, хоча називає себе радше агностиком. "Я відчуваю, що не все так просто. Що за всі наші добрі і недобрі діяння з нас спитають", — каже він.

Секрет Оси, за словами побратимів, у тому, що він не змінився попри війну. Сержант, який працював із ним на будівництві ще в цивільному житті, каже: "Кругом все летить, палає, хтось кричить, а він спокійно так обмірковує ситуацію. Він наче спіймав якусь "точку рівноваги" і тримається її". І додає: "Так а він не змінився!".